П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/27755/23
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу 297 комендатури охорони та обслуговування на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року (суддя Самойлюк Г.П., м. Одеса, повний текст рішення складений 18.12.2023) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 297 комендатури охорони та обслуговування про зобов'язання вчинити певні дії,-
12.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до 297 комендатури охорони та обслуговування, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні позивача;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 16.04.2018 по 27.09.2023, але не більш, як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність 297 комендатури охорони та обслуговування щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.04.2018 по 26.09.2023 включно.
Стягнуто з 297 комендатури охорони та обслуговування на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.04.2018 по 26.09.2023 включно в сумі 82350,32 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
На думку апелянта, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців. Отож, оскільки позивач не посилається на Порядок №260, тому його вимоги, що обґрунтовані виключно Порядком №100, є безпідставними.
Також апелянт зауважив, що звільнення позивача з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з його боку та спорів щодо суми виплати, у зв'язку з цим позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими.
Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у 297 комендатурі охорони та обслуговування.
Наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 16.04.2018 №93 ОСОБА_1 , звільненого наказом від 19.02.2018 №95 у запас за станом здоров'я, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення.
31.07.2023 набрало законної сили рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №420/5747/23, яким:
- визнано протиправною бездіяльність 297 комендатури охорони та обслуговування щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
- зобов'язано 297 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, застосувавши при нарахуванні та виплаті індексації місяць обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
27.09.2023 на виконання згаданого рішення суду на користь ОСОБА_1 було нараховано 82370,85 грн., що підтверджується повідомленням про находження коштів.
Вважаючи, що у зв'язку із несвоєчасною виплатою грошового забезпечення військовослужбовцю, звільненому з військової служби, останній набув право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку (з 16.04.2018 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців), ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки при виключенні зі списків особового складу загону позивачу не була виплачена індексація грошового забезпечення, що було предметом судового розгляду в адміністративній справі №420/5747/23, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Спираючись на усталену правову позицію Верховного Суду щодо застосування принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 82350,32 грн.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).
Відповідно до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (дія якого відповідно до ч. 3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Приписами частини першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Варто зазначити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Закон №2011-ХІІ. Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані КЗпП України.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 в справі №140/2006/19, від 16.07.2020 в справі №400/2884/18, від 04.09.2020 в справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 в справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 в справі №340/970/20, від 13.10.2021 в справі №580/1790/20, від 21.10.2021 в справі №640/14764/20 та інших.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Розглядаючи цю справу, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин норми статей 116, 117 КЗпП України, а також дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби.
Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, суд першої інстанції, керуючись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, та посилаючись на правову позицію, викладену, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30.10.2019 в справі №806/2473/18 та від 04.09.2020 в справі №260/348/19, застосував принцип співмірності та зменшив визначений позивачем розмір відповідного відшкодування.
Відтак, посилання апелянта на застосування до спірних відносин замість Порядку №100 приписів Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260, є помилковими.
Доводи апелянта стосовно того, що звільнення позивача з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з його боку та спорів щодо суми виплати, спростовуються рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №420/5747/23, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2023, яким встановлено протиправну бездіяльність 297 комендатури охорони та обслуговування щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, спростовуються матеріалами справи, а тому відхиляються. Адже суд першої інстанції правильно та повно з'ясував усі обставини справи та надав їм належну юридичну оцінку.
Ураховуючи, що питання правильності визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу не оскаржується у апеляційному порядку, в силу положень статті 308 КАС України оскаржуване судове рішення не переглядається колегією суддів у цій частині.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов