П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 вересня 2024 р. Категорія 112010200м. ОдесаСправа № 400/14324/23
Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.,
час і місце ухвалення: спрощене провадження,
м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними та скасування рішень від 22.06.2023 № 143450002319, від 12.10.2023 № 143450002319 та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними та скасування рішень від 22.06.2023 № 143450002319, від 12.10.2023 № 143450002319 та зобов'язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що відповідачі протиправно не зарахували позивачу період роботи в російській федерації з 01.01.1992 до 20.02.1995, у зв'язку з чим дійшли висновку про недостатність у позивача страхового стажу та про відмову в призначенні пенсії.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року винесено законно та обґрунтовано, а тому підстави для його скасування відсутні. Крім того, відповідач зазначає, що за наслідками розгляду поданих позивачем заяв про призначення пенсії, до страхового стажу не враховано періоди роботи на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Відтак, правові підстави для зарахування до страхового стажу Позивача його періоду роботи на території російської федерації з 01.01.1992 до 20.02.1995 відсутні.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року винесено законно та обґрунтовано, а тому підстави для його скасування відсутні. Крім того, відповідач зазначає, що пенсійним органом проведено розрахунок стажу позивачу згідно вимог чинного законодавства, таким чином в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж - від 20 до 30 років.
На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне:
Судом першої інстанції встановлено, що 15.06.2023 року позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Заяву позивача за принципом екстериторіальності розглянув Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішенням від 22.06.2023 № 143450002319 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відмовив позивачу в призначенні позивачу пенсії за віком на підставі відсутності необхідного страхового стажу.
Відсутність страхового стажу мотивована, серед іншого, незарахуванням до стажу позивача періоду роботи з 15.04.1986 до 20.02.1995 (який включає спірний період з 01.01.1992 до 20.02.1995). У рішенні зазначено: «-період роботи з 15.04.1986 по 20.02.1995, оскільки в трудовій книжці АТ-VІ, виправлено дату народження, заявника. Крім того, неможливо врахувати період роботи з (15.04.1986 по 31.12.1991, згідно архівної довідки №НДА від 15.02.2022, оскільки в довідці не проставлено апостиль компетентним органом російської федерації. З 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992».
Зміст позовної заяви і її прохальна частина свідчать про те, що позивач не погодився з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 22.06.2023 № 143450002319 лише з мотивів незарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області до страхового стажу позивача періоду роботи на території російської федерації з 01.01.1992 до 20.02.1995. Матеріали позовної заяви свідчать, що з рештою аргументів цього рішення позивач погодився, оскільки доповнив пакет документів для призначення пенсії і звернувся до пенсійного органу вдруге.
06.10.2023 року позивач повторно звернувся до органів Пенсійного фонду за призначенням пенсії, доповнивши пакет документів проставленим апостилем органу російської федерації від 24.07.2023.
Заяву позивача за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області.
Рішенням від 12.10.2023 № 143450002319 Головне управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу.
Недостатність страхового стажу мотивована в рішенні незарахуванням до страхового стажу позивача періоду роботи в російській федерації з 01.01.1992 до 20.02.1995, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а з 19.06.2023 Україна припинила участь у зазначеній Угоді. У рішенні зазначено, що період роботи було зараховано частково з 15.04.1986 до 31.12.1991.
Вважаючи протиправними рішення пенсійного органу щодо відмови в зарахуванні трудового стажу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що незарахування зазначених періодів до страхового стажу має місце не з вини органів Пенсійного фонду України, а через дії російської федерації, зокрема початок нею військової агресії проти України, що спричинило вихід України з Угоди, і, власне, вихід самої російської федерації з Угоди. За такого суд дійшов переконання про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача його періоду роботи на території російської федерації з 01.01.1992 до 20.02.1995 та правомірність оскаржуваних рішень відповідача-1 і відповідача-2 в частині відмови в призначенні позивачу пенсії з підстави недостатності страхового стажу, зумовленої незарахуванням до страхового стажу позивача періоду роботи на території російської федерації з 01.01.1992 до 20.02.1995.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду не погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться у системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше (абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховуються до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абз. 1 ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
За частиною першою статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина третя статті 44 Закону №1058-IV).
Відповідно до частини п'ятої статті 45 Закону №1058-ІV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення(перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Положеннями ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
В той же час, відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як передбачено п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Колегія суддів зазначає, що спір у цій справі між сторонами виник у зв'язку з відмовою позивачу в призначенні пенсії за віком, через не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача на території РФ з 01.01.1992 до 20.02.1995, оскільки з 01.01.2023 року РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.09.1992 року.
З матеріалів справи вбачається, що у трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_1 зазначено, що позивача 20.08.1986 року переведено завідуючим вагона-ресторана ст. Пенза-1. 20.02.1995 року позивач була звільнено за власним бажанням.
Аналогічні періоди роботи зазначені і в довідці об'єднаного архіву м. Пенза РФ, що підтверджує стаж роботи у ресторані станції Пенза-1 Куйбишевської залізничної дороги з 01.01.1992 до 20.02.1995 року.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію за віком, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Також суд зазначає, що рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 № 01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Зазначена Угода діяла, як на момент роботи позивача у спірний період так і на момент отримання ним довідки об'єднаного архіву м. Пенза РФ.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», вихід України з цієї Угоди, та згідно якої зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України з 19.06.2023 року.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 19 червня 2023 року, Україна як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що пенсійним органом було прийнято протиправні рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком, оскільки позивачу не було зараховано спірний період роботи до страхового стажу.
Разом із тим, суд вважає помилковими твердження позивача, що дії стосовно зарахування стажу роботи, призначення, нарахування пенсії мають бути здійснені ГУПФ України у Миколаївській області, з огляду на наступне.
Пунктом 4.2 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку №22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Згідно з вимогами пункту 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до абзацу другого пункту 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, а після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні підстави для задоволення щодо неї позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке прийняло останнє рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу, є уповноваженим органом, який має право приймати рішення про призначення позивачу пенсії за віком, а прийнявши таке рішення, має передати електронну пенсійну справу засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду у Миколаївській області за місцем проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Що ж стосується вимоги позивача про виплату пенсії з 12 червня 2023 року, то суд звертає увагу, що в даному випадку така вимога є передчасною, оскільки пенсія за віком ще не є призначеною, а підстав вважати, що при призначенні пенсії відповідачем не буде нараховано та виплачено належну позивачу пенсію за минулі місяці немає. З огляду на це у цій частині суд приходить до висновку стосовно відсутності підстав для задоволення цієї позовної вимоги.
Суд враховує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, враховуючи, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області останнім прийнято протиправне рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком, оскільки позивачу не було зараховано спірний періоди роботи до страхового стажу, суд на підставі встановлених обставин вважає, що позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню. При цьому з огляду на те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області жодних рішень та дій за заявою позивача про призначення пенсії за віком від 12.06.2023 року не вчиняв, то суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, які заявлені до цього відповідача.
Позивачем за подання позовної заяви та апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн. та 1610,40 грн., який з урахуванням вимог ч.1 ст.139 КАС України підлягає стягненню на користь позивача пропорційно за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Чернівецькій області та ГУ ПФУ в Рівненській області, рішення яких визнані судом протиправними.
Враховуючи вище викладене, колегія судів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішенням було неправильно застосовано норми матеріального права, а відтак, відповідно до ст.ст. 315, ст. 317 КАС України, - оскаржуване Рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року по справі № 400/14324/23, - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 , - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 22.06.2023 № 143450002319, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 12.10.2023 № 143450002319, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 до 20.02.1995 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.10.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ: 40329345; адреса: вул. площа Центральна, 3, м. Чернівці, 58002) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1342 (одна тисяча триста сорок дві) грн.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ: 21084076; адреса: вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, 33028) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1342 (одна тисяча триста сорок дві) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький