Справа № 369/7466/24
Провадження № 2/369/5431/24
Іменем України
10.09.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Янченка А.В.,
при секретарі судового засідання Кубарській Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу № 369/7466/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної сумісної власності і розпорядження на квартиру, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просила суд: припинити право ОСОБА_2 спільної сумісної власності, користування і розпорядження, на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на 5 поверсі 17 поверхового багатоквартирного будинку, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1423702632224, номер запису про право власності 31051839, дата та час державної реєстрації 05.04.2019 року о 16:56:10, загальна площа 48,4 кв.м., житлова площа 18,9 кв.м., та передати ОСОБА_1 , право особистої власності на цю квартиру - володіння, користування і розпорядження нею.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (в шлюбі прізвище було ОСОБА_3 ) з 17 травня 1986 року перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду, справа № 369/3212/22, від 08 вересня 2022 року, шлюб між сторонами було розірвано.
В період перебування в шлюбі, 05 квітня 2019 року сторонами була придбана однокімнатна квартира, яка за договором-купівлі продажу була оформлена на позивача, за згодою ОСОБА_2 .
Квартира знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на 5 поверсі 17 поверхового багатоквартирного будинку. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1423702632224, номер запису про право власності 31051839, дата та час державної реєстрації 05.04.2019 року о 16:56:10. Загальна площа квартири 48,4 кв.м., житлова площа 18,9 кв.м.
На даний час в квартирі зареєстрована позивач, як власник і колишній чоловік, ОСОБА_2 , який фактично в квартирі не проживав ще до розірвання шлюбу. Неповнолітніх дітей, чи інших осіб в квартирі не зареєстровано і на утриманні немає. Боргів чи інших обтяжень немає.
Крім того, позивач вказує, що з часу придбання квартири майже увесь час вона проживала в ній одна, так як колишній чоловік більшість часу перебував в Республіці Польща, де він офіційно працює. Всі матеріальні витрати по утриманню квартири, включаючи оплату комунальних послуг, як під час перебування в шлюбі, так і після його розірвання, здійснювала позивач за власні кошти.
Ні під час суду про розірвання шлюбу, ні після, питання про поділ квартири не піднімалось і в даний час в судах відсутні позови щодо майнових претензій, так як всі ці питання сторони вирішували за усною домовленістю.
Проте, за нормами ст. 68 Сімейного кодексу України, навіть після розірвання шлюбу не припиняється право спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу і розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України і таке право не може бути припинене усною угодою.
Позивач вказувала, що колишній чоловік працює в Республіці Польща, в Україні перебуває не часто, тому, з метою уникнення проблем щодо розпорядження квартирою, сторони досягнули усну домовленість оформити письмовим договором добровільний розподіл майна з передачею права особистої власності і розпорядження нерухомим майном позивачу, без виплати компенсації відповідачу, як іншому співвласнику, цим самим припинивши право на спільну сумісну власність, володіння та розпорядження квартирою. Але, рішення про укладання угоди реалізувати виявилось уже не можливо. Не врахувавши юридичних тонкощів законодавства, перед прийняттям такого рішення, спільний автомобіль, який був у сумісній власності, позивач добровільно переоформила на колишнього чоловіка 02 квітня 2024 року, заощадження теж були передані.
Таким чином, документально у спільній сумісній власності лишилась лише одна квартира, яка по суті не підлягає поділу, як один об'єкт - оформити договір добровільного поділу спільного майна уже стало не можливо, хоча між сторонами і була усна домовленість - квартира повинна була залишитись в особистій власності позивача, а автомобіль і заощадження перейти в особисту власність колишнього чоловіка.
21.05.2024 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області постановлено відкрити провадження у справі, за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.
24.05.2024 року позивача через канцелярію суду подала заяву в якій просила суд здійснювати розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд позов задовольнити.
29.05.2024 року відповідача через канцелярію суду подав відзив, в якому вказав, що просить суд здійснювати розгляд справи у його відсутності, вказував, що позовні вимоги визнає у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
12.08.2024 року відповідач через канцелярію суду зареєстрував заяву, у якій просив суд здійснювати розгляд справи у його відсутності.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Відповідно до ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Згідно ППВСУ від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланнями на визнання позову сторонами без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Враховуючи те, що відповідач визнав позов у повному обсязі, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 12, 81, 82 ЦПК України стверджується, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 365 Цивільного кодексу України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників.
За нормами ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 372 ЦК України встановлено, що майно, яке є у спільній сумісній власності може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.
За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Після поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (в шлюбі прізвище було ОСОБА_3 ) з 17 травня 1986 року перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду, справа № 369/3212/22, від 08 вересня 2022 року, шлюб між сторонами було розірвано.
В період перебування в шлюбі, 05 квітня 2019 року сторонами була придбана однокімнатна квартира, яка за договором-купівлі продажу була оформлена на позивача, за згодою ОСОБА_2 .
Квартира знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на 5 поверсі 17 поверхового багатоквартирного будинку. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1423702632224, номер запису про право власності 31051839, дата та час державної реєстрації 05.04.2019 року о 16:56:10. Загальна площа квартири 48,4 кв.м., житлова площа 18,9 кв.м.
Відповідач викладені факти не заперечував та позовні вимоги визнав у повному обсязі, а тому позов підлягає задоволенню.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним «сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної сумісної власності і розпорядження на квартиру - задовольнити у повному обсязі.
Припинити право ОСОБА_2 спільної сумісної власності, користування і розпорядження, на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на 5 поверсі 17 поверхового багатоквартирного будинку, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1423702632224, номер запису про право власності 31051839, дата та час державної реєстрації 05.04.2019 року о 16:56:10, загальна площа 48,4 кв.м., житлова площа 18,9 кв.м., та передати ОСОБА_1 , право особистої власності на цю квартиру - володіння, користування і розпорядження нею.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано .
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 26.09.2024 року.
Суддя: А.В. Янченко