26 вересня 2024 року ЛуцькСправа № 140/7817/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 квітня 2017 року по 28 червня 2024 року, виходячи із середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100; зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 квітня 2017 року по 28 червня 2024 року, виходячи із середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та на день звільнення зі служби, виключення зі списків частини та всіх видів забезпечення 26 квітня 2017 року повного розрахунку він не отримав, у зв'язку з чим був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду. Так, на виконання рішень Волинського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року у справі №140/1402/23, від 27 березня 2023 року у справі №140/1401/23 відповідачем було здійснено виплату належного при звільненні грошового забезпечення 20 жовтня 2023 року у сумі 24992,19 грн та 28 червня 2024 року у сумі 7339,73 грн.
На думку позивача, відповідач вчиняв умисні дії на невиплату позивачу належного грошового забезпечення (заробітної плати) при звільненні, а фактичний розрахунок зі всіх належних при звільненні коштів здійснив лише 28 червня 2024 року.
При цьому ОСОБА_1 зазначає, що при розрахунку суми середнього заробітку, яка належить до виплати, період стягнення середнього заробітку потрібно поділити на дві частини до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) та після цього, а саме: на період з 27 квітня 2017 року по 18 липня 2022 року та період з 19 липня 2022 року по 28 червня 2024 року.
З наведених підстав просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позов заперечив позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.17-21). В обґрунтування цієї позиції вказав, що позивач на день виключення зі списків особового складу військової частини 26 квітня 2017 року претензій щодо виплати грошового забезпечення не заявляв. У даному випадку спір про належні позивачеві суми при звільненні з приводу складових грошового забезпечення виник через 6 років після виключення позивача зі списків військової частини. Отже, у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) умов для нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за час затримки розрахунку при звільненні. Також, зазначив, що станом на момент звернення позивача до суду вже була чинна редакція КЗпП України від 19 липня 2022 року, тому розмір відшкодування може бути розрахований за період не більше шести місяців.
04 вересня 2024 року суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду (а.с.27-28).
Ухвалою суду від 11 вересня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду та продовжено розгляд справи.
Інші заяви по суті пору від сторін не надходили.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26 квітня 2017 року №89-ос прапорщика ОСОБА_1 , начальника відділення дільничних інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІІІ категорії (тип В), з яким наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24 квітня 2017 року №164-ОС припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби в запас за пунктом “е» (через службову невідповідність) частини шостої статті 26 із застосуванням частини восьмої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», без права носіння військової форми одягу, виключено зі списків частини та усіх видів забезпечення з 26 квітня 2017 року (а.с.7 зворот).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року у справі №140/1401/23, яке набрало законної сили 27 квітня 2023 року, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26 квітня 2017 року.
Також рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року у справі №140/1402/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 10 серпня 2016 року по 26 квітня 2017 року із застосуванням місяця підвищення тарифної ставки (окладу) для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Як вбачається з виписок із карткового рахунку позивача, відповідачем виплачено ОСОБА_1 грошове забезпечення (заробітна плата) 20 жовтня 2023 року у сумі 24992,19 грн, 28 червня 2024 року - у сумі 7339,73 грн (а.с.8-9).
Виходячи з наявності підстав для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Згідно з пунктом 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
З наведеного слідує, що при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.
За правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під “належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті. Водночас такі питання врегульовані КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 березня 2020 року в справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року в справі №400/2884/18, від 04 вересня 2020 року в справі №120/2005/19-а, від 05 березня 2021 року в справі №120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року в справі №340/970/20, від 13 жовтня 2021 року в справі №580/1790/20, від 21 жовтня 2021 року в справі №640/14764/20 та інших.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачеві (у зв'язку зі звільненням) грошового забезпечення у повному обсязі. Виплата коштів проводилася, у тому числі і на виконання судових рішень у зв'язку із наявністю спору між сторонами щодо належних позивачу сум.
Так, судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 26 квітня 2017 року, тоді як остаточний розрахунок з ним було проведено лише 28 червня 2024 року. Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку виплатити позивачу при звільненні всі належні йому суми. Тобто, остаточний розрахунок проведено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
За встановлених у справі обставин до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
У постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд зазначає, що для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов'язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
Незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, установлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.
Датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 26 квітня 2017 року - дата звільнення позивача та дата розрахунку з ним.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до 19 липня 2022 року.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі №140/16184/23, від 20 червня 2024 року у справі №120/10686/22.
Варто зазначити, що період, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, тривав з 27 квітня 2017 року (наступний день за датою звільнення ОСОБА_1 ) по 28 червня 2024 року (дата проведення повного розрахунку).
Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.
Однак, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Саме тому, ураховуючи постанови Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 29 серпня 2024 року у справі №200/3662/23 спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 27 квітня 2017 року до 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року по 28 червня 2024 року (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як встановлено пунктом 8 розділу ІV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За змістом пункту 5 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306), розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
Враховуючи зазначені положення, при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 (а.с.22) за два останні місяці перед звільненням (лютий-березень 2017 року) ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення у лютому 2017 року у сумі 5202,50 грн, у березні 2017 року у сумі 5202,50 грн, а всього 10405,00 грн. Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення становить 176,36 грн (10405,00 грн/59, де 59 - кількість календарних днів у лютому-березні 2017 року).
Таким чином, середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку при звільненні до 18 липня 2022 року становить 336671,24 грн (176,36 грн х 1909 календарних дні), а з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року включно (період обмежений шістьма місяцями) - 32450,24 грн (176,36 грн х 184 календарних дні), всього 369121,48 грн, що перевищує донарахований розмір (32331,92 грн) належних позивачу сум за результатами вирішення спорів у судовому порядку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 червня 2016 року у справі №6-113цс16).
Відповідно до вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При цьому варто зауважити, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 27 квітня 2017 року 28 червня 2024 року. У період з 27 квітня 2017 року до 18 липня 2022 року слід застосовувати редакцію статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду суд, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Водночас у період з 19 липня 2022 року по 28 червня 2024 року застосуванню підлягає вже нині чинна редакція статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлений у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 10 квітня 2024 року у справі №360/380/23, від 19 вересня 2024 року у справі №420/573/23, і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судом взято до уваги не лише тривалість невиплати усіх належних позивачу сум грошового забезпечення та інших виплат при звільненні 26 квітня 2017 року, а й те, що позивач за вирішенням спору не звертався тривалий час після звільнення зі служби (звернувся лише у лютому 2023 року).
Зважаючи на вищенаведені обставини, враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника, яка становить 0,08 (32331,92 грн (сума за результатами вирішення спорів у судовому порядку)/369121,48 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті з 27 квітня 2017 року по 18 липня 2022 року).
Відтак розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 квітня 2017 року по 18 липня 2022 року становить 26933,70 грн (176,36 грн гривень (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,08 (істотність частки) х 1909 (кількість календарних днів за період з 27 квітня 2017 року по 18 липня 2022 року).
Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності позивачеві слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 квітня 2017 року по 18 липня 2022 року в розмірі 26933,70 грн, а за період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року включно в сумі 32450,24 грн.
Тобто загальна сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачеві з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 від 19 вересня 2024 року у справі №420/573/23, становить 59383,94 грн (26933,70 грн + 32450,24 грн.
З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на користь позивача 59383,93 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата є обов'язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 59383,94 грн (п'ятдесят дев'ять тисяч триста вісімдесят три грн 94 коп.)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк