ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"24" вересня 2024 р. справа № 300/5686/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) 19.07.2024 звернулася в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (надалі, також - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11.07.2024 №054450004879;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з 21.05.2024, із врахуванням до страхового стажу періоду отримання допомоги по безробіттю з 16.02.2002 по 10.02.2003.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем безпідставно відмовлено у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б» частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у зв'язку з відсутністю пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який для жінок повинен становити 55 років. Зауважила, що після визнання Рішенням Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020 неконституційною статті 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, ця стаття підлягає застосуванню у редакції, яка діяла до внесення таких змін та передбачає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зокрема, жінок після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 стверджує, що після досягнення 50-річного віку, з врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, вона має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б» частини 1 статті 13 Закону №1788-XII. Також вказала, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу періоди отримання допомоги по безробіттю з 16.02.2002 по 10.02.2003. З метою захисту порушеного права, звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) (а.с. 26,27).
Пунктом 5 резолютивної частини цієї ухвали витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області належним чином засвідчену копію оскаржуваного рішення від 11.07.2024 №054450004879, а також копії всіх документів, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення та вичерпне обґрунтування з посиланням на відповідні докази причин (підстав) відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
ГУ ПФУ в Запорізькій області скористалося правом подання відзиву на позовну заяву, який сформовано в системі «Електронний суд» 05.08.2024 (а.с.31-33). Так, у відзиві представник відповідача вказала, що відповідно до частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, серед іншого, жінки - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу роботи 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. На переконання представника відповідача, право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивач набуде у віці 55 років. Також вказала на помилковість доводів позивача щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах норм Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки норми зазначеного Закону в частині призначення пенсії за віком на пільгових умовах не застосовуються, а єдиним Законом, який регулював спірне питання на момент звернення позивача був Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Окрім цього, зауважила на відсутності підстав для зарахування до страхового стажу періодів отримання допомоги по безробіттю з 16.02.2002 по 10.02.2003, оскільки в записі відсутня дата наказу про початок отримання допомоги по безробіттю, а інших документів позивач не подала. З огляду на викладене, просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Також на виконання вимог ухвали від 24.07.2024 представник позивача долучила витребувані судом документи.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 21.05.2024 звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком за Списком №2.
Заяву позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності передано на розгляд в ГУ ПФУ в Запорізькій області, яке за результатами розгляду документів, доданих до заяви прийняло рішення №054450004879 від 11.07.2024 про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням 55-річного віку, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Також вказано про незарахування до страхового стажу періодів отримання допомоги по безробіттю з 16.02.2002 по 10.02.2003. У спірному рішенні вказано про наявність у позивача страхового стажу 28 років 00 місяців 11 днів та пільгового стажу 17 років 03 місяці 21 день (а.с. 24).
Листом від 12.07.2024 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області повідомило позивача про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку (а.с. 23).
Не погоджуючись з рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд керується приписами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також бере до уваги положення законів та підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.
Також, вирішуючи даний спір, на переконання суду, необхідним є застосування правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 в зразковій справі №360/3611/20 (провадження №11-209заі21).
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (надалі, також - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом “б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Статтею 13 Закону №1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (надалі, також - Закон №213-VIII), який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом “б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Окрім цього, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій регулюються Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (надалі, також - Закон №1058-IV).
Верховною Радою України 03.10.2017 ухвалено Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, яким Закон №1058-ІV доповнено розділом XIV-1, що містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту:
2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вказана норма також передбачає зміст ідентичний пункту “б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі №1-р/2020 (надалі, також - Рішення №1-р/2020) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ встановлено неконституційність окремих положень Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності загального страхового та пільгового стажу роботи).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, однак вони явно суперечать одна одній. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
У справах “Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та “Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі “якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу “якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Така позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.11.2021 в зразковій справі №360/3611/20 (провадження №11-209заі21).
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах як: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Суд зазначає, що відповідно до змісту спірного рішення №054450004879 від 11.07.2024. відповідачем визнається наявність у ОСОБА_1 страхового стажу 28 років 00 місяців 11 днів та пільгового стажу 17 років 03 місяці 21 день.
Зважаючи на вищевикладене, наявні у позивача пенсійний вік та стаж роботи відповідають всім критеріям, необхідним для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б» частини першої статті 13 Закону №1788-XII, а тому відповідач протиправно відмовив спірним рішенням у призначенні такої пенсії.
Враховуючи викладене, спірне рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області №054450004879 від 11.07.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 періодів отримання допомоги по безробіттю з 16.02.2002 по 10.02.2003, суд зазначає таке.
Згідно записів №№ 4, 5 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.07.1992, позивач з 16.02.2002 по 10.02.2003 отримувала допомогу по безробіттю (а.с. 12-16).
Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також, серед іншого, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Також відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 (надалі, також - Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до підпункту "е" пункту 2.12 Інструкції №58, до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів записи, зокрема, безробітним особам про період одержання допомоги по безробіттю - заноситься у трудову книжку органом державної служби зайнятості населення. Передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві.
Пунктом 5.9 Інструкції про порядок реєстрації, перереєстрації та введення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості, затвердженої наказом Міністерства праці України №14 від 01.03.1994, (далі - Інструкція №14), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.04.1994 за № 74/283, (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у трудовій книжці безробітного працівники державної служби зайнятості роблять записи про час початку і закінчення виплати йому допомоги по безробіттю відповідно до пункту 15 Положення про порядок реєстрації громадян як безробітних, виплати допомоги по безробіттю та про умови подання додаткової матеріальної та іншої допомоги безробітним і членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1993 № 315, та підпункту "а" пункту 2, 18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110.
Усі записи про призначення, відкладення, припинення виплати допомоги по безробіттю вносяться працівниками служби зайнятості після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку. Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Внесення відомостей до трудової книжки при призначенні допомоги по безробіттю:
У графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування центру зайнятості.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата призначення допомоги по безробіттю.
У графі 3 пишеться: "Призначено допомогу по безробіттю..." із посиланням на відповідну статтю, пункт Закону.
У графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер. Після цього без підпису посадової особи центру зайнятості трудова книжка повертається безробітному.
Внесення відомостей про відкладення, припинення виплати допомоги по безробіттю провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата відкладення, припинення; у графі 3 "Відкладено (припинено) виплату допомоги по безробіттю..." із посиланням на відповідну статтю, пункт Закону; у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер. Увесь запис затверджується підписом працівника державної служби зайнятості і її печаткою.
У разі поновлення виплати допомоги по безробіттю записи у трудовій книжці безробітного провадяться з додержанням правил, які викладені вище.
Відповідно до підпункту "а" пункту 1 статті 29 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року № 803-XII громадянам, які мають право на одержання допомоги по безробіттю, гарантується її виплата у розмірі не менш як 50 процентів середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати - при втраті роботи на підприємстві, в установі та організації, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, мав оплачувану роботу не менш як 12 тижнів; максимальний розмір допомоги по безробіттю не може бути вищим від середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області.
Виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку її виплати (підпункт "з" пункту 1 статті 30 цього Закону).
З аналізу наведеним норм вбачається, що період отримання допомоги по безробіттю включається до страхового стажу. Всі записи про призначення, відкладення, припинення виплати допомоги по безробіттю вносяться працівниками служби зайнятості після видання наказу (розпорядження).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.
Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Правова позиція Верховного Суду відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України має враховуватись судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Трудова книжка позивача містить записи про призначення та припинення виплати позивачу допомоги по безробіттю, що внесені центром зайнятості та затверджені печаткою.
Водночас, незарахування відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 періодів отримання допомоги по безробіттю з 16.02.2002 по 10.02.2003 лише з тієї підстави, що запис про початок отримання допомоги містить лише номер наказу (без зазначення дати такого наказу) є неправомірним обмеженням права позивача на зарахування відповідного періоду до страхового стажу та покладає на неї надмірний тягар доведення правдивості записів трудової книжки.
З огляду на вищенаведене, відповідач протиправно не зарахував позивачу до страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 16.02.2002 по 10.02.2003, а тому ГУ ПФУ в Запорізькій області слід зобов'язати зарахувати такий період.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б» частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з 21.05.2024, суд зазначає таке.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
При цьому, адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов'язаний здійснити ефективний захист порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Так, ОСОБА_1 , 20.05.1974 народження, є громадянкою України та відповідно до копії паспорта НОМЕР_2 від 08.01.2001, досягла 50-річного віку 20.05.2024 (а.с. 7-9).
Наявний у позивача вік, страховий та пільговий стаж роботи відповідає всім критеріям, необхідним для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б» частини 1 статті 13 Закону №1788-XII.
Таким чином, слід зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б» частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з 21.05.2024, тобто з наступного дня після досягнення пенсійного віку.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Наявною в матеріалах справи квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.3773515957.1 від 19.07.2024 підтверджується сплата позивачем судового збору за звернення до суду з цим позовом в розмірі 1 211,20 грн (а.с. 1).
Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, відтак, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачена нею сума судового збору у розмірі 1 211,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №054450004879 від 11.07.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період отримання допомоги по безробіттю з 16.02.2002 по 10.02.2003.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», з 21.05.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ - 14099344) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, адреса: пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ - 14099344.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.