25 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 905/1470/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Губенко Н.М., Студенця В.І.,
розглянув касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"
на рішення Господарського суду Донецької області
(суддя - Величко Н.В.)
від 17.01.2024
та постанову Східного апеляційного господарського суду
(головуючий - Гетьман Р.А., судді - Склярук О.І., Хачатрян В.С.)
від 19.08.2024
у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ 954"
про стягнення 69 085,63 грн,
1. У листопаді 2023 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (далі - позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ 954" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором № 1076/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 22.08.2013 у розмірі 69 085,63 грн, з яких: 31 913,77 грн основний борг, 4 787,07 грн 15% штрафу, 4 996,77 грн 3% річних, 21 869,80 грн інфляційні втрати, 5 518,22 грн пеня.
2. Рішенням Господарського суду Донецької області від 17.01.2024, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2024, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
3. Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позивач належними та допустимими доказами не довів факт отримання відповідачем права користування місцями комунальної власності для розміщення рекламних засобів за період з 15.02.2017 по 13.08.2018, невиконання ним свого обов'язку по сплаті отриманих за договором послуг та факту наявності заборгованості у розмірі 31 913,77 грн на підставі укладеного договору; сукупність наданих доказів не підтверджує порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Позовні вимоги про стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат є похідними від позовних вимог про стягнення основного боргу, тому оскільки судом відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення основної заборгованості, вказані похідні вимоги також задоволенню не підлягають.
4. 05.09.2024 позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
5. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
6. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
7. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
8. Позов у зазначеній справі подано у 2023 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2 684,00 грн.
9. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
10. Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 2 684,00 грн = 268 400,00 грн).
11. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
12. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом.
13. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню (пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
14. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
15. Скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував преюдицію у справі, в якій зроблено висновки та встановлені протилежні факти (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України) та справа має для нього виняткове значення, що полягає у недопущенні порушенні прав територіальної громади міста Києва законному наповненню бюджету (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).
16. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
17. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
18. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
19. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
20. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
21. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у скарзі не наведено належних обґрунтувань та наявності неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.
22. У касаційній скарзі відсутні посилання на справи та їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформовано різну правову позицію щодо вирішення справ з аналогічними обставинами справи.
23. Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
24. Власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
25. За оцінкою Суду касаційна скарга не містить переконливих аргументів, а також підтверджуючих документів, які б свідчили про виняткове значення справи для скаржника, оскільки незгода з ухваленими рішеннями суду попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь заявника є звичайним передбачуваним процесом.
26. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
27. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
28. З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
29. Таким чином скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 69 085,63 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
30. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
31. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 905/1470/23 за касаційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" на рішення Господарського суду Донецької області від 17.01.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2024.
2. Касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді Н. Губенко
В. Студенець