24 вересня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/10806/24
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Слободянюк Н.І., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15, м. Київ, 01011. ідентифікаційний код 00034051) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора про:
- визнання протиправною бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі прокурору відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме без нарахування та виплати надбавки за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, за період з 02 жовтня 2023 року по день ухвалення судом першої інстанції рішення по справі;
- зобов'язання Офісу Генерального прокурора нарахувати та виплатити в повному обсязі прокурору відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 заробітну плату відповідно до положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме нарахувати та виплати надбавку за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, за період з 02 жовтня 2023 року по день ухвалення судом першої інстанції рішення по справі, а також здійснити перерахунок та виплату коштів за цей період по лікарняних, відпустках та наданих матеріальних допомогах з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу.
Підставою для звернення до суду позивач визначила порушення своїх прав у зв'язку із не нарахуванням та не виплатою в повному обсязі заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме: без нарахування та виплати надбавки за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, починаючи з 02 жовтня 2023 року.
стосовно встановленого строку звернення до суду із цим позовом:
За змістом статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Як свідчить зміст позовної заяви, предмет спору зводиться до вимог про перерахунок надбавки за вислугу років як прокурору відділу Генеральної прокуратури України, а тому в силу пункту 17 частини першої статті 4 КАС України спір стосується проходження позивачем публічної служби.
Тож спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Разом з тим, стаття 122 КАС України, зокрема частина п'ята цієї статті, не містить норм, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебували (перебувають) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці визначений нормами статті 233 Кодексу законів про працю України, які для цих спірних правовідносин є спеціальними відносно приписів частини п'ятої статті 122 КАС України.
До 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення). Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати (грошового забезпечення), обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, тобто до 19 липня 2022 року, "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній після внесення змін Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, тобто з 19 липня 2022 року, "працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
У постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що до вимог щодо стягнення заробітної плати за період, який тривав по 19 липня 2022 року, застосовується норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, а саме: особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а до вимог щодо стягнення заробітної плати за період, який розпочався з 19 липня 2022 року, застосовується норма частини першої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній після внесення змін Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, а саме: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Оскільки предмет спору у цій справі зводиться до вимог про нарахування та виплату позивачу надбавки за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, за період з 02 жовтня 2023 року по день ухвалення судом першої інстанції рішення по справі, то, беручи до уваги вищенаведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/156/23, до заявлених позивачем вимог за період з 02 жовтня 2023 року по 08 червня 2024 року слід застосовувати норму частини першої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній після внесення змін Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, а саме: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Позивач звернулася до суду з цим позовом - 10 вересня 2024 року.
Таким чином, позивачем дотримано строк звернення до суду із позовом лише в частині позовних вимог щодо перерахунку та виплати надбавки за вислугу років та перерахунку і виплати коштів по лікарняних, відпустках та матеріальних допомог за період, починаючи з 09 червня 2024 року по дату звернення до суду з позовом, а в частині позовних вимог щодо перерахунку та виплати надбавки за вислугу років та перерахунку і виплати коштів по лікарняних, відпустках та матеріальних допомог за період з 02 жовтня 2023 року по 08 червня 2024 року позивачем подано позов із пропущенням трьохмісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом.
стосовно оцінки поважності підстав пропуску звернення до суду з цим позовом:
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху через її невідповідність вимогам частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та роз'яснено, що недолік необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом в частині позовних вимог щодо перерахунку та виплати надбавки за вислугу років з 02 жовтня 2023 року по 08 червня 2024 року з доказами поважності причин його пропуску.
Від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків від 19 вересня 2024 року, у якій вона просить поновити пропущений з поважної спричини строк звернення до суду в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати надбавки за вислугу років з 02 жовтня 2023 року по 08 червня 2024 року, а також щодо здійснення перерахунку та виплати коштів за цей період по лікарняних, відпустках та наданих матеріальних допомогах з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу.
В обґрунтування вказаної заяви позивачем зазначено, що відповідач тривалий час тримав її у стані правової невизначеності, чим обмежив її процесуальні права, в тому числі на судове оскарження його дій або бездіяльності. Після виходу з декретної відпустки (з 02 жовтня 2023 року) у порушення вимог статті 30 Закону України «Про оплату праці» та статті 110 КЗпП України відповідачем жодного разу не повідомлялись їй дані щодо оплати праці. З моменту виходу з декретної відпустки до березня 2024 року позивачем не було відпрацьовано жодного повного робочого місяця, у зв'язку із перебуванням у відпустках та на лікарняних. Тобто перший повний місяць, який позивач відпрацювала після виходу з декретної відпустки, був березень 2024 року, за результатами оплати якого у неї з'явилися певні сумніви щодо правильності нарахування та виплати їй заробітної плати. На її запити листом Офісу Генерального прокурора від 09 квітня 2024 року № 27/3-796вих-24 її проінформовано, що станом на запитувану дату у неї наявна вислуга років для виплати щомісячної надбавки - 22 роки 1 місяць і 2 дні; листом Офісу Генерального прокурора від 19 квітня 2024 року № 21- 748вих-24 повідомлено, що надбавка за вислугу років їй не виплачується; листом Офісу Генерального прокурора від 17 квітня 2024 року № 27/3- 876вих-24 повідомлено, що вказівки, накази, розпорядження Генерального прокурора, заступників Генерального прокурора, виконувача обов'язків начальника Департаменту - головного бухгалтера, начальника відділу розрахунків із заробітної плати Департаменту щодо встановлення/не встановлення надбавки за вислугу років, як складової її заробітної плати не реєструвалися. У подальшому, у межах визначеного Законом тримісячного строку 14 червня 2024 року позивачем до Київського окружного адміністративного суду подано позовну заяву про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - нарахувати та виплатити їй надбавку за вислугу років, починаючи з 02 жовтня 2023 року по дату ухвалення судом рішення, а також перерахувати та виплатити кошти за цей період по лікарняних, відпустках та наданих матеріальних допомогах з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу. Ураховуючи негативне рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження третього етапу атестації, а також необхідність стороннього догляду за близькою особою (свекром) позивачем прийнято рішення про зміну місця проживання з м. Києва на м. Кременчук, Полтавської області. У разі ухвалення Київським окружним адміністративним судом рішення про відкриття провадження у справі і розгляд за правилами загального позовного провадження з викликом сторін, я би була фізично позбавлена можливості приймати участь у розгляді справи судом, а тому 08 серпня 2024 року мною до Київського окружного адміністративного суду подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з метою подальшого подання такої позовної заяви за місцем проживання. З огляду на те, що Київським окружним адміністративним судом рішення про відкриття провадження за позовом ще не приймалось, 09 вересня 2024 року останнім винесено ухвалу про повернення їй позовної заяви та доданих до неї матеріалів. Наступного дня, 10 вересня 2024 року позивачем подано відповідну позовну заяву до Полтавського окружного адміністративного суду.
Беручи до уваги письмові пояснення позивача та документи, які додані до заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду на підтвердження таких пояснень, суд вважає за можливе визнати поважною підставу подання позову в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати надбавки за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу та перерахунку і виплаті коштів по лікарняних, відпустках та матеріальних допомог -за період з 13 березня 2024 року по 08 червня 2024 року з огляду на подання первинного позову з такими позовними вимогами до Київського окружного адміністративного суду- 14 червня 2024 року та його повернення цим судом за відповідним клопотанням позивача- 09 вересня 2024 року та подання вторинного позову із зазначеними вимогами до Полтавського окружного адміністративного суду - 10 вересня 2024 року.
Стосовно поважності підстав пропущення строку звернення до суду з позовом в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати надбавки за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу та перерахунку і виплаті коштів по лікарняних, відпустках та матеріальних допомог за період з 02 жовтня 2023 року та 12 березня 2024 року, то суд вважає, що направлення позивачем запиту та отримання від відповідача листів від 09 квітня 2024 року, 17 квітня 2024 року та 19 квітня 2024 року не змінює моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявила зацікавленість до стану своїх прав та почала вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постанові від 17 липня 2024 року у справі № 380/13537/21.
Також в постанові від 17 липня 2024 року у справі № 380/13537/21 Верховним Судом зазначено, що: "реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою».
Крім того, суд враховує висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 21 вересня 2023 року у справі № 340/341/23 та від 18 липня 2024 року у справі № 480/6083/23, а саме: незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду у визначений законом строк. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Згідно постанови Верховного Суду від 26 квітня 2024 року у справі № 380/7611/23 "перебування позивача на лікарняному в період із 11.03.2023 по 24.03.2023 не завадило йому звернутися до адвоката (дата укладення договору про надання професійної правничої допомоги, укладеного між адвокатом Прядком О.О. і ОСОБА_1 - 20.03.2023). В судовому засіданні в суді першої інстанції позивач надавав суду додаткові пояснення, зокрема, про перебування на амбулаторному лікуванні з 28.02.2023 по 24.03.2023 і про проживання у свого знайомого у м. Києві. Поряд з цим, позивач звернувся до суду із позовом більш ніж через 15 днів з моменту закінчення періоду тимчасової непрацездатності.
Колегія суддів Верховного Суду бере до уваги указані обставини, вважає, що тимчасова непрацездатність особи, підтверджена відповідними доказами, може бути підставою для висновку про наявність об'єктивних непереборних обставин, які перешкоджали такій особі реалізувати певні процесуальні права та обов'язки.
Водночас, перебування особи на амбулаторному лікарняному не є безумовною підставою для поновлення процесуальних строків, і не у всіх випадках може вважатися поважною причиною пропуску строку звернення до суду, в розумінні КАС України.
В контексті установлених обставин та конкретно у цій справі, судами не встановлено об'єктивних та непереборних обставин, які б зумовлювали неможливість скористатися позивачем процесуальними правами чи обов'язками під час перебування останнього на амбулаторному лікуванні у період з із 11.03.2023 по 24.03.2023.
А тому, висновки судів попередніх інстанцій в цій частині не спростовуються доводами касаційної скарги».
Відповідно до постанови Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 140/9165/23: «Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 560/3070/19 зазначив, що амбулаторне лікування розуміє під собою лікувально-профілактичні дії, які надаються особі (основні види медичної допомоги), як в самій амбулаторії (без залишення в лікарні на стаціонар), так і вдома.
Хвороба, лікування в умовах денного стаціонару, перебування на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для звернення до суду з позовом та не є об'єктивно непереборними обставинами, оскільки залежать виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначених нормами закону.
Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 листопада 2019 року у справі № 120/4137/18-а, відповідно до якої перебування особи на амбулаторному лікуванні, на відміну від стаціонарного, не позбавляє можливості такої особи реалізувати своє право на захист порушених прав, як самому, так і через представника.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що позивачем надано докази про її перебування саме на стаціонарному лікуванні лише у періоди з 23 жовтня 2020 року по 03 листопада 2020 року, з 22 жовтня 2021 року по 02 листопада 2021 року; з 12 грудня 2022 року по 29 грудня 2022 року. При цьому, неможливості звернутися до суду до початку стаціонарного лікування, або у періоди між перебуванням у стаціонарі, або після завершення стаціонарного лікування позивачем не обґрунтовано.
Крім того, позивачем не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено, що зі змісту долученої до матеріалів справи медичної документації вбачається, що позивач з моменту відмови їй у призначенні одноразової грошової допомоги (08 квітня 2020 року) перебувала у стані, який дійсно свідчив про наявність обмежень у здійсненні нею фізичної чи інтелектуальної діяльності.
Аналогічний підхід щодо критеріїв оцінки поважності пропуску звернення до суду у зв'язку із перебуванням особи на амбулаторному лікуванні неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема у постановах від 17 липня 2019 року у справі №815/1175/17, від 20 лютого 2020 року у справі №560/3070/19, від 26 березня 2020 року у справі №805/2688/18-а, від 27 серпня 2021 року у справі №520/17941/2020, від 12 жовтня 2023 року у справі №560/2291/23, від 26 січня 2024 року у справі № 440/305/19 та від 31 січня 2024 року у справі № 620/13656/21.
Крім того, колегія суддів зауважує, що позивач мав можливість реалізувати своє право на подання позовної заяви до суду самостійно або через представника, шляхом надсилання документів засобами поштового зв'язку, на офіційну електронну адресу суду, через особистий кабінет у системі «Електронний суд» або будь-якими іншими дистанційними засобами зв'язку. Доводів та доказів щодо неможливості вчиняти відповідні дії (подання позовної заяви, укладення договору з адвокатом з метою уповноваження останнього вчиняти відповідні дії від імені позивача) засобами електронного або поштового зв'язку, з метою реалізації своїх прав та обов'язків у межах передбаченого КАС України строку на звернення до суду з позовом, позивачем не надано.
Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 та у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №160/14919/22.
Отже, в даному випадку, колегія суддів не знаходить підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення до адміністративного суду та погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви».
Повертаючись до обставин у цій справі, суд, беручи до уваги позицію Верховного Суду, зазначає, що зазначені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду у частині позовних вимог за період з 02 жовтня 2023 року по 12 березня 2024 року не є поважними, адже доказів на підтвердження наявності обставин, які були об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили звернення до суду у вказаній частині позовних вимог, протягом строку, який пропущено, суду не надано.
На противагу твердженню позивача стосовно того, що встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, суд зазначає, що ані чинним законодавством, ані Верховним Судом не визначено який саме проміжок часу (кількість календарних днів) може бути визнаний судом як незначний проміжок часу для пропуску строку звернення до суду з позовом (один день чи тридцять днів, чи тридцять один день, чи декілька місяців чи декілька років і т.д.), який дозволить суду уникнути як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості. Натомість, частиною першою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом, а у численній практиці Верховного Суду, зокрема у постанові від 13 лютого 2024 року у справі № 140/9165/23, зазначено, що "відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. За практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду".
Таким чином, суд не знаходить підстав для визнання вказаних причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другої статті 123 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 123 згаданого Кодексу якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи викладене, позовна заява ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора у частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі прокурору відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме без нарахування та виплати надбавки за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу та зобов'язання Офісу Генерального прокурора нарахувати та виплатити в повному обсязі прокурору відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 заробітну плату відповідно до положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме нарахувати та виплати надбавку за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, а також здійснити перерахунок та виплату коштів за цей період по лікарняних, відпустках та наданих матеріальних допомогах з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу-за період з 02 жовтня 2023 року по 12 березня 2024 року підлягає поверненню.
Адміністративний позов в іншій частині позовних вимог відповідає вимогам статей 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та підсудний Полтавському окружному адміністративному суду.
Підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження на цій стадії відсутні.
Частинами першою - четвертою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої та четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
З огляду на предмет спору ця справа не відноситься до спорів, визначених у частині четвертій статті 12 та частині четвертій статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, що можуть бути розглянуті виключно за правилами загального позовного провадження, а тому відповідно до частини другої та пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.
Оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагають проведення судового засідання, суд, керуючись статтею 262 КАС України, вважає за необхідне розглядати цю справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Частиною четвертою статті 9 КАС України передбачено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Беручи до уваги викладене, для повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи є необхідність витребувати від відповідача додаткові докази у справі.
Керуючись статтями 9, 12, 169, 171, 256, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Вказані позивачем підстави подання позову з пропущенням встановленого строку звернення до суду з позовом у частині позовних вимог за період з 02 жовтня 2023 року по 12 березня 2024 року визнати неповажними.
Повернути позивачеві позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора у частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі прокурору відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме: без нарахування та виплати надбавки за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу та зобов'язання Офісу Генерального прокурора нарахувати та виплатити в повному обсязі прокурору відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 заробітну плату відповідно до положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме: нарахувати та виплати надбавку за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, а також здійснити перерахунок та виплату коштів за цей період по лікарняних, відпустках та наданих матеріальних допомогах з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу-за період з 02 жовтня 2023 року по 12 березня 2024 року.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви у частині позовних вимог не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із цим позовом у частині позовних вимог щодо нарахування та виплати надбавки за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу та перерахунку і виплаті коштів по лікарняних, відпустках та матеріальних допомог за період з 13 березня 2024 року по 08 червня 2024 року та поновити такий строк звернення.
Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі №440/10806/24 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії у частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі прокурору відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме без нарахування та виплати надбавки за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, за період з 13 березня 2024 року по день ухвалення судом першої інстанції рішення по справі та зобов'язання Офісу Генерального прокурора нарахувати та виплатити в повному обсязі прокурору відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 заробітну плату відповідно до положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме нарахувати та виплати надбавку за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, за період з 13 березня 2024 року по день ухвалення судом першої інстанції рішення по справі, а також здійснити перерахунок та виплату коштів за цей період по лікарняних, відпустках та наданих матеріальних допомогах з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу - за період з 13 березня 2024 року по 10 вересня 2024 року.
Розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Встановити відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для надання до суду відзиву на позов разом з усіма доказами, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, та документами, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього документів іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. Роз'яснити, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішуватиме справу за наявними матеріалами, а неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову у силу частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив тривалістю три дні з дня отримання відзиву на позовну заяву.
Встановити відповідачу строк для подання заперечення тривалістю три дні з дня отримання відповіді на відзив.
Витребувати від відповідача належним чином засвідчені копії:
- наказів про призначення позивача в органи прокуратури, на посаду прокурора;
- наказу про встановлення позивачу надбавки за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу;
- відомостей про нараховану та виплачену позивачу заробітну плату за період з 13 березня 2024 року (розрахункових листів тощо);
- інших матеріалів, що стосуються цього позову.
Витребувані докази надати у строк для подання відзиву на позов.
Роз'яснити, що копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. У разі якщо особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали. У випадку неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, визначені цим Кодексом (частина сьома та восьма статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України).
Попередити учасників справи, що невиконання процесуальних обов'язків, зловживання правами та створення протиправних перешкод у здійсненні судочинства є підставою до застосування судом заходів процесуального примусу визначених статтею 145 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України у мережі Інтернет за адресою: http://court.gov.ua/fair/sud1670/.
Відповідно до частини одинадцятої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України надати позивачу дозвіл на подання в паперовій формі заяв по суті справи, клопотань та письмових доказів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в частині повернення позовної заяви (у відповідній частині позовних вимог) до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.І. Слободянюк