24 вересня 2024 рокуСправа №160/23885/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду у справі №160/23885/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
В провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №160/23885/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
20 вересня 2024 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву про поновлення строку звернення до суду, яка надійшла від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». Зазначає, що строк звернення до суду пропущено в зв'язку з отриманням тяжкого поранення та перебування на лікуванні.
Вирішуючи питання про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно ст. 233 Кодексу законів про працю України (в редакції з 19.07.2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.09.2024 року у справі №580/12642/23.
Передусім суд констатує, що позовні вимоги в цій справі заявлені стосовно розміру грошового забезпечення за період з 02.03.2023 по 23.09.2023 року. Як наслідок, порушення прав позивача настало в зв'язку з виплатою йому грошового забезпечення в цей період, при цьому така виплата має щомісячний характер. Відповідно, про порушення своїх прав через виплату грошового забезпечення в неналежному розмірі позивач повинен був дізнатись разом з отриманням грошового забезпечення за відповідний місяць (наприклад, за березень 2023 року - в квітні 2023 року і тд).
Враховуючи вищевикладене суд констатує пропуск позивачем строку звернення до суду за заявлений в позовних вимогах період.
Згідно ч. 1 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Оцінюючи доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду суд зазначає наступне.
Згідно доводів позивача в цей період та після нього позивач перебував на лікуванні та у відпустках в зв'язку з тяжким пораненням, після цього продовжив проходити військову службу.
Згідно військового квитка позивача серії НОМЕР_2 його 09.05.2022 року призвано у Збройні Сили України в зв'язку з проведенням мобілізації, з 10.05.2022 року позивач проходить військову службу на різних посадах у складі Збройних Сил України.
В свою чергу додані до позовної заяви документи в своїй сукупності підтверджують факт отримання позивачем поранення та перебування в зв'язку з цим на лікуванні та у відпустках. Суд враховує і те, що поранення отримано під час проходження військової служби в період повномасштабної збройної агресії проти України в ході захисту Батьківщини.
Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права» (рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop.42, пункт 36).
ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи «Скордіно проти Італії», «Ятрідіс проти Греції»).
Одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
В абзаці 7 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 вказано, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційними скаргами особи, товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еко-вугілля України» щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини першої статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 24 червня 2020 року № 6-р(ІІ)/2020 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що гарантування приписом частини другої статті 55 Конституції України кожному права на доступ до суду з метою оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень є вимогою принципу верховенства права. Такий доступ не означає автоматичної незаконності цих рішень, дій або бездіяльності, а спрямований на перевірку у судовому порядку їх законності та правомірності, що не лише забезпечує ефективний захист прав, свобод кожної особи, якої стосується неправомірна діяльність суб'єктів владних повноважень, а й сприяє підтримці законності та правопорядку в цілому шляхом виявлення та усунення нелегітимних проявів у такій діяльності.
Зважаючи на вищевикладене, враховуючи очевидні обмеження в розпорядженні власними правами в зв'язку з перебуванням на військовій службі в період мобілізації та під час повномасштабної збройної агресії, а також враховуючи обставини отримання поранення та тривалого лікування та перебування в зв'язку з цим у відпустках, суд констатує поважність причин пропуску строку звернення до суду, в зв'язку з чим клопотання позивача підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 121, 122, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду у справі №160/23885/24 - задовольнити.
Визнати підстави для поновлення строку звернення до суду поважними та поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду по справі № 160/23885/24.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та не може бути оскаржена.
Суддя Н.В. Боженко