79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
24.09.2024 Справа № 914/1774/24
Господарський суд Львівської області у складі судді Зоряни Горецької, розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання справу
позовні матеріали: ФОП Косика Степана Володимировича ,
до відповідача: ФОП Креховецького Олега Богдановича ,
про стягнення заборгованості,
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ФОП Косика Степана Володимировича до ФОП Креховецького Олега Богдановича про стягнення заборгованості.
Ухвалою від 18.07.2024 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом і від них не надходило жодних заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження чи клопотань про її розгляд у судовому засіданні з повідомленням сторін, дослідивши наявні у справі докази та викладені в позовній заяві пояснення, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.
Позиція позивача
Позивач просить стягнути заборгованість в розмірі 186 050,00 грн за послуги з ремонту транспортного засобу марки «DAF» д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується рахунком № KW - 00000063 від 31.01.2024 та на суму 5 800,00 грн, що підтверджується рахунком № KW-00000106 від 01.03.2024. На основну суму заборгованості нараховано 3% річних та інфляційні втрати.
Позиція відповідача
Відповідач заперечив позовні вимоги з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, запереченні на відповідь на відзив, додаткових поясненнях та просив в задоволенні позовних вимог відмовити. Крім того відповідач просив повернути докази подані з пропуском встановленого строку та відмовити в стягненні витрат на правову допомогу.
З матеріалів справи встановлено, що 26 січня 2024 між сторонами виникли договірні відносини, згідно яких позивач передав відповідачеві для ремонту транспортний засіб марки «DAF» д.н.з. НОМЕР_1 і замовив послуги з ремонту транспортного засобу марки "DAF" державний номер НОМЕР_1 , сідловий тягач НОМЕР_8, зокрема: 1) діагностика комп'ютерна вказаного транспортного засобу; 2) демонтаж-монтаж голови блока двигуна; 3) діагностика несправності двигуна; 4) розбирання голови блока двигуна, підготовка до ремонту; 5) збірка двигуна;6) діагностика форсунок;7) ремонт голови блоку двигуна;8) демонтаж-монтаж коробки передач (КПП).
Наряд - замовлення №84 від 26 січня 2024 та факт приймання транспортного засобу марки "DAF" державного номера НОМЕР_1 , сідловий тягач НОМЕР_8 на технічне обслуговування від ФОП Креховецького Олега Богдановича (РНОКПП НОМЕР_4 ) здійснював працівник, оформлений в ФОП Косик Степана Володимировича , - ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ), а безпосередньо ремонт двигуна згідно наряду-замовлення №84 від 26 січня 2024 р. виконував згідно цивільно-правового договору №1 від 26.01.2024 р., фізична особа ОСОБА_4 . Зі слів позивача, факт заїзду на територію відповідача вказаного транспортного засобу підтверджується фото та відео фіксацією, збереженою з камер відеоспостереження.
Позивач, ФОП Косик Степан Володимирович перебував у співробітництві з ТОВ "КС ТІР СЕРВІС" на підставі Договору про співробітництво від 01.04.2020 за яким відбулося об'єднання зусиль та користування спільно власними і орендованими приміщеннями, інструментами і основними засобами з метою досягнення спільної мети та ремонту вантажних автомобілів. Сторони знаходяться за однією юридичною адресою і користуються електронною поштою: ІНФОРМАЦІЯ_1
З даної електронної пошти здійснювалась переписка позивача з відповідачем. Електронна пошта «Gmail» відповідача ФОП Креховецького Олега Богдановича підписана Креховецький Олег електронний адрес якої: ІНФОРМАЦІЯ_2 Зміст даного листування можна встановити по прінтскріну документів якими обмінювалися сторони, а саме 31.01.2024, рахунок № KW-00000063 від 31 січня 2024 року про технічне обслуговування на суму 180 250,00 грн з калькуляцією наданих послуг ремонту транспортного засобу марки «DAF» д.н.з. НОМЕР_1 .
01.03.2024 рахунок № KW-00000106 від 01.03.2024 про технічне обслуговування на суму 5800 грн з калькуляцією наданих послуг ремонту транспортного засобу марки «DAF» д.н.з. НОМЕР_1 .
На підтвердження факту ремонту, а також прийняття робіт між сторонами слугує електронне листування, з якого чітко вбачається: 1) що позивач здійснював спірні ремонтні роботи; 2) відповідач прийняв транспортний засіб після ремонту; 2) відповідач акцептував ремонтні роботи. Письмових претензій до виконаних робіт відповідач не заявляв. 29.02.2024 об 11:39:37 відповідач написав: "Дякую за рахунок". В подальшому 29.02.2024 останнім вказується: «чи нормально, що після вашого ремонту не працюють гальма, просто під час руху. Глохне машина прямо посеред дороги. Ці поломки псують мені як логісту всю роботу і нашу репутацію. Хто це буде компенсовувати».
У відзиві відповідач стверджує, що транспортний засіб щодо якого йде спір, передавався позивачу лише для комп'ютерної діагностики. Однак, матеріали справи містять фотофіксацію іншого транспортного засобу належного відповідачу, марки DAF д.н.з. НОМЕР_6 , що привезений відповідачем 01.03.2024 для здійснення діагностики та щодо якого заведено окрему картку, в якій вказується ціль ремонту, що підтверджується фотографіями з програмного забезпечення позивача. Наданою відповіддю на адвокатський запит адвоката, підтверджується, що вказаний транспортний засіб належить саме відповідачу.
Факт виконання ремонтних робіт здійснених позивачем на користь відповідача, підтверджуються також посвідченою приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, Кучерепою О.О. заявою від 04.07.2024 за реєстровим номером 509 за якими ОСОБА_4 , який працював на замовлення позивача щодо ремонту спірного транспортного засобу, відповідно до цивільно-правового договору №1 від 26 січня 2024 укладеного з ФОП Косик Степаном Володимировичем зокрема пунктів 1.1 та 2.1 здійснив ремонт тягача DAF XF105 НОМЕР_1 НОМЕР_8, про що підписано акт приймання - передачі послуг №1 від 29.01.2024. На вказаному транспортному засобі ОСОБА_4 здійснив наступні роботи: демонтаж-монтаж голови блока двигун, розбирання двигуна, діагностику несправності двигуна, розбирання-збирання голови блока двигуна, підготовку до ремонту, зборку двигуна, діагностику форсунок, демонтаж монтаж КПП.
Відповідач вказує на те, що сторони не погоджували об'єму робіт вартістю, яка склала 180 250,00 грн за Рахунком № KW-00000063 від 31 січня 2024 року та 5800 грн за Рахунком № KW-00000106 від 01.03.202, а тому заперечує факт усного погодження вартості ремонту, а також переписки через електронну пошту загалом. Як вказують матеріали справи, скріншоти телефонних дзвінків та листування через мессенджер «Вайбер» датовані між сторонами 29.01.024 та 14.02.2024, згідно якої позивач чітко написав вартість технічного ремонту головки блока циліндрів позначено в листуванні як «голову зробили» 44 500,00 грн. В даному контексті, факт виконання робіт з ремонту транспортного засобу підтверджується, здійсненим фото з програмного забезпечення (додається) по кожному транспортному засобу, переліку виконаних робіт по кожному автомобілю, виконавців роботи, й в даному випадку транспортного засобу марки "DAF" державного номера НОМЕР_1 , сідловий тягач НОМЕР_8. Водночас факт виконання робіт підтверджується наступними доказами: скріном телефонних дзвінків та листування через мессенджер «Вайбер» датовані 29.01.024 та 14.02.2024, з якого вбачається що відповідач прийняв роботу й не заперечував вартості деталі. Також виконання робіт підтверджується рахунком №ЛА-00425 від 12.02.2024 на технічне обслуговування ТОВ «КС ТІР Сервіс», яке працює з позивачем за Договором про співробітництво від 01.04.2020, калькуляцією №ЛА-00425 від 12.02.2024, актом виконаних робіт №ЛА -00425 від 12.02.2024, укладеним між ТОВ "КС ТІР СЕРВІС" та ТЗДВ «Львівська автобаза №1», що є безаперечним фактом виконання роботи саме ремонту транспортного засобу марки "DAF" державного номера НОМЕР_1 , сідловий тягач НОМЕР_8, належного відповідачеві.
Матеріалами ІПНП №5143 від 01.04.2024, що одержані в ході перевірки слідчим ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області, зокрема внаслідок телефонної розмови з відповідачем, останній підтверджує укладення усного договору з позивачем, письмової переписки, існування підприємницьких відносин протягом 6 років та неякісного ремонту транспортного засобу марки "DAF" державного номера НОМЕР_1 , сідловий тягач НОМЕР_8. Тобто, відповідач надав офіційне підтвердження всіх тверджень позивача.
Відповідач у своєму відзиві вказує, що позивач надав в матеріалах ІПНП №5143 від 01.04.2024 вказав суму боргу 180 250,00 грн, а не 186 050,00 грн. Відсутність вірної суми боргу не вказує на факт відсутності боргу в сумі 5 800,00 грн та підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки - месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід зазначити, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
Автори електронного листування встановлені, тому суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки електронні докази та інші письмові докази наведені в позові узгоджуються між собою, є обґрунтованими, належними та підтверджують позовні вимоги. В свою чергу аргументи відповідача не знаходять свого підтвердження в долучених до матеріалів справи доказах та носять формальний характер.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 526, 626 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Різновидом правочинів - це договір (ч. 1-2 ст. 202 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, інші умови необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК Україниза договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням. Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1 ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору про надання послуг із ремонту транспортного засобу , є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) вимагати сплату грошей за надані послуги.
Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок інфляційних втрат та 3% річнихх, суд дійшов висновку, що такий проведено вірно, стягненню підлягає 1 753,75 грн 3 % річних та інфляційні втрати у розмірі 2 428,34 грн.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 190 232,09 грн.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору не впливають.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.
Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Положеннями ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарським судом гарантоване ст. 131-2 Конституції України, ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, відповідними положеннями Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
19.08.2024 через систему Електронний суд надійшла заява представника позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 34 000,00 грн.
Частиною 4 ст. 60 ГПК України встановлено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Як свідчить судова практика Верховного Суду, вирішуючи питання про витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню, суд керується, зокрема, положеннями ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" і ч. 2 ст. 126 ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Відповідно до ч. 3 ст. 26 зазначеного Закону, повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години роботи того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Таким чином, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем додано до матеріалів справи: ордер на надання правничої допомоги, акт виконаних робіт від 15.08.2024, договір №01/2006/24 про надання правової допомоги від 20.06.2024.
Щодо аргументів відповідача про те, що позивачем не було заявлено разом із першою заявою по суті спору про відшкодування його витрат на професійну правничу допомогу, то суд їх відхиляє з наступних мотивів.
У постанові Верховного Суду від 08.04.2021 року у справі № 161/20630/18, зазначено що аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 124 ГПК України, яка є тотожною за змістом частині 2 статті 134 ЦПК України містяться у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 922/1897/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 909/359/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі № 922/2167/19, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України має враховуватись судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Аналіз долучених позивачем доказів свідчить, що сума заявлена до стягнення дещо завищена щодо складності справи, часу витраченого адвокатом та обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову. Крім того не підлягає стягненню 4 000,00 грн за судове представництво, оскільки справа розглядалась без виклику сторін.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані представником позивача докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, суд приходить до висновку про часткове стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 25 000,00 грн.
Водночас з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3 028,00 грн в силу норм ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з ФОП Креховецького Олега Богдановича (РНОКПП: НОМЕР_4 , юридична адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ФОП Косика Степана Володимировича (РНОКПП: НОМЕР_7 , юридична адреса: АДРЕСА_2 ) грошові кошти з ремонту транспортного засобу марки «DAF» д.н.з. НОМЕР_1 в сумі 186 050,00 грн, інфляційні втрати 2 428, 34 грн, 3% річних 1 753,75 грн, судий збір 3 028,00 грн та 25 000,00 грн витрат на професій правову допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Горецька З.В.