Провадження № 22-ц/803/8515/24 Справа № 205/5436/24 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.
25 вересня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Деркач Н.М.,
суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,
при секретарі: Кошара О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У травні 2024 року АТ «Універсал банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги Банку мотивовані тим, що банк із ОСОБА_1 30 травня 2019 року уклали кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 70 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складають між нею та банком договір. Разом з тим, відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконала, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 11 лютого 2024 року склав 117 499 грн 81 коп.
Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 30 травня 2019 року по тілу кредиту у розмірі 117 499 грн 81 коп., а також судовий збір у розмірі 3 028 грн.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за договором від 30 травня 2019 року за тілом кредиту у розмірі 58 789 гривень 08 коп., а також судовий збір у розмірі 1 515 гривень 01 коп., а всього 60 304 гривні 09 коп.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду, АТ «Універсал Банк» подало апеляційну скаргу та посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 30 травня 2019 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 70 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка, про що свідчить її особистий підпис (а.с. 15). Даний договір був укладений шляхом підписання анкети-заяви до договору про надання банківських послуг «Monobank».
Як стверджує позивач, ОСОБА_1 порушуються взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту, внаслідок чого, станом на 11 лютого 2024 року відповідно до розрахунку, наданого позивачем, виникла заборгованість у розмірі 117 499 грн 81 коп. у тому числі: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) 117 499 грн 81 коп.(а.с. 9-14).
Задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з того, що Банк уклав з ОСОБА_1 кредитний договір та надав їй у тимчасове користування грошові кошти у сумі 70 000 грн на умовах їх повернення, а позичальник умови договору належним чином не виконує, оскільки кредитні кошти витратила, після чого їх кредитору не повертає, внаслідок цього, право банка на повернення його власності - кредитних коштів, порушено, а тому підлягає судовому захисту.
Між тим, із розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 30 травня 2019 року судом встановлено, що позивачем зазначено розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 117 499 грн 81 коп. З аналізу зазначеного розрахунку вбачається, що розмір заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором від 30 травня 2019 року включає в себе нараховані позичальнику відсотки, розмір яких не узгоджено сторонами, та порядок і строки їх нарахувань не передбачені анкетою-заявою.
Зокрема, сума у загальному розмірі 58 710 грн 73 коп. нарахована банком як сума відсотків за користування кредитом (а.с. 9-14) і згодом додана до тіла кредиту позичальникові. Проте, суд першої інстанції не погодився, що зазначена заборгованість може бути віднесена до тіла кредиту, до загальної суми якого позивачем її було зараховано, оскільки позичальник фактично такі кошти не отримував, кредитором їх надано не було, вони є прихованими платежами (у даному випадку відсотками, які не передбачені умовами договору), тому правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 58 710 грн. 73 коп. відсутні.
Суд першої інстанції також виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази, що саме ці умови з Витягу з Тарифів та Витягу з Умов розуміла ОСОБА_1 , ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Універсал Банк», а також те, що вказані документи на момент отримання ОСОБА_1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, долучена до позовної заяви редакція Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Універсал Банк», на яку посилається позивач як на підставу нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, набула чинності 27 листопада 2021 року, тобто, після укладення 30 травня 2019 року кредитного договору банком з ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Враховуючи викладене, оскільки в суму тіла кредиту 117 499 грн 81 коп., яку просив стягнути позивач, входять і відсотки, які були нараховані відповідачу, що підтверджується розрахунком заборгованості, про стягнення яких позивач не просив, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за частиною тіла кредиту, які фактично є відсотками.
Доводи АТ “Універсал Банк» в скарзі про те, що між сторонами було укладено кредитний договір, шляхом приєднання Позичальника до запропонованого кредитного договору, а Довідка про умови кредитування свідчить про те, що між сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору, - колегія суддів вважає безпідставними, та такими, що не впливають на законність рішення, з огляду на наступне.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості фактично по відсоткам, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.
Зважаючи, що позивачем є юридична особа - банківська установа, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, - зазначене вказує лише на те, що представники позивача були обізнані із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову та відмову у задоволенні решти позовних вимог банку.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Судді: Н.М. Деркач
М.М. Пищида
І.Ю. Ткаченко