Провадження № 22-ц/803/9425/24 Справа № 202/8160/22 Суддя у 1-й інстанції - Михальченко А. О. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.
25 вересня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Деркач Н.М.,
суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,
при секретарі: Кошара О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У жовтні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову банк зазначив, що ОСОБА_1 у порушення ст. 1049, ст. ст. 610, 611 ЦК України не виконує свої зобов'язання за кредитним договором б/н від 10.05.2018, а отже у нього виникла заборгованість. Просив суд стягнути з відповідача на користь АТ КБ «Приват Банк» заборгованість у сумі, що станом на 03.10.2022 становить 856 854,82 грн, яка складається з наступного: заборгованість за кредитом 729 724,31 грн, заборгованість за простроченими відсотками в сумі 127 130,51 грн.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня 2024 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення їх позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення у даній справі відповідає зазначеним вимогам.
Судом встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк», пред'являючи вимоги про погашення кредиту, надав суду на підтвердження своїх вимог анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку від 10.05.2018, але у вказаній анкеті-заяві зазначено лише анкетні дані відповідача ОСОБА_1 , його контактна інформація, а також мається позначка, що ОСОБА_1 приєднується до вказаних умов. Те, який кредитний ліміт встановлено, тип картки (кредитних карток у АТ КБ «Приватбанк» існує декілька типів), розмір процентів за користування кредитом, погоджений сторонами, передбачених за несвоєчасне погашення кредиту в анкеті-заяві не зазначено, як не зазначено і обов'язок ОСОБА_1 сплачувати комісію за користування карткою. Також не зазначено, що пам'ятку клієнта, яка містить, у тому числі, Тарифи та основні умови обслуговування та кредитування ОСОБА_1 отримав та ознайомився з її змістом під підпис.
На підтвердження суми заборгованості надано: розрахунок заборгованості, виписку за договором.
Згідно з наданим банком розрахунком, станом на 03.10.2022 року, заборгованість становить 856 854,82 грн та складається з: 729 724,31 грн - заборгованості за тілом кредиту; 127 130,51 грн - заборгованості за відсотками.
Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог банку в повному обсязі суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем позовних вимог, а також виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та комісії за користування карткою, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, судом першої інстанції перевірений розрахунок заборгованості і виписка по рахунку ОСОБА_1 та встановлено, що за період з 16.05.2018 по 01.08.2022 ОСОБА_1 фактично використав 6 398 419 грн 98 коп. кредитних коштів, а сплатив банку в рахунок погашення 6 476 179 грн 53 коп., при цьому з виписки по рахунку випливає, що банк безпідставно здійснював операції щодо списання відсотків (розмір яких постійно змінювався) за використання кредитного ліміту та комісії за вказаний період на загальну суму 934 614 грн 37 коп., тобто фактично, без погодження з позичальником розміру процентної ставки та комісії, здійснював списання грошових коштів з рахунку відповідача, що призвело до виникнення штучної заборгованості за кредитним договором.
Також з паспорту споживчого кредиту, який підписано ОСОБА_1 неможливо встановити, які саме умови кредитного договору від 10.05.2018, зокрема щодо процентної ставки, щомісячних платежів та строку їх внесення, наслідки прострочення виконання зобов'язання, погоджено сторонами, оскільки він містить загальну інформацію по різним кредитним продуктам банку.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, умови кредитування.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у ст. 3 ЦК України.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.
Доводи АТ КБ «Приватбанк» в апеляційній скарзі про те, що між сторонами було укладено кредитний договір, шляхом приєднання Позичальника до запропонованого кредитного договору, а паспорт про умови кредитування свідчить про те, що між сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору, - колегія суддів вважає безпідставними, та такими, що не впливають на законність рішення, з огляду на наступне.
Матеріали справи свідчать, що в анкеті-заяві позичальника від 10.05.2018 року відсоткова ставка за кредитом не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Наданий позивачем Паспорт споживчого кредиту містить зауваження про те, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.
У розділі 4 вказаного Паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.
Отже, зазначений Паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту та має передувати укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача. Проте Паспорт споживчого кредиту підписано відповідачем лише 05.06.2019 року, тобто майже на рік пізніше анкети-заяви.
Таким чином, анкета-заява, підписана ОСОБА_1 не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами та посилання на паспорт споживчого кредиту, як складову договору, а саме по собі підписання відповідачем Паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг не може вважатися частиною кредитного договору.
Матеріали справи не містять відомостей про те, які саме із зазначених у Паспорті умов були прийняті позичальником, дана інформація не може бути взята судом до уваги як доказ підтвердження конкретних умов кредитування.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитними коштами.
Разом з тим, як вбачається з наявного у справі розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача 729 724,31 грн є заборгованістю по тілу кредиту.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.
Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, а саме з виписки по рахунку, означена банком сума заборгованості 729 724,31 грн як «заборгованість за тілом кредиту» фактично такою не є. З виписки по рахунку випливає, що банк безпідставно здійснював операції щодо списання відсотків (розмір яких постійно змінювався) за використання кредитного ліміту та комісії за вказаний період на загальну суму 934 614 грн 37 коп., тобто фактично, без погодження з позичальником розміру процентної ставки та комісії, здійснював списання грошових коштів з рахунку відповідача, що призвело до виникнення штучної заборгованості за тілом кредиту.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, сума відсотків, які були нараховані банком необґрунтовано були включені до тіла кредиту, та на вказані відсотки у сукупності із сумами отримуваних відповідачем кредитних коштів були нараховані відсотки за користування кредитними коштами у наступних періодах.
За викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що розрахунок заборгованості є необґрунтованим, оскільки з вказаного розрахунку судом встановлено, що відсотки за користування кредитом (ставка яких не була обумовлена сторонами договору) були нараховані банком як на фактичні витрати кредитних коштів, так і на суму нарахованих банком відсотків за попередній період. Сума зазначених відсотків щомісяця була включена банком у тіло кредиту, відтак у наступному періоді відсотки так само були нараховані на суму відсотків за попередній період.
Крім того, в такому ж порядку до заборгованості за тілом кредиту були включені і списання банком комісії за обслуговування картки, яка також не була обумовлена сторонами договору.
Жодних даних про досягнення між сторонами домовленості про включення відсотків чи комісії до тіла кредиту та нарахування відсотків за користування кредитом на суму, яка включає раніше нараховані відсотки, - матеріали справи не містять.
За викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що розрахунок заборгованості, складений позивачем, відповідно до якого заборгованість по тілу кредиту становить 729 724,31 грн, неможливо визнати законним та обґрунтованим, оскільки встановлено, що зазначена сума фактично складається з нарахованих відсотків та сум комісії, при цьому такий розрахунок не ґрунтується на відповідних умовах договору, які були б погоджені сторонами щодо: процентної ставки, за якою нараховуються відсотки, підстав для включення нарахованих відсотків до тіла кредиту, нарахування відсотків на відсотки, що нараховані за попередній період, та подальше їх щомісячне включення до тіла кредиту.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані сторонами належні, допустимі та достовірні докази як кожний окремо, так і у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог банку.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог банку.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Судді: Н.М. Деркач
М.М. Пищида
І.Ю. Ткаченко