Рішення від 19.09.2024 по справі 914/466/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2024 Справа № 914/466/23(914/3396/23)

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом:Компанії «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» (MADISON PACIFIC TRUST LIMITED)

до відповідача-1:Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл»

до відповідача-2:Підприємства «Вторметекспорт» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

про:визнання недійсним договору доручення від 01.01.2016 р. та визнання відсутнім права вимоги за договором доручення від 01.01.2016 р.

в межах справи:№ 914/466/23

про банкрутство:Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл»

Суддя: Цікало А. І.

При секретарі: Андріюк В. М.

Представники:

Позивача:Дудяк Р. А. - адвокат

Відповідача-1:Волинський А. В. - адвокат; Дробот Д. М. - адвокат

Відповідача-2:Мельниченко А. В. - адвокат

15.11.2023 р. на розгляд Господарського суду Львівської області за вх. № 3646 від Компанії «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» надійшла позовна заява до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл» та до відповідача-2 Підприємства «Вторметекспорт» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним договору доручення від 01.01.2016 р., укладеного між ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» та Підприємством «Вторметекспорт» у формі ТзОВ, а також про визнання відсутнім права вимоги Підприємства «Вторметекспорт» у формі ТзОВ до ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» за договором доручення від 01.01.2016 р.

Ухвалою суду від 20.11.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 914/466/23 (914/3396/23); ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження в межах справи № 914/466/23 про банкрутство ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл»; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 12.12.2023 р.

05.12.2023 р. до суду за вх. № 29828/23 від ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову.

06.12.2023 р. до суду за вх. № 29868/23 від Підприємства «Вторметекспорт» у формі ТзОВ надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову.

06.12.2023 р. до суду за вх. № 29871/23 від Підприємства «Вторметекспорт» у формі ТзОВ надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову.

11.12.2023 р. до суду за вх. № 30271/23 від Підприємства «Вторметекспорт» у формі ТзОВ надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

11.12.2023 р. до суду за вх. № 30348/23 від Підприємства «Вторметекспорт» у формі ТзОВ надійшло клопотання про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.12.2023 р. задоволено клопотання Підприємства «Вторметекспорт» у формі ТзОВ про розгляд справи № 914/466/23(914/3396/23) за правилами загального позовного провадження; ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 25.01.2024 р.

22.01.2024 р. до суду за вх. № 2049/24 від керівника ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» Марченка В. Г. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 25.01.2024 р. підготовче засідання відкладено на 29.02.2024 р.

27.02.2024 р. до суду за вх. № 5682/24 від Підприємства «Вторметекспорт» у формі ТзОВ надійшло клопотання про витребування доказів, в якому відповідач-2 просить витребувати у відповідача-1 (ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл») податкові декларації, які подавались до контролюючих органів у період 01.01.2015р.- 01.01.2018р., або інші документи, які можуть підтверджувати фінансові показники господарської діяльності, незалежно від форми їх складання.

Ухвалою суду від 29.02.2024 р. клопотання Підприємства «Вторметекспорт» у формі ТзОВ про витребування доказів задоволено та витребувано у ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» податкові декларації, які подавались до контролюючих органів у період 01.01.2015 р. - 01.01.2018 р., або інші документи, які можуть підтверджувати фінансові показники господарської діяльності, незалежно від форми їх складання; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.04.2024 р.

17.04.2024 р. до суду за вх. № 10519/24 від Підприємства «Вторметекспорт» у формі ТзОВ надійшло клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження, вилучення у ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» витребувані судом докази, зупинення провадження у справі на час вилучення доказів.

Ухвалою суду від 18.04.2024 р. розгляд справи відкладено на 21.05.2024 р.

21.05.2024 р. до суду за вх. № 13612/24 від ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи фінансової звітності Підприємства «Вторметекспорт» у формі ТзОВ за 2018-2020 роки та відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 21.05.2024 р. повторно витребувано у ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» податкові декларації, які подавались до контролюючих органів у період 01.01.2015 р. - 01.01.2018 р., або інші документи, які можуть підтверджувати фінансові показники господарської діяльності, незалежно від форми їх складання; розгляд справи відкладено на 18.06.2024 р.

Ухвалою суду від 18.06.2024 р. розгляд справи відкладено на 23.07.2024 р.

Ухвалою суду від 23.07.2024 р. розгляд справи відкладено на 19.09.2024 р.

Позиції учасників справи.

Позиція позивача.

Компанія «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» (MADISON PACIFIC TRUST LIMITED) обґрунтовує позов тим, що спірний договір доручення укладений між відповідачами з метою створення штучної кредиторської заборгованості у відповідача-1. Зазначає, що відповідач-1 та відповідач-2 перебували під контролем одного кінцевого бенефіціарного власника, який здійснював вирішальний вплив на їх діяльність, а отже спірний договір доручення укладений із заінтересованою, в розумінні Кодексу України з процедур банкрутства, особою стосовно відповідача-1 (боржника у справі про банкрутство). Позивач вказує, що рух коштів за оскаржуваними договорами відбувся протягом 2021-2022 років, тобто у так званий «підозрілий» період та у проміжок часу, коли відповідач-1 мав ознаки неплатоспроможності. Крім того, позивач зазначає, що враховуючи положення Кредитного договору від 12.11.2019 р. та Договору приєднання від 05.12.2019 р., відповідач-1 взагалі не мав права без згоди позивача вчиняти майнові дії на підставі оскарженого договору доручення, в тому числі приймати майно (грошові кошти). Позивач вважає, що спірний договір доручення укладено на шкоду кредиторам, зокрема позивачу, тобто є фаундаторним правочином та має бути визнаний недійсним. Також позивач зазначає, що спірний договір доручення укладено між відповідачами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим договором, отже спірний договір доручення має ознаки фіктивного правочину.

Позиція відповідача-1.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл» у відзиві на позовну заяву повністю заперечило позовні вимоги. Відповідач-1 зазначає, що позивачем не доведено, що спірним договором доручення порушує права позивача з урахуванням того, що позивач є забезпеченим кредитором. Також, відповідач-1 зазначає, що спірний договір приєднання укладено за рамками трирічного «підозрілого» періоду. Крім того, відповідач-1 вважає, що оскаржений договір не має ознак фіктивного правочину, оскільки такий виконувався сторонами. Відповідач-1 стверджує, що позивач хибно стверджує про необхідність отримання згоди від позивача на укладання спірного договору доручення, враховуючи положення Кредитного договору від 12.11.2019 р. та Договору приєднання від 05.12.2019 р., оскільки п. 21.15(в) Кредитного договору від 12.11.2019 р. передбачено отримання згоди від позивача на укладання правочинів, за якими відповідач-1 візьме на себе зобов'язання іншої особи, однак не передбачено на отримання такої згоди на укладання правочинів, за якими у відповідач-1 виникають власні зобов'язання. Більше того, спірний договір доручення укладено 01.01.2016 р., тобто на час укладання такого договору не існувало Кредитного договору від 12.11.2019 р. Отже, положення п. 21.15(в) Кредитного договору від 12.11.2019 р. не поширюється на укладання спірного договору доручення.

Позиція відповідача-2.

Підприємство «Вторметекспорт» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, у відзиві на позовну заяву, заперечує позовні вимоги. Зокрема зазначає, що позивачем не доведено порушення його прав внаслідок укладення спірного договору доручення. Відповідач-2 стверджує, що позивачем не доведено, що спірний договір доручення укладено на шкоду позивача, а також, що в результаті укладення такого договору відповідач-1 став неплатоспроможним і позивач не зможе задоволити свої вимоги до відповідача-1. Також, відповідач-2 зазначає, що спірний договір доручення укладено за межами трирічного «підозрілого» періоду, а тому положення ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства не можуть застосовуватись до спірних правовідносин. Крім того, відповідач-2 вказує, що спірний договір доручення укладений за вільного волевиявлення сторін, без жодних обмежень і заборон, виконувались сторонами, а тому такий не містить ознак фіктивності.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, суд встановив наступне:

01.01.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вторметекспорт» (Сторона-1, відповідач-2 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл» (Сторона-2, відповідач-1 у справі) укладено Договір доручення, відповідно до умов якого Сторона-1 (відповідач-2) доручає, а Сторона-2 (відповідач-1) зобов'язується за дорученням Сторони-1 за плату здійснити від свого імені та за рахунок Сторони-1 наступні юридично значимі дії:

- здійснювати закупівлю Товару, асортимент, кількість і ціна Товару визначається в додатках до Договору;

- здійснити інші дії, пов'язані з вищевказаними операціями, необхідні для виконання доручень Сторони-1.

Відповідно до п. 2.1. Договору доручення, Сторона-1 зобов'язана відповідно до Договору: надати Стороні-2 грошові кошти в обсязі та на умовах, передбачених Договором та додатками до нього для закупівлі Товару.

На виконання умов договору доручення, відповідач-2 протягом 2016-2022 років здійснювало перерахування грошових коштів на банківській рахунки відповідач-1 для здійснення закупівлі Товару, однак відповідач-1 не здійсним закупівлі Товару.

12.11.2019 р. між Компанією «G. N. TERMINAL ENTERPRISES LIMITED» товариством з обмеженою відповідальністю, що зареєстроване відповідно до законодавства Республіки Кіпр (Позичальник), Компанією «ACP I TRADING LLC» товариством з обмеженою відповідальністю, що зареєстроване відповідно до законодавства Кайманових Островів та Компанією «PATHFINDER STRATEGIC CREDIT II LP» товариством з обмеженою відповідальністю, що зареєстроване відповідно до законодавства Кайманових Островів (Первинні кредитори) та Компанією «MADISON PACIFIC TRUST LIMITED» («Медісон Пасіфік Траст Лімітед») трастовою компанією, що зареєстрована відповідно до розділу 78(1) Закону Гонконгу про керівників трасту (Глава 29), яка виконує функції агента від імені та за дорученням Сторін фінансування, як Кредитним агентом та Довірчим управителем міжнародним забезпеченням, укладено Кредитний договір, згідно умов якого Позичальник отримав грошові кошти в загальному розмірі 75000000 доларів США, а саме: Кредит А в розмірі 50000000 доларів США та Кредит Б в розмірі 25000000 доларів США, із терміном погашення до 5 грудня 2021 року.

Згідно додатку № 1 до вказаного Кредитного договору, ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» серед інших юридичних осіб є стороною Кредитного договору відповідно до договору приєднання від 05 грудня 2019 року, за умовами якого ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» засвідчило, що цей «Договір приєднання набуває чинності як Договір приєднання для цілей Кредитного договору та як Договір приєднання Боржника для цілей Договору довірчого управління забезпеченням та міжкредиторської угоди (як визначено в Договорі довірчого управління забезпеченням та міжкредиторській угоді). Терміни, визначені в Кредитному договорі та в Договорі про довірче управління забезпеченням та міжкредиторській угоді, мають те саме значення в цьому Договорі приєднання, якщо інше не визначено в цьому Договорі приєднання» (п.1 Договору).

Підписавши Договір приєднання від 05.12.2019 р., ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» фактично стало стороною Кредитного договору та Договору про довірче управління та міжкредиторської угоди і взяло на себе зобов'язання Боржника щодо повного, своєчасного та належного виконання усіх зобов'язань за Кредитним договором.

03.02.2023 р. Компанія «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» (MADISON PACIFIC TRUST LIMITED) звернулась до Господарського суду Львівської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл».

Компанією «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» (MADISON PACIFIC TRUST LIMITED), у заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл», заявлено вимоги до ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл», які виникли у зв'язку із несплатою відсотків відповідно до Кредитного договору та Договору довірчого управління забезпеченням та міжкредиторською угодою у розмірі 412412,78 доларів США, що в еквіваленті відповідно до офіційного курсу НБУ на дату подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство становить 15081357,98 грн. (з яких: 275766,80 дол. США (10084405,80 грн.) - в рамках Кредиту А; 136645,98 дол. США (4996952,18 грн.) - в рамках Кредиту Б).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.02.2023 р., зокрема, відкрито провадження у справі № 914/466/23 за заявою Компанії «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» «MADISON PACIFIC TRUST LIMITED» про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл»; визнано вимоги кредитора - Компанії «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» «MADISON PACIFIC TRUST LIMITED» у розмірі 15081357,98 грн.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл»; розпорядником майна ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» призначено арбітражного керуючого Сокола О. Ю.

Позивач вважає, що договір доручення, визнання недійсним якого є предметом даного спору, укладений відповідачами з метою створення штучної кредиторської заборгованості у відповідача-1. На думку позивача, відповідно до п. 21.15(в) Кредитного договору від 12.11.2019 р. та Договору приєднання від 05.12.2019 р., відповідач-1 був зобов'язаний отримати згоду позивача на отримання коштів за оскарженим договором доручення. Позивач стверджує, що спірний договір має ознаки фаундаторного правочину, а тому повинний бути визнаний недійсним в силу положень ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства. Також позивач вказує, що оскаржуваний договір укладено без розумної легітивної мети, без наміру створення правових наслідків, а отже є фіктивним правочином.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, у тому числі у разі його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 369/11268/16-ц.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов оспорюваного Договору доручення, здійснювалось перерахування грошових коштів для здійснення закупівлі Товару. Тобто, оспорюваний договір комісії виконувався сторонами.

Наявність у відповідача-1 заборгованості перед відповідачем-2 за оскарженим договором доручення не свідчить про фіктивність такого правочину та не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Отже, позивачем не доведено, що оскаржений договір доручення укладений відповідачами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим договором, тобто не доведено фіктивності такого правочинів.

Пунктом 21.15(в) Кредитного договору від 12.11.2019 р. встановлено, що жоден Принципал не повинен, а Позичальник повинен забезпечити та гарантувати, що жоден інший учасник Групи не буде, укладати будь-яку угоду або домовленість щодо гарантування або, у будь- який спосіб або за будь-яких умов, брати на себе зобов'язання за всіма або будь-якою частиною будь-яких фінансових або інших зобов'язань іншої особи.

Спірний договір доручення укладено 01.01.2016 р., тобто до укладення Кредитного договору від 12.11.2019 р. та Договору приєднання від 05.12.2019 р., отже п. 21.15(в) Кредитного договору від 12.11.2019 р. не може застосовуватись до договору доручення.

Вказане спростовує твердження позивача, що в силу п. 21.15(в) Кредитного договору від 12.11.2019 р., відповідач-1 (ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл») не мав права отримувати кошти за умовами спірного договору доручення без погодження з позивачем.

Частиною першою та абзацом першим частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства, який визначає особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.

Кодекс України з процедур банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

У контексті зазначеного можна зробити висновок, що застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам спеціального закону про банкрутство (зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 р. у справі № 917/373/18(917/1878/20)).

До того ж, на відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб'єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:

боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;

боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник уклав договір із заінтересованою особою;

боржник уклав договір дарування.

Виходячи з аналізу ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, наведена норма, у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника підлягає застосуванню до правочинів (договорів) або майнових дій боржника, які були вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір доручення укладено 01.01.2016 р., а провадження у справі № 914/466/23 про банкрутство ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» (відповідача-1) відкрито 15.02.2023 р., тобто спірний правочин укладено за рамками трирічного «підозрілого» періоду.

У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування при розгляді даної позовної заяви підстав недійсності правочину та положень щодо строків (підозрілого періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), передбачених ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства у тому числі щодо укладення договорів із заінтересованою особою.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Компанії «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл» та до відповідача-2 Підприємства «Вторметекспорт» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним договору доручення від 01.01.2016 р. не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.

У зв'язку з тим, що позовні вимоги про визнання недійсним договору доручення від 01.01.2016 р. визнані судом не обґрунтованими та не доведеними, відсутні правові підстави для застосування наслідків недійсності такого правочину, а отже позовні вимоги Компанії «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» про визнання відсутнім права вимоги за договором доручення від 01.01.2016 р. задоволенню не підлягають.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд вважає, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений позивачем судовий збір слід покласти на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 3, 7, 8, 11, 42, 46, 73, 74, 76, 86, 123, 129, 191, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Компанії «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» (MADISON PACIFIC TRUST LIMITED) до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл» та до відповідача-2 Підприємства «Вторметекспорт» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним договору доручення від 01.01.2016 р. та визнання відсутнім права вимоги за договором доручення від 01.01.2016 р. - відмовити.

Повне рішення складено 25 вересня 2024 року.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Цікало А.І.