Ухвала від 28.08.2024 по справі 910/18526/21

УХВАЛА

28 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/18526/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В. , Студенець В.І. ,

за участю секретаря судового засідання - Янковського В.А. ,

представників учасників справи:

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Жегулін Ю.М. , Мостепанюк В.І. ,

ОСОБА_7 - Кузяєв О.В. ,

ОСОБА_9 - Кузяєв О.В. ,

ОСОБА_10 - Кузяєв О.В. ,

ОСОБА_11 - Кузяєв О.В. ,

ОСОБА_12 - Кузяєв О.В. ,

ОСОБА_13 - Кузяєв О.В. ,

ОСОБА_14 - Кузяєв О.В. ,

ОСОБА_15 - Кузяєв О.В. ,

ОСОБА_16 - не з'явився,

ОСОБА_17 - Кузяєв О.В. ,

ОСОБА_18 - не з'явився,

ОСОБА_19 - не з'явився,

ОСОБА_20 - Кузяєв О.В. ,

ОСОБА_21 - Кузяєв О.В. ,

ОСОБА_22 - Кузяєв О.В. ,

ОСОБА_23 - Кузяєв О.В. ,

ОСОБА_24 - не з'явився,

ОСОБА_25 - Кузяєв О.В. ,

ОСОБА_26 - Кузяєв О.В. ,

ОСОБА_27 - Кузяєв О.В. ,

ОСОБА_28 - не з'явився,

ОСОБА_29 - Кузяєв О.В. ,

ОСОБА_30 - Кузяєв О.В. ,

ОСОБА_31 - Кузяєв О.В. ,

ОСОБА_32 - Кузяєв О.В. ,

Національного Банку України - Кузьменко Ю.С. ,

ОСОБА_34 - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023

та касаційної скарги ОСОБА_34

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023

у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд)

до відповідачів:

1) ОСОБА_7 ,

2) ОСОБА_9 ,

3) ОСОБА_10 ,

4) ОСОБА_11 ,

5) ОСОБА_12 ,

6) ОСОБА_13 ,

7) ОСОБА_14 ,

8) ОСОБА_15 ,

9) ОСОБА_16 ,

10) ОСОБА_17 ,

11) ОСОБА_18 ,

12) ОСОБА_19 ,

13) ОСОБА_20 ,

14) ОСОБА_21 ,

15) ОСОБА_22 ,

16) ОСОБА_23 ,

17) ОСОБА_24 ,

18) ОСОБА_25 ,

19) ОСОБА_26 ,

20) ОСОБА_27 ,

21) ОСОБА_28 ,

22) ОСОБА_29 ,

23) ОСОБА_30 ,

24) ОСОБА_31 ,

25) ОСОБА_32

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національного Банку України (далі - НБУ)

про стягнення 2 679 888 731,86 грн.

СУТЬ СПОРУ

1. У листопаді 2021 року Фонд звернувся з позовом до відповідачів (власників істотної участі та керівників банку) про солідарне стягнення шкоди (збитків) у розмірі 2 679 888 731,86 грн у порядку ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ч.5 ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність".

2. Позов мотивував, зокрема, тим, що після припинення АТ " Банк "Таврика " вимоги 6 898 кредиторів цього банку, у тому числі Фонду, залишилися незадоволеними на загальну суму 2 679 888 731,86 грн; саме відповідачі довели АТ " Банк "Таврика " до неплатоспроможності.

3. Господарський суд міста Києва в задоволенні позову відмовив повністю через недоведеність позовних вимог (відсутність у діях відповідачів складу цивільного правопорушення).

4. Північний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови, а резолютивну частину рішення залишив без змін. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові з мотивів пропуску позовної давності.

5. Фонд звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

6. Також до Верховного Суду звернулася вкладник Банку ОСОБА_35 (особа, яка не брала участь у справі) з касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції, якою закрито апеляційне провадження за її скаргою на рішення суду першої інстанції.

7. Перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання:

- чи пропустив Фонд позовну давність у цій справі;

- чи вирішив суд першої інстанції питання про право/інтерес/обов'язок вкладника Банку (особи, яка не брала участь у справі).

Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі також Велика Палата) (стислий виклад)

8. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків, що містяться у постановах як Великої Палати (від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц), так і Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду (далі - КЦС) (від 16.05.2018 у справі №757/34878/15-ц, від 09.09.2019 у справі №755/5789/17, від 12.12.2018 у справі №752/13711/16-ц, від 20.09.2018 у справі №753/23222/15-ц, від 26.09.2019 у справі №757/58254/16-ц, від 26.06.2019 у справі №757/172/16-ц, від 28.08.2019 у справі №295/12388/16-ц, від 30.06.2020 у справі №712/13267/17) зазначивши, що разі визнання банку неплатоспроможним збитки завдаються одночасно і банку, і вкладникам, а отже з позовом до пов'язаних з банком осіб про стягнення заданої шкоди/збитків до дати припинення банку може звертатися як банк, так і Фонд (як кредитор, який в силу приписів закону представляє всіх інших кредиторів банку), а після припинення банку - лише Фонд.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

9. У листопаді 2021 року Фонд звернувся з позовом до відповідачів (власників істотної участі та керівників банку) про солідарне стягнення шкоди (збитків) у розмірі 2 679 888 731,86 грн у порядку ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ч.5 ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність". Позовна заява подана в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації Акціонерного товариства " Банк "Таврика " (далі - АТ " Банк "Таврика ",

Банк). 10. Позовна заява обґрунтована тим, що:

- внаслідок неплатоспроможності та ліквідації АТ " Банк "Таврика " у 2012 році залишилися незадоволеними вимоги його кредиторів на суму 2 679 888 731,86 грн;

- у справі №910/12803/18 суди встановили факт доведення відповідачами Банку до неплатоспроможності, приховування реального фінансового стану банківської установи, а також остаточний обсяг незадоволених вимог кредиторів, який становив 2 679 888 731,86 грн; у задоволенні позовних вимог Фонду відмовлено через пропуск позовної давності;

- позов у справі №910/12803/18 поданий у порядку ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; позов подавався від імені та в інтересах неплатоспроможного банку;

- 30.06.2021 прийнято Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" №1588-ІХ (далі - Закон №1588-ІХ), яким доповнено ст.53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), внесено зміни до абз.15 ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та надано право Фонду після припинення неплатоспроможного банку пред'являти позови в інтересах його кредиторів.

11. Підставою для звернення Фондом з позовом до суду в цій справі, зокрема, слугувало те, що відповідачі, як керівники, особи, які приймали рішення щодо діяльності АТ " Банк "Таврика ", володіли повною інформацією про стан Банку, порушення, які виявлялися тривалий час, вчиняли дії, які не лише не покращували ситуацію, що склалася, не усували допущені порушення, а навпаки були спрямовані на задоволення інтересів конкретних юридичних осіб.

12. Оскільки після припинення АТ " Банк "Таврика " вимоги 6 898 кредиторів цього банку, у тому числі Фонду, залишилися незадоволеними на загальну суму 2 679 888 731,86 грн, а також те, що, на думку Фонду, саме відповідачі довели АТ " Банк "Таврика " до неплатоспроможності, що призвело до заподіяння шкоди (збитків) його кредиторам, позивач просить відшкодувати заподіяну шкоду (збитки) в розмірі незадоволених кредиторських вимог, що залишилися після завершення ліквідації Банку.

13. За твердженням позивача, суд має встановити факт здійснення відповідачами завідомо збиткових активних операцій з надання кредитних коштів (які не повернуті Банку), що призвело до завдання збитків АТ " Банк "Таврика " у розмірі 2 679 888 731,86 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

14. Господарський суд міста Києва рішенням від 18.05.2023 у задоволенні позову відмовив повністю.

15. Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що:

- позовні вимоги є недоведеними. У діях відповідачів відсутній склад цивільного правопорушення, а відтак відсутній причинно-наслідковий зв'язок між прийнятими рішеннями та будь-якими збитками, заподіяними саме кредиторам Банку;

- позивач не довів, що дії відповідачів були охоплені єдиним умислом і наміром щодо досягнення відповідних цілей, а саме доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності Банку.

16. Північний апеляційний господарський суд постановою від 09.11.2023 апеляційну скаргу Фонду залишив без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови, а резолютивну частину рішення залишив без змін.

17. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована, зокрема, таким:

- рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2019, яке було залишене без змін постановою Верховного Суду від 07.10.2021 у справі №910/12803/18, встановлено факти протиправної поведінки відповідачів та заподіяної ними шкоди. Верховний Суд під час касаційного перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у постанові від 07.10.2021 погодився із висновками суду першої інстанції, що відповідачі завдали шкоду у заявленій Фондом сумі - 2 679 888 731,86 грн;

- факти, які раніше були встановлені судовим рішенням у справі №910/12803/18, що набрало законної сили, у частині завдання відповідачами шкоди у заявленій Фондом сумі 2 679 888 731,86 грн є преюдиційними для розгляду справи №910/18526/21, а тому повторному доказуванню не підлягають;

- Господарський суд міста Києва у рішенні від 13.03.2019, яке залишене без змін постановою Верховного Суду від 07.10.2021 у справі №910/12803/18, встановив, зокрема, що "Реєстр акцептованих вимог кредиторів Банку було затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду 08.07.2013, тоді як акт за результатами інвентаризації та формування ліквідаційної маси Банку (рішення, оформлене протоколом від 23.09.2013 №100/13) був затверджений Фондом 23.09.2013; враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №910/11027/18 щодо початку перебігу позовної давності, саме з 23.09.2013 Фонд був обізнаний про те, що задоволення всіх зобов'язань Банку неможливе і шкоду вже завдано. відповідачі у справі до ухвалення рішення судом першої інстанції заявили про застосування наслідків спливу позовної давності; враховуючи, що позовна давність сплинула 23.09.2016, з даним позовом Фонд звернувся лише 25.09.2018, тобто після спливу позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновків про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позовної давності; при цьому суд першої інстанції врахував, що Фонд не надав ні заяви про поновлення строку позовної давності, ні підтвердження наявності поважних причин її пропуску";

- та обставина, що позовна давність сплинула 23.09.2016, не потребує повторного доказування та встановлення;

- відповідачі у справі №910/18526/21 також заявили про пропуск позовної давності для звернення з відповідним позовом;

- зміни до Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на які посилається позивач, були прийняті лише 30.06.2021, тобто майже через 5 років після спливу позовної давності щодо стягнення шкоди з відповідачів у цій справі; закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі;

- відповідно до правовідносин, учасником яких є Фонд як ліквідатор неплатоспроможного банку (який вчиняє дії з виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов'язаних з банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов'язаних з банком осіб, звернення з позовом до суду), мають застосовуватися редакції ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст.58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій. Водночас норми ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність" щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак до них застосовується принцип незворотної дії закону в часі;

- при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення такими особами відповідних дій, тобто які виникли у 2010-2012 роках (пункти 131-148 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18);

- позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписами ч.5 ст.267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17);

- встановлене у ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" право Фонду звертатися до суду з відповідним позовом є нормою процесуального характеру, подання відповідного позову є процесуальним правом позивача. Натомість визначення вказаною нормою кола осіб, підстав відповідальності, а так само і встановлення спеціальної позовної давності є нормами матеріального права, у зв'язку чим доводи позивача в частині застосування норм, чинних на момент звернення позивача до суду, є необґрунтованими;

- як встановив суд першої інстанції, враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №910/11027/18, саме з 23.09.2013 Фонд обізнаний про те, що задоволення всіх зобов'язань Банку, зокрема перед кредиторами, неможливе і шкоду вже завдано. Позивач як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції не заявив клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності, оскільки вважав вказаний строк не пропущеним. Зважаючи, що позовна давність сплинула 23.09.2016, а з позовом Фонд звернувся лише у листопаді 2021 року, у задоволенні позову необхідно відмовити з мотивів пропуску позовної давності.

18. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 09.11.2023:

1) закрив апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_36 , ОСОБА_35 , ОСОБА_37 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023;

2) повернув без розгляду заяву ОСОБА_38 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_35 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023;

3) відмовив у задоволенні заяв ОСОБА_38 та ОСОБА_39 про залучення до справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

19. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована таким:

- в обґрунтування наявності права на апеляційне оскарження скаржники вказують, що позов подано в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації Банку, а тому вони мають бути залучені до справи як треті особи, які не заявляють самостійних вимог; проте в цій категорії справ (позови Фонду після припинення банку) Фонд звертається з позовом від власного імені, але в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку (ч.6 ст.53 ГПК), тобто позивачем у справі є Фонд;

- законодавством визначено спеціального суб'єкта, який наділений правом подавати позови до осіб, які несуть субсидіарну відповідальність, і це ліквідатор; у цьому випадку в ліквідаційній процедурі таким правом наділений Фонд як ліквідатор неплатоспроможного банку; Фонд діє як спеціально уповноважений суб'єкт, на якого Законом покладено обов'язок захищати інтереси кредиторів, чиї вимоги не було задоволено в ліквідації;

- відповідно до абз.2 ч.9 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", кошти, стягнуті та/або одержані Фондом з пов'язаних (а також інших причетних до заподіяння збитків) осіб, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів банку, які виникли у зв'язку із завданням їм шкоди (збитків) внаслідок незадоволення їхніх вимог, в порядку черговості, після відшкодування витрат Фонду, понесених у зв'язку із стягненням шкоди (збитків);

- оскаржуване рішення суду першої інстанції не створює для скаржників жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення їх прав та не породжує для скаржників будь-яких обов'язків;

- оскільки ні мотивувальна, ні резолютивна частина оскаржуваного рішення не містить вирішення питання про права і обов'язки скаржників, суд дійшов висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_40 , ОСОБА_35 та ОСОБА_41 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 на підставі п.3 ч.1 ст.264 ГПК;

- заява ОСОБА_35 про залучення ОСОБА_38 як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору колегією суддів не розглядалась у зв'язку із закриттям апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_35 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 на підставі п.3 ч.1 ст.264 ГПК;

- щодо заяви ОСОБА_38 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_35 , колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.265 ГПК учасники справи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали; оскільки ОСОБА_41 не є учасником справи, а суд першої інстанції не вирішував питання про права та обов'язки ОСОБА_38 , його заява про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_35 повертається без розгляду;

- щодо заяв ОСОБА_38 та ОСОБА_42 про залучення до справи як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: залучення вкладників неплатоспроможних банків до участі у справах за позовами Фонду до пов'язаних осіб цих банків як третіх осіб не є виправданим з точки зору ефективності судового процесу; існують ризики значного затягування розгляду справи через значну кількість вкладників, необхідність надсилання залученим особам документів у справі, обсяг яких є значним, зриву судових засідань через неявку залучених осіб, тощо; невиправдане збільшення учасників судового процесу не матиме жодного позитивного ефекту для справи та не сприятиме поверненню коштів вкладникам банку.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг, відзивів на касаційні скарги

(А) Касаційна скарга Фонду

20. 20.12.2023 Фонд звернувся з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

21. Фонд у касаційній скарзі посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 ч.2 ст.287 ГПК:

1) суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 12.07.2022 у цій справі (№910/18526/21), щодо правової природи поданого Фондом позову та його відмінності від позову, пред'явленого в межах справи №910/12803/18, а також щодо спеціальної позовної давності за позовами, які подаються Фондом у порядку ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- від 16.05.2018 у справі №757/34878/15-ц, від 09.09.2019 у справі №755/5789/17, від 12.12.2018 у справі №752/13711/16-ц, від 20.09.2018 у справі №753/23222/15-ц, від 26.09.2019 у справі №757/58254/16-ц, від 26.06.2019 у справі №757/172/16-ц, від 28.08.2019 у справі №295/12388/16-ц, від 30.06.2020 у справі №712/13267/17, про те, що встановити конкретний розмір збитків, завданих кредиторам неплатоспроможного банку, можна лише після закінчення ліквідаційної процедури;

- у справі №916/1489/22 (ухвалена після ухвалення оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції), щодо спеціальної позовної давності за позовами, які подаються Фондом у порядку ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- від 27.09.2022 у справі №904/3864/21, щодо передчасності висновку про пропущення позовної давності;

2) відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості притягнення до субсидіарної відповідальності за доведення банку до неплатоспроможності членів комітетів банку, які не належали до керівників банку. Відповідальність членів кредитного комітету перед вкладниками Банку може наступати в силу ч.3 ст.92 та ч.1 ст.1166 ЦК.

22. Фонд, зокрема, зазначає:

- суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.07.2022 у цій справі (№910/18526/21), про те, що підстави позову та суб'єктний склад сторін у цій справі та у справі №910/12803/18 є різними. У справах №910/18526/21 та №910/12803/18 заявлені різні види позовів, відповідно, обрахування початку перебігу позовної давності в цих справах є різним, і застосована апеляційним судом аналогія є помилковою. Позов у цій справі є позовом про притягнення пов'язаних осіб неплатоспроможного банку до відповідальності за шкоду, завдану кредиторам Банку, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, а не за шкоду, завдану Банку. Фонд отримує право на пред'явлення позову в інтересах вкладників тільки після завершення ліквідаційної процедури та припинення неплатоспроможного банку. Отже, обрахування початку перебігу позовної давності до моменту виникнення права на позов не може вважатися законним. Застосування правил визначення початку перебігу позовної давності для позовів про відшкодування шкоди, завданої банку, є невірним щодо позовів, які пред'являються в інтересах кредиторів неплатоспроможного банку після завершення процедури ліквідації;

- зважаючи на висновки Верховного Суду у справах за позовами вкладників (кредиторів) неплатоспроможних банків про неможливість визначення розміру заподіяних їм збитків до закінчення ліквідаційної процедури банку, а також висновок Верховного Суду про те, що позов у цій справі є позовом Фонду про відшкодування шкоди (збитків), завданої кредиторам неплатоспроможного банку, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, і, відповідно, визначити розмір шкоди (збитків) у цій справі можна було тільки після закінчення ліквідаційної процедури банку, початок перебігу позовної давності у цій категорії справ має обраховуватися з моменту визначення розміру шкоди, яка була заподіяна кредиторам банку, тобто після закінчення ліквідаційної процедури (посилається на постанови Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №757/34878/15-ц, від 09.09.2019 у справі №755/5789/17, від 12.12.2018 у справі №752/13711/16-ц, від 20.09.2018 у справі №753/23222/15-ц, від 26.09.2019 у справі №757/58254/16-ц, від 26.06.2019 у справі №757/172/16-ц, від 28.08.2019 у справі №295/12388/16-ц, від 30.06.2020 у справі №712/13267/17);

- відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.07.2022 у цій справі (№910/18526/21), до позову Фонду в цій справі застосовується спеціальна позовна давність, а саме протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи;

- у постанові Верховного Суду від 27.09.2022 у справі №904/3864/21 наводиться такий висновок щодо позовної давності: "Отже, у разі недостатності майна банку норма ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наділяє Фонд правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди заподіяної кредиторам та/або банку. Норма ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містила заборони для Фонду звернутися до суду з позовом після ліквідації Банку, а навпаки, враховуючи спеціальний статус Фонду, визначала, що ліквідація неплатоспроможного банку не припиняє таке право (абз.2 ч.1 ст.52) та не є підставою для звільнення від відповідальності пов'язаної з банком особи (абз.4 ч.5 ст.52). До того ж таку прогалину у нормі було усунуто законодавцем шляхом ухвалення Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" від 30.06.2021 №1588-ІХ. Указаним законом було доповнено ст.52, зокрема, ч.7, абз.2 якої передбачено, що Фонд має право звертатися з такими позовами протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність)";

- суд першої інстанцій дійшов висновку, що члени комітетів за відсутності у них статусу члена правління не належали до категорії керівників Банку і, відповідно, не могли нести відповідальність за доведення Банку до неплатоспроможності, оскільки ч.5 ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність" у редакції, чинній протягом 2011-2012 років, передбачала відповідальність за доведення банку до неплатоспроможності тільки власників істотної участі та керівників банку. Фонд вважає, що факт заподіяння відповідачами ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_24 , ОСОБА_27 , ОСОБА_29 та ОСОБА_43 збитків кредиторам неплатоспроможного банку сам по собі може вважатися достатньою підставою для притягнення їх до відповідальності. Відповідальність відповідачів за шкоду (збитки), завдану кредиторам Банку, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, встановлюється, в тому числі ст.1166 ЦК. Суд першої інстанції помилково не застосував ст.1166 ЦК до спірних правовідносин (посилається на висновки щодо відповідальності пов'язаних осіб за шкоду, заподіяну Банку, викладені у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18);

- суд апеляційної інстанції правильно встановив вину відповідачів у доведенні Банку до неплатоспроможності, проте безпідставно застосував позовну давність за аналогією зі справою №910/12803/18.

23. 28.03.2024 надійшов відзив НБУ, у якому просить ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

24. У відзиві НБУ посилається на приписи ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній станом на 28.11.2018) та висновки Верховного Суду, викладені у пунктах 43, 52 постанови від 12.07.2022 у справі №910/18526/21, пункти 143-144 постанови від 08.11.2023 у справі №916/1489/22 та, зокрема, зазначає:

- суд першої інстанції фактично ухилився від надання оцінки доказам та доводам, які стосуються предмета доказування та на які посилався Фонд у своїй позовній заяві і письмових поясненнях, що були подані Фондом під час розгляду справи в суді першої інстанції;

- суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідачів та шкодою, завданою кредиторам Банку на суму 2 679 888 731,86 грн;

- з огляду на предмет доказування в цій категорії спорів, окреслений, зокрема у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, суд апеляційної інстанції правомірно вилучив з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції твердження про те, що бездіяльність у частині неналежного контролю з боку НБУ має свої негативні наслідки у вигляді доведення Банку до неплатоспроможності;

- враховуючи норми Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та практику їх застосування, сформовану Верховним Судом (зокрема, у справі №910/18526/21), суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо початку перебігу позовної давності для звернення Фонду з позовом у цій справі в інтересах кредиторів АТ " Банк "Таврика ". НБУ погоджується з доводами Фонду про те, що обрахування судом апеляційної інстанції позовної давності у цій справі у спосіб, в який обраховувалася позовна давність у справі №910/12803/18, є помилковим;

- доводи Фонду щодо можливості притягнення до відповідальності винних у неплатоспроможності банку осіб, які не мали статусу керівників банку, втім були членами кредитного комітету такого банку, узгоджується з наявною судовою практикою в цій категорії спорів (послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18).

25. 28.03.2024 надійшов відзив представника відповідачів - адвоката Кузяєва О.В. (окрім ОСОБА_16 (ордер виданий на ім'я Оксани ), ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_24 , ОСОБА_28 , ОСОБА_45 , у якому просить касаційну скаргу Фонду залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

26. У відзиві, зокрема, зазначено таке:

- Господарський суд міста Києва у рішенні від 13.03.2019 у справі 910/12803/18, яке Верховний Суд постановою від 07.10.2021 залишив без змін, встановив, що реєстр акцептованих вимог кредиторів банку був затверджений рішенням виконавчої дирекції Фонду 08.07.2013, тоді як акт за результатами інвентаризації та формування ліквідаційної маси Банку (рішення оформлене протоколом від 23.09.2013 №100/13) Фонд затвердив 23.09.2013. Виходячи з принципу повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, субсидіарний позов має бути поданий до затвердження ліквідаційного балансу. Закінчення ліквідаційної процедури в розумінні спеціального законодавства, що регулює суспільні відносини в системі гарантування вкладів, законодавець пов'язує не з припиненням неплатоспроможного банку як юридичної особи, а саме із затвердженням ліквідаційного балансу неплатоспроможного банку, що і визначає дотримання принципу остаточної повноти здійснення ліквідаційних процедур та надає реальну можливість оцінити міру можливості повного задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного банку. Позовна заява Фонду подана у будь-якому випадку за межами позовної давності, яка навіть і у такому випадку сплинула би 20.03.2021;

- суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що зміни до ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" внесені 30.06.2021, тобто більш ніж через 9 років після припинення спірних правовідносин, на яких Фонд ґрунтує позовні вимоги, та навіть після спливу позовної давності для пред'явлення вимог про стягнення шкоди в інтересах кредиторів. Відповідно до правовідносин, учасником яких є Фонд як ліквідатор неплатоспроможного банку, мають застосовуватися редакції ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст.58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій. Вказані норми права щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а тому до них застосовується принцип незворотної дії закону в часі (ст.58 Конституції України). Такі норми поширюють свою дію тільки на ті відносини, що виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності (послався на рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-3п/1997. Отже, під час визначення підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення такими особами відповідних дій, тобто у спірних правовідносинах, які виникли у 2010-2012 роках (послався на висновки Верховного Суду, викладені у пунктах 131 - 148 постанови від 21.07.2021 у справі №910/12930/18). Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності (послався на висновки Великої Палати Верховного Суду , викладені у постановах від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, а також на ч.3 п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2010 №10);

- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.09.2021 у справі №761/45721/16 звертає увагу, зокрема, на те, що ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність" передбачає відповідальність пов'язаних осіб банку перед банком, а не перед його кредиторами, проте у цій справі Фонд пред'явив позов в інтересах саме кредиторів, а не банку;

- щодо такої підстави скарги як відсутність висновку Верховного Суду, на цей час нормами чинного законодавства у достатній мірі врегульовано підстави та порядок визначення кола суб'єктів субсидіарної відповідальності за доведення банку до неплатоспроможності членів комітетів банку, які не належать до керівників банку. Позивач не навів чітких доводів щодо наявності конкретних правових проблем, пов'язаних із прогалинами у законодавстві, які б потребували тлумачення з боку Верховного Суду та формування відповідної правової позиції. Фактично Фонд просить шляхом офіційного тлумачення доповнити перелік суб'єктів, які підлягають відповідальності. Вирішення порушеного питання можливе шляхом внесення відповідної зміни до Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що не належить до повноважень Верховного Суду;

- Фонд не навів обставини, якими відповідно до ст.58 Закону "Про банки та банківську діяльність" він мав би обґрунтувати розмір субсидіарної відповідальності, - у розмірі незадоволених акцептованих вимог кредиторів неплатоспроможного банку за наслідками повного здійснення ліквідаційних процедур. Саме про такий спосіб визначення розмиру збитків йдеться у п.41 постанови Верховного Суду від 12.07.2022 в цій справі (910/18526/21);

- рішення у справі №910/12803/18 не може мати преюдиційного значення для цієї справи з огляду на різний склад учасників. У цій справі Фонд діє в інтересах кредиторів, а не в інтересах неплатоспроможного банку. Предметом господарського спору у справі, що розглядається, є вимоги Фонду про стягнення шкоди, завданої кредиторам банку, чиї вимоги були акцептовані і залишилися незадоволеними повністю або частково, а не шкода, завдана неплатоспроможному банку. Під час розгляду справи №910/12803/18 не з'ясовувався обсяг вимог кредиторів, що залишилися після продажу майна банку в ліквідаційних процедурах, оскільки на той час ліквідаційна процедура лише розпочалася;

- існує прямий причинний зв'язок між бездіяльністю Фонду, якої він припустився внаслідок неналежного здійснення своїх повноважень, передбачених ст.48 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та завданням шкоди кредиторам АТ " Банк "Таврика. Вимоги 6 898 кредиторів , в інтересах яких Фонд звернувся з позовом у цій справі, а також самого Фонду залишилися непогашеними не у зв'язку з доведенням банку до стану неплатоспроможності, а внаслідок неналежного здійснення повноважень у ліквідаційній процедурі, що пов'язано, зокрема, з пропуском позовної давності у справі №910/12803/18;

- порушення правил Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції від 30.06.2021 призводить до подвійного стягнення шкоди, прикладом чого є потріи?не стягнення шкоди з ОСОБА_46 (стягнення шкоди у цій справі, у справі №910/12803/18 та у справі №753/2965/20);

- замість субсидіарної відповідальності, яка за своїм характером є додатковою, тобто може наступати лише після основної відповідальності у разі неповного поновлення права постраждалої особи, Фонд звернувся до суду з вимогами про застосування повторної відповідальності. У разі, якщо за наслідками реалізації активів неплатоспроможного банку в ліквідаційній процедурі частина акцептованих вимог кредиторів залишилися непогашеною, то за певних обставин Фонд мав би підстави порушити питання про субсидіарну відповідальність відповідачів. Водночас Фонд не обґрунтовує вимоги такими обставинами, посилаючись на рішення у справі №910/12803/18, а під час розгляду справи не досліджувалися ані результати реалізації ліквідаційної маси, ані стан погашення акцептованих вимог після припинення банку як юридичної особи, ані розмір самих акцептованих вимог, які постійно змінювалися внаслідок внесення змін у реєстр акцептованих вимог кредиторів;

- інші доводи касаційної скарги Фонду не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними ч.2 ст.287 ГПК, та не спростовують наведені відповідачами міркування.

(Б) Касаційна скарга ОСОБА_47 .

27. 04.01.2024 ОСОБА_35 звернулася з касаційною скаргою, зокрема, на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023, у якій просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

28. На виконання вимог п.5 ч.2 ст.290 ГПК ОСОБА_35 у касаційній скарзі зазначає, зокрема, таке:

1) порушення вимог ст.45, ч.6 ст.53, ч.1 ст.254, п.3 ч.1 ст.264 ГПК:

- у ч.6 ст.53 ГПК йдеться про право Фонду звернутися до суду хоча й з позовом, але не в своїх особистих інтересах, а в інтересах усіх кредиторів ліквідованого банку, включаючи і сам Фонд, тому кредитори банку в силу приписів ч.3 ст.45 ГПК та ч.5 ст.53 ГПК мають набути статус позивачів у відповідній справі, відкритій за позовом Фонду;

- новели у законодавстві не створюють правову конкуренцію з положеннями ч.3 ст.45 ГПК та ч.5 ст.53 ГПК. У ч.6 ст.53 ГПК, так само як і в новелі Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо права Фонду подати позов, не йдеться саме про виключне право Фонду бути позивачем у такій справі;

- суди попередніх інстанцій вирішили питання про права, інтереси та обов'язки вкладників Банку, які не були згодні із сумою позовних вимог, що пред'являється Фондом до пов'язаних із банком осіб у рамках цієї справи. Фонд, як особа, яка звернулася до відповідачів саме в інтересах інших осіб, фактично не поцікавився та не був обізнаний про відповідні конкретні інтереси таких осіб. Більш того, Фонд відмовився враховувати такі інтереси, навіть не підтримавши відповідні клопотання вкладників про вступ до справи №910/18526/21;

2) порушення частин 1, 2, 5 ст.236 ГПК:

- суди фактично розглянули і вирішили спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення були вкладники Банку, але суд не проаналізував правовідносини, що склалися між такими вкладниками, Фондом та пов'язаними з Банком особами. Фонд та вкладники відповідно до Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" мають однаковий статус кредиторів неплатоспроможного банку, незважаючи на різні черги;

- суд першої інстанції не навів жоден з власних аргументів, аргументів сторін чи інших учасників справи з обґрунтуванням підстав відмови у залученні до справи вкладників Банку;

3) порушення вимог ч.1 ст.254 ГПК:

- сума розміру шкоди, заявлена Фондом до відшкодування (2 679 888 731,86 грн), була визначена під час затвердження реєстру вимог кредиторів і з тих пір не зазнала змін. Разом із тим станом на поточний рік ця сума не є актуальною, оскільки курс валют виріс у п'ять разів - з 8 грн за долар у 2013 році до 40 грн за долар у 2023 році (і аналогічно у євро), при тому що вклад, як і певна кількість інших вкладів фізичних осіб, були саме в іноземній валюті;

- для належного захисту законних прав та інтересів ОСОБА_35 як вкладника (кредитора) Банку, чиї акцептовані Фондом вимоги залишилися непогашеними, необхідно було збільшити суму позову у цій справі, зокрема, обґрунтувавши та пред'явивши до відповідачів вимоги про відшкодування збитків у іноземній валюті;

- щодо осіб, які мають вклади у доларах і євро, потрібним є збільшення суми відповідних позовних вимог пропорційно зростанню курсу такої валюти. Щодо групи гривневих вкладників необхідним є застосування індексу інфляції, 3% річних та вжиття інших відповідних заходів. Поза межами справи №910/18526/21 ОСОБА_35 не може захистити свої конкретно визначені права на відшкодування суми вкладу до Банку;

4) порушення вимог ст.45, ч.6 ст.53 ГПК: після завершення процедури ліквідації банку позивачем у справах такої категорії має виступати вже не банк, а Фонд. При цьому Верховний Суд не зазначав, що Фонд є єдиним та виключним позивачем у справах такої категорії, зокрема і в справі №910/18526/21;

5) порушення ч.2 ст.50, ч.4 ст.75 ГПК: ніщо не заважало суду апеляційної інстанції, як і суду першої інстанції залучити до справи хоча б тих вкладників Банку, які подали відповідні заяви. Відмова вкладникам Банку у реалізації їхнього права на участь у справі №910/18526/21 позбавила їх можливості встановлювати обставини, необхідні їм для захисту їхніх прав, у тому числі у можливих інших судових провадженнях, пов'язаних із відшкодуванням збитків, заподіяних їм у зв'язку з ліквідацією банку.

29. Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_35 не надійшли.

Рух справи в суді касаційної інстанції, заяви та пояснення сторін

30. Верховний Суд ухвалою від 11.03.2024 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Фонду на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023.

31. Верховний Суд ухвалою від 11.03.2024 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_35 в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023, в іншій частині касаційну скаргу залишив без руху.

32. 10.04.2024 Верховний Суд зупинив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Фонду до завершення перегляду палато для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Корпоративна палата) справи №916/3724/21.

33. Верховний Суду ухвалою від 17.04.2024 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_35 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023, її розгляд призначив у порядку письмового провадження.

34. Ухвалою від 05.06.2024 Верховний Суд поновив провадження у справі за касаційною скаргою Фонду, її розгляд призначив у відкритому судовому засіданні на 18.06.2024, а ухвалою від 18.06.2024 оголосив перерву у судовому засіданні до 17.07.2024.

35. Верховний Суд ухвалою від 18.06.2024 призначив касаційну скаргу ОСОБА_35 до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.07.2024.

36. 16.07.2024 надійшло клопотання Фонду про передачу справи на розгляд Корпоративної палати, мотивоване необхідністю відступити від висновків Корпоративної палати, викладених у постанові від 04.06.2024 у справі №916/3724/21.

37. 16.07.2024 надійшли додаткові пояснення представника відповідачів, у яких просить відмовити в задоволенні скарги Фонду, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

38. 17.07.2024 надійшло клопотання ОСОБА_35 про врахування правової позиції Корпоративної палати, викладеної у постанові від 04.06.2024 у справі №916/3724/21.

39. Верховний Суд ухвалою від 17.07.2024 оголосив перерву у судовому засіданні з розгляду касаційних скарг Фонду та ОСОБА_35 до 19.08.2024.

40. 16.08.2024 надійшли додаткові пояснення представника відповідачів, у яких просить відмовити в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Корпоративної палати.

41. Верховний Суд ухвалою від 19.08.2024 оголосив перерву у судовому засіданні з розгляду касаційних скарг Фонду та ОСОБА_35 до 28.08.2024.

42. 22.08.2024 надійшли додаткові пояснення представника відповідачів щодо клопотання про передачу справи на Корпоративну палату.

43. 28.08.2024 надійшло клопотання ОСОБА_35 про передачу справи на розгляд Корпоративної палати, у якому підтримала відповідне клопотання Фонду.

Щодо клопотання Фонду про передачу справа на розгляд Корпоративної палати

44. У своєму клопотанні Фонд наводить такі підстави для передачі справи на розгляд корпоративної палати.

(а) щодо необхідності відступлення від висновку Корпоративної палати про визначення постраждалої сторони в деліктних правовідносинах, які виникають внаслідок дій пов'язаних з банком осіб, та моменту настання негативних наслідків цих дій для кредиторів банку

45. Взаємовиключними є висновки Корпоративної палати, викладені у пунктах 186, 188 та 192, відповідно до яких, з однієї сторони, негативні для кредиторів наслідки (факт порушеного права) виникають з моменту віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а з іншої, розмір шкоди (орієнтовний), заподіяної кредиторам (обсяг порушеного права), можна визначити лише в ліквідаційній процедурі (затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку), при цьому остаточний розмір такої шкоди може бути визначений лише після завершення ліквідаційної процедури (затвердження звіту про завершення та ліквідаційного балансу) і припинення банку як юридичної особи. Тобто виходить, що початок перебігу позовної давності для відшкодування шкоди, заподіяної кредиторам, повинен настати (а зважаючи на визначені Законом строки проведення ліквідаційної процедури і закінчитись) раніше, ніж буде визначено остаточний розмір шкоди.

46. За висновками Корпоративної палати шкода, заподіяна пов'язаними особами неплатоспроможного банку, одночасно вважається шкодою банку та кредиторам такого банку, а факт її заподіяння та конкретний розмір можна визначити з моменту затвердження в ліквідаційній процедурі реєстру акцептованих вимог кредиторів та акту формування ліквідаційної маси банку (пункти 188 та 213. постанови від 04.06.2024).

47. Такі висновки прямо суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду , які було вкладено в постановах від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 та від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, а також усталеній правовій позиції КЦС у складі Верховного Суду.

48. Великою Палатою Верховного Суду було визначено однією з ключових підстав притягнення посадових осіб неплатоспроможного банку до відповідальності за збитки, заподіяні банку, порушення останніми своїх фідуціарних обов'язків перед саме банком.

49. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що похідний інтерес може реалізовуватись, зокрема, в межах процедур банкрутства боржника, а щодо неплатоспроможного банку - в процедурі його виведення з ринку (пункти 78, 82, 83, 97, 101 постанови від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц).

50. Таким чином, шкода, заподіяна пов'язаними особами банку, вважається шкодою банку і в межах ліквідаційної процедури стягується Фондом на користь неплатоспроможного банку.

51. Натомість вкладники та інші кредитори неплатоспроможного банку мають похідний інтерес в ліквідаційній процедурі банку, а саме у реалізації Фондом активів неплатоспроможного банку та стягненні на користь неплатоспроможного банку боргових зобов'язань, в тому числі збитків, оскільки це дозволяє забезпечити надходження до ліквідаційної маси та проведення розрахунків з кредиторами.

52. Після завершення ліквідаційної процедури, тобто реалізації всіх активів неплатоспроможного банку, затвердження відповідного звіту та ліквідаційного балансу банку, встановлюється фактична недостатність майна (активів) банку для проведення розрахунків з всіма кредиторами і всі незадоволені вимоги кредиторів вважаються погашеними (ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", незмінна в різних редакціях).

53. Коли: 1) все майно неплатоспроможного банку було реалізовано і цього майна не вистачило для проведення повного розрахунку з кредиторами банку та 2) банк припиняється як юридична особа (тобто, вимоги кредиторів не будуть погашені за рахунок майна банку через його повну відсутність та відсутність самого банку, як боржника), можна стверджувати про те, що кредиторам заподіяно шкоду (збитки), розмір яких визначається розміром неповерненої банком заборгованості. Вбачається, що кредитори неплатоспроможного банку мають право пред'являти претензії до осіб, з чиєї вини банк став неплатоспроможним і не розрахувався із кредиторами - це право реалізується Фондом, який наділений Законом відповідним правом.

54. Висновки Корпоративної палати також суперечать позиції КЦС у складі Верховного Суду щодо можливості встановлення розміру збитків, завданих кредиторам неплатоспроможних банків, тільки після завершення ліквідаційної процедури (постанови від 16.05.2018 у справі №757/34878/15-ц, від 09.09.2019 у справі №755/5789/17, від 12.12.2018 у справі №752/13711/16-ц, від 20.09.2018 у справі №753/23222/15-ц, від 26.09.2019 у справі №757/58254/16-ц, від 26.06.2019 у справі №757/172/16-ц, від 28.08.2019 у справі №295/12388/16-ц, від 30.06.2020 у справі №712/13267/17).

55. КЦС була ухвалена ціла низка остаточних судових рішень в цій категорії справ, в яких кредиторам неплатоспроможних банків було відмовлено в задоволенні їх вимог саме з підстав неможливості встановити факт заподіяння шкоди кредиторам до моменту завершення ліквідаційної процедури банку. Натомість протилежне трактування Корпоративною палатою моменту визначення факту заподіяння шкоди кредиторам неплатоспроможного банку ставить під сумнів законність та справедливість всіх вищевказаних судових рішень Верховного Суду.

56. Подібні за змістом висновки також були висловлені Касаційним господарським судом у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство у справах про притягнення до субсидіарної відповідальності керівників юридичної особи за доведення до банкрутства (постанови від 10.08.2023 у справі №904/8850/14, від 10.08.2023 у справі №911/2581/14 (911/1311/22)).

57. 30.06.2021 було прийнято Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" №1588-IX (набув чинності 05.08.2021), відповідно до якого ст.53 ГПК було доповнено ч.6 такого змісту (всупереч ч.3 ст.3 ГПК була також проігнорована Корпоративною палатою , оскільки відповідні зміни набрали чинності на момент звернення Фонду з позовом та прийняття судами рішень у справі №916/3724/21): " Фонд гарантування вкладів фізичних осіб , звертаючись з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у порядку ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", діє від імені та в інтересах неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність", а у разі припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи - в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку".

58. Цим же Законом було внесено зміни до абз.15 ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до якого Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, - у випадку припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи.

59. Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" №1588-IX від 30.06.2021 фактично на законодавчому рівні закріпив те системне тлумачення норм Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яке було напрацьовано судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та КЦС у складі Верховного Суду.

(б) щодо необхідності відступлення від висновку Корпоративної палати про момент початку перебігу позовної давності у спорах за позовами Фонду про відшкодування шкоди в порядку ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"

60. Висновки Корпоративної палати, викладені у пунктах 212-215 постанови від 04.06.2024 суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду , викладеним у постанові від 03.08.2022 у справі №910/11027/18, якою було скасовано постанову від 25.05.2021.

61. Корпоративна палата застосувала правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №910/11027/18 щодо початку перебігу позовної давності у цій категорій спорів, який скасований та фактично відсутній, за висновками самої ж Великої Палати Верховного Суду (постанова від 03.08.2022).

62. Після скасування Великою Палатою Верховного Суду своєї постанови від 25.05.2021 відповідні правові позиції неодноразово були наведені Верховним Судом у постановах у подібних справах, а відтак є чіткими і усталеними, однак такі висновки обмежувались правильністю застосування норм матеріального права у тотожних правовідносинах; проте немає жодного остаточного рішення Верховного Суду, яке би враховувало та застосовувало висновок Великої Палати Верховного Суду щодо позовної давності у спорах за позовами Фонду про відшкодування шкоди (збитків) в порядку ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

63. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 було надано висновок про початок перебігу позовної давності лише для одного виду позову Фонду, передбаченого ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме щодо стягнення шкоди, заподіяної шляхом вчинення дій, що призвели до втрати банком платоспроможності - в цьому випадку розмір шкоди оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів і позовна давність відраховується від моменту визначення недостатності майна банку.

64. Відповідно до пунктів 7.60 та 7.61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 розмежовано 2 види шкоди і порядок визначення розміру цієї шкоди в кожному з випадків.

65. Аналогічне роз'яснення міститься в п.117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, однак вказані висновки проігноровані

Корпоративною палатою. 66. Велика Палата Верховного Суду надала цілком однозначні роз'яснення, що встановлення недостатності майна неплатоспроможного банку шляхом співставлення загального розміру акцептованих вимог кредиторів із розміром ліквідаційної маси цього банку є способом встановлення розміру завданої банку шкоди, коли така шкода заподіяна шляхом вчинення пов'язаними особами дій, які призвели до втрати банком платоспроможності. Відповідно, у випадку пред'явлення позову про стягнення недостатності майна неплатоспроможного банку визначення недостатності майна було визначено моментом, з якого починає обраховуватись позовна давність (оскільки це дозволяє встановити розмір шкоди, який заявлений в позові).

67. Натомість, у справі №916/3724/21 Корпоративна палата застосувала висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі №910/11027/18, до нерелевантних правовідносин.

68. У справі №916/3724/21 Фондом було пред'явлено позов про стягнення шкоди, заподіяної колишнім керівником неплатоспроможного банку, розмір якої був визначений як збитки за конкретними ризиковими договорами.

69. Корпоративна палата погодилася з висновком Верховного Суду у справі №916/1489/22, виклавши п.192 в такій редакції: "Корпоративна палата частково погоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у наведеній постанові стосовно того, що: "тільки після завершення ліквідаційної процедури (продажу активів) та припинення банку можна визначити точний розмір шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку", однак, вважає за необхідне його уточнити, оскільки на думку колегії суддів Корпоративної палати, після завершення ліквідаційної процедури та припинення банку можна визначити саме остаточний (залишковий) розмір шкоди (збитків), завданий Фонду та колишнім кредиторам банку".

70. Однак, в пунктах 183 та 188 постанови від 04.06.2024 Корпоративна палата робить суперечливий висновок про те, що "після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданої банку шкоди (збитків). … розмір шкоди (збитків), завданий кредиторам банку (зокрема і Фонду) визначається на підставі затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку, а відтак, Фонд та інші кредитори банку мають змогу оцінити розмір заподіяної їм шкоди (збитків) внаслідок неправомірних дій пов'язаних із банком осіб саме з моменту затвердження останнього з двох зазначених вище документів".

71. Запропонований Корпоративною палатою порядок визначення розміру заподіяної окремими операціями шкоди є нелогічним; він також прямо суперечить п.7.60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, відповідно до якого розмір шкоди від окремої операції визначається безпосередніми наслідками такої операції, а не недостатністю майна.

72. Корпоративна палата у постанові від 04.06.2024 у справі №916/3724/21 (п.139) помилково застосувала до спірних правовідносин положення п.62 ч.1 ст.2 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (нормативне визначення поняття "недостатність майна банку"), оскільки дана норма Закону була чинною протягом 12.08.2015 до 22.05.2020 (з 23.05.2020 виключена згідно Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020 №590-ІХ).

73. Подібна ситуація і з цією справою, що переглядається Верховним Судом, оскільки АТ " Банк "Таврика " віднесено до категорії неплатоспроможних та розпочато процедуру ліквідації протягом 2012 - 2013 років, а позов у справі №910/18526/21 ініційований Фондом у 2021 році, тобто поза межами дії норми п.62 ч.1 ст.2 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

74. Крім цього, висновки Корпоративної палати у постанові від 04.06.2024 у справі №916/3724/21 суперечать іншим висновкам Корпоративної палати, викладеним у постанові від 05.02.2024 у подібній справі №910/4149/21, якими надане тлумачення поняття "недостатність майна банку" після його виключення із Закону у 2020 році.

75. При цьому Корпоративна палата у справі №916/3724/21 не відступала від своїх висновків, висловлених у справі №910/4149/21, мотивуючи це відмінністю фактичних обставин, що виключає подібність правовідносин.

76. Однак, одночасне існування висновків у справі №916/3724/21 та у справі №910/4149/21 з одного і того ж питання, створює правову невизначеність у визначенні терміну "недостатність майна" та визначенні моменту початку перебігу позовної давності. Фактично виходить, що від внесення запису про припинення банку буде залежати трактування терміну "недостатність майна": 1) для ліквідованого банку - "недостатність майна банку" виникає з моменту затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта ліквідаційної маси, а 2) для банку, який ліквідується та не припинений - "недостатність майна банку" виникає після завершення ліквідаційної процедури шляхом затвердження відповідного звіту та ліквідаційного балансу.

77. Фонд вважає, що саме висновки Корпоративної палати у справі №910/4149/21 є правильними.

78. Висновок Корпоративної палати у справі №910/4149/21 узгоджується із положеннями ч.1 та 5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які хоча й зазнавали певних трансформацій протягом 2012 - 2021 років, однак в питанні наслідків "недостатності майна банку" для кредиторів були незмінними.

79. Зважаючи на протилежні висновки Верховного Суду у одних і тих самих правовідносинах, справа №910/18526/21 потребує вирішення шляхом передачі на розгляд Корпоративної палати, оскільки існує необхідність у виробленні єдиного підходу щодо встановлення моменту, з якого починається перебіг позовної давності (ч.1 ст.261 ЦК) за вимогами Фонду до пов'язаних з неплатоспроможними банками осіб в порядку ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

(в) щодо необхідності відступлення від висновку Корпоративної палати про дію в часі Закону №1588-IX від 30.06.2021, яким було внесено зміни до Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо спеціальної позовної давності у справах за позовами Фонду до пов'язаних осіб неплатоспроможних банків про стягнення шкоди (доповнено ст.52 Закону ч.7)

80. Корпоративна палата зробила висновок (пункти 203, 208, 222, 226, 229 постанови) про те, що правовідносини, у яких бере участь Фонд (зокрема, щодо виявлення сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов'язаних з банком осіб та звернення з вимогами до пов'язаних з банком осіб, звернення з позовом до суду), припиняються в момент внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи.

81. Такі висновки суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду , які було висловлено в постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, а також Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

82. Положення ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" прямо вказують на те, що припинення банку не припиняє обов'язку пов'язаних з банком осіб відшкодувати заподіяну ними шкоду.

83. Зважаючи на викладене, зобов'язання пов'язаних з банком осіб щодо відшкодування заподіяної ними шкоди не припиняється з ліквідацією банку, а Фонд не втрачає права на пред'явлення відповідного позову до пов'язаних з банком осіб. Тобто, правовідносини, у яких бере участь Фонд та пов'язані з банком особи (зокрема, щодо виявлення сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов'язаних з банком осіб та звернення з вимогами до пов'язаних з банком осіб, звернення з позовом до суду), не припиняються в момент внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи.

84. Більше того, за наявності у банку активу у вигляді права вимоги про відшкодування шкоди внесення запису про припинення банку не може вважатись актом, з яким пов'язується припинення банку та припинення відповідного права вимоги.

(г) щодо невідповідності висновків Корпоративної палати, які були викладені в п.229 постанови від 04.06.2024 у cправі №916/3724/21, висновкам Корпоративної палати, які були викладені в п.225 цієї ж постанови

85. В п.229 постанови від 04.06.2024 у cправі №916/3724/21 було наведено критерії, відповідно до яких визначається дія в часі Закону №1588-IX від 30.06.2021, яким було внесено зміни до Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме: "у справах в яких процедура ліквідації банку розпочалась до набрання чинності частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тобто до 05.08.2021) і станом на момент внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення Банку як юридичної особи вказана норма Закону набрала чинності (тобто запис було внесено після 05.08.2021), у такому випадку позовну давність слід обраховувати з урахуванням приписів частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

86. Тобто, припинення правовідносин, у яких бере участь Фонд (зокрема, щодо виявлення сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов'язаних з банком осіб та звернення з вимогами до пов'язаних з банком осіб, звернення з позовом до суду), пов'язується з моментом внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи.

87. В п.34 (а також 81, 219) постанови від 04.06.2024 було зазначено, що "09.07.2019 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення АТ " Фінростбанк " як юридичної особи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також відповідним повідомленням, розміщеним на офіційному сайті ФГВФО".

88. Натомість, в п.225 постанови від 04.06.2024 Корпоративною палатою було надано такі висновки: "враховуючи вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, Корпоративна палата вважає, що позовна давність у спірних правовідносинах сплила 17.02.2018, тобто правовідносини у справі виникли і закінчилися до набрання чинності частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції від 30.06.2021 (дата набрання чинності 05.08.2021), а отже, така норма не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах".

89. За висновками Корпоративної палати у справі №916/3724/21 спірні правовідносини припинились 17.02.2018, тобто в цьому випадку припинення спірних правовідносин пов'язується моментом спливу строку позовної давності (реєстр акцептованих вимог кредиторів було затверджено 25.12.2014, а акт формування ліквідаційної маси - 16.02.2015), а не з моментом внесення запису про припинення Банку, що прямо суперечить висновкам Корпоративної палати, викладеним в п.225 постанови від 04.06.2024.

90. Якщо Корпоративна палата пов'язує припинення спірних правовідносин зі спливом позовної давності, то такі висновки суперечать висновкам КЦС у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.10.2019 у справі №626/1799/17.

91. Проаналізувавши доводи Фонду та пояснення ОСОБА_48 колегія суддів вважає, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати, виходячи з таких міркувань.

ПІДСТАВИ ПЕРЕДАЧІ СПРАВИ НА РОЗГЛЯД ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

92. У постанові від 12.07.2022 у цій же справі Верховний Суд розмежував два види позовів:

- позов від імені Банку;

- позов від імені Фонду.

Зокрема Верховний Суд вказав таке:

"21. Фонд, звертаючись з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у порядку ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", діє від імені та в інтересах неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність". Відтак позивачем у справі №910/12803/18 був Банк (про що вказано у п.1.1 постанови).

22. У разі припинення банку Фонд звертається з позовом від власного імені, але в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку (ч.6 ст.53 ГПК). Тобто позивачем у справі №910/18526/21 є Фонд, а не Банк".

93. Аналогічні висновки були зроблені у постанові від 08.11.2023 у справі №916/1489/22.

94. Верховний Суд зупиняв касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Фонду до завершення перегляду Корпоративною палатою справи №916/3724/21.

95. 04.06.2024 Корпоративна палата ухвалила постанову у справі №916/3724/21, якою відступила від низки висновків, викладених у постанові від 08.11.2023 у справі №916/1489/22.

96. При цьому Корпоративною палатою були підтримані висновки колегії суддів, що містилися у постанові від 08.11.2023 у справі №916/1489/22 щодо специфіки відносин Банку з вкладниками. Корпоративна палата вказала, зокрема:

"121. Верховний Суд звертає увагу на специфіку відносин Банку з вкладниками та іншими кредиторами, які мають рахунки у банку.

122. Відповідно до частин першої-третьої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

123. Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Частина третя цієї статті передбачає, що до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

124. Банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (статті 1 Закону "Про банки і банківську діяльність").

125. Банк є фінансовою установою, яка на підставі банківської ліцензії має право використовувати залучені кошти. Така діяльність підпадає під спеціальне регулювання, передбачене Законом "Про фінансові послуги та ринок фінансових послуг" (який діяв у 2011-2014 роках), Законом "Про банки і банківську діяльність", Законом "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" яке встановлює цілу низку обмежень у діяльності Банку для запобігання надмірним ризикам, забезпечення стабільної роботи банку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банку.

126. Тобто особливістю банківської діяльності є те, що банк переважно працює на "чужих", тобто залучених фінансових активах, не набуваючи право власності на них. Відтак банк не може піддавати надмірному ризику залучені кошти, тобто кошти вкладників та інших кредиторів, на відміну від звичайної юридичної особи, суб'єкта підприємницької діяльності, яка має право без обмежень ризикувати власними коштами.

127. За змістом Закону "Про банки і банківську діяльність" (в редакції що діяла на момент вчинення протиправних дій), зокрема з урахуванням статей 36, 44 цього Закону, банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку".

97. Втім, на відміну від висновків Верховного Суду у справі №916/3724/21, Верховний Суд у справі №916/1489/22 дійшов висновку, що для вкладників та інших кредиторів банків збитки настають лише з дати припинення банку як юридичної особи, а відтак саме з цієї дати починає перебіг позовна давність (позиція, яка змістовно узгоджується із висновками Великої Палати, що містяться у постанові від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, Верховного Суду (КЦС), що містяться у постановах від 16.05.2018 у справі №757/34878/15-ц, від 09.09.2019 у справі №755/5789/17, від 12.12.2018 у справі №752/13711/16-ц, від 20.09.2018 у справі №753/23222/15-ц, від 26.09.2019 у справі №757/58254/16-ц, від 26.06.2019 у справі №757/172/16-ц, від 28.08.2019 у справі №295/12388/16-ц, від 30.06.2020 у справі №712/13267/17).

98. Корпоративна палата у справі №916/3724/21 дійшла інших висновків, зокрема, що:

- у разі недостатності майна банку норма ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наділяє Фонд правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди заподіяної кредиторам та/або банку (п.36);

- негативні наслідки від неправомірних дій пов'язаних із банком осіб як для банку, так і для його кредиторів (вкладників) настають саме з моменту віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження у банку тимчасової адміністрації. Оскільки саме з моменту віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження у банку тимчасової адміністрації у банку припиняється будь-яка діяльність пов'язана зі здійсненням розрахункових операцій, повернення депозитів вкладників тощо;

- відповідальність пов'язаних з неплатоспроможним банком осіб за заподіяння шкоди (збитків) його кредиторам та самому банку має дуалістичний характер: з однієї сторони відповідальність пов'язаних осіб банку визначається як відповідальність перед самим банком, а з іншої сторони - як відповідальність перед вкладниками та іншими кредиторами банку, оскільки відповідно до специфіки банківської діяльності банк оперує не тільки власними коштами, а і значним обсягом коштів, залучених від своїх клієнтів. Тому заподіяна пов'язаними особами банку шкода (збитки) розглядаються не тільки як шкода (збитки) банку, а і як шкода (збитки), завдана кредиторам цього банку;

- шкода (збитки) завдана банку внаслідок неправомірних дій пов'язаних з банком осіб, внаслідок яких у банку виникла недостатність активів/майна для задоволення вимог кредиторів (вкладників) та шкода (збитки) завдана кредиторам банку внаслідок неправомірних дій пов'язаних із банком осіб нерозривно пов'язана між собою та не може бути окремими "видами" шкоди (збитків), позаяк розмежування такої на два окремі "види" суперечитиме закріпленому в чинному законодавстві головному завданню Фонду гарантування вкладів фізичних осіб , яке він виконує під час виведення неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідації - задоволення вимог кредиторів;

- необхідно відступити від висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 08.11.2023 у справі №916/1489/22 стосовно того, що кредитори банку не можуть вважатися особами, яким завдано шкоду (збитки), допоки банк не буде припинений як юридична особа. І саме з моменту припинення банку як юридичної особи слід вважати, що кредиторам завдано шкоду та можна оцінити її розмір (п.191);

- частково правильним є висновок Верховного Суду, викладений у наведеній постанові стосовно того, що: "тільки після завершення ліквідаційної процедури (продажу активів) та припинення банку можна визначити точний розмір шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку", однак, вважає за необхідне його уточнити, оскільки на думку колегії суддів Корпоративної палати, після завершення ліквідаційної процедури та припинення банку можна визначити саме остаточний (залишковий) розмір шкоди (збитків), завданий Фонду та колишнім кредиторам банку (п.192);

- Фонд або уповноважена особа має право на звернення до пов'язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди (збитків), та/або пов'язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку. При цьому кошти, стягнуті з таких осіб, включаються до ліквідаційної маси банку;

- перебіг позовної давності за позовом Фонду розпочинається з дня затвердження останнього з двох документів, а саме затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тобто, Верховний Суд чітко визначив, з якого моменту в даному випадку починає відраховуватися позовна давність, а саме з моменту коли Фонду стало відомо, що розмір вимог кредиторів не покривається наявними активами банку, що передбачає затвердження одного з двох вищезазначених документів.

99. Водночас Велика Палата у своїй постанові від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц зазначала:

"68. Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю (статті 2, 80, 91 ЦК України). Отже, юридична особа є самостійним суб'єктом права, відмінним від її кредиторів, боржників та інших суб'єктів права. Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України до складу майна входять окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Отже, право вимоги особи до боржника є різновидом майна такої особи. Тому саме особі належить право отримати задоволення вимог до свого боржника, а інші суб'єкти права, включаючи кредиторів особи, таким правом не наділені. Цей висновок не залежить від підстав виникнення права вимоги. Зокрема, не має значення, чи виникло право вимоги з договору, чи з позадоговірного зобов'язання (наприклад, із зобов'язання про відшкодування шкоди за правилами глави 82 ЦК України).

69. Наприклад, якщо кредитор боржника не може отримати задоволення вимог від свого боржника, оскільки той не отримав сплати боргу від третьої особи, а остання, своєю чергою, не отримала сплати боргу від свого боржника, то кредитор боржника не має права вимагати сплати на свою користь ані від третьої особи боргу, який третя особа винна боржнику, ані від боржника третьої особи боргу, який боржник третьої особи винний такій третій особі.

70. Із цих же причин шкода, завдана боржнику третьою особою, не може одночасно вважатися шкодою, завданою кредитору, навіть якщо така шкода призводить до недостатності активів боржника в ліквідній формі. Якщо внаслідок неправомірних дій третьої особи вартість майна боржника зменшилася (зокрема, через втрату окремого майна, його пошкодження, зменшення ринкової вартості майна тощо) на певну суму, то відповідно до статей 22, 1166 ЦК України у боржника виникає право вимоги до третьої особи на таку саму суму. В цьому і проявляється компенсаторний характер інституту відшкодування шкоди, зокрема відшкодування збитків: зменшення вартості майна потерпілого на певну суму компенсується виникненням права вимоги до порушника, і це право вимоги поповнює майно потерпілого. Таке право вимоги належить саме потерпілому, а не кредиторам потерпілого або іншим особам. Тому саме потерпілий вправі вимагати від порушника відшкодування збитків. Натомість стягнення на користь кредитора збитків, які кредитор нібито також поніс внаслідок заподіяння збитків боржнику (так звані віддзеркалені збитки), не допускається, бо призведе до подвійної відповідальності порушника: як перед потерпілим, якому завдані збитки, так і перед кредитором потерпілого. Крім того, таке стягнення призвело б до незаконного збагачення кредитора, який додатково до свого права вимоги до боржника безпідставно набув би ще і право вимоги до порушника прав боржника щодо стягнення віддзеркалених збитків з такого порушника.

71. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що відповідно до частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Зазначена норма встановлює солідарну відповідальність пов'язаних з банком осіб перед банком за завдану йому шкоду. Натомість ані солідарна, ані субсидіарна відповідальність пов'язаних з банком осіб за вимогами вкладників та інших кредиторів до банку законом не встановлена.

…

103. При цьому законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв'язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку".

100. Аналогічні висновки містяться й у постановах колегій суддів КЦС у складі Верховного Суду про те, що вкладникам банку не завдано збитків чи шкоди до моменту припинення неплатоспроможного банку як юридичної особи.

101. Враховуючи висновки Корпоративної палати, що зроблені у постанові від 04.06.2024 у справі №916/3724/21, вважаємо за необхідне відступити від висновків, що містяться у постановах як Великої Палати (від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц), так і Верховного Суду у складі колегій суддів КЦС (постанови від 16.05.2018 у справі №757/34878/15-ц, від 09.09.2019 у справі №755/5789/17, від 12.12.2018 у справі №752/13711/16-ц, від 20.09.2018 у справі №753/23222/15-ц, від 26.09.2019 у справі №757/58254/16-ц, від 26.06.2019 у справі №757/172/16-ц, від 28.08.2019 у справі №295/12388/16-ц, від 30.06.2020 у справі №712/13267/17), зазначивши, що у разі визнання банку неплатоспроможним збитки завдаються одночасно і банку і вкладникам, а отже з таким позовом навіть до дати припинення банку може звертатися як банк, так і Фонд (як кредитор, який в силу приписів закону представляє всіх інших кредиторів банку).

102. Таке тлумачення буде відповідати і подальшим змінам у законодавстві. Зокрема, Законом №1588-IX від 30.06.2021 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" було доповнено новою частиною:

"7. Право на звернення до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) з позовом про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку, у разі наявності умов, визначених частиною першою цієї статті, виникає у Фонду з моменту виявлення рішень, дій чи бездіяльності, якими завдано шкоди (збитків) банку та/або його кредиторам, виявлення осіб, які брали участь у прийнятті таких рішень, вчиненні дій чи бездіяльності та/або отримали від них майнову вигоду, а також встановлення розміру заподіяної шкоди (збитків).

Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність)".

103. Отже, законодавець вже після ухвалення зазначеної постанови Великої Палати та формування відповідної практики змінив цю норму, виходячи з того, що Фонд може звертатися з позовом до як до, так і після припинення банку.

104. Також вважаємо, що у справі наявна виключна правова проблема.

105. Верховний Суд частково погоджується з доводами Фонду, висловленими у клопотанні, і звертає увагу, що до ухвалення Корпоративною палатою постанови від 04.06.2024 у справі №916/3724/21 існувала усталена судова практика, що базувалася на численних висновках Верховного Суду, відповідно до яких:

- розмежовувалися два види позовів до керівників та інших пов'язаних з банком осіб (позов банку про стягнення збитків, який подавався до припинення банку як юридичної особи і позов Фонду про стягнення шкоди, завданої колишнім кредиторам, який подавався після припинення банку);

- існувала правова визначеність щодо моменту початку перебігу позовної давності (для позовів банків - з моменту, коли банк мав можливість визначити суму збитків, при цьому цей момент відрізнявся у залежності від того, чи завдані збитки конкретними правочинами чи в цілому неналежним управлінням банківськими ризиками та активами, тобто доведенням банку до неплатоспроможності; для позовів Фонду - з дати припинення банку як юридичної особи).

106. Отже, висновки Верховного Суду у різних справах були узгодженими і несуперечливими.

107. Після ухвалення Корпоративною палатою постанови від 04.06.2024 така узгодженість зникла, адже банк було по суті ототожнено з Фондом, оскільки Корпоративна палата дійшла висновку, що для Фонду та інших кредиторів позовна давність починає перебіг за такими самими правилами, що й для банку.

108. Вважаємо, що така кардинальна зміна усталених підходів, які формувалися протягом 2018 - 2024 років потребує внесення змін (істотного коригування) у цілу низку інших висновків Великої Палати та Верховного Суду, чого Корпоративна палата у постанові від 04.06.2024 у справі №916/3724/21 не врахувала. Від вирішення цих питань залежить і відлік позовної давності у цій справі (якщо Фонд не був наділений правом звертатися з позовом як кредитор до моменту припинення банку, то позовна давність не могла розпочати перебіг до відповідної дати).

109. Більш того, у разі застосування такого нового підходу виникає питання щодо юрисдикційності цієї категорії спорів. Велика Палата, визначаючи юрисдикцію таких спорів, виходила з того, що господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах (п.12 ч.1 ст.20 ГПК). Оскільки Фонд на час ліквідації банку здійснює управління та розпорядження його майном, що за своєю суттю властиво для власника юридичної особи, спір між Фондом і посадовими особами банку про відшкодування заподіяної третій особі шкоди має розглядатися за правилами господарського судочинства. Предметом перевірки національними судами є акти (рішення) органів управління банку та їх посадових і службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, а також господарські операції банку, що відповідає завданню господарського судочинства (постанови від 19.06.2018 у справі №757/75149/17-ц, від 31.10.2018 у справі №757/75148/17-ц).

110. Якщо вважати, що позивачем є Фонд, а не банк, то у цих правовідносинах Фонд діє або як регулятор (суб'єкт владних повноважень) або як звичайний кредитор, а відтак - позови щодо стягнення збитків мають розглядатися судами або адміністративної або цивільної юрисдикції.

111. Згідно зі ст.36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

112. Відповідно до ч.6 ст.13 Закону "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

113. Частиною 4 ст.236 ГПК передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

114. Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС) у п.1 висновку №20 (2017) від 10.11.2017 "Про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону" (далі - Висновок) вказала, що однакове та уніфіковане застосування закону обумовлює загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність.

115. Отже, забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

116. КРЄС також зазначила, що суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть призвести до порушення права на справедливий суд, передбаченого п.1 ст.6 Конвенції (п.9 Висновку).

117. Судді країн континентального права керуються судовою практикою, особливо вищих судів, до чиїх повноваження відноситься забезпечення єдності судової практики. У країнах континентального права рішення суду, особливо Верховного, мають ширше значення, ніж для тієї окремої справи, стосовно якої ухвалене рішення (пункти 12, 13 Висновку).

118. Наявність інструментів щодо забезпечення єдності практики в одному суді особливо актуальне для Верховних Судів. Це питання набуває надзвичайної важливості у випадках, якщо сам Верховний Суд є джерелом невизначеності та суперечливості судової практики замість того, щоб забезпечувати її єдність (п.24 Висновку).

119. Висновок КРЄС ґрунтується на практиці ЄСПЛ, зокрема, на рішеннях від 01.12.2009 у справі "Vucinic and others v. Serbia" (заява №44698/06), від 17.03.2012 у справі "Tomic and others v. Montenegro" (заява №18650/09), від 20.10.2011 у справі "Sahin and Shahin v. Turkey" (заява №13279/05), від 12.05.2012 у справі "Albu and others v. Romania" (заява №34796/09).

120. ЄСПЛ у рішенні від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява №27238/95, п.70) наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

121. Інститут " overruling of precedent ", який використовується у системі загального права, з метою дотримання балансу між юридичною визначеністю та розвитком права визнає за можливе не слідувати прецеденту у таких випадках: у разі зміни правових відносин або відповідних правових принципів; якщо попередній висновок суду ґрунтується на неправильному застосуванні положень закону чи прецедентів, у тому числі зумовленому їх помилковим тлумаченням, і визнаний неправильним; якщо він не діє на практиці.

122. З огляду на зазначене, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах послідовно керується підходом, за яким для відступу від висловлених раніше правових позицій вона повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними, необґрунтованими, неузгодженими, чи застосований у цих рішеннях підхід повинен бути очевидно застарілим унаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

123. З урахуванням викладеного, а саме - формування нової практики на рівні касаційних судів після 2021 року, зміни у законодавстві, колегія суддів вважає, що наявні підстави для перегляду (ревізії) Великою Палатою своїх висновків, які формувалися протягом 2018 - 2021 років.

124. Інакше саме Верховний Суд, який є найвищим судом у системі судоустрою України, стане джерелом невизначеності та суперечливості судової практики замість того, щоб забезпечувати її єдність.

Щодо клопотання Фонду

125. Враховуючи аргументовану вище необхідність відступлення у цій справі від висновків Великої Палати та КЦС, Верховний Суд відхиляє клопотання Фонду про передачу справи на розгляд Корпоративної палати.

Висновки

126. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду (ч.3 ст.302 ГПК).

127. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду , якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (ч.4 ст.302 ГПК).

128. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду , якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (ч.5 ст.302 ГПК).

129. Згідно з ч.1 ст.303 ГПК питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

130. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду , то клопотання Фонду та ОСОБА_35 про передачу справи на розгляд Корпоративної палати не підлягають задоволенню.

131. Також, оскільки статтями 302, 303 ГПК передбачено підстави і порядок передачі на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду саме справи, а не касаційної скарги у справі, то переданню на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цьому випадку підлягає справа за касаційними скаргами як Фонду, так і ОСОБА_47 .

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ОСОБА_34 про передачу справи №910/18526/21 на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду .

2. Справу №910/18526/21 за касаційними скаргами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 та ОСОБА_34 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду .

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Кібенко

Судді

С. Бакуліна В. Студенець