25 вересня 2024 рокусправа №380/29443/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якій позивачка просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати їй підвищення пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком та у проведенні перерахунку стажу роботу у відповідності до ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 05.05.2018, та перерахунок стажу роботи згідно ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітована, починаючи з 05.05.2018.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що вона є особою, що зазнала політичних репресій комуністичного тоталітарного режиму, відбула покарання у засланні (спецпоселенні) та була реабілітована. Вважає, що їй протиправно виплачується підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №654, а не у розмірі, гарантованому Законом України «Про пенсійне забезпечення». Також вважає, що період її перебування у засланні має бути зараховано до стажу роботи у потрійному розмірі. Наведене зумовило звернення до суду з цим позовом.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.
Ухвалою судді від 19.12.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, про що вказує у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні та одержує пенсію по віку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, в матеріалах пенсійної справи позивача відсутні документи про підтвердження перебування та спецпоселення як члена сім'ї репресованого та згодом на підставі Закону №962 реабілітованого. У разі подання відповідних документів Головним управлінням буде розглядатись питання про призначення підвищення позивачу, а також зарахування до страхового стажу періоду перебування на спецпоселенні.
Ухвалою суду від 15.02.2024 витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ 13814885) належним чином засвідчені матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 , а також копії заяви ОСОБА_1 від 05.10.2023 та долучених до неї документів.
Витребувані матеріали надійшли до суду 05.03.2024 за вхідним номером 4792ел.
Ухвалою суду від 22.08.2024 витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ 13814885) копію заяви ОСОБА_1 від 05.10.2023 та долучених до неї документів.
Витребувані матеріали надійшли до суду 27.08.2024 за вхідним номером 64743.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач 05.10.2023 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, у якій просила здійснити перерахунок підвищення її пенсії відповідно до розміру мінімальної пенсії за віком та перерахунок стажу з 05.05.2018.
Вказану заяву мотивувала тим, що вона з 24.05.1949 по 26.03.1956 була виселена на спецпоселення з конфіскацією майна в Читінську область РСФР та долучила довідку Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 16.05.1996 №4/4-413.
У листі, копія якого міститься в матеріалах справи, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивача, що у матеріалах її пенсійної справи відсутні документи про підтвердження перебування на спецпоселенні як члена сім'ї репресованого та згодом на підставі статті 3 Закону №962 реабілітованого. У разі подання позивачем заяви про перерахунок пенсії та оригіналу довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 16.05.1996 №4/4-413, інших документів, що містять відомості про перебування на спецпоселенні в Читинській області, органами Пенсійного фонду України буде розглядатись питання щодо призначення підвищення відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Відтак, дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст.1 доповнено ч.3 згідно із Законом №2353-XII від 15.05.1992).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13.03.2018 (далі Закон №2325-VIII) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Серед іншого, змінена назва закону на: «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону №962-XII, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., №15, ст. 88). Зміни набули чинності 05.05.2018.
Вказаний перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-XII.
Згідно ст.1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-XII (далі Закон №962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону №962-XII передбачено «поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей».
Відповідно до п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до п.6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 (далі Постанова №654) від 16.07.2008 з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Відповідно до статті 28 Закону №1058-IV розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
При визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не пп.2 п 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а.
Отже, підвищення пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, має бути здійснено у розмірі, передбаченому Законом №1788-ХІІ, а не Постановою №654.
Водночас, п. «г» ст.77 Закону №1788-ХІІ розрізняє два види підвищення - на 50 процентів мінімальної пенсії за віком для громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, а також на 25 процентів мінімальної пенсії за віком для членів їх сімей.
Відповідно до положень ст. 1-1 Закону №962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно з положеннями ст. 1-2 Закону №962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст. 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.
У позовній заяві позивач вказує, що вона, ОСОБА_1 (до одруження ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб) є особою, що зазнала політичних репресій комуністичного тоталітарного режиму, відбула покарання у засланні (спецпоселенні) та була реабілітована. На підтвердження наведеного долучає довідку Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 16.05.1996 №4/4-413, яку подавала й відповідачу під час звернення з відповідною заявою про перерахунок підвищення пенсії та зарахування стажу.
З зазначеної довідки встановлено, що ОСОБА_3 , 1920 р.н., ОСОБА_4 , 1924 р.н., ОСОБА_5 , 1928 р.н., ОСОБА_6 , 1945 р.н., ОСОБА_7 , 1948 р.н., 24 травня 1949 року із села Старий Ярів Яворівського району Львівської області виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Читінську область, з якого звільнені 26 березня 1956 року. На підставі Закону України від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи - реабілітовані, з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Однак, вказана довідка не підтверджує факту перебування на спецпоселенні позивача - ОСОБА_1 , оскільки не містить її прізвища, імені та по-батькові в переліку виселених осіб.
Відтак, належність позивача до осіб, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, або до членів їх сімей позивачем не підтверджено, про що і вказує відповідач у листі-відмові та відзиві на позовну заяву.
Твердження позивача щодо того, що підвищення пенсії виплачується їй в заниженому розмірі відповідно до Постанови №654 не підтверджується матеріалами пенсійної справи, з яких вбачаться, що відповідне підвищення позивачу не встановлено.
Суд враховує те, що позивачем долучено також копію посвідчення ОСОБА_1 №227/34-Р, яке надає право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Втім, з такого посвідчення неможливо встановити інформацію (період, вид репресії), необхідну для визначення конкретного статусу позивача - як репресованої та в подальшому реабілітованої особи чи члена сім'ї такої особи.
Зважаючи на наведене, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати їй підвищення пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком та зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітована, задоволенню не підлягають у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Також позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у проведенні перерахунку стажу роботу у відповідності до ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок стажу роботи згідно ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітована, починаючи з 05.05.2018.
Відповідно до ст.6 Закону №962-ХІІ реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Згідно ст.58 Закону №1788-ХІІ, громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Суд висновує, що позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню з вищенаведених підстав, адже позивачем не підтверджено факту та періоду тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Під час судового розгляду справи судом не встановлено ознак протиправності дій відповідача в контексті спірних правовідносин. Натомість, доводи позивача, зазначені у позовній заяві є безпідставними та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм чинного законодавства, а тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити в повному обсязі.
Відшкодування судових витрат позивачу, якому у задоволенні позову відмовлено ст. 139 КАС України не передбачено, а тому такі слід покласти на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885).
СуддяСидор Наталія Теодозіївна