з питань закриття провадження у справі
24 вересня 2024 рокусправа № 380/9485/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Брильовського Р.М.,
при секретарі судових засідань - Мудрик Б.П.
та осіб, що беруть участь у справі:
представника позивача - Задорожного І.Б.
представник відповідача - Фельпеля І.І.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду у м. Львові клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити дії, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій просить суд:
- скасувати пункти 4.2 та 5.1.1. Протоколу №9 засідання Об'єднаної житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10-14 листопада 2023 року про зняття працівника військово-медичного клінічного центру м. Львів ОСОБА_1 , 1964 року народження та членів її сім'ї: сина - ОСОБА_2 , 1992 року народження, донку - ОСОБА_3 , 2002 року народження, сина - ОСОБА_4 , 2004 року народження з квартирного обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 поновити ОСОБА_1 , 1964 року народження та членів її сім'ї: сина - ОСОБА_5 , 1992 року народження, донку - ОСОБА_3 , 2002 року народження, сина - ОСОБА_4 , 2004 року народження на квартирному обліку громадян, які потребують покращення житлових умов з 05.06.1998 року та включити до Книги обліку осіб, які перебувають на черзі на отримання житлових приміщень.
Представник відповідача подав клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку із тим, що вказана справа не належить до розгляду за правилами адміністративного судочинства.
В обгрунтування клопотання зазначає, що позивач ОСОБА_1 перебувала в списку осіб потребуючих поліпшення житлових умов відповідача, оскільки працевлаштована у військовій частині НОМЕР_1 , яка територіально належить до ІНФОРМАЦІЯ_1 , працівники та військовослужбовці якої (в/ч НОМЕР_1 ) за наявності підстав перебувають на квартирному обліку, рішення про зарахування чи зняття приймає Об'єднана житлова комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 . На запит відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_3 № 10/7709-24-Вих від 13.08.2024 «Про надання інформації», військова частина НОМЕР_1 - роботодавець позивачки ОСОБА_1 повідомив листом від 14.08.24 № 06.1/4892-24-Вих, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах (працівник) у ІНФОРМАЦІЯ_4 ) Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) з 09 квітня 1984 року по теперішній час. На військовій службі ОСОБА_1 не перебувала та на даний час не перебуває. Враховуючи що позивач не перебуває у відносинах публічної служби з відповідачем, житлові правовідносини, які порушені на думку позивача не регулюються законодавством України про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, предметом спору являється житлові правовідносини щодо перебування на квартирному обліку, забезпечення житлом для постійного проживання працівника за трудовим договором, а не контракту про проходження військової служби у Держприкордонслужбі України, то вказаний позов належить до розгляду за правилами ЦПК України, підсудний судам загальної юрисдикції.
Представник позивача проти вказаного клопотання заперечив та зазначив, що житловими комісіями Відповідача було прийнято рішення про зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік в першочерговому порядку та надання їй квартири, саме, як службовцю в/ч НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_5 службовця ОСОБА_6 рішенням засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 поставили на чергу для отримання житла у м. Львові з липня 1992 року, що підтверджується витягом з протоколу №1. 20.05.2005 відбулось засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 за результатами якого було вирішено надати черговику за №1 службовцю ОСОБА_1 двокімнатну квартиру. 23.05.2005 року відбулось ще одне засідання житлової комісії відповідача, за результатами якого комісія вирішила: «Зарахувати на пільгову чергу (в першочерговому порядку), як багатодітну сім'ю, для отримання житлової площі у м. Львові службовця в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 зі складом сім'ї чотири особи. Відповідач не надав жодних аргументованих пояснень, чому з 20 липня 1992 року ОСОБА_1 перебувала в списку осіб, які потребують поліпшення житлових умов саме, як службовець військової частини НОМЕР_1 . Просив у задоволенні клопотання відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що провадження у вказаній справі необхідно закрити виходячи з наступного.
Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
За умовами абзацу 1 пункту 1 статті 12 Закону № 2011-ХІІ (у редакції закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин) держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Абзацом 1 пункту 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.
Так, порядок зарахування, зняття та ведення обліку осіб, які потребують покращення житлових умов визначено вимогами Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081 (далі - Порядок № 1081), Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства Оборони України від 31.07.2018 № 380 (далі - Інструкція №380), Інструкцією з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 № 333 (далі - Інструкція № 333).
Порядок № 1081 визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей.
Своєю чергою, зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей) визначає Інструкція № 380.
Отже саме Інструкція № 380 є спеціальним нормативним актом, який регламентує питання та умови забезпечення житлом військовослужбовців на підставі інформації наявної в облікових справах.
Питання, що виникають під час обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, урегульовані розділом VІ Інструкції № 380.
Пунктом 1 розділу VІ Інструкції № 380 передбачено, що житловими приміщеннями для постійного проживання забезпечуються військовослужбовці та члени їх сімей, які відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» набули права та не забезпечувалися постійним житлом протягом усього часу проходження військової служби і мають календарну вислугу на військовій службі 20 років і більше, зареєстровані в населеному пункті дислокації військової частини, в якій військовослужбовець проходить службу та перебуває на відповідному обліку.
Згідно із пунктом 3 розділу VІ Інструкції № 380 облік ведеться в житлових комісіях військових частин (об'єднаних житлових комісіях), військових комісаріатах та КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району.
Системний аналіз наведених вище правових норм надає підстави для висновку, що відповідач у межах та у порядку, встановленому нормами вищевказаних законів та підзаконних нормативних актів, наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації військовослужбовцями соціальних гарантій, в силу їх особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ними військової служби.
Суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах (працівник) у ІНФОРМАЦІЯ_7 (військова частина НОМЕР_1 ) з 09 квітня 1984 року по теперішній час. На військовій службі ОСОБА_1 не перебувала та на даний час не перебуває.
Також суд встановив, що не заперечується представником позивача та відповідача, ту обставину, що ОСОБА_1 не була і станом на час розгляду вказаної справи в суді не є військовослужбовцем, а отже позивач не перебуває у відносинах публічної служби з відповідачем.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких була перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд погоджується з твердженням відповідача про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не здійснює владних управлінських функцій по відношенню до позивачки на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Враховуючи те, що у відносинах між ІНФОРМАЦІЯ_2 з ОСОБА_1 відсутні владні повноваження то можна зробити висновок про те, що між сторонами виник не публічно-правовий, а приватноправовий спір, який у вказаному випадку підлягає вирішенню у суді загальної юрисдикції.
За правилами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачем права щодо поновлення його та членів його сім'ї на квартирному обліку громадян, які потребують покращення житлових умов. Отже, цей позов подано на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин.
Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.
Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої та четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки регламентовано цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Отже, військова служба належить до публічної служби.
Суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах (працівник) у ІНФОРМАЦІЯ_7 (військова частина НОМЕР_1 ) з 09 квітня 1984 року по теперішній час. На військовій службі ОСОБА_1 не перебувала та на даний час не перебуває.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19, для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов'язання надати такі приміщення чи компенсацію відступила від висновку, сформованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16, за позовом особи, звільненої з військової служби, до квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира, житлової комісії військової частини про визнання протиправними дій відповідачів з відмови у забезпеченні житловим приміщенням або грошовою компенсацією за належне для отримання житлове приміщення та про зобов'язання відповідачів надати позивачеві житлове приміщення або виплатити належну грошову компенсацію, щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства, вказавши, що зазначені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв'язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг).
Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, в якій вказано, що спори стосовно оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби ( ОСОБА_1 не була та не є військовослужбовцем) як різновиду служби публічної. Такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 752/5881/15, де позов пред'явлено звільненим у запас військовослужбовцем (суд наголошує - військовослужбовцем) про визнання протиправним і скасування рішення житлово-побутової комісії про зняття з квартирного обліку та поновлення на квартирному обліку для отримання житла позачергово. Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори, які стосуються реалізації військовослужбовцями ( ОСОБА_1 не була та не є військовослужбовцем) соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями, належать до юрисдикції адміністративних судів.
Не заслуговує на увагу твердження представника позивача про те, що житловими комісіями Відповідача було прийнято рішення про зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік в першочерговому порядку та надання їй квартири, саме, як службовцю в/ч НОМЕР_1 , оскільки в судовому засіданні суд встановив, що ОСОБА_1 не була державним службовцем та не перебувала на публічній службі, а отже у відносинах між ІНФОРМАЦІЯ_2 з ОСОБА_1 відсутні владні повноваження.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У постанові від 19 червня 2019 року у справі № 826/7399/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що «оскільки спірні правовідносини пов'язані з поновленням ОСОБА_1 на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та наданням йому житлового приміщення, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, позаяк у цьому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, отже, такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на житло. Наведене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування норм права при вирішенні питання юрисдикції судів щодо спорів у подібних правовідносинах, висловленому, зокрема, у справах № 806/104/16 та № 815/2551/15 (постанови від 18 квітня та 20 вересня 2018 року № 11-166апп18, 11-640апп18 відповідно)».
Щодо повернення судового збору, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі.
Суд зазначає, що позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі у розмірі 1211 грн 20 коп.
Тому з Державного бюджету України позивачу необхідно повернути сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі у розмірі 1211 грн 20 коп.
Керуючись статтями 238, 239, 248, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі - задовольнити.
Провадження у справі №380/9485/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити дії - закрити.
Повернути з бюджету на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір, сплачений відповідно до платіжного доручення №ПН504 від 02.05.2024 у розмірі 1211 грн 20 коп.
Роз'яснити позивачу, що вказана справа підлягає розгляду та вирішенню за правилами цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Повний текст ухвали складено та підписано 25.09.2024.
СуддяБрильовський Роман Михайлович