Справа № 344/8649/24
Провадження № 22-ц/4808/1030/24
Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.
Суддя-доповідач Василишин Л. В.
17 вересня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої (суддя-доповідач) Василишин Л. В.,
суддів: Максюти І. О., Фединяка В. Д.,
секретаря Петріва Д. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Щадей Надія Василівна, на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2024 року, постановлену у складі судді Бородовського С. О. в м. Івано-Франківську, у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця,
Короткий зміст вимог скарги
У травні 2024 року адвокат Щадей Н. В. звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця, стягувач: ОСОБА_2 , заінтересована особа: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
В обґрунтування скарги зазначала, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 лютого 2007 року ухвалено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходу.
05 березня 2007 року на виконання вказаного рішення суду було видано виконавчий лист. 31 травня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого листа, а 26 червня 2023 року прийнято постанову про арешт коштів боржника у межах суми заборгованості у розмірі 265133,88 грн та направлено відповідні платіжні інструкції до банківських установ на виконання.
Вказувала на протиправність постанови про арешт коштів, оскільки по-перше, такою фактично звернено стягнення на все грошове забезпечення боржника. По-друге, накладення арешту на кошти боржника мало наслідком порушення як прав і свобод ОСОБА_1 , так і осіб, які перебувають на його утриманні. Так, ОСОБА_1 є військовослужбовцем, обіймає посаду командира взводу вогневої підтримки та виконує бойові завдання в зоні активних бойових дій, у зв'язку з чим потребує чимало речей, необхідних для проходження військової служби. Більшість таких речей він купує за власні кошти, а також як командир взводу забезпечує потреби свого підрозділу. Також на його утриманні перебуває матір, яка є особою похилого віку та потребує постійної матеріальної допомоги. По-третє, державний виконавець неправильно розрахував розмір заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів, так як помилково врахував до загальної суми доходу, з якої відбувається стягнення аліментів додаткову винагороду військовослужбовцям, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168.
Враховуючи викладене, просила скасувати постанову про арешт коштів боржника від 23 червня 2023 року, зобов'язати державного виконавця відкликати платіжні інструкції, надіслані на виконання вказаної постанови та здійснити розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період з квітня 2022 року по 16 листопада 2022 року без урахування додаткової винагороди боржника.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2024 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця.
Ухвала суду мотивована тим, що скасування постанови, яка частково або повністю виконана, не призводить до повернення до стану, який існував до її постановлення чи виконання і так само виключає можливість відкликання платіжних інструкцій, надісланих на виконання постанови.
Крім того, суд першої інстанції вказав, що додаткові виплати, які нараховувалися та виплачувалися ОСОБА_1 як військовослужбовцю відповідно до постанови КМУ № 168 не є одноразовим нерегулярним видом грошового забезпечення, а тому відносяться до видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на дитину.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Щадей Н. В., посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову про задоволення скарги в повному обсязі.
Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про звернення стягнення лише на 50 % доходів боржника. Так, 29 вересня 2023 року державним виконавцем було винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника у загальному розмірі 50 % від усіх видів заробітку ОСОБА_1 , що в грошовому еквіваленті становить 50-60 тисяч гривень щомісячно, а 23 квітня 2024 року додатково накладено арешт на усі без винятку грошові кошти останнього. Такі дії державного виконавця позбавили апелянта всього його грошового забезпечення, а тому висновок суду в цій частині суперечить фактичним обставинам справи.
Інші доводи апеляційної скарги щодо неправильного розрахунку державним виконавцем розміру заборгованості ОСОБА_1 та щодо порушення оскаржуваною постановою його прав, а також прав осіб, які перебувають на його утриманні, є аналогічними доводам скарги.
Позиція інших учасників справи
Представник Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Лисенко О. В. 06 вересня 2024 року через систему «Електронний суд» сформувала відзив на апеляційну скаргу з пропуском строку, встановленого для його подання.
За змістом частин першої та другої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відповідно до частини другої статті 126 ЦПК України документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною третьою статті 359 ЦПК України в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи.
Встановлено, що ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження у цій справі та роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня одержання копії такої ухвали. Зазначену ухвалу доставлено до електронного кабінету Шевченківського відділу ДВС 28 червня 2024 року (а.с. 77).
Враховуючи, що представник відділу ДВС із заявою про продовження строку на подання відзиву на апеляційну скаргу не зверталася, а підстав для продовження такого строку з ініціативи суду не встановлено, відзив необхідно залишити без розгляду.
Представник заінтересованої особи ОСОБА_2 - адвокат Руда Х. Д. подала додаткові пояснення у справі, в яких погодилася із висновками суду першої інстанції.
Заяви (клопотання) учасників справи
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, були повідомлені судом про дату, час та місце розгляду справи.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Щадей Н. В. подала заяву про проведення судового засідання за їх відсутності.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частин першої-другої статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
У статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Не підлягають арешту кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.
За змістом пункту 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (пункти 7.14, 7.15), а також підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року в справі № 756/8815/20.
У справі, яка переглядається, встановлено, що постановою головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лисенко О. В. від 23 червня 2023 року накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 .
Враховуючи, що постанова державного виконавця про арешт коштів містить застереження про неможливість накладення такого на рахунки, які мають спеціальний режим використання або ж, на які заборонено накладення арешту та/або звернення стягнення законом, колегія суддів уважає, що під час винесення оскаржуваної постанови державний виконавець діяла в межах своїх повноважень та у спосіб визначений законом. Доказів того, що у неї на час винесення постанови була інформація, що відповідні рахунки, відкриті на ім'я ОСОБА_1 , призначені лише для отримання заробітної плати та/або на них зараховується виключно заробітна плата (грошове забезпечення), сторона скаржника не надала. Водночас спеціальний режим використання коштів має враховуватися саме банківськими установами під час виконання рішення про арешт. При цьому боржник не позбавлений можливості надати державному виконавцю документальне підтвердження, що рахунок має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом, а у разі, якщо державний виконавець відмовить йому у знятті арешту з коштів - оскаржити таке діяння у встановленому порядку. Однак вказане не є предметом розгляду цієї скарги, оскільки сторона боржника обрала способом захисту свого права не оскарження бездіяльності державного виконавця стосовно не скасування арешту на майно, а саме скасування самої постанови про арешт коштів, яка є обґрунтованою та правомірною на момент її винесення. Суд розглядає скаргу лише в межах її вимог та підстав, що відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства, за таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови та зобов'язання відкликати платіжні інструкції, надіслані на виконання постанови.
Звертаючись до суду зі скаргою, представник боржника вказувала також на неправильне визначення виконавцем заборгованості зі сплати аліментів, у зв'язку з включенням до доходу боржника додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168.
В частині цих доводів колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу) визначається, виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 146 від 26 лютого 1993 року (далі - Перелік), передбачено, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям, під час дії воєнного стану» установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних(бойових)дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» виплачується у відповідних розмірах, розмір якої залежить зокрема від безпосередньої участі у бойових діях, покладених завданнях та від іншого.
Пунктом 8 Переліку чітко визначено, що з військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, БЕБ, служби цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби, співробітників Служби судової охорони утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом.
Отже, з аналізу вказаних норм випливає, що аліменти мають стягуватися в частці від усіх видів доходу боржника.
Фактично Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року № 1264 лише підтверджено необхідність стягнення аліментів з урахуванням додаткової винагороди.
Постанова Кабінету Міністрів України м від 26 лютого 1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб», на яку міститься посилання в статті 81 СК України, також передбачає пункт 1, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом.
Крім того, у пункті 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб вказується, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Отже, Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів, не є вичерпним.
Зазначений правовий висновок висловлено Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц, провадження № 61-45100сво18.
Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави вважати, що законодавець, маючи на меті належне забезпечення дитини для її повноцінного духовного та фізичного розвитку, міг з будь-яких причин не охоплювати аліментними зобов'язаннями додаткову винагороду на період воєнного стану. Ба більше, внесенням відповідних змін 16 листопада 2022 року законодавець лише конкретизував перелік видів грошового забезпечення, із яких справляється нарахування аліментів, задля усунення проблемних питань при нарахуванні аліментів, а не «створив» новий вид доходів, який раніше таким не визнавав.
За таких обставин доводи апеляційної скарги, що додаткові виплати, які нараховувались та виплачувались боржнику по аліментам відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» до 16 листопада 2022 року є одноразовим нерегулярним видом грошового забезпечення, є необґрунтованими та не узгоджуються із нормами законодавства, з огляду на це суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги у цій частині.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні. А отже, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Щадей Надія Василівна, залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 25 вересня 2024 року.
Суддя-доповідач Л. В. Василишин
Судді: І. О. Максюта
В. Д. Фединяк