Номер провадження: 11-кп/813/1586/24
Справа № 947/29099/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
11.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які діють в інтересах обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відповідно, на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 03.05.2024 року у кримінальному провадженні №12021162480000484, внесеному до ЄРДР 24.03.2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_10 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.146, ч.2 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст. 189 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.146, ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст. 189 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.4 ст. 189 КК України,
установив
Оскаржуваною ухвалою суду клопотання прокурора було задоволено та продовжено відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 огли запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 02.07.2024 року включно, без визначення застави.
Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на продовження існування ризиків, передбачених п.п.1,3,4 ч.1 ст.177 КПК України, та прийшов до висновку про те, що продовження обвинуваченим строку тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , не погодившись із оскаржуваною ухвалою з огляду на наступне:
- поза увагою суду залишилось те, що до клопотання не було додано доказів на обґрунтування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України;
- ОСОБА_9 перебуває під вартою з 27.07.2021 року та до теперішнього часу судовий розгляд справи не завершено;
- судом першої інстанції не взято до уваги того, що ОСОБА_9 має на утриманні мати, батька, які є інвалідами, доньку, місце проживання та реєстрації, тобто має міцні соціальні зв'язки;
- судом вже допитані потерпілий та свідки, досліджені письмові докази, потерпілий надав пояснення, що жодних насильницьких дій проти нього ОСОБА_9 не вчиняв та раніше потерпілий не бачив ОСОБА_9 .
Посилаючись на викладені обставини, захисник просить оскаржувану ухвалу скасувати, постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави у розмірі 80 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_8 не погодився із оскаржуваною ухвалою з огляду на наступне:
- більше двох років обвинувачений утримується під вартою в ДУ «ОСІ», де відсутнє бомбосховище, що ставить під загрозу його життя;
- судом не враховано, що обвинувачений має сім'ю;
- ризики, на які посилається прокурор у клопотання - відсутні.
Посилаючись на викладене, захисник обвинуваченого просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_10 огли запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави у розмірі 100 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Обвинувачений ОСОБА_6 огли, подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту. Обвинувачений посилається на відсутність ризиків, які слугують підставою для продовження строку дії запобіжного заходу. Вказує на те, що він має постійне місце реєстрації та проживання на території Одеської області. Також ОСОБА_6 стверджує про відсутність обґрунтованого обвинувачення за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 189 КК України.
У судовому засіданні захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , обвинувачений ОСОБА_6 огли, підтримали доводи апеляційних скарг та просили їх задовольнити.
До початку судового засідання апеляційного суду, від прокурора Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_11 надійшла заява, у якій останні просив розгляд справи проводити у його відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Київському районному суді м. Одеси перебуває кримінальне провадження №12021162480000484, внесене до ЄРДР 24.03.2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.146, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст.189 КК України, ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.146 ч.2 ст.27, ч.3 ст. 28, ч.4 ст.189 КК України, ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.146, ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст. 189 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 189 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданих апеляційних скарг захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 огли запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинувачених і зможе забезпечити, на відміну від інших, більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання ними процесуальних обов'язків.
Доводи захисника ОСОБА_7 про те, що потерпілий надав пояснення, що жодних насильницьких дій проти нього ОСОБА_9 не вчиняв та раніше потерпілий не бачив ОСОБА_9 , тобто в матеріалах справи відсутні докази причетності до інкримінованого йому кримінального правопорушення, апеляційний суд відхиляє, з огляду на наступні обставини.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Обвинувачення, відповідно до приписів Розділу IV КПК України «Судове провадження у першій інстанції» є предметом судового розгляду, його обґрунтованість або безпідставність встановлюється шляхом дослідження доказів обвинувачення й захисту в судовому засіданні та при ухваленні обвинувального або виправдувального вироку відносно особи, тому на теперішній час твердження про недоведеність обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому злочинів є передчасним, оскільки судовий розгляд кримінального провадження триває.
Приймаючи до уваги зазначене, апеляційний суд вважає, що обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.146, ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст. 189 КК України, на даній стадії, при розгляді апеляційного провадження на ухвалу суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не перевіряється.
Окрім того, у відповідності до положень ч. 2 ст. 94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі доказі в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК України.
Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК України оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, а відтак апеляційний суд позбавлений можливості надавати оцінку доказам причетності ОСОБА_9 до інкримінованих йому злочинів.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності (зменшення) існування ризиків, можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, апеляційний суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК України).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки обвинуваченого під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність ризиків, які виправдовує тримання обвинувачених під вартою.
Зокрема, враховуючи, що ОСОБА_6 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 огли обвинувачуються у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінального правопорушення, за вчинення яких, в разі доведеності під час розгляду кримінального провадження їх вини, останнім може загрожувати покарання, зокрема, у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, на думку апеляційного суду, наявний ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризик того, що обвинувачені з огляду на тяжкість покарання, що їм загрожує у разі встановлення їх вини, можуть вдатися спроб переховуватися від суду.
При цьому, апеляційний суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Колегія суддів зазначає, що судом було взято до уваги особу обвинувачених, а саме: ОСОБА_9 , його віку, майнового стану, міцності соціальних зв'язків, що він не одружений, не працює, що вказує на відсутність постійного джерела прибутку, раніше притягався до кримінальної відповідальності; ОСОБА_10 огли, його віку, майнового стану, міцності соціальних зв'язків, що він є громадянином іншої держави, не має місця реєстрації на території України, не працює, що вказує на відсутність постійного джерела прибутку, що свідчить про відсутність у обвинувачених міцних соціальних зв'язків, які можуть утримати останніх за місцем свого проживання; ОСОБА_6 огли, його віку, майнового стану, міцності соціальних зв'язків, що він не одружений, не працює, що вказує на відсутність постійного джерела прибутку.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК, - впливу на потерпілих, свідків та інших учасників в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Колегія суддів визнає неспроможними доводи апеляційних скарг, щодо відсутності ризику незаконного впливу на потерпілих, свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази тих осіб, яких можливо необхідно буде додатково допитати, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачені можуть здійснювати незаконний вплив на потерпілих, свідків та інших обвинувачених осіб в тому числі, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності, враховуючи участь кожного у даному провадженні.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Щодо можливості застосування запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, або застосування альтернативного запобіжного заходу колегія суддів вважає вірним те, що з огляду на характер інкримінованих кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, чітким є переконання суду, що ані домашній арешт, ані інші більш м'які запобіжні заходи, окрім як тримання під вартою не зможуть запобігти наведеним вище ризикам.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченим, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останнім кримінальних правопорушень, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченим на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Водночас, колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційних скарг з приводу того, що обвинувачені мають міцні соціальні зв'язки, зокрема: ОСОБА_9 має на утриманні мати, батька, які є інвалідами, доньку, місце проживання та реєстрації, в свою чергу ОСОБА_10 огли має дружину та дитину, проте наголошує на тому, що зазначені обставини не виключають та не зменшують існування зазначених вище доведених стороною обвинувачення ризиків.
При вирішенні питання щодо можливості зміни запобіжного заходу, апеляційний суд також враховує специфіку інкримінованих злочинів, як погроза потерпілому, які є умисними, корисливими, та вчинені організованою групою.
З огляду на специфіку інкримінованих злочинів, апеляційний суд, керуючись п.1 ч.4 ст. 183 КПК України вважає неможливим визначати заставу, оскільки інкриміновані злочини вчинені із погрозою застосування насильства.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених, дозволить під час судового розгляду контролювати їх місце перебування та запобігти наявним ризикам.
Щодо доводів про погіршення стану здоров'я обвинувачених, апеляційний суд зазначає про таке.
Надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 10.02.2012 №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного переліку, та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Таким чином, лікування обвинувачених у разі наявності у них медичних захворювань можливо в умовах ДУ «Одеській слідчий ізолятор» та не може слугувати підставою неможливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які стали підставою для зміни запобіжного заходу на більш м'який, або неможливість перебування обвинуваченого під вартою.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін, як законна та обґрунтована.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які діють в інтересах обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відповідно - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 03.05.2024 року у кримінальному провадженні №12021162480000484, внесеному до ЄРДР 24.03.2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_10 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.146, ч.2 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст. 189 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.146, ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст. 189 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.4 ст. 189 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4