25 вересня 2024 року справа №640/7405/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у якому просить суд:
1. Визнати протиправними дії Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ЄДРПОУ 22994521, фактична адреса: 03680, м. Київ, вул. Михайла Ломоносова, буд. 81, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60) щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) щомісячного грошового забезпечення, всіх одноразових виплат, здійснених з 30.01.2020 по 19.11.2021, а також всіх виплат при звільненні з військової служби виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання за період з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року, які визначити шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та за період з 01.01.2021 року по 19.11.2021 року (по день виключення зі списків особового складу) шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, визначені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (в редакції постанови, що діяла до 21.02.2018 року), а також щодо відмови у внесенні відповідних змін у накази, довідки та грошовий атестат, що надавалися при звільненні з військової служби.
2. Зобов?язати Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ЄДРПОУ 22994521, фактична адреса: 03680, м. Київ, вул. Михайла Ломоносова, буд. 81, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) щомісячне грошове забезпечення, всі одноразові виплати, здійснені з 30.01.2020 по 19.11.2021, а також всі виплати, які підлягають при звільненні з військової служби виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання за період з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року, які визначити шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та за період з 01.01.2021 року по 19.11.2021 року (по день виключення зі списків особового складу) шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, визначені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (в редакції постанови, що діяла до 21.02.2018 року), виплату різниці грошового забезпечення здійснити з урахуванням виплачених сум з внесенням відповідних змін у накази, довідки та грошовий атестат, що надавалися при звільненні з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 14.09.2016 по 19.11.2021 позивач проходив військову службу у Збройних силах України, зокрема у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Під час проходження військової служби нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалося не у повному обсязі, а саме: у період з 30.01.2020 до 19.11.2021 нарахування та виплата основних видів грошового забезпечення проводилася без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. При виключенні зі списків особового складу частини позивачу не було виплачено відповідачем грошове забезпечення за період з 30.01.2020 до 19.11.2021 з врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з цим позовом.
23.05.2022, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
11.10.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 11.10.2023 справа розподілена судді Войтович І.І.
23.10.2023, ухвалою Київського окружного адміністративного суду справу прийнято до провадження суду та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
01.12.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, а тому просить суд відмовити у їх задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що з системного аналізу нормативно-правових актів, які визначають порядок дій в спірних правовідносинах встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704) пунктом 4 було визначено порядок обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу. Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі Постанова № 103) було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704. В редакції п.4 Постанови №704 станом на 30.08.2017 зазначено: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але неменше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». В положенні Постанови №103 в частині, що вносять зміни до п.4 Постанови №704 поточна діюча редакція норми, зазначено: Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Таким чином, виданим пізніше нормативно-правовим актом (Постановою №103) того ж самого органу (Кабінетом Міністрів України), що прийняв первісну Постанову №704, уточнено механізм обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу. За загальним правилом застосування нормативно-правових актів у разі існування неузгодженості між підзаконними актами, у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Саме тому в даному випадку застосуванню підлягає механізм, який визначає множення саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., а не 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року. Таким чином, позивачу проводився розрахунок складових грошового забезпечення виходячи з наступних показників. Законом України від 07.12.2017 року №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік», станом на 01.02.2018 прожитковий мінімум для працездатних осіб визначено в розмірі 1762 грн. Відповідно до додатку 6 наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 року № 90 «Про встановлення тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України», (далі - Наказ № 90) визначався тарифний коефіцієнт. Розмір посадового окладу розраховується шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762 грн.) на тарифний коефіцієнт за посадою, на який перебував військовослужбовець. А у разі якщо посадовий оклад визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище округлюються до десяти гривень. Розмір окладу за військовим званням визначається за Схемою тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу Додаток 14 до Постанови №704. Розмір окладу за військовим званням розраховується шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762 грн.) на тарифний коефіцієнт за військовим званням військовослужбовця. У разі якщо розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище округлюються до десяти гривень. Саме такий розмір посадового окладу, а також розмір окладу за військовим званням при нарахуванні щомісячного грошового забезпечення, а також одноразових видів грошового забезпечення позивачу був застосований за період 2020-2021 років.
15.11.2023 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник наполягає на тому, що позивач має право на перерахунок та виплату грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, відзив відповідача та відповідь на відзив позивача, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 у період з 14.09.2016 по 19.11.2021 проходив військову службу у Збройних силах України.
Остання посада перед звільненням - доцент кафедри зарубіжної воєнної інформації військового гуманітарно-лінгвістичного факультету Військового інституту національного університету імені Тараса Шевченка.
Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 09.11.2021 №377 позивача було звільнено з військової служби у запас за пп. «й» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.).
Наказом начальника Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 19.11.2021 року №235 (по стройовій частині) позивача виключено із списків особового складу Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
На момент звільнення з військової служби позивачеві було видано грошовий атестат №393 від 19.11.2021.
13.01.2022 позивач звернувся до відповідача із запитом, в якому просив нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення, а також всі одноразові виплати за цей час та всі суми, які нараховувалися та виплачені позивачу були при звільненні з військової служби за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 - з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, за період з 01.01.2021 по 19.11.2021 - з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Також своїм листом позивач просив відповідача внести відповідні зміни в документи, які були видані позивачу при звільненні, видати нові накази, довідку та грошовий атестат.
Однак, відповідач своїм листом від 16.02.2022 №18/734 повідомив позивача про те, що відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 №704 (зі змінами відповідно до постанови КМУ від 28.10.2020 №1038) не передбачено визначення розмірів основних видів грошового забезпечення (посадового окладу та окладу за військове звання) виходячи з прожиткового мінімуму, визначеного для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та станом на 01.01.2021, а вимоги рішення суду у справі №826/6453/18 має недостатню правову врегульованість відповідних публічно-правових відносин у зазначеній сфері та існує необхідність у врегулюванні зазначених питань на рівні КМУ шляхом внесення відповідних змін до постанови КМУ від 30.08.2017 р. №704 з урахуванням висновку суду у справі №826/6453/18.
Відповідач також зазначив, що вимога щодо нарахування та виплати місячного грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій із розрахунку прожиткового мінімуму, визначеного станом на 01.01.2020 та станом на 01.01.2021 роки та видати нову довідку про розмір грошового забезпечення за останньою штатною посадою та грошовий атестат є неправомірною.
Вважаючи дії відповідача протиправними та такими, що порушують конституційні та соціальні права, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
В силу прямої дії ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103 пунктом 6 якої внесено зміни, зокрема до постанови Кабінету Міністрів України №704, пункт 4 якої викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21 зауважив, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (ст.6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п.1) та порядок встановлення державних стандартів (п.3).
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому п.8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон №294-IX) та Закони №1082-IX, №1928-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 по справі №913/204/18, від 10.03.2020 по справі №160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).
Отже, з огляду на передбачені в ч.3 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи те, що з 29.01.2020 положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1928-IX та Закон №2710-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, починаючи з 29.01.2020, діяв протиправно.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 та від 19.10.2022 у справі №400/6214/21.
Суд звертає увагу, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, яка набрала чинності з 20.05.2023, внесено зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., №77, ст.2374), та викладено абзац перший в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Таким чином, з 29.01.2020 по 19.05.2023 визначення розміру посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями позивача мало здійснюватися виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня відповідного року.
Визначаючись щодо наявності обов'язку відповідача провести перерахунок та виплату грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи позивачу виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2020-2021 роки та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, розмір яких визначався виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, що відповідачем не заперечується.
Виплата грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань врегульована положеннями розділів XXIII-XXIV Порядку №260, за приписами яких, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Таким чином, розмір грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань поставлено в залежність, в тому числі, від посадового окладу та окладу за військовим званням.
А отже, оскільки у період з 30.01.2020 по 19.11.2021, відповідач використовував таку розрахункової величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, що за висновком суду є протиправним, суд вважає що існує достатньо підстав для зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року за період з 30.01.2020 по 19.11.2021, з урахування проведених раніше виплат.
Таким чином, вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 30.01.2020 по 19.11.2021 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.11.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у внесенні змін до наказів, довідки та грошового атестату, що надавалися позивачеві при звільненні та зобов'язання відповідача внести зміни до наказів, довідок та грошового атестату для обчислення пенсії відповідно до ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 (зі змінами) із зазначенням сум доплат до грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року та 01.01.2021, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», суд зазначає наступне.
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм слідує, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення в майбутньому.
Так, оскільки відповідний перерахунок грошового забезпечення позивача, з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні ще не проведено, то спір в цій частині фактично не існує. Отже, зазначені вимоги в цій частині, на думку суду, є передчасними, відтак задоволенню не підлягають.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивач був звільнений від сплати судового збору, інших витрат до розподілу суду не заявлено, відповідно, підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ЄДРПОУ 22994521, фактична адреса: 03680, м. Київ, вул. Михайла Ломоносова, буд. 81, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60) щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) щомісячного грошового забезпечення, всіх одноразових виплат, здійснених з 30.01.2020 по 19.11.2021, а також всіх виплат при звільненні з військової служби виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання за період з 30.01.2020 по 31.12.2020, які визначити шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та за період з 01.01.2021 по 19.11.2021 (по день виключення зі списків особового складу) шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, визначені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (в редакції постанови, що діяла до 21.02.2018 року).
Зобов'язати Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ЄДРПОУ 22994521, фактична адреса: 03680, м. Київ, вул. Михайла Ломоносова, буд. 81, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) щомісячне грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.11.2021, грошову допомогу на оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (в редакції постанови, що діяла до 21.02.2018), з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І.І.