Справа № 135/497/24
Провадження № 22-ц/801/1552/2024
Категорія: 69
Головуючий у суді 1-ї інстанції Нікандрова С. О.
Доповідач:Міхасішин І. В.
24 вересня 2024 рокуСправа № 135/497/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,
суддів: Матківської М.В., Стадника І.М.
з участю секретаря судового засідання: Кахно О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 135/497/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 13 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Нікандрової С. О., -
встановив:
19 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, у якій позивачка просить розірвати шлюб з відповідачем ОСОБА_2 , що зареєстрований 02 травня 2010 року Виконкомом Метанівської сільською радою Теплицького району Вінницької області, за актовим записом №01, строк на примирення не надавати та після розірвання шлюбу залишити їй прізвище « ОСОБА_3 ».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 02 травня 2010 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . Від шлюбу у них народилося двоє дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя у неї з відповідачем не склалося у зв'язку із різними поглядами на шлюб та сім'ю. Фактично шлюбні відносини між ними відсутні, спільне господарство не ведеться. У зв'язку з чим, позивачка вважає, що збереження шлюбу суперечить її інтересам та вона наполягає на розірванні шлюбу.
Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 13 травня 2024 року пзовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що зареєстрований 02 травня 2010 року Виконкомом Метанівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, за актовим записом №01.
Позивачці ОСОБА_1 після розірвання шлюбу залишено прізвище « ОСОБА_3 »..
Не погоджуючись з даним рішенням відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 25 вересня 2023 року та ухвалите нове рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі зазначив, що під час розгляду справи судом не було враховано, що відповідач категорично заперечує проти розірвання шлюбу. Суд всупереч вимогам закону не надавав сторонам строк для примирення, а відтак позбавив позивача та відповідача права на примирення. Суд першої інстанції не прийняв до уваги, що у сторін є малолітні діти, які потребують як матір, так і батька при зростанні. Тобто, фактично висновки районного суду про небажання зберегти сім'ю не відповідає дійсності. Вважає, що суд формально поставився до розгляду питання про розірвання шлюбу, не вжив достатніх заходів для примирення подружжя.
Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи не надходили.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав просив суд її задовольнити.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилась, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи,
23 вересня 2024 року на адресу Вінницького апеляційного суду надійшла заява від позивача ОСОБА_1 з проханням провести розгляд справи у її відсутність, також в заяві вказала, що примирення з відповідачем не відбулось і не відбудеться.
Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб, які не з'явилися.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги на рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав.
Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
По справі встановлено, що 02 травня 2010 року позивачка ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 02 травня 2010 року Виконкомом Матанівської сісьської ради Теплицького району Вінницької області
Від шлюбу сторони мають малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 13 липня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ладижинського міського управління юстиції Вінницької області (а.с.8) та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданого 12 жовтня 2018 року Ладижинським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Вінницької області
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачка наполягає на розірвання шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим. Подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним та ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод визначено право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду (частина третя статті 105 СК України).
Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім'ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім'ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім'ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.
Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім'ї.
Відповідно до вимог статті 109 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Згідно пункту 10 постанови Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
За приписами статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. У відповідності із частиною 1 статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Шлюб це добровільний союз чоловіка та жінки, і суду не надано будь-яких заперечень щодо розірвання шлюбу, не заявлено клопотань для надання строку на примирення подружжя з метою збереження сім'ї, як і не спростовано доводи позивача про фактичне припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства.
Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з дотриманням вимог статей 89, 263, 264, 367 ЦПК України, встановивши, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивачки, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , про розірвання шлюбу. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача.
Встановивши, що шлюб сторін носить формальний характер, позивачка не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить її інтересам, суд першої інстанції, ураховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.
Судом встановлено, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, вказує що не бажає примирення. На підставі цього, відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для відповідача що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив :
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 13 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: І.В. Міхасішин
Судді: М.В. Матківська
І.М. Стадник