Іменем України
24 вересня 2024 року
м. Харків
справа № 638/3175/24
провадження № 22-ц/818/2865/24
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря - Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ізюмської міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ізюмської міської ради про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Авілової Олени Михайлівни на заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 21 травня 2024 року, постановлене під головуванням судді Рибальченко Л.М.,-
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ізюмської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 21 травня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доказам у справі, безпідставно відхилив висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав. Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позивача про те, що відповідачка протягом великого часу не піклується про дітей, не проявляє заінтересованості в їх подальшій долі не цікавиться успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток, їх навчанням, підготовкою до самостійного життя, що негативно впливає на фізичний розвиток та виховання доньки. Крім того вказує, що відповідачка взагалі покинула межі країни. Вважає, що вона виїхала на територію РФ.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при розгляді даної справи судом не встановлено, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов'язків, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 (а.с. 5-7).
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 08 вересня 2023 року комісією ССД Ізюмської міської ради з метою соціального захисту дітей було проведено обстеження умов проживання кв. АДРЕСА_1 .
Відповідно до вказаного акту, в квартирі АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідно до висновку Органу опіки та піклування від 20 березня 2024 року № 610-ВС, вказаний орган вважає за доцільне позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно її дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в зв'язку з тим, що вона ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він є батьком дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Мати дітей - ОСОБА_2 з початком військової агресії на території України перейшла на бік РФ та виїхала до РФ. Участі у житті дітей не приймає, її місце проживання невідомо. Такі дії відповідачки на думку позивача дають всі підстави для позбавлення її материнських прав на дітей. Позивач зазначає, що він повністю утримує дівчат, вони перебувають під його повною опікою. У зв'язку із цим позивач просив позов задовольнити.
Відповідно до ст.11 Закону України "Про охорону дитинства" сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Частиною 2 ст. 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 СК України. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріали справи свідчать про те, що органом опіки та піклування від 20 березня 2024 року № 610-ВС надано суду висновок, відповідно до якого орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно її дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в зв'язку з тим, що вона ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
При цьому, орган опіки та піклування виходив з того, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тривалий час проживає окремо від дітей. Зі слів ОСОБА_1 вона покинула дітей під час деокупації міста Ізюм восени 2022 року та перебралася проживати до РФ, жодним чином не піклується про них: не цікавиться успіхами, станом здоров'я, навчанням. Не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей. Не готує доньок до самостійного життя. Не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу. Свідомо відсторонилася від виконання покладених законом на батьків батьківських обов'язків. Малолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають в родині батька ОСОБА_1 , він та його дружина займаються вихованням та утриманням дітей.
Разом з тим у судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач пояснив, що після розірвання шлюбу діти залишились проживати з матір'ю - ОСОБА_2 . Після початку військової агресії РФ він вступив до лав ВСУ. А м. Ізюм, де жили діти з матір'ю, перебувало під окупацією до вересня 2022 року.
Після деокупації м. Ізюм відповідачка виїхала на підконтрольну РФ територію.
Допитана у суді апеляційної інстанції дитина - ОСОБА_3 пояснила, що після окупації вона із сестрами проживала разом із матір'ю та бабусею. Мати пішла працювати кухарем до психлікарні у передмісті м. Ізюма. Спочатку їздила на роботу щоденно, а ввечері поверталась, а потім їй надали кімнату для проживання за місцем роботи.
Після звільнення міста мати на телефонні дзвінки не відповідала. Коли вони приїхала за місцем її роботи, побачили об'яву про те, що всі виїхали 07.09.2022 року. Потім мати телефоном повідомила, що її було вивезено насильно. Зазначає, що ображена на матір.
Зазначені пояснення суперечать висновкам органу опіки, про свідоме усунення від виконання батьківських обов'язків відповідачкою.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, яка є частиною національного законодавства України, у рішенні по справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.
Пленум Верховного Суду України в п. п. 15, 16, 18 постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом та допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо.
Допитана у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 , 2010 року народження, пояснила, в тому числі, що мати при телефонних розмовах, посилалась на те, що під час деокупації м. Ізюм її було вивезено, поза її волею (насильно), на територію підконтрольну РФ. Інших даних щодо її місцезнаходження ОСОБА_8 не має.
Даних щодо підтвердження, або спростування даних обставин матеріали справи не містять.
Виходячи з вищевикладеного судова колегія доходить до висновку, що належних доказів, які свідчать про умисне ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов'язків щодо виховання дітей, її винної поведінки, свідомого нехтування своїми обов'язками, - суду не надано. Внаслідок чого колегія суддів не вбачає підстав для застосування крайнього заходу та позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей.
З урахуванням вказаного, колегія суддів вважає, що підстав для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу - позбавлення її батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей- недостатньо.
Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи позивача про те, що органом опіки та піклування надано суду висновок від 20 березня 2024 року № 610-ВС, відповідно до якого орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно її дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).
Відповідно до статті 51 Конституції України, статті 5 СК України, держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, забезпечує охорону прав матері та батька, створює умови для зміцнення сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками. Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.
Доказів умисного ухилення відповідача від виховання доньки ОСОБА_9 , 2007 року народження, матеріали справи не містять.
Проте відмова у задоволенні позову не позбавляє позивача права на звернення до суду із таким позовом, якщо відповідач в подальшому не змінить свого ставлення до виховання дитини.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 370, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Авілової Олени Михайлівни - залишити без задоволення.
Заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 21 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Ю.М. Мальований
Н.П. Пилипчук
Повне судове рішення виготовлено 25.09.2024 року.