Провадження № 22-ц/803/7803/24 Справа № 203/7704/23 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С. В. Доповідач - Макаров М. О.
24 вересня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Барильської А.П., Демченко Е.Л.
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Добриня Ярослава Олексійовича на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2024 року по справі за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У грудні 2023 року Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги Банку мотивовані тим, що 12 липня 2018 року між АТ «Альфа Банк», правонаступником якого є АТ «СЕНС БАНК», та ОСОБА_1 було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 630971296, відповідно до умов якої банк зобов'язується надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачці кредит, однак остання своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконала.
Позивач зазначає, що в зв'язку із невиконання відповідачкою взятих на себе кредитних зобов'язань, у неї утворилась заборгованість, розмір якої складає 263 030,85 грн..
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану суму кредитної заборгованості.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Задовольняючи частково позовні вимоги Банку, суду першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості в частині стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту в розмірі 90 465,65 грн. та заборгованості по відсоткам в розмірі 18 864,54 грн..
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Добриня Я.О. посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не було надано належних доказів на підтвердження укладання кредитного договору №630971296 та отримання кредитних коштів, банківських карт зі встановленим кредитним лімітом. Апелянт вказує, що надана позивачем Виписка по картковому рахунку відображає лише рух власних коштів та не відображає факт отримання кредиту.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Добриня Я.О. на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2024 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 12 липня 2018 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк» підписана оферта на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, анкета-заява про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб у АТ «Альфа Банк», паспорт споживчого кредиту, договір добровільного страхування фінансових ризиків держателів кредитних платіжних карток № 248.630971296.111 від 12 липня 2018 року, які в своїй сукупності становлять кредитний договір.
Відповідно до оферти ОСОБА_1 запропонував АТ «Альфа Банк» укласти з ним угоду про надання кредиту, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Підставою для укладення цієї угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк». Оферта містить такі умови: тип кредиту «кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії», сума кредиту «60 000 грн.», максимальна сума кредиту «200 000 грн.», процентна ставка «26% річних», тип процентної ставки «фіксована».
30 листопада 2022 року в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про зміну найменування позивача з АТ «Альфа Банк» на АТ «СЕНС БАНК».
Відповідно до умов кредитного договору від 12 липня 2018 року відповідачці було відкрито кредитний рахунок, встановлено кредитний ліміт та видано кредитну картку.
Згідно виписки по рахунку вбачається, що відповідачка користувалась кредитними коштами, здійснюючи перекази та покупки, вносила платежі на погашення кредиту.
В своїй позовній заяві позивач зазначає, що відповідачка свої зобов'язання належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 17 липня 2023 року виникла заборгованість в сумі 263 030,85 грн., що складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 90 465,65 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 148 346,36 грн., заборгованості за відсотками в сумі 18 864,54 грн., овердрафт в сумі 5 354,30 грн..
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитними договорами, внаслідок чого утворилася заборгованість, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками є доведеними та такими, що підлягають до задоволення.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять його умови. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Судом апеляційної інстанції установлено, що відповідно до умов Оферти на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 12 липня 2018 року кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредитний ліміт у розмірі 200 000,00 грн..
Колегія суддів наголошує на тому, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є, саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не були надані докази на підтвердження надання відповідачці кредитного ліміту у розмірі 200 000,00 грн..
В той час, як відповідач заперечує факт перерахування йому грошових коштів.
Однак, як вбачається з паспорту споживчого кредиту від 12 липня 2018 року, зокрема таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача, відповідачу була надана картка MasterCardGold, строк кредитування 12 місяців, щомісячний платіж складає 865,00 грн., відсоткова ставка 52,25% реальна річна ставка, загальна вартість кредиту 10 785,00 грн..
При цьому, згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем вбачається, що відповідачем в період з 12 липня 20118 року по 12 липня 2023 року було сплачено 133 382,48 грн. в рахунок погашення заборгованості по комісії (хоча умовами договору такі платежі не передбачені), 101 710,96 грн. - в рахунок погашення заборгованості по відсоткам та 1 560 809,57 грн. - в рахунок погашення заборгованості за тілом кредити, що в загальному розмірі складає 1 795 902,98 грн.. та перевищує загальну вартість кредитування.
Колегія суддів зазначає, що обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог свідчить про їх недоведеність та необґрунтованість, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях та є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
В зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1967,94 грн..
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Добриня Ярослава Олексійовича - задовольнити.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2024 року - скасувати.
В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1967,94 грн..
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді А.П. Барильська
Е.Л. Демченко