25 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/13443/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій він просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати щомісячної доплати до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести з 01.02.2024 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам доходів громадян, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
В обґрунтування позову зазначає, що є непрацюючим пенсіонером та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Вказує, що у зв'язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення № 6-р/2018 від 17.07.2018 відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону № 796-XII.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти доводів та вимог останньої заперечує, просить у її задоволенні відмовити, посилаючись на відсутність у позивача статусу особи, що постраждала від Чорнобильської катастрофи.
Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером та відповідно до зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання проживає у населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, а також перебуває на обліку у відповідача.
Після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відповідачем не нараховувалось та не виплачувалось позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону № 796-XII, внаслідок чого позивач звернувся до суду з даним позовом.
При цьому, відповідач листом повідомляв позивача про те, що частина 2 статті 39 Закону № 796-ХІІ не передбачає та не дає права на нарахування і виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.
Суд відмічає, що стаття 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так:
"1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
Верховною Радою України 28.12.2014 прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 року № 76-VIII.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 240/4937/18 (номер провадження № Пз/9901/55/18), з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-XII, яка була чинною до 01.01.2015.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення, на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
У той же час, преамбулою Закону № 796-XII визначено, що цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру (статті 1 Закону № 796-XII).
Таким чином, реалізацію конституційного права громадянина України на отримання спірного підвищення Закон № 796-XII пов'язує із наявністю сукупності таких умов: 1) належність особи до осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, або до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) проживання на територіях радіоактивного забруднення; 3) наявність статусу непрацюючого пенсіонера.
Підстави визначення осіб, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, регламентовані статтею 11 Закону № 796-XII, згідно з якою до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:
1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення;
2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;
4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;
5) особи, які працювали з моменту аварії до 01.07.1986 не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986 - 1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України;
6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв'язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини 5 статті 17 цього Закону.
Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать неповнолітні діти, зазначені у статті 27 цього Закону. Після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу в передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи провадиться на умовах, визначених частиною першою цієї статті, а щодо потерпілих, зазначених у пункті 6 частини першої цієї статті, визначення категорії провадиться відповідно до пункту 1 частини 1 статті 14 цього Закону.
Статтею 65 Закону № 796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (частина 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина 4).
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.1991 № 44 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян (далі - Порядок № 44).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 44 цей Порядок регулював правила видачі посвідчень особам, віднесеним відповідно до статті 14 Закону УРСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до категорій 1, 2, 3, 4.
За правилами пункту 2 Порядку № 44 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами й компенсаціями, встановленими чинним законодавством.
Аналогічні правові норми містяться у Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 № 551.
Позивач не надав суду доказів того, що йому встановлювався статус постраждалої особи і видано відповідне посвідчення, яке є підставою для отримання встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, чинній до 01.01.2015) підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру.
Суд наголошує, що наявність статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, є обов'язковою умовою для нарахування та виплати спірного щомісячного підвищення до пенсії.
Враховуючи викладене, у позивача не виникло права на отримання підвищення до пенсії для непрацюючих пенсіонерів у розмірі, встановленому статтею 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, чинній до 01.01.2015), оскільки він не має статусу особи, постраждалої від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Суд зауважує, що захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб'єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які у даному випадку відсутні.
З огляду на викладене, позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог статей 139 - 143 КАС України підстави для відшкодування або стягнення судових витрат у даній справі відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242 - 246, 247, 255 КАС України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко
25.09.24