24 вересня 2024 року № 640/15074/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського квартирно-експлуатаційного управління, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Київської міської державної адміністрації, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Київського квартирно-експлуатаційного управління (далі по тексту також відповідач, Київський КЕУ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Київського квартирно-експлуатаційного управління, що полягає у не зверненні до Виконавчого комітету Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації з клопотанням про забезпечення позивача житлом для постійного проживання шляхом виключення його квартири АДРЕСА_1 з числа службових;
- зобов'язати Київське квартирно-експлуатаційне управління звернутися до Виконавчого комітету Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації з клопотанням про забезпечення позивача житлом для постійного проживання шляхом виключення його квартири АДРЕСА_1 з числа службових;
- стягнути з Київського квартирно-експлуатаційного управління на користь позивачу моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що у період з 1988 по 2018 роки він проходив військову службу у Збройних Силах України, безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, територіальної цілісності України в районах проведення АТО на території Донецької області. Позивач вказує, що 22.06.2022 його було звільнено з військової служби за станом здоров'я. Загальна вислуга років складає понад 29 років.
Позивач зазначив, що він з 1995 року перебуває на узагальненому обліку осіб, звільнених з військової служби, які потребують поліпшення житлових умов у загальній черзі та з 1997 року у списках осіб, які користуються правом на першочергове отримання жилого приміщення як учасник бойових дій, та не приймав участі у безоплатній приватизації житла. У 2004 році позивачу було надано для постійного користування службову квартиру, в якій він проживає на підставі виданого 13.01.2005 року ордеру №00474.
Позивач пояснив, що звертався до Київського КЕУ про забезпечення його житлом шляхом виключення його квартири АДРЕСА_1 з числа службових. Проте, відповідач за наслідками розгляду таких звернень повідомив позивача про призупинення роботи стосовно виключення житла із числа службового до виходу окремого розпорядження заступника Міністра оборони України.
Позивач наголошує на порушенні відповідачем права на забезпечення його житлом для постійного проживання шляхом виключення його квартири АДРЕСА_1 з числа службових, що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Також позивач зазначає про завдання йому моральної шкоди спірними діями відповідача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2022 відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовної провадження.
13 грудня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14 грудня 2022 року вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.
03 травня 2023 року на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали цієї адміністративної справи та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Дудіну С.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 прийнято адміністративну справу до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Дудіна С.О., вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Київську міську державну адміністрацію.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що порядок та процедура надання службової квартири для постійного проживання чітко визначені Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України 31.07.2018 №380 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.09.2018 за №1020/32472 (далі по тексту також - Інструкція №380), відповідно до вимог якої основною передумовою для подання Київським КЕУ до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради клопотання про виключення квартири з числа службових є затверджений заступником Міністра оборони України Список надання постійного житла.
Відповідач наголошує на виконанні усіх покладених на нього вимогами Інструкції №380 обов'язків, зокрема в частині передачі облікової справи до Центрального управління інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України для повторного винесення на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями відповідно до пункту 4 розділу IV Інструкції №380. Натомість, до Київського КЕУ не надходило рішення Комісії щодо погодження або непогодження Списку надання житлової площі для постійного користування, а також не надходив затверджений заступником Міністра оборони України Список надання постійного житла, що є передумовою для звернення до виконавчих органів влади з клопотанням про виключення квартири з числа службових.
На думку відповідача, позивач, заявляючи такі позовні вимоги, намагається фактично в обхід законодавчо встановленої процедури через суд змінити встановлений порядок виключення квартири з числа службових, посилаючись на практику Верховного Суду в подібних спорах.
Крім того, відповідач вважає, що ним не порушувались права та інтереси позивача, оскільки реалізація права військовослужбовця на житло, в тому числі шляхом виключення квартири із числа службових, має відбуватись виключно у спосіб та порядку, передбаченому спеціальними нормативно-правовими актами і лише у разі відмови Комісії з контролю у виключенні квартири з числа службових, позивач має право звернутися до суду за захистом порушених прав.
Відповідач вважає, що Інструкція №380 є спеціальним нормативно-правовим актом відносно Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081 (далі по тексту також - Порядок №1081), а тому в межах спірних відносин має пріоритетне застосування.
Також відповідач не погоджується із позовними вимогами щодо стягнення з нього на користь позивача моральної шкоди з огляду на відсутність можливості встановити та підтвердити наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача та негативними наслідками, які настали для позивача у вигляді заподіяної моральної шкоди.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У відповіді на відзив, поданій позивачем до суду, позивач наголошує на встановленні порядку виключення житлового приміщення з числа службових Порядком №1081 та зазначає, що реалізація права військовослужбовця на забезпечення його житлом для постійного проживання здійснюється за процедурою, визначеною Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту також - Закон №2011-ХІІ), Порядком №1081 та Інструкцією №380 шляхом звернення КЕУ до виконавчого органу місцевого самоврядування з відповідним клопотанням та подальшим вирішенням такого питання останнім.
Позивач повторно наголошує на тому, що Порядок №1081 є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили та повинен застосовуватись до спірних відносин як такий, яким встановлено процедуру виключення квартири з числа службових саме шляхом звернення КЕУ безпосередньо до органу місцевого самоврядування.
Щодо посилань відповідача на звернення листом від 13.08.2021 до Центрального управління, позивач зауважив про відсутність в матеріалах справи доказів направлення означеного листа відповідачем до Центрального управління разом з матеріалами облікової справи позивача.
Також позивач наголошує на відсутності передбаченої положеннями Інструкції №380 організації - ГКЕУ, яка є однією з ключових ланок, без якої неможливе забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей, зокрема і шляхом виключення житла з числа службового та забезпечення ним у подальшому для постійного проживання. Позивач вважає, що ані на Головне управління майна та ресурсів, ані на ЦУПЗ КСЛ ЗСУ не покладено функцій та повноважень ГКЕУ.
Позивач зауважив, що бездіяльність відповідача призвела до зміни укладу життя позивача, його настрою та повсякденних звичок, що можуть підтвердити його близькі та родичі. Через поручення відповідачем прав позивача, його супроводжують постійні переживання, які не дають йому можливості іноді спати вночі. Такі дії призвели до вимушеної необхідності вчиняти активні юридичні дії, направлені на захист його прав, що є підставою для стягнення моральної шкоди.
Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що Порядком №1081 встановлено загальні норми забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей службовими приміщеннями, у той час як Інструкція №380 є спеціальним нормативно-правовим актом, який детально врегульовує порядок та організацію забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями, зокрема і виключення квартир з числа службових саме для військовослужбовців ЗСУ. В свою чергу, згідно положень Інструкції №380 основною передумовою для подання Київським КЕУ до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради клопотання про виключення квартири з числа службових є затверджений заступником Міністра оборони України Список надання постійного житла, про що вже зазначалось у відзиві.
На переконання відповідача. Позивач намагається відстояти власну позицію, яка є наслідком неправильного розуміння організації діяльності органів військового управління.
Відповідач наголошує на безспірності факту перебування позивача на квартирному обліку, що не позбавляє позивача права на отримання житлового приміщення в порядку черговості.
В свою чергу, непроходження позивачем передбаченої Інструкцією №380 процедури виключення житлового приміщення з числа службових свідчить про передчасність вимог позивача про направлення до виконавчого органу Київської міської ради клопотання про виключення квартири з числа службових, що, на переконання відповідача, свідчить про відсутність порушеного права позивача Київським КЕУ.
Щодо доказів направлення документів до ЦУЦЗ КЛС ЗСУ, відповідач зазначив про реєстрацію листа до начальника ЦУЦЗ КЛС ЗСУ в журналі вихідної кореспонденції за №517/4350, який було направлено простим поштовим відправленням, що не передбачає видачі розрахункового документа.
Відповідач наполягає на тому, що Центральне управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики ЗСУ є правонаступником Головного КЕУ та саме до його повноважень віднесено інформаційне та організаційне забезпечення роботи Комісії з контролю та забезпечення військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями.
Позивачем подано до суду письмові пояснення, в яких повторно зазначено про відсутність доказів направлення відповідачем клопотання з обліковою справою позивача до вищестоящого органу - ЦУПЗ КСЛ ЗСУ для подальшого вирішення питання виключення житла з числа службового. Крім того, з наданого відповідачем витягу неможливо встановити направлення облікової справи саме позивача за означеним вихідним номером.
Позивач наполягає на тому, що Київське КЕУ не спростувало доводи ОСОБА_1 про порушення його права на соціальне забезпечення житловим приміщенням.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 у період з 01.08.1988 по 27.06.2018 проходив військову службу та є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_1 , видане 19.08.2010.
Довідкою від 10.07.2017 №51/84, виданою ВЧ НОМЕР_2 , підтверджується, що полковник ОСОБА_1 дійсно у період з 06.02.2017 по 05.05.2017 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції місто Краматорськ Донецької області.
Відповідно до розпорядження Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації від 10.01.2005 №1 позивачу видано ордер №00474 від 13.01.2005 на право зайняття службового жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 . Означена квартира включена до числа службових жилих приміщень розпорядженням Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 28.10.2002 №1830 та закріплена за Київським КЕУ.
З листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.05.2022 №517/1245 вбачається, що згідно облікових даних Київського КЕУ ОСОБА_1 перебуває на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов у гарнізоні міста Київ шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання по житловій комісії НОМЕР_2 і підпорядкованих військових частин у загальній черзі з 03.03.1995, у списках осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень з 17.10.1997, складом сім'ї одна особа.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 27.08.2020 №107 відповідно до Інструкції №380 оголошено, зокрема, рішення об'єднаної житлової комісії ВЧ НОМЕР_2 про надання позивачу жилого приміщення для постійного проживання (зі зняттям з квартирного обліку) шляхом виключення з числа службових жилих приміщень однокімнатної квартири АДРЕСА_2 (протокол №27 від 27.05.2020).
Заявою від 09.08.2022 позивач звернувся до Київського КЕУ з проханням звернутися до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з клопотанням про виключення квартири за адресою: АДРЕСА_3 , з числа службових.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.08.2022 №517/2859 на заяву позивача повідомлено, що виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком, визначеним пунктами 3-7 розділу VII Інструкції №380. З огляду на викладене, Київське КЕУ не має підстав для подання клопотання про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 без проходження процедури, передбаченої пунктами 3-7 розділу VII Інструкції №380.
Не погоджуючись з правомірністю відмови відповідача щодо звернення до ВО КМР (КМДА) з клопотанням про виключення квартири з числа службових, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно положень статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Конституційний Суд неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).
Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту також - Закон № 2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону № 2011-ХІІ).
Згідно із статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-ХІІ).
Пунктом 1 статті 12 Закону № 2011-ХІІ визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті (абзац четвертий пункту 1 статті 12 Закону № 2011-ХІІ).
Абзацом першим пункту 9 статті 12 Закону № 2011-ХІІ визначено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас за станом здоров'я або якщо вони на час звільнення мають вислугу військової служби не менше 20 років, або у відставку, а також у зв'язку зі скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості їх використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і відповідних квартирно-експлуатаційних органах та користуються правом позачергового одержання житла. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Військовослужбовці, які набули право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», залишаються на такому обліку та користуються правом позачергового одержання житла.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що означеним законом держава взяла на себе обов'язок один раз протягом усього часу проходження військової служби забезпечити військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України жилими приміщеннями для постійного проживання або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення, за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Суд зазначає, що питання наявності у позивача права на забезпечення його жилим приміщенням для постійного проживання не є спірним, не заперечується сторонами, а тому відповідно до положень частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає доказуванню.
Спірним в межах означеної справи є порядок виключення із числа службових займаного позивачем жилого приміщення, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої пункту 3 Порядку № 1081 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 календарних років і більше та члени їх сімей надається житло для постійного проживання.
Згідно з частиною третьою пункту 3 Порядку №1081 забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей для постійного проживання провадиться шляхом: надання новозбудованого житла, виключеного з числа службових, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Тобто, законодавством прямо передбачене право військовослужбовців самостійно визначати, яким способом (шляхом) вони бажають реалізувати своє право на забезпечення житлом для постійного проживання.
При цьому, реалізація забезпечення постійним житлом шляхом його виключення з числа службових жодним чином не пов'язується законодавством з квартирною чергою особи, яка обрала такий спосіб забезпечення житлом.
Згідно правової позиції, що сформована у Постанові Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 640/11725/17, військовослужбовець, що отримав у користування службове житло, має право на вирішення питання про виключення квартири, у якій він проживає, із числа службових.
Відповідна правова позиція викладена у постанові від 04.03.2020 у справі № 636/1514/19, де Верховний Суд зазначив, що «немотивована бездіяльність квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова обмежує права позивача на забезпечення житлом, гарантовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а посилання відповідача на необхідність дотримання черговості при вирішенні питання щодо виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки позивач вже забезпечений службовим житлом у порядку черговості».
Згідно частини другої пункту 11 Порядку №1081 виключення житлових приміщень з числа службового проводиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.
Відповідно до Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 року № 450, та Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 728, з метою вдосконалення забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями наказом Міністра оборони України від 31.07.2018 №380, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.09.2018 за № 1020/32472 затверджено Інструкцію №380.
Положеннями пункту 4 розділу І Інструкції №380 визначено, що військовослужбовцям, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.
Житлові приміщення для постійного проживання та грошова компенсація за належне для отримання жиле приміщення надаються один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Відповідно до пункту 10 розділу VII Інструкції №380 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю I чи II групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3 - 7 цього розділу.
Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі № 636/1514/19 зазначив, що «ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки позивач є військовослужбовцем, перебуває на військовій службі, мав на момент звернення до суду вислугу на військовій службі 20 років 3 місяці 19 діб, приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, є учасником бойових дій, перебуває на квартирному обліку в Чугуївському гарнізоні у загальній черзі з 03 серпня 2007 року за № 305 та першочерговій (УБД (АТО)) з 26 червня 2015 року за № 77, а отже має право на забезпечення житлом, зокрема право на виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.
Суди обґрунтованого виходили із того, що квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова не надав доказів на підтвердження обґрунтованості відмови у поданні клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд питання про виключення житла з числа службового при наявності клопотання командира військової частини з цього приводу. Немотивована бездіяльність квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова обмежує права позивача на забезпечення житлом, гарантовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а посилання відповідача на необхідність дотримання черговості при вирішенні питання щодо виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки позивач вже забезпечений службовим житлом у порядку черговості.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.».
У постанові від 23.02.2022 у справі № 953/17339/20 Верховний Суд підтримав висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання КЕВ м. Харкова направити до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення квартири із числа службових, оскільки позивач є військовослужбовцем, має календарну вислугу більше 20 років, є учасником антитерористичної операції, перебував на квартирному обліку, але постійного житла не отримав, а отже має право на забезпечення житлом, зокрема, право на виключення житла з числа службового та забезпечення ним в подальшому для постійного проживання.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 08.05.2019 у справі № 640/11725/17 (провадження № 61-38205св18), від 04.03.2020 у справі № 636/1514/19 (провадження № 61-19985св19), від 15.07.2020 у справі № 636/1527/19 (провадження № 61-4425св20), від 18.02.2021 у справі № 636/3680/19 (провадження № 61-9428св20), від 23.09.2021 у справі № 636/655/20 (провадження № 61-9982св21), а також в ухвалах від 11.11.2021 у справі № 636/78/20 (провадження № 61-17966ск21), від 16.11.2021 у справі № 636/1318/20 (провадження № 61-17490ск21).
Як уже зазначалось судом вище, виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу (пункт 11 Порядку №1081).
Отже, у спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним військової служби.
Слід зазначити, що питання виключення квартири за адресою АДРЕСА_4 , з числа службового житла має вирішуватися виконавчим органом районної, міської, районної у місті ради. В свою чергу, відповідач лише повинен подати клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд цього питання.
Суд зазначає, що відповідачем не оспорюється наявність у позивача, який має вислугу на військовій службі 20 років і більше, звільнений з військової служби за станом здоров'я, що забезпечений службовим житловим приміщенням, права на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.
Водночас, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29.04.2022 у справі №640/16889/18, «…у пункті 11 Порядку №1081 узагальнено зазначено, що виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу. При цьому, деталізація процедури виключення квартир з числа службових відображена у пунктах 3 - 7 розділу 7 Інструкції №380, яка включає в себе обов'язкове направлення документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району до ГКЕУ для розгляду Комісією з контролю, яка приймає рішення про погодження надання постійного житла чи відмову в такому погодженні, яке є обов'язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, військовими комісаріатами та військовими частинами. ГКЕУ на підставі рішення Комісії з контролю готує Список надання постійного житла у Збройних Силах України, що подається на затвердження заступнику Міністра оборони України, і саме затверджений Список надання постійного житла у Збройних Силах України є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі ордера на постійну житлову площу.».
Враховуючи висновки Верховного Суду, у суду наявні підстави вважати, що виходячи з положень Інструкції №380, встановлено 2 умови, які є обов'язковими для можливості реалізації означеного права на виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання, а саме: перебування на обліку та виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання в порядку, визначеному пунктами 3-7 розділу VII Інструкції.
Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком, який, в свою чергу, визначений пунктами 3 - 7 розділу VII Інструкції №380.
Положеннями пункту 3 розділу VІІ Інструкції № 380 визначено, що для прийняття рішення про надання житлових приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) розглядає документи облікових справ військовослужбовців.
Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.
Затверджений командиром військової частини протокол засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) разом з обліковою справою направляється військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, що є підставою для видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
Матеріалами справи підтверджено, що протоколом засідання об'єднаної житлової комісії ВЧ НОМЕР_2 і підпорядкованих їй військових частин від 27.05.2020 №27 постановлено надати позивачу жиле приміщення для постійного проживання (зі зняттям з квартирного обліку) шляхом виключення з числа службових жилих приміщень однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , в якій він проживає зі складом сім'ї 1 особа.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 27.08.2020 №107 оголошено рішення об'єднаної житлової комісії ВЧ НОМЕР_2 і підпорядкованих їй військових частин про надання позивачу жилого приміщення для постійного проживання (зі зняттям із квартирного обліку) шляхом виключення з числа службових жилих приміщень однокімнатної квартири АДРЕСА_2 (протокол №27 від 27.05.2020).
Наступним етапом відповідно до пункту 4 розділу VІІ Інструкції № 380 є підготовка на підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району списку надання житлової площі для постійного проживання (далі - Список надання постійного житла) (додаток 23).
Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) направляється до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.
Відповідач стверджує, що «На виконання вимог керівних документів оборонного відомства та з дотриманням положень Інструкції №380, Київським КЕУ супровідним листом вих. №517/4350 від 13.08.2021 було направлено матеріали облікової справи ОСОБА_1 до Центрального управління інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України для повторного винесення на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями».
Судом досліджено наявну в матеріалах справи копію листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.08.2021 №517/4350, адресованого начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому зазначено, що на виконання рішення Міністра оборони України від 26.07.2021 №16260/з/6-2019 щодо повторного винесення на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі - Комісія з контролю), житлових питань військовослужбовців та осіб, які звільнені в запас або відставку, які проходять, проходили військову службу в Головному управлінні МОУ, надаються на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням жилими приміщеннями облікові справи, зокрема і позивача.
В якості доказу на підтвердження направлення означеного листа разом з обліковою справою позивача відповідачем долучено до матеріалів справи копію витягу з журналу реєстрації вихідних документів Київського КЕУ, в якому міститься запис від 19.08.2021 з індексом документа 527/4350 із зазначенням у графі 3 «Найменування або короткий зміст документа» про направлення облікових справ в/с ОСОБА_2 та ін.
Виходячи з посилання відповідачем на Правила надання послуг поштового зв'язку, у суду є підстави вважати, що лист КЕУ від 13.08.2021 №517/4350 про направлення облікової справи позивача направлявся засобами поштового зв'язку простим відправленням.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулюють відносини між ними визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі по тексту також - Правила №270).
Відповідно до пункту 8 Правил №270 оператори поштового зв'язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів.
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на прості та реєстровані. Реєстровані поштові відправлення поділяються на відправлення без оголошеної цінності (рекомендовані) та відправлення з оголошеною цінністю.
До внутрішніх поштових відправлень належать, зокрема, листи - прості, рекомендовані, реєстровані з оголошеною цінністю.
Пунктами 53, 54 Правил №270 визначено, що у разі відправлення згрупованих поштових відправлень, поштових переказів відправник складає їх список в електронній формі за формою, визначеною оператором поштового зв'язку. Кількість поштових відправлень, поштових переказів одного виду та категорії, згрупованих за способом пересилання, що включаються до одного списку, та кількість таких списків визначаються оператором поштового зв'язку.
Про прийняття для пересилання згрупованих поштових відправлень, поштових переказів відправнику може видаватися один розрахунковий документ на один список з одним примірником списку. У разі надання послуг поштового зв'язку суб'єктам господарювання та державним органам в місцях, де операції з розрахунків здійснюються тільки у безготівковій формі, реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються, відправникові передається тільки один примірник списку в паперовій або в електронній формі із зазначенням прізвища працівника, який здійснював приймання, а також дати і місця надання послуги.
Відповідно до пункту 62 Правил №270 підтвердженням оплати послуг поштового зв'язку з пересилання письмової кореспонденції є: поштові марки, наклеєні на письмову кореспонденцію або нанесені типографським способом на поштові конверти, поштові картки; електронні марки; відбитки державного знака, нанесені маркувальними машинами; відбитки про оплату письмової кореспонденції, нанесені друкарським чи іншим способом; розрахунковий документ про оплату послуги поштового зв'язку.
Проте, суд зазначає, що Правилами №270 не передбачено обов'язкову видачу розрахункового документа чи будь якого іншого підтвердження отримання оператором поштового зв'язку у випадку відправлення простих листів.
Враховуючи викладене, на відсутності нормативного регулювання фіксації факту приймання оператором поштового зв'язку простих листів, суд приймає в якості належного та допустимого доказу витяг з журналу реєстрації вихідних документів Київського КЕУ, в якому міститься запис від 19.08.2021 з індексом документа 527/4350 із зазначенням у графі 3 «Найменування або короткий зміст документа» про направлення облікових справ в/с ОСОБА_2 та ін. з огляду на те, що індекс документу співпадає з вихідним номером такого листа.
Водночас, направлення відповідачем на адресу Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України облікової справи позивача не підтверджує виконання Київським КЕУ вимог щодо підготовки на підставі отриманих документів КЕУ району списку надання житлової площі для постійного проживання за формою, встановленою додатком 23, його підписання начальником КЕУ району та направлення до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю разом з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) направляється до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.
Означена бездіяльність відповідача, на переконання суду, призвела до неможливості вчинення подальших етапів процедури виключення квартири з числа службових для забезпечення позивача, визначеної пунктами 5 - 7 розділу VII Інструкції №380, відповідно до яких для розгляду Списку надання постійного житла Комісією з контролю на її засідання можуть запрошуватися голови житлових комісій військових частин (об'єднаних житлових комісій).
За результатами розгляду Списку надання постійного житла Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про: погодження надання постійного житла; відмову в погодженні надання постійного житла із зазначенням причини такої відмови.
Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом.
У разі прийняття Комісією з контролю рішення щодо відмови в погодженні надання постійного житла воно підлягає новому розподілу у встановленому цією Інструкцією порядку протягом одного місяця та є підставою для скасування наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
Рішення Комісії з контролю є обов'язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, військовими комісаріатами та військовими частинами.
ГКЕУ на підставі рішення Комісії з контролю готує Список надання постійного житла у Збройних Силах України, що подається на затвердження заступнику Міністра оборони України (згідно з розподілом обов'язків).
Затверджений Список надання постійного житла у Збройних Силах України є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі ордеру на постійну житлову площу, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.
До виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району надає облікову справу військовослужбовця разом з витягом із Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, копію протоколу житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії), витяг із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
Ордер на постійну житлову площу в закритих військових містечках оформлюється та видається відповідним начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району протягом п'яти робочих днів.
Для вселення в надане житлове приміщення військовослужбовець здає ордер на постійну житлову площу до житлово-експлуатаційної організації, за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації, що здійснює обслуговування цього житлового приміщення, або до будинкоуправління відповідного КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району.
Ордер на постійну житлову площу може бути визнаний недійсним у порядку, встановленому законодавством.
Тобто, такому етапу як подання Київським КЕУ клопотання до Виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про забезпечення позивача житлом для постійного проживання шляхом виключення його з числа службових передує вчинення дій, передбачених пунктами 4 - 7 розділу VII Інструкції №380.
Частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, вихід за межі заявлених позовних вимог допускається з метою захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина.
Відповідно до положень частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Враховуючи бездіяльність відповідача щодо невиконання вимог пункту 4 розділу VII Інструкції № 380, яка призвела до неможливості вчинення подальших етапів процедури виключення квартири з числа службових для забезпечення позивача, визначеної пунктами 5 - 7 розділу VII Інструкції №380, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання вимог пункту 4 розділу VII Інструкції № 380 та зобов'язати відповідача у відповідності до означених положень на підставі отриманих документів підготувати список надання житлової площі для постійного проживання відповідно до додатку 23 та направити до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ району, з обліковою справою позивача, витягом із наказу командира військової частини про надання йому жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії).
Водночас, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заявлених позивачем вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не зверненні до ВО КМР (КМДА) з клопотанням про забезпечення позивача житлом для постійного проживання шляхом виключення його квартири АДРЕСА_1 з числа службових та зобов'язання відповідача звернутися до третьої особи з таким клопотанням з огляду на їх передчасність, оскільки судом встановлено та підтверджується матеріалами справи протиправна бездіяльність відповідача, яка перешкодила проходженню наступних етапів процедури, що є необхідною для реалізації права позивача на виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання позивача, зупинившись на етапі, визначеному пукнтом 4 розділу VII Інструкції №380.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов'язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі №822/3180/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90425178) та від 04.03.2020 у справі №815/2215/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88027776).
При цьому Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач стверджує, що протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у неподанні відповідного клопотання до органу місцевого самоврядування для виключення житлового приміщення ОСОБА_1 з числа службових, призвела до душевних страждань, зміни укладу життя позивача, його настрою та повсякденних звичок, зокрема і через вимушену необхідність вчиняти активні юридичні дії, направлені за захист його прав. Через означену бездіяльність позивача супроводжують постійні переживання, які не дають йому можливості спокійно спати вночі.
При цьому позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували виникнення у нього зазначених порушень внаслідок спірної бездіяльності відповідача, як і відсутні докази, зокрема, звернення до медичних установ та довідок з них з відповідними діагнозами, виписки з історії хвороби тощо на підтвердження погіршення стану здоров'я позивача.
Фактично, доводи позивача зводяться виключно до тверджень про заподіяння йому відповідачем моральних страждань, однак жодного доказу в обґрунтування цих тверджень позивач не надає.
На переконання суду не є достатнім лише тверджень позивача про завдання йому моральної шкоди для задоволення відповідної вимоги. Позивач обов'язково має надати суду докази наявності заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, а також обґрунтувати її розмір, оскільки у протилежному випадку існує загроза заявлення позивачем безпідставних та необґрунтованих вимог про стягнення моральної шкоди лише з посиланням на вчинення відповідачем протиправних дій чи бездіяльності, та без надання доказів завдання такими рішенням та діями втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань.
Наведене, у свою чергу, суперечитиме положенням частини першої статті 77 КАС України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому суд зауважує, що згідно з частиною другою цієї ж статті на відповідача лише покладено обов'язок по доведенню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, а тому саме позивач має довести суду факт заподіяння йому моральної шкоди поведінкою відповідача.
Суд також звертає увагу позивача на положення частини першої статті 9 КАС України, якою визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Засади змагальності покладають на позивача обов'язок довести суду правомірність вимог, викладених у позовній заяві, зокрема, у даному випадку, щодо заподіяння моральної шкоди.
Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відсутні.
Також окремо суд вважає за необхідне зазначити про публічно-правовий характер цієї справи як такої, що стосується реалізації військовослужбовцем соціальних гарантій забезпечення жилим приміщенням, а ці гарантії позивач в межах спірних відносин отримав у зв'язку з проходженням військової служби.
Питання предметної юрисдикції з приводу реалізації військовослужбовцями соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями, які вони отримали у зв'язку з проходженням військової служби було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду в межах справи № 362/643/21. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів з приводу проходження військової служби, а саме щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій відступила від висновку щодо розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства, та виснувала, що такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Саме у зв'язку з останньою держава передбачила відповідні соціальні гарантії, а також порядок їх реалізації. В означеній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що «…З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду зауважує, що хоч у справах № 488/1176/14-а і № 806/5217/15 позови були з іншим предметом, ніж у справі № 362/643/21 (не були пов'язаними із зарахуванням військовослужбовця на квартирний облік чи зняттям з такого обліку) саме за змістовим критерієм спірні правовідносини у перших двох справах є подібними до тих, які виникли у справі № 362/643/21, бо теж стосуються реалізації військовослужбовцями соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями, а ці гарантії позивачі у вказаних справах отримали у зв'язку з проходженням військової служби…».
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити частково з виходом за межі позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1984,80 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 07.09.2022 №650 та №651.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 992,40 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Київського КЕУ (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог).
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Київського квартирно-експлуатаційного управління щодо невиконання вимог пункту 4 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України 31.07.2018 №380 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.09.2018 за №1020/32472, відносно ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Київське квартирно-експлуатаційне управління у відповідності до положень вимог пункту 4 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України 31.07.2018 №380 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.09.2018 за №1020/32472, на підставі отриманих документів підготувати список надання житлової площі для постійного проживання ОСОБА_1 відповідно до додатку 23 та направити до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ району, з обліковою справою ОСОБА_1 , витягом із наказу командира військової частини про надання йому жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії).
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_5 ) судовий збір у розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві грн 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Київського квартирно-експлуатаційного управління (ідентифікаційний код 22991617, місцезнаходження: 03186, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 30).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.