24 вересня 2024 р. № 400/5266/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Брагар В. С.у порядку письмового провадження розглянувши адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , , АДРЕСА_1
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 01.04.2024 року по день виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при її звільненні;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 01.04.2024 року по день виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при її звільненні відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;
В обґрунтування позову вказано, що на момент звільнення позивачу не було виплачено грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні. Остаточний розрахунок з позивачем військовою частиною проведено 17.05.2024. Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, тому звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою від 10.06.2024 року було відкрито провадження в даній справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник відповідача направив до суду відзив на позов, в якому проти позову заперечує. Зазначає, що в силу чинного законодавства фінансування Збройних Сил України, зокрема і військової частини НОМЕР_1 , здійснюється Міністерством оборони України за рахунок коштів Державного бюджету України, на процес виділення коштів та їх надходження на рахунки частини, військова частина НОМЕР_1 жодного впливу не має, а тому порушення строків виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відбулось не з вини військової частини НОМЕР_1 . По цій причині, на думку Відповідача, відсутній спір та підстави для стягнення середнього заробітку.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -
ОСОБА_1 з 03.01.2020 року по 01.04.2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2024 року №92 позивача було звільнено з військової служби.
01.04.2024 позивач звернувся до відповідача із рапортом №9 щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
17.05.2024 року Військова частина НОМЕР_1 здійснила виплату грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 58113,06 грн., що підтверджується матеріалами справи.
Вважаючи, що у зв'язку із затримкою з ним повного розрахунку при звільненні (несвоєчасною виплатою грошової компенсації вартості за неотримане речове майно), він має право на отримання середнього заробітку, тому звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон № 2011-XII).
Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статтей 116-117 Кодексу законів про працю України.
Застосування норм Кодексу законів про працю України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби відповідає правовій позиції Верховного Суду, сформованій у постановах від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
За правилами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), тому суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).
Стаття 116 Кодексу законів про працю України визначає строки розрахунку при звільненні, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначає стаття 117 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Як встановив суд, позивача з 01.04.2024 звільнено з військової служби, тоді, як фактичний повний розрахунок щодо виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна при звільненні здійснено 17.05.2024, що підтверджується відомостями банківської установи Акціонерного товариства комерційний банк «УКРСББАНК».
Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, зокрема, своєчасно не виплачено грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Як наслідок, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 139 КАС України підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 01.04.2024 по 17.05.2024.
2.Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 01.04.2024 року по день виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при її звільненні (17.05.2024), відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В. С. Брагар