Справа № 699/468/24
Номер провадження № 2/699/223/24
26.09.2024 року м. Корсунь-Шевченківський
Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області у складі: головуючого - Гусарової В.В., за участю секретаря судового засідання - Таран О.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Корсунь-Шевченківський цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 виданий Лозівським МРВ УМВС України в Харківській області 20.06.1997 року, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання ВПО: АДРЕСА_2 ) до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди,
13.03.2024 позивач ОСОБА_1 звернувся до Корсунь-Шевченківського районного суду з позовом, у якому просив стягнути з російської федерації моральну шкоду у розмірі 35000 євро, еквівалент становить 1460480,00 грн.
Позов мотивований тим, що позивач зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 . Відповідно до зазначеного наказу Харківська міська територіальна громада, яка знаходиться на території Харківського району, відноситься до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)
До 20.04.2022 року він разом зі своєю сім'єю проживав у місті Харкові. Проте з початком збройної агресії ситуація у місті загострювалась, були постійні обстріли різних районів міста Харкова з боку РФ, особливо частина міста Салтівка, в якій саме і проживали. Почали гинути люди, задля збереження життя, він ночував у бомбосховищах, метро.
В зв'язку з ситуацією, що склалася він був вимушений покинути свій дім, та переїхати до Черкаської області, Черкаського району в с. Нетеребка.
Внаслідок збройної агресії Російської Федерації порушено його цивільне право, а саме: позбавлено можливості користуватися належним майном та вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб, та рухомим майном, що знаходиться в ній, а також втрата можливості розпоряджатись ним, що завдає позивачу моральної шкоди.
Ухвалою суду від 14.03.2024 відрито провадження у справі, розгляд вирішено проводити за правилами загального позовного провадження (а.с.17-18).
Ухвалою суду від 23.05.2024 замінено відповідача із російської федерації на належного відповідача - російську федерацію в особі міністерства юстиції російської федерації (а.с.40).
Ухвалою суду від 22.07.2024 закінчено підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті (а.с.50).
Представник позивача адвокат Гавриленко Н.А. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила задовольнити позов, просила розглядати справу без її участі.
Представник відповідача, будучи повідомлений про розгляд справи шляхом розміщення оголошення на сайті суду, до судового засідання не з'явився, відзив не поданий.
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російської Федерації з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російської Федерації заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
Тому, суд розглянув справу у відсутність представника відповідача, оскільки у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.
У відповідності до ст. 247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, так як були підстави для проведення розгляду справи без участі сторін.
Під час судового засідання були вивчені наступні докази по справі:
-копія паспорта, коду позивача (а.с.10-13)
-копія довідки переселенця (а.с.14)
-копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера (а.с.30, 31).
Встановлено, що Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" № 337-VIII від 21.04.2015 схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З аналізу даної заяви вбачається, що 20.02.2014 зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, шо знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997, для блокування українських військових частин.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VII від 15.04.2014 із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України "Про внесення змін до щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає; після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ. має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни; у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Таким чином до особливостей цивільних справ за позовами фізичних осіб до РФ про відшкодування шкоди, завданої в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України, відноситься те, що у цій категорії спорів зазначена іноземна держава - відповідач (РФ) не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Процесуальною умовою здійснення права на позов про відшкодування шкоди, завданої в результаті збройної агресії РФ проти України, є дотримання правил підсудності.
Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07.04.2014) та "Луганської народної республіки" (27.04.2014).
Згідно з постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків", від 21.04.2015 № 2337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.
Підтвердженням окупації російською федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ російської федерації.
23.08.2014 почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії російської федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 № 254-VIII "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
В абзаці 2 постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами російської федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04.02.2015 № 145-VIII зазначено, що з 20.02.2014 проти України триває збройна агресія російської федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
Також постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 № 129-VІІІ законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою- агресором.
Крім того, військові дії російської федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, було затверджено 15.01.2015 Європейським парламентом резолюцію щодо України, 25.06.2015 Резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.
Згідно листа № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) офіційно визнала та засвідчила військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, форс-мажорними обставини.
Крім того, даним листом ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб.
16.03.2022 Міжнародний суд ООН встановив, що російська федерація має негайно зупинити військові дії, які вона розпочала на території України 24.02.2022.
17.03.2022 російська федерація відмовилася виконувати рішення Міжнародного суду ООН.
Факт даної війни розв'язаний РФ, яка щоденно, щосекундно вчиняється відносно громадян України також підтверджується Законом України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об'єктів права власності Російської Федерації та її резидентів», постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2022 № 426, постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 N 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією російської федерації».
З 24.02.2022 по даний час російська федерація знищує, пошкоджує населені пункти України, знищує, пошкоджує майно громадян України, вбиває та завдає шкоди здоров'ю громадян України. Внаслідок вказаного значна кількість населених пунктів України, громадян України, які блоковані, окуповані російською федерацією, позбавлені свободи, прав, та перебувають на межі гуманітарної катастрофи внаслідок відсутності їжі, медикаментів тощо. Аналогічно в тяжких умовах знаходяться мільйони вимушених переселенців, які врятувалися переїздом у населені пункти у яких не відбуваються військові дії.
Крім цього, слід також зазначити, що російська федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, порушила норми та принципи Статуту ООН. Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.
Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затвердило наказом № 75 від 25.04.2022 перелік територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) у 2022 році.
Відповідний наказ розроблено на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.04.2022 № 457 «Про підтримку окремих категорій населення, яке постраждало у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України».
Є три критерії, на які при цьому спираються: території, що є тимчасово окупованими: території, що знаходяться в оточенні (блокуванні); території, на яких ведуться активні бойові дії.
Таким чином реєстрація мешкання на даній території є беззаперечним доказом проживання позивача у епіцентрі військових/бойових дій. під час якого останній стає живим свідком вбивств, тілесних ушкоджень, знищення майна мирного населення тощо та чує. бачить військові постріли, бомбардування, вибухи пожежі, руйнування тощо.
Позивач зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 . Відповідно до зазначеного наказу Харківська міська територіальна громада, яка знаходиться на території Харківського району, відноситься до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 13.03.2023 (станом на час звернення до суду із даним позовом).
До 20.04.2022 року позивач разом зі своєю сім'єю проживав у місті Харкові. Проте з початком збройної агресії ситуація у місті загострювалась, були постійні обстріли різних районів міста Харкова з боку РФ, особливо частина міста Салтівка, в якій саме і проживали. Почали гинути люди, задля збереження життя, він ночував у бомбосховищах, метро.
В зв'язку з ситуацією, що склалася він був вимушений покинути свій дім, та переїхати до Черкаської області, Черкаського району в с. Нетеребка.
Згідно з частиною другою статті 2 ЦК учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
За вимогами частини шостої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Згідно статті 22 ЦК особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
Пунктами 8, 9 ч. 2 ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. ч. 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України ( п.З, 9) № 4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Як слідує зі статей 1167, 1168 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом.
Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Право на життя передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, ІУ Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділу II Конституції України.
Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01.08.1975, договори, укладені між Україною та Росією, в т.ч. про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому є, на переконання суду, державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
Результатом збройної агресії особисто для позивача стала втрата належного майна і житла, підтримки та надії на повернення додому. До залишення окупованою Російською Федерацією території він був повноцінним членом суспільства, мав налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте, з початком збройної агресії Російської Федерації проти України, він втратив ці можливості. Позивач став свідком того, як російська військова техніка була застосована для обстрілів кварталів міста та українських військовослужбовців. Вказане призвело до появи жертв серед цивільного населення. Разом з бойовими діями в місті суттєво погіршилась гуманітарна ситуація, транспортне сполучення фактично припинилося, заробітні плати та соціальні виплати затримувалися, зменшилась кількість робочих місць. Все вищевказане безпосередньо вплинуло на життя позивача. Як наслідок, задля уникнення масових порушень прав людини, позивач покинув окуповану Російською Федерацією територію місця реєстрації/ проживання та переселилася до іншого населеного пункту України. Після переїзду йому довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, шукати роботу, житло та відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Позивач був позбавлений звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, а також можливості на повернення додому, налагодженого побуту. Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному стані позивача. Внаслідок саме збройної агресії РФ було порушено низку прав позивача Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту.
Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 p., може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
В ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами.
Отже, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, затвердивши «Правила суду - компенсація шкоди», виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності.
Множинний характер порушень його прав та законних інтересів підтверджується вищевикладеним та вказує що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на частині території України було порушено низку прав позивача, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 p., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, зокрема, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті и релігії. Крім цього, умови, в яких позивач проживає зараз, не дають можливості налагодити звичний для нього спосіб життя. Усе до чого він прагнув раніше тепер є неможливим, оскільки дуже гостро стало питання з приводу житла та фінансів, що безперечно позначилися на моральному та фізичному стані. Втративши житло, можливість проживати на рідній землі, можливість спілкуватися з близькими людьми позивач відчуває розчарування, безсилля та безпорадність, що також завдає їй моральну шкоду. Позивач вимушений витрачати час і кошти для захисту своїх прав та інтересів. Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно нього.
Внаслідок збройної агресії Російської Федерації порушено його цивільне право, а саме: позбавлено можливості користуватися належним майном та вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб, та рухомим майном, що знаходиться в ній, а також втрата можливості розпоряджатись ним, що завдає позивачу моральної шкоди.
Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які він відчуває через неможливість проживати на рідній землі та користуватись належним житлом, спілкуватись з близькими, суд вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну йому моральну шкоду у сумі 1460480,00 грн., що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 35000 євро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію.
Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги законні, обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.258-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 виданий Лозівським МРВ УМВС України в Харківській області 20.06.1997 року, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання ВПО: АДРЕСА_2 ) до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди- задовольнити.
Стягнути з держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 виданий Лозівським МРВ УМВС України в Харківській області 20.06.1997 року, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання ВПО: АДРЕСА_2 ) моральну шкоду в розмірі 35 000 (тридцять п'ять тисяч) євро, що складає еквівалент 1460480,00 грн (один мілліон чотириста шістдесят тисяч чотириста вісімдесят) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
СуддяГусарова В.В.