Ухвала від 25.09.2024 по справі 920/1061/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

25.09.2024м. СумиСправа № 920/1061/23(920/1014/24)

Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Яковенка В.В., розглянувши матеріали справи 920/1061/23(920/1014/24)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Шосткинське підприємство “Харківенергоремонт» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Каденюка Леоніда,1, код 34113412)

до відповідачів: 1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ), 2) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ),

про стягнення 6754 грн 46 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Шосткинське підприємство “Харківенергоремонт» звернулось до суду з позовом про стягнення солідарно з відповідачів 6754,46 грн заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії та абонентського обслуговування за період з 01.11.2021 по 31.05.2024 та 2422,40 грн судового збору.

Ухвалою від 19.02.2024 суд постановив прийняти позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Шосткинське підприємство “Харківенергоремонт» до розгляду у відокремленому провадженні в межах провадження у справі № 920/1061/23 банкрутство ТОВ “Шосткинське підприємство “Харківенергоремонт»; справа № 920/1061/23(920/1014/24) підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

20.09.2024 до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/25019/24, що розглядається Київським окружним адміністративним судом.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

За наведеною нормою обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

При цьому наведена процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №910/6674/19.

Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01 березня 2024 року у справі №910/17615/20, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини першої ст. 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати:

- чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;

- чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

В обґрунтування клопотання заявник зазначає про те, що в адміністративній справі № 320/25019/24 вирішується питання щодо чинності окремих положень викладених у пунктах 1-3 розділу VI Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315 (далі Методика розподілу), яка застосовувалась позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості у справі № 920/1061/23(920/1014/24).

Відповідно до ст. 1 Кодексу адміністративного судочинства України цей Кодекс (далі КАС України) визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Статтею 265 КАС України визначені наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним. Так, за частиною другою цієї статті нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Процесуальним законодавством регламентовано порядок втрати чинності нормативно-правового акта в разі визнання його протиправним, а саме: з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду (п.8.22. постанови Верховного Суду від 01.03.2024 у справі №910/17615/20).

У постанові від 21.09.2021 у справі №910/10374/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

У постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду також зазначив, що під час розгляду справи про визнання протиправним та нечинним нормативного-правового чи індивідуального акта суд адміністративної юрисдикції з'ясовує питання законності чи незаконності прийняття такого акта; законність та порядок прийняття якого не належить до обставин справи господарської юрисдикції.

Питання застосовності (незастосовності) до встановлених господарським судом обставин справи певного нормативно-правового акта як джерела права жодним чином не належить до обставин господарської справи, які входять до кола доказування у справі та не є фактами, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, а підлягає вирішенню судом в порядку частини шостої статті 11 ГПК України.

Вирішення питання про чинність/нечинність нормативного-правового акта не є підставою для зупинення провадження в господарській справі, адже господарський суд в межах вирішення господарського спору не лише може, але й зобов'язаний самостійно, дотримуючись завдань та принципів господарського судочинства, закріплених у статті 2 ГПК України, в тому числі змагальності та диспозитивності, встановити обставини, які є предметом доказування у ній, застосувати джерела права та розглянути спір у відповідності зі статтями 2 та 11 ГПК України.

Отже, наявність спору щодо чинності (законності) окремих положень Методики розподілу, не свідчить про об'єктивну неможливість здійснення розгляду цієї справи та відповідно не може бути підставою для зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України.

Ураховуючи вимоги частини 1 статті 14 ГПК України, за якою суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, суд, керуючись принципом диспозитивності, здійснює розгляд справи з урахуванням обставин справи та поданих сторонами доказів, які існують та містяться у матеріалах справи на момент розгляду спору.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у цій справі не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи до розгляду Київським окружним адміністративним судом справи № 320/25019/24, оскільки зібрані у справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду та входять до предмету доказування у справі № 920/1061/23(920/1014/24).

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі та відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі, що розглядається.

Керуючись статтями 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В.В. Яковенко