23 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/15468/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі - Закон № 796-XII);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 17 лютого 1996 року по 01 грудня 2001 року, з 14 березня 2003 року по 26 травня 2003 року, з 05 червня 2003 року по 01 грудня 2003 року згідно з записами трудової книжки від 09 серпня 1987 року НОМЕР_1 та призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, починаючи з досягнення пенсійного віку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що пенсійний орган протиправно відмовив йому у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII та безпідставно не зарахував до страхового стажу періоди з 17 лютого 1996 року по 01 грудня 2001 року, з 14 березня 2003 року по 26 травня 2003 року, з 05 червня 2003 року по 01 грудня 2003 року. Наполягає на тому, що спірний період підлягає зарахуванню до його страхового стажу.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити в позові. У своїх доводах наполягає на тому, що за наявними в матеріалах пенсійної справи документами та даними персоніфікованого обліку страховий стаж позивача складає 20 років 09 місяців 18 днів. При цьому пенсійним органом не зараховано до страхового стажу період роботи з 17 лютого 1996 року по 01 грудня 2001 року оскільки запис після звільнення містить не чіткий відтиск печатки (неможливо ідентифікувати підприємство), а також не зараховано періоди отримання допомоги по безробіттю. Тому, за відсутності достатнього страхового стажу позивача відмова у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку є обґрунтованою.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області також позов не визнав. У відзиві на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позову оскільки за належного підтвердження періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, непідтвердженим залишився встановлений законом страховий стаж (25 років) позивача, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд зазначає таке.
Суд встановив, що ОСОБА_1 має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується наявною у матеріалах справи копією відповідного посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 25 січня 1994 року Житомирською обласною державною адміністрацією.
З метою реалізації права на пенсійне забезпечення, позивач, після досягнення 54-річного віку, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 09 травня 2024 року про призначення йому пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII як особі, яка постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення.
За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
За результатом розгляду поданих ОСОБА_1 заяви та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийняло рішення від 15 травня 2024 року № 063550006003, яким відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що підставою для відмови став висновок Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відсутність у ОСОБА_1 права на пенсію відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 25 років.
В зазначеному рішенні вказано, що документально підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 55 Закону № 796-XII з 26 квітня 1986 року по 01 квітня 2024 року 37 років 11 місяців 6 днів.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 17 лютого 1996 року по 01 грудня 2001 року згідно трудової книжки від 09 серпня 1987 року НОМЕР_1 , оскільки запис про звільнення з роботи завірений не чітким відбитком печатки (не можливо ідентифікувати назву підприємства). Для зарахування періоду роботи згідно трудової книжки необхідно надати уточнюючу довідку. Також до страхового стажу не були зараховані періоди отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 14 березня 2003 року по 26 травня 2003 року, з 05 червня 2003 року по 01 грудня 2003 року, оскільки до страхового стажу підлягає зарахуванню матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.
Про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішення позивача повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 16 травня 2024 року № 0600-0217-8/61549.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - № 1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон № 796-ХІІ.
Згідно зі статтею 49 Закону № 796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в статті 55 Закону № 796-XII.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Суд звертає увагу на те, що за змістом примітки до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796 для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки постійне проживання або робота в зоні гарантованого добровільного відселення протягом усього періоду з моменту аварії по 31 липня 1986 року не є обов'язковим; достатньо того, що особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто з 26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року.
Аналогічний підхід щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку застосовано Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 556/1153/17.
В оскаржуваному рішенні вказано, що період у зоні гарантованого добровільного відселення з 26 квітня 1986 року по 01 квітня 2024 року відповідно до статті 55 Закону № 796-XII становить 37 років 11 місяців 06 днів, що дає позивачу право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 6 років відповідно до цього Закону.
Судом встановлено, що єдиною підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII є відсутність необхідного страхового стажу - 25 років.
Відповідно до частини першої статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок ведення трудових книжок у спірний період регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (надалі - Інструкція № 58).
Порядок заповнення трудових книжок врегульований главою 2 Інструкції № 58.
Відповідно до пунктів 2.3 та 2.4 Інструкції № 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Суд з'ясував, що у трудовій книжці позивача серії від 09 серпня 1987 року НОМЕР_1 є записи про період роботи з 17 лютого 1996 року по 01 грудня 2001 року, а саме, дата про прийом на роботу та звільнення з роботи, відповідні номери наказів, назва організації є чіткими, відомості завірені підписом посадової особи та печаткою.
За змістом оскаржуваного рішення про відмову у проведенні перерахунку пенсії пенсійний орган не зарахував до страхового стажу позивача, зокрема, періоди роботи з 17 лютого 1996 року по 01 грудня 2001 року, оскільки у трудовій книжці запис про звільнення з роботи скріплений не чітким відбитком печатки (не можливо ідентифікувати назву підприємства), а тому вказано на необхідність подання уточнюючої довідки.
Надаючи юридичну оцінку обґрунтованості мотивів для відмови у нарахуванні страхового стажу та подання уточнюючої довідки суд виходить з такого.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4).
З огляду на зазначене, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 вересня 2022 року по справі № 569/16691/16-а.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, у разі відсутності трудової книжки або неточних, недостовірних чи записів із виправленнями саме про періоди роботи, то для підтвердження стажу роботи приймаються, з-поміж іншого, уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а звернув увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Також, у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Тож наявність недоліків в оформленні трудової книжки не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист. Заповнення реквізитів трудової книжки, у тому числі їх чіткість та акуратність, залежить від дотримання/недотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки, тому певні (деякі) неточності/виправлення, які не стосуються періодів трудової діяльності, не утворюють підстав для незарахування періодів трудової діяльності до стажу для цілей обчислення (перерахунку) пенсії, оскільки підставою для призначення (перерахунку) пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, про що також зазначив Верховний Суд у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19.
Суд звертає увагу відповідачів на те, що відповідно до вимог Порядку № 637 підтвердження стажу роботи особи у інший спосіб, ніж за трудовою книжкою, допускається лише у випадку відсутності такого документа або відповідних записів у ньому, або якщо у трудовій книжці містяться неправильні або неточні записи про періоди роботи.
Дослідивши трудову книжку від 09 серпня 1987 року серії НОМЕР_1 в матеріалах справи та проаналізувавши її записи суд не знайшов підстав для висновків про неправильність або неточність записів про відповідні періоди роботи. Доказів на спростування достовірності відомостей трудової книжки від 09 серпня 1987 року серії НОМЕР_1 відповідачами не надано, а судом не здобуто.
За наведеного правового регулювання спірних правовідносин та усталеної судової практики суд дійшов висновку про безпідставне незарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 17 лютого 1996 року по 01 грудня 2001 року згідно із записами до трудової книжки від 09 серпня 1987 року серії НОМЕР_1 . Ця трудова книжка містить необхідні записи, які дозволяють підтвердити факт роботи позивача у спірний період, тому є достатнім підтвердженням страхового стажу.
Отже, з метою належного способу захисту прав позивача слід зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 17 лютого 1996 року по 01 грудня 2001 року згідно з із записами до трудової книжки від 09 серпня 1987 року серії НОМЕР_1 .
Стосовно неврахування Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області до страхового стажу позивача періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю за період з 14 березня 2003 року по 26 травня 2003 року, з 05 червня 2003 року по 01 грудня 2003 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 31 Закону України "Про зайнятість населення" від 01 березня 1991 року № 803-XII (надалі - Закон № 803-XII, чинного на час отримання позивачем матеріальної допомоги) безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Приписами пункту "ж" частини 1статті 4 Закону № 803-XII визначено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.
Згідно з підпунктом "з" пункту 1 статті 30 Закону № 803-XII виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02 березня 2000 року № 1533-III (далі - Закон № 1533-III), визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем).
Згідно зі статтею 21 Закону № 1533-III (чинного на час отримання позивачем матеріальної допомоги) страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем.
Період, протягом якого застрахована особа була звільнена відповідно до цього Закону від сплати страхових внесків або отримувала виплати за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів, включається до страхового стажу.
До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту "а" частини третьої статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується, зокрема, періоди одержання допомоги по безробіттю.
Як вбачається з пункту "ж" частини першої статті 4 Закону № 803-XII (чинного на час отримання позивачем матеріальної допомоги), на момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої допомоги до загального трудового стажу, а тому, неврахування до страхового стажу позивача періодів з 14 березня 2003 року по 26 травня 2003 року, з 05 червня 2003 року по 01 грудня 2003 є протиправним.
Відтак наявні достатні та обґрунтовані підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу позивачу періоди роботи з 17 лютого 1996 року по 01 грудня 2001 року, з 14 березня 2003 року по 26 травня 2003 року, з 05 червня 2003 року по 01 грудня 2003 року згідно із записами трудової книжки від 09 серпня 1987 року серії НОМЕР_1 .
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону 796-XII починаючи з досягнення пенсійного віку, слід звернути увагу на таке.
Як вже йшлося, згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60-ти років в період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року за наявності страхового стажу не менше 31 року.
Як встановлено вище судом, позивачу виповнилося 54 роки 19 березня 2024 року.
Стосовно наявності у позивача страхового стажу, то у суду відсутній розрахунок такого стажу, і такі повноваження щодо обчислення страхового стажу при призначенні пенсії належать до виключних повноважень органів пенсійного фонду, а тому суд не може підміняти собою такий орган і проводити відповідні обчислення страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Визначаючись щодо відповідності обраного позивачем способу захисту порушеному праву слід зважати й на його ефективність у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту). При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження за умови виконання усіх встановлених законом вимог для ухвалення такого рішення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо повторного розгляду заяву позивача про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення цієї пенсії, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі № 240/16372/23.
Тому, звернені позовні вимоги до іншого відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задоволенню не підлягають, а тому позов слід задовольнити частково.
На підставі положень статті 139 КАС України судовий збір у сумі 605,60 грн, сплачений позивачем згідно із квитанцією від 23 липня 2024 року, підлягає частковому відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вулиця Ольжича, будинок 7, місто Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вулиця Зодчих, будинок, 22, місто Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 17 лютого 1996 року по 01 грудня 2001 року, з 14 березня 2003 року по 26 травня 2003 року, з 05 червня 2003 року по 01 грудня 2003 року згідно з записами трудової книжки від 09 серпня 1987 року НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 коп.) сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько