Дата документу 10.09.2024Справа № 554/5258/24
Провадження № 2/554/4297/2024
10 вересня 2024 року м. Полтава
Октябрський районний суд м.Полтави у складі:
головуючого - судді Черняєвої Т.М.,
за участі секретаря - Діменко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської ради, треті особи: Шевченківська районна у м. Полтаві рада, Державна інспекція архітектури та містобудування України, про визнання права власності на нерухоме майно, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавської міської ради, треті особи: Державна інспекція архітектури та містобудування України, про визнання права власності на нерухоме майно.
Позовні вимоги обгрунтувала тим, що вона побудувала гараж за власні кошти та для власних потреб за адресою АДРЕСА_1 та користується ним до цього часу. У подальшому зверталась у відповідні установи для присвоєння гаражу адреси та для виділення земельної ділянки, оскільки на час його будівницва таких документів не вимагалось.
У 2018 році позивачка зверталася до Виконачого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради із заявою про надання дозволу на виділення земельної ділянки для будівництва гаража та надання дозволу на узаконення побудованого мною гаража. У відповідь на заяву Виконачий комітет Шевченківської районної у місті Полтаві ради повідомив що дане питання не може бути розглянуто, бо виділ землі заборонений, а з приводу узаконення гаража повідомили, що дане питання може бути вирішено тільки в судовому порядку згідно ст. 376 ЦК України.
Також вона зверталася до Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради з проханням надати адресу гаражу, що розташований в АДРЕСА_1 . Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради своїм листом від 18.03.2024 року повідомило, що самочинно збудованим об'єктам присвоюється адреса після визнання права власності на нього за рішенням суду та прийняття об'єкта в експлуатацію.
Крім того, у квітні 2024 року вона зверталась до Державної інспекції архітектури та містобудування України із заявою про введення в експлуатацію гаража, який побудований у 1978 році, а саме гараж № НОМЕР_1 , що в АДРЕСА_1 , та з проханням зареєструвати та видати мені Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації на вказаний гараж, який відповідає ДБН. До заяви додала всі відповідні документи та направила листа цінним листом з описом вкладень. У відповідь на мою заяву про введення в експлуатацію гаража ДІАМ своїм листом від 03.05.2024 року за №2629/04/13-24 повідомила, що орган державного архітектурно- будівельного контролю безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (CCI), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження приймає в експлуатацію: збудовані у період з 5 серпня 1992 року до 9 квітня 2015 року індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 300 квадратних метрів, а також господарські (присадибні) будівлі і споруди загальною площею до 300 квадратних метрів; збудовані до 12 березня 2011 року будівлі і споруди сільськогосподарського призначення".
Також у відповіді вказано, що відповідно до ст. 31 ЗУ «Про де|ржавну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сіііьських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об'єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:
1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної] міської ради або відповідною архівною установою;
2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об'єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.
Звернення до суду з позовом з приводу самочинного будівництва має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2019 року справа № 306/2140/17, від 18 лютого 2019 року справа № 308/5988/17-ц, від 26 грудня 2018 року справа № 727/720/17, від 07 лютого 2018 року справа № 127/18746/15-ц., Постанова ВС від 06 квітня 2020 року, справа №638/4159/17.
Оскільки ДІАМ відмовила у введенні в експлуатацію гаража, тому що об'єкт (гараж) заначений у листі не відповідає положенням пункту 9 Закону, а саме Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тому позивачка змушена звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Гараж №1 за адресою АДРЕСА_1 , згідно технічного паспорта, що виготовлений ФОП ОСОБА_2 , станом на «05» березня 2024 року, має загальну площу 16,9 кв.м, рік побудови 1978, побудований з цегли та фундамент: цегла, підлога асфальт, перекриття дерево.
Відповідно до Висновку експерта №29 за результатами експертного будівельно- технічного дослідження від 15.04.2024 року, що складений судовим експертом ОСОБА_3 на гараж № НОМЕР_1 за адресою м. Полтава, провулок Кустарний, 8, що має загальну площу 16,9 кв.м, рік побудови 1978, встановлено, що конструктивна система, об'ємно-планувальне рішення, санітарно-гігієнічні умови, пожежна оезпека та інженерне обладнання гаража, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 відповідають вимогам будівельно-технічних норм, що діють на території України та висуваються до гаражів.
Тобто на побудований мною гараж встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації і він відповідає Державним будівельним нормам України.
Просила визнати право власності за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться по АДРЕСА_1 , загальною площею гаража 16,9 кв.м.
Ухвалою судді від 22.05.2024 року відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження.
05.06.2024 року до суду надійшов відзив Полтавської міської ради на позовну заяву, відповідно до якого заперечують проти задоволення позову із наступних підстав.
Згідно позовної заяви позивач ОСОБА_1 в 1978 році побудувала гараж за власні кошти та для власних потреб за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці комунальної власності без надання відповідного дозволу та земельної ділянки.
Відповідно до технічного паспорта гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого ФОП ОСОБА_2 станом на 05.03.2024 року, має загальну площу 16,9 кв.м., рік побудови 1978, побудований з цегли та фундамент: цегла, підлога, асфальт, перекриття дерево.
Зауважили, що примітка до технічного паспорта, де зазначаються відмітки про самочинне будівництво, позивачем до позову не додана.
Відповідно до пункту 3.1. листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року №24-753-0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК). Норми ст.392 ЦК не застосовуються щодо вимог про визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва (ч. 3 ст. 376 ЦК), оскільки особа не є власником, а лише заявляє вимогу про встановлення права власності на об'єкт самочинного будівництва.
Право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку, розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, з таким цільовим призначенням, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту, а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (частина 4 статті 376 ЦК України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.
Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване нерухоме майно.
Даний правовий висновок зазначений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 року у справі 916/1174/22, провадження № 12-39гс23. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на землю.
Велика Палата Верховного Суду висновує, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі №923/196/20 (пункт 35)).
Визнання права власності в порядку частини третьої або п'ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов'язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п'ята статті 376 ЦК України). Позиція Великої Палати Верховного Суду зазначена у постанові від 15.11.2023 року у справі 916/1174/22, провадження № 12-39гс23.
Отже, застосування положень частини третьої або п'ятої статті 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.
Так, на думку відповідача, позивачем ОСОБА_1 не надано жодного доказу належності їй земельної ділянки, на якій розміщене самочинне будівництво, надання відповідного погодження на розміщення гаражу на земельній ділянці комунальної власності.
Повідомлено, що розгляд питань самочинного будівництва в м. Полтава належить до компетенції Тимчасової комісії з розгляду питань самочинного будівництва в м.Полтаві. Тимчасова комісія вирішує питання щодо можливості визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна.
Разом з тим, згідно пункту 7 рішення позачергової другої сесії Полтавської міської ради восьмого скликання від 19.02.2021 року «Про визначення обсягу і меж повноважень, які здійснюють районні у м. Полтаві ради» визначено, що до повноважень Київської, Подільської, Шевченківської у місті Полтаві рад належить вирішення питань щодо самочинно збудованого майна (житлові приміщення, житлові приміщення у гуртожитках, індивідуальні (садибні) жилі будинки, садові будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, індивідуальні гаражі), які знаходяться на території Київської, Подільської, Шевченківської у місті Полтаві рад.
05.06.2024 року до суду надійшов відзив Виконавчого комітету Полтавської міської ради на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнають із таких же підстав, які наведені у відзиві Полтавської міської ради.
Ухвалою суду від 13.06.2024 року задоволено клопотання представника відповідача Полтавської міської ради Рудич Н.С. Виключено з числа відповідачів - Виконавчий комітет Полтавської міської ради. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Шевченківську районну у м. Полтаві раду.
Ухвалою суду від 03.09.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання позивачка не зявилася, будучи належним чином повідомленою про місце, дату та час судового розгляду, направила до суду клопотання про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.
Представник Полтавської міської ради у судове засідання не з"явився, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час судового розгляду.
Представник Шевченківської районної у м. Полтаві ради у судове засідання не з"явився, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час судового розгляду.
Представник Державної інспекції архітектури та містобудування України у судове засідання не з"явився, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час судового розгляду.
Суд, дослідивши письмові докази, долучені до позовної заяви, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Вимоги ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 16. Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до п.1 ч1 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Вимогами ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 у 1978 році за власні грошові кошти побудувала гараж за адресою: АДРЕСА_1 , яким користується до цього часу.
Право власності на гараж у ОСОБА_1 виникло до 1992 року.
Питання набуття прав власності на гараж було врегульовано чинним на момент завершення його будівництва, тобто до 1992 року, Законом України «Про власність» та ЦК УРСР, нормами яких і передбачалось, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). За законодавством виникнення прав власності на новостворене майно, побудоване до 1992 року, не пов'язувалось ні з моментом введення цього майна в експлуатацію, ні з проведенням державної реєстрації прав на нього. Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення. До 05 серпня 1992 року законодавство не передбачало процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.
Порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва вперше встановлений постановою КМ України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» (втратила чинність). Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію. Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року №8.4-35//18/1).
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц.
Тобто, ні Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який набрав чинності 12 березня 2011 року, ні Реєстру будівельної діяльності не існувало на момент завершення будівництва відповідачем спірного гаража, який побудовано до 1992 року. За таких обставин норми Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», які набрали чинності в 2011 році, не підлягають застосуванню до виниклих правовідносин щодо гаража, збудованого до 1992 року.
Окрім того, усі господарсько-побутові будівлі та споруди, які належать громадянам і були побудовані до Указу Президії Верховної Ради Української PCP від 22 січня 1979 року «Про боротьбу з самовільним будівництвом господарсько- побутових будівель», і під час технічної інвентаризації не були відображені в матеріалах інвентаризації як самовільні, не відносяться до категорії самовільних (самочинних). Отже, з урахуванням вищевикладеного, нерухоме майно, побудоване ОСОБА_1 (гараж) не є самочинним та самовільним будівництвом.
Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Наведений висновок узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах: від 27 травня 2015 року у справі№ 6-159цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 04 червня 2018 року у справі № 640/13030/16-ц (провадження № 61-1073св17), від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17 (провадження № 61-39346св18), від 18 квітня 2019 року у справі № 306/2140/17.
Так, ОСОБА_1 17.04.2024 року звернулася до Державної інспекції архітектури та містобудування України із заявою про введення в експлуатацію гаража за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.19).
03.05.2024 року інспекцією надано відповідь, відповідно до якої об?єкт нерухомості, на який посилається заявниця не відповідає положенням пункту 9 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності», тому не може бути введений в експлуатацію (а.с.27-28).
18.03.2024 року отримала відповідь від Управління з питань містобудування та архітектури щодо присвоєння адреси гаражу про те, що присвоєння адреси самочинно збудованим об?єктам здійснюється відповідно до Закону після визнання права власності за рішенням суду та прийняття в експлуатацію таких об?єктів, яка передбачено ч.16 ст.26-3 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» (а.с.20).
Згідно відповіді Виконавчого комітету Шевченківської районної у м.Полтаві ради від 27.03.2018 року на звернення ОСОБА_1 , повідомлено, що питання щодо надання дозволу на виділення земельної ділянки для будівництва індивідуальних боксових гаражів поза межами існуючих автогаражних кооперативів та приватних домоволодінь, на землях комунальної власності, забороняється, як передбачено “Порядком розміщення та будівництва гаражів для легкових автомобілів у м.Полтаві», затвердженого рішенням Полтавської міської ради сорок другої сесії п?ятого скликання від 13.08.2009 р. Тому, зазначене питання не може бути розглянуто позитивно. Стосовно узаконення побудованого гаражу по АДРЕСА_1 , що згідно ст.376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнано за особою за рішенням суду, інших варіантів чинним законодавством не передбачено (а.с.21).
Оскільки позивачка зверталася із відповідною заявою про введення в експлуатацію збудованого гаража до Державної інспекції архітектури та містобудування України та спробувала ввести в експлуатацію, але отримала відмову, що узгоджується з вищевказаною правової позицією Верховного Суду, отже виник спір, який неможливо вирішити в позасудовому порядку.
Згідно п. 4 Постанови Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.
У п.п. 9, 10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» (далі Постанова) роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.
За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання. У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Згідно з пунктом 12 вказаної Постанови у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК).
Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК).
Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність (абзац 3 п. 22 Постанови)
Відповідно до п. 14 Постанови на підставі частини третьої статті 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку, у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК).
Так, відповідно до висновку судового експерта ОСОБА_3 №29 від 15.04.2024 року за результатами експертного будівельно-технічного дослідження на замовлення ОСОБА_1 , конструктивна система, обємно-планувальне рішення, санітарно-гігієнічні умови, пожежна безпека та інженерне обладнання гаража, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 , відповідають вимогам будівельно-технічних норм, що діють на території України та висуваються до гаражів (а.с.13-17).
В силу ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належить земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Відповідно до частини третьої, п'ятої статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порідку особі під уже збудоване нерухоме майно.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Формулювання статті 376 ЦК України виключає можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Крім того, виходячи зі змісту статей 331, 375, 376, 380 ЦК України, правовою підставою визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на підставі частини п'ятої статті 376 ПК України може бути не лише відсутність порушення прав інших осіб таким визнанням, а й встановлення судом відповідності такого об'єкта архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам.
Тому, вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановити всі обставини справи, зокрема: чи звертався позивач до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил істотними.
Дана правова позиція узгоджується з позицією, яка викладена й Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року по справі №623/3999/18, провадження № 61-485св20.
Так, позивачка ОСОБА_1 звернулася до Тимчасової комісії з розгляду питань самочинного будівництва у м.Полтаві для вирішення питання визнання права власності на самочинне будівництво та, відповідно до протоколу засідання від 02.08.2024 року №ПР №06.2-05/02, надала до комісії та до суду відомості щодо фактичного місця розташування обєкту, зокрема кадастровий план земельної ділянки, виконаний сертифікованим інженером-землевпорядником.
Відповідно до технічного паспорту на гараж № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 від 05.03.2024 року, загальна його площа становить 16,9 кв.м, рік спорудження - 1978 (а.с.9-10),
Зважаючи на вищевикладене, гараж АДРЕСА_2 збудовано у 1978 році позивачкою ОСОБА_1 , тому у останньої виникло право власності на нього до 1992 року. На даний час, не існує жодного іншого способу отримання документів на підтвердження права влсності на вказане нерухоме майно, як за рішенням суду. Беручи до уваги те, що гараж збудовано із дотриманням будівельно-технічних норм, що діють на території України та висуваються до гаражів, на час збудівництва гаража була відсутня вимога щодо введення його в експлуатацію, а єдиним документом, що мав засвідчував факт існування обєкта і містити його технічні характеристики був технічний паспорт. Судом не встановлено порушення позивачкою прав інших осіб, що стосуються будівництва та експлуатації вказаного гаража. Тому, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 13, 81, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Полтавської міської ради, Шевченківської районної у м. Полтаві ради, треті особи: Державна інспекція архітектури та містобудування України, про визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ;
відповідач: Полтавська міська рада, код ЄДРПОУ 24388285, адреса: м.Полтава, вул.Соборності, 36;
треті особи: Шевченківська районна у м.Полтаві рада, код ЄДРПОУ 34742397, адреса: м.Полтава, вул.Івана Мазепи, 30;
Державна інспекція архітектури та містобудування України, код ЄДРПОУ 442458840, адреса: м.Київ, б-р Лесі України, 26.
Суддя Т.М.Черняєва