Провадження № 22-ц/803/4948/24 Справа № 212/521/24 Суддя у 1-й інстанції - Ваврушак Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
25 вересня 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Агєєва О.В., Зубакової В.П.,
за участю секретаря Лідовської А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 212/521/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 березня 2024 року,
встановив:
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі по тексту АТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював на підприємстві відповідача з 01 вересня 2000 року по 02 березня 2021 року на різних посадах.
02 березня 2021 року звільнений з підприємства відповідача за власним бажанням, у зв'язку із виходом на пенсію.
12 жовтня 2023 року медичним висновком ЛЕК ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» позивачу було встановлено наступне професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень другої - третьої стадії (пиловий бронхіт другої - третьої стадії, емфізема легень другої - третьої стадії) група С. ЛН другого - третього ступеня.
Відповідно Акту розслідування причин виникнення професійного захворювання від 22 лютого 2022 року підставою для виникнення у ОСОБА_1 професійного захворювання стало те, що внаслідок недосконалості технології підземного видобутку руди, порушень в роботі систем вентиляції, пилоподавлення та режимів експлуатації гірничошахтного устаткування, ОСОБА_1 підпадав під вплив концентрацій аерозолів фіброгенної дії в повітрі робочої зони, що перевищували нормативні значення. У зв'язку із поганим самопочуттям він був змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури та лікування. Внаслідок отриманого професійного захворювання було порушено нормальні життєві зв'язки ОСОБА_1 , через що йому доводиться докладати додаткові зусилля для організації свого побуту. Позивача турбує частий сухий кашель, важкість та біль у грудній клітці, щоденні приступи задухи, головний біль та загальна слабкість, задишка при незначному фізичному навантаженні, швидка втомлюваність, а також періодичні болі в суглобах та зниження слуху. Також через отримане ушкодження здоров'я відчуває психологічний дискомфорт, що негативно позначається на душевному та фізичному станах позивача. Оскільки обов'язок з відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, покладено на роботодавця, бо відповідач не створив належні та безпечні умови праці, що призвело до встановлення ОСОБА_1 50 % втрати працездатності та третьої групи інвалідності безстроково, відповідач повинен відшкодувати йому заподіяну моральну шкоду, яку він оцінив у розмірі 380 000 гривень.
У зв'язку з викладеним, просить суд стягнути з АТ «Кривбасзалізрудком» на його користь у відшкодування моральної шкоди 380 000 гривень без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 березня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 200 000 гривень без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави судовий збір в сумі 2 000 гривень.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 березня 2024 року змінити та збільшити розмір моральної шкоди до заявленого ним в позовній заяві.
Апеляційна скарга позивача обґрунтована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було враховано вимоги розумності та справедливості, при визначенні розміру моральної шкоди, не враховано стаж роботи позивача на підприємстві відповідача, важкість виконуваної ним роботи. Також суд не врахував у повній мірі стан здоров'я позивача.
Посилається, що внаслідок отриманих професійних захворювань позивач втратив 50% професійної працездатності, йому визначена ІІІ група інвалідності, незважаючи на курси лікування, відновити його попередній стан неможливо.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Кривбасзалізрудком» посилаючись на необґрунтованість та недоведеність позивачем розміру моральної шкоди, просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.
Відповідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 працював з 01 вересня 2000 року по 02 березня 2021 року підземним електрослюсарем черговим, підземним майстром в підземних умовах, заступником начальника дільниці на шахті «Октябрська» АТ «Кривбасзалізрудком», звідки був звільнений за власним бажанням 02 березня 2021 року через вихід на пенсію за віком відповідно до ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки (серія НОМЕР_1 ) на ім'я ОСОБА_1 .
Відповідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 22 лютого 2022 року, складеного відносно АТ «КЗРК» встановлено наявність у ОСОБА_1 професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень другої - третьої стадії (пиловий бронхіт другої - третьої стадії, емфізема легень другої - третьої стадії) група С. ЛН другого - третього ступеня, що підтверджується медичним висновком № 1167 від 12 жовтня 2023 року ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини», а також зазначено причини (обставини) його виникнення: внаслідок недосконалості технології підземного видобутку руди, порушень в роботі систем вентиляції, пилоподавлення та режимів експлуатації гірничошахтного устаткування, підпадав під вплив концентрацій аерозолів фіброгенної дії в повітрі робочої зони, що перевищували нормативні значення.
Згідно довідок Обласної МСЕК № 2 серії 12 ААА № 129794 та серії 12 ААГ № 187362 від 08 грудня 2023 року ОСОБА_1 встановлено первинно 50% стійкої втрати працездатності через професійне захворювання по ХОЗЛ, а також третю групу інвалідності з 27 листопада 2023 року безстроково з рекомендацією санаторно-курортного та медикаментозного лікування, забезпечення виробами медичного призначення. Протипоказана важка фізична праця в умовах виробничого пилу.
У зв'язку з професійним захворюванням ОСОБА_1 неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується виписками з медичної карти позивача.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, 237-1 КЗпП України та виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв'язку з отриманими ним на виробництві відповідача професійними захворюваннями.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Відповідно ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Частиною 1 статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як вбачається з Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 22 лютого 2024 року, причиною виникнення професійних захворювань позивача є тривалий час впливу на працівника шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу.
Отже, роботодавець АТ «Кривбасзалізрудком» під час роботи позивача на підприємстві, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Виходячи з наведеного, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли також з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів під час його роботи на підприємстві.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача в сумі 200 000 гривень, суд першої інстанції виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності, із встановленням інвалідності третьої групи.
Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції, так як їх суд першої інстанції дійшов без повного та всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом, у зв'язку з чим апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача.
Зокрема, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що розмір моральної шкоди, визначений судом до стягнення з відповідача на користь позивача без повного урахування роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, на теперішній час, втратив професійну працездатність у загальному розмірі 50% та його визнано особою з інвалідністю ІІІ групи, що свідчить про тяжкість та незворотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також неможливість відновлення попереднього стану.
Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки його постійно турбує біль та він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров'я не спостерігається.
Виходячи з цих обставин, апеляційний суд, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, в наслідок отриманих професійних захворювань, працю в шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 50%, з визнанням позивача особою з інвалідністю ІІІ групи, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, вважає справедливим в його ситуації визначити розмір моральної шкоди у 300 000 гривень.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, та збільшити його з 200 000 гривень до 300 000 гривень, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, що не було враховано судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення, а тому частково задовольняє апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 .
Відповідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з чим, колегія суддів апеляційного суду змінює рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру судового збору, стягнутого з АТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави та збільшує цей розмірі з 2 000 гривень до 3 000 гривень, тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.
Крім того, з відповідача на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 4 500 гривень за подання позивачем апеляційної скарги.
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 березня 2024 року в частині визначення розміру моральної шкоди, стягнутої з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 , змінити, збільшивши цей розмір з 200 000 гривень до 300 000 гривень, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 березня 2024 року в частині визначення розміру судових витрат, стягнутих з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави, змінити, збільшивши цей розмірі з 2 000 гривень до 3 000 гривень.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги позивачем в розмірі 4 500 гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 25 вересня 2024 року.
Головуючий О.І. Корчиста