24 вересня 2024 року Справа №640/12244/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
В серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просила суд:
- визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 18.01.2022,
- зобов'язати призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з врахуванням всіх періодів трудового стажу згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 , починаючи з 23.10.2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, 18.01.2022 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Однак, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві їй відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із недостатнім страховим стажем. До страхового стажу не зараховано періоди роботи позивачки з 12.02.1982 по 14.04.1984, оскільки відсутня інформація про кількість відпрацьованих вихододнів та з 15.10.1994 по 05.09.1995, оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу прийняття. Також, не зараховано до страхового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки дата народження в трудовій книжці не відповідає паспортним даним. Позивачка вважає, що у відповідача не було законних підстав не зараховувати спірні періоди до її страхового стажу, вважає свої права порушеними, а тому звернулась до суду з даним позовом.
08.09.2022, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
04.11.2022, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про залучення до участі у справі співвідповідача задоволено, залучено в якості співвідповідача у адміністративній справі 640/12244/22 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21100, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Хмельницьке шоссе, 7, код ЄДРПОУ 13322403) та розпочато розгляд справи спочатку.
Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
20.04.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 20.04.2023 справа розподілена судді Войтович І.І.
01.05.2024, ухвалою Київського окружного адміністративного суду справу прийнято до провадження судді Войтовича В.І., ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідачі, Головне управління Пенсійного фонду в м.Києві та Головне управління Пенсійного фонду у Вінницькій області, надіслали відзиви на позовну заяву, у яких зазначили про те, що згідно наданих позивачкою документів її страховий стаж становить 18 років 06 місяців 13 днів. Тому рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії за віком є обґрунтованим та правомірним. Також, відповідачі звертали увагу суду на пропуск позичкою строку звернення до суду з цим позовом.
Розглянувши позовну заяву, відзив на позов, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.
18.01.2022 ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про призначення пенсії за віком, яку за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
25.01.2022 за результатом розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду у Вінницькій області прийнято рішення №262940009200 про відмову в призначенні пенсії, яке мотивоване відсутністю необхідного страхового стажу 28 років, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Згідно доданого до рішення розрахунку страховий стаж становить 18 років 6 місяць 13 днів.
Як вбачається зі змісту вказаного рішення, за доданими документами, до загального страхового стажу позивачки не зараховано періоди робити, згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_2 , оскільки дата народження власника трудової книжки не відповідає паспортним даним заявника. Для зарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 12.02.1982 по 14.04.1984 необхідна інформація про кількість відпрацьованих вихододнів; з 15.10.1994 по 05.09.1995, необхідна уточнююча довідка, оскільки дати прийнята на роботу не відповідача даті наказу на прийняття (14.10.1995), що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України №58 від 29.07.1993.
Листом Головного управління Пенсійного фонду в м.Києві від 25.01.2022 №2600-0208-8/13379 повідомлено позивачку про відмову у призначенні їй пенсії за віком через недостатність страхового стажу.
Також, судом встановлено, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 13.04.1979, позивачка працювала: з 12.04.1979 по 01.07.1980 - в Ємільчинському районному відділі культури; з 12.02.1982 по 14.04.1984 - в колгоспі імені Мічуріна Ємільчинського району; - з 29.09.1984 по 12.10.1994 - в Акціонерному товаристві «Перемога»; з 15.10.1994 по 05.09.1995 - в дитячому садку №760; з 16.09.1995 по 11.10.1996 - в Дитячому садку №760; з 12.12.1996 по 13.11.2001 - в Комунальному підприємстві «Ятрань»; з 14.11.2001 по 09.12.2002 - в комунальному підприємстві по утриманню зелених насаджень Солом'янського району м. Києва; з 01.06.2009 по 30.06.2010 - в Центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; з 05.10.2017 по теперішній час - працює в Спеціалізованій школі І-ІІІ ступеню №135 з поглибленим вивченням англійської мови Шевченківського району м. Києва.
Відповідно до уточнюючої довідки від 22.11.2021 №543, виданої КП «Трудовий архів Ємільчинського району» Ємільчинської районної ради Житомирської області ОСОБА_1 значиться в таких документах: наказі №-2/48 від 12.04.1979 про призначення на посаду з 12 квітня 1979 року завідуючого Заровенським сільським клубом; наказі №-2/85 від 30.06.1980 про звільнення з 01 липня 1980 року.
Відповідно до уточнюючої довідки від 25.12.2001 №789, виданої МОУ «Київський завод «Ремдизель» позивач працювала з 02.07.1980 по 11.02.1982 та з 15.05.1984 по 20.09.1984 в ДП «Київський завод «Ремдизель».
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу, позивачка працювала та сплачувала страхові внески: з 01.06.2009 по 31.12.2009; з 01.01.2010 по 31.01.2010; з 01.03.2010 по 17.06.2010; з 01.10.2017 по 31.03.2022.
Вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом
Згідно з частиною 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років (ч.2 ст.26 Закону №1058-IV).
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).
Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі №159/4178/16-а.
Судом встановлено, що відповідач відмовив у зарахуванні до страхового стажу роботи позивачки періоди роботи згідно трудової книжки від 13.04.1979 серії НОМЕР_2 , оскільки в ній міститься невірна дата народження позивачки « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та період роботи позивачки з 15.10.1994 по 05.09.1995, оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу на прийняття (14.10.1995).
Однак, суд зазначає, що пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (надалі Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110, встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 1.1, 2.2, 2.4 Інструкції №58 передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.13 Інструкції №58 передбачено, що зміна записів у трудових книжках про прізвище,ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Судом досліджено копію трудової книжки від 13.04.1979 серії НОМЕР_2 та встановлено, що її титульному аркуші зроблено запис інспектора відділу кадрів про невірну дату народження позивачки « 10.10.1961».
Також, у записах №12, 13 вказаної трудової книжки зазначені відомості про роботу позивачки з 15.10.1994 по 05.09.1995 у дитячому садочку №760. При цьому датою наказу №315 про прийняття на роботу є 14.10.1995.
Разом з цим суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17, в якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, згідно з пунктом 1.5 Інструкції №58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
На переконання суду, навіть за умови наявності помилки при внесенні записів до трудової книжки, обов'язок щодо ведення якої покладено на роботодавця, така помилка не може мати наслідком позбавлення особи права зарахування певних періодів до страхового стажу.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Також, суд встановив, що згідно записів копії трудової книжки позивачка у період з 12.02.1982 по 14.04.1984 працювала в колгоспі імені Мічуріна Ємільчинського району.
Суд зазначає, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (яка діяла до 2004року) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Отже, законодавець передбачив зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
Водночас, досліджуючи подані позивачкою документи, суд встановив, що незарахований період роботи позивачки у колгоспі з 12.02.1982 по 14.04.1984 повністю узгоджується із записами у трудовій книжці, яка є достатнім та належним доказом та дійсно підтверджує трудову діяльність позивачки.
Суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Виправлення в документах не може бути підставою для виключення певного періоду роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право а призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Отже, відповідач, ГУ ПФУ у Вінницькій області, не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідно до пункту 2 Порядку №637 у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 18 Порядку №637 встановлено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Тобто підтвердження трудового стажу на підставі показів свідків можливо у випадку відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості їх одержання.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці відповідачем суду не надано.
Таким чином, враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що періоди трудової діяльності позивачки згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 13.04.1979, у тому числі, періоди роботи позивачки з 12.02.1982 по 14.04.1984 у колгоспі та з 15.10.1994 по 05.09.1995 у дитячому садку №760 неправомірно не зараховані відповідачам до страхового стажу ОСОБА_1 , а тому суд вважає, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.01.2022 №262940009200 не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті КАС України, а отже є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що задля належного способу захисту прав позивачки необхідно вийти за межі позовних вимог, визнавши протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.01.2022 №262940009200.
У той же час, вимоги позивачки про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду в м.Києві щодо відмови у призначені їй пенсії за віком не підлягають задоволенню, оскільки вказаний відповідач не вчиняв жодних дій, бездіяльності щодо призначення позивачці пенсії за віком.
Щодо позовної вимоги позивачки про зобов'язання відповідача призначити їй пенсію за віком з урахуванням всіх періодів трудового стажу згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 , починаючи з 23.10.2021, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 83 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку
Як встановив суд, позивачка відповідає вимогам законодавства, дотримання яких надає їй право на призначення пенсії за віком згідно з Законом №1058-ІV, станом на час первинного звернення до пенсійного органу
При цьому порушене право позивачки полягає у прийнятті суб'єктами владних повноважень рішень про відмову призначити пенсію за наявності законодавчо визначених підстав.
Разом з тим, суд позбавлений можливості зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки відповідачем в ході розгляду заяв позивача про призначення пенсії не виконані всі умови для прийняття відповідного рішення, а саме належно не досліджена та достовірно не встановлена наявність щодо позивача необхідних умов для призначення пенсії, із зарахуванням спірних періодів, яким судом надана оцінка.
В той же час здійснення розрахунку страхового стажу входить до безпосередньої компетенції органу Пенсійного фонду України.
Оскільки в спірних правовідносинах права позивача порушені протиправним рішенням відповідача, яке судом скасовано, і відповідачем в даному випадку не було належно обраховано загальний страховий стаж позивача, який дає право на призначення пенсії за віком, а суд не може перебирати на себе функції суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта, суд вважає за необхідне для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.01.2022 про призначення пенсії за віком з урахуванням всіх періодів трудового стажу згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 , та прийняти мотивоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні суду.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, заявленого позивачкою у прохальній частині позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд звертає увагу, що встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов'язком, тому таке процесуальне питання приймається з урахуванням обставин справи.
Відтак, суд зазначає, що наразі відсутні підстави вважати, що відповідач ухилиться від обов'язку виконання вимог даного рішення, у зв'язку із чим, суд відмовляє у такому клопотанні позивачки.
Щодо заяви позивачки про звернення рішення до негайного виконання, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
При цьому, відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Враховуючи, що предметом спору є визнання протиправними дій (рішення) відповідача та зобов'язання вчинити певні дії, та за рішенням суду не вирішується питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішується питання щодо зобов'язання вчинити відповідача дії щодо повторного розгляду заяви позивачки про призначення пенсії за віком, таке клопотання позивачки не підлягає задоволенню.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене суд приходить до висновку про часткове задоволення позову відповідно до вищенаведених мотивів.
Суд встановив, що при зверненні до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 992,40 грн, тому, враховуючи приписи ч. 3 ст. 139 КАС України, витрати необхідно присудити на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, пропорційно до частини до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.01.2022 №262940009200 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсію за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 13322403, вул.Хмельницьке шосе, 7, м.Вінниця, 21100) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) від 18.01.2022 із зарахуванням до її страхового стажу усіх періодів роботи згідно за записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 13.04.1979, та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Відмовити у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та звернення рішення до негайного виконання.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) судові витрати (судовий збір) в розмірі 805 (вісімсот п'ять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 13322403, вул.Хмельницьке шосе, 7, м.Вінниця, 21100).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І.І.