Провадження № 22-ц/803/7425/24 Справа № 522/1661/21 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Т. О. Доповідач - Макаров М. О.
24 вересня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Барильської А.П., Демченко Е.Л.,
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2024 року по справі за позовом Акціонерного товариства «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» до ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит, -
У січні 2021 року Акціонерне товариство «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовні вимоги Банку мотивовані тим, що 10 січня 2019 року між Банком та ОСОБА_2 укладено Договір про споживчий кредит №535-49, відповідно до умов якого Банк надав клієнту кредит у сумі 32 000 грн. зі сплатою 56% річних, терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 10 січня 2024 року.
Відповідач зобов'язалася погашати кредит, сплачувати відсотки за користуванням ним у терміни та на умовах, що передбачені договором.
Позивач свої зобов'язання виконав, надавши ОСОБА_2 доступ до коштів на її картковому рахунку.
Однак, відповідачка зобов'язання по кредитному договору не виконала, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 15 січня 2021 року становить у розмірі 30 802,10 грн..
Вказану суму кредитної заборгованості Банк просив стягнути на свою користь.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2024 року позовні вимоги Банку задоволено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про закриття провадження по справі та відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин положення ч.15 ст. 14 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно якої відповідачка звільнена від сплати штрафних санкцій та відсотків за користування кредитними коштами, оскільки проходить службу за контрактом у Державній прикордонній службі України, зокрема у м. Дніпро у відділенні інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив рішення залишити без змін.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2024 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення без змін, з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги Банку, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, матеріалами справи встановлено, що 10 січня 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 був укладений Договір споживчого кредиту №535-49.
Відповідно до п. 2.1. договору, банк зобов'язався надати позичальнику на умовах цього договору, а позичальник має право отримати та зобов'язався належним чином використати і повернути в передбачені цим договором строки кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 2.2 Договору, Банк надає ОСОБА_2 кредит в загальному розмірі 32 000 грн. на строк 60 місяців з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 10 січня 2024 року.
Згідно п. 2.4.1 Договору, за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати Банку проценти у розмірі 56% річних.
Пунктом 3.3.3 вказаного договору передбачено, що позичальник зобов'язується здійснювати повернення кредиту рівними частинами в розмірі 533 грн. 33 коп. та сплату процентів, нарахованих банком на залишок основної суми боргу за кредитом, щомісячно до 01 числа місяця, наступного за звітним.
Відповідно до п.п. 4.3.1, 4.3.2, 4.3.3 Договору позичальник зобов'язався належним чином виконувати всі умови цього Договору та взяті на себе за цим Договором зобов'язання; у строки, обумовлені цим Договором, повернути кредит, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, комісійні винагороди за банківські послуги та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов'язання за цим Договором; у випадку порушення умов цього Договору достроково повернути кредит з одночасною сплатою процентів нарахованих на фактичний залишок заборгованості за кредитом, комісійних винагород, а також сплатити неустойку (штрафні санкції), як це передбачено в Договорі та відшкодувати Банку в повному обсязі збитки.
Відповідач свої зобов'язання за умовами кредитного договору не виконує, щомісячні платежі не сплачує, у зв'язку з чим станом на 15 січня 2021 року заборгованість відповідача становить у розмірі 30 802,10 грн., з яких: 24 433,37 грн. - заборгованість за основним боргом (кредитом), 2 893,27 грн. - проценти за користування кредитом, 1093,26 грн. - сума нарахованої пені за несвоєчасне погашення основного боргу; 148,33 грн. - сума нарахованої пені за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом; 753,71 грн. - три проценти річних за несвоєчасне погашення основного боргу, 115,22 грн. - три проценти річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, 1 222,17 грн. - втрати від інфляції за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту), 142,77 грн. - втрати від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Враховуючи вищевикладене, зокрема, встановивши факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі та з відповідачки підлягає до стягнення заборгованість за кредитним договором у розмірі 30 802,10 грн..
Доводи апелянта в скарзі про те, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин положення ч. 15 ст. 14 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно якої відповідачка звільнена від сплати штрафних санкцій та відсотків за користування кредитними коштами, оскільки проходить службу за контрактом у Державній прикордонній службі України, зокрема у м. Дніпро у відділенні інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » - колегія суддів вважає безпідставними, та такими, що не впливають на законність рішення, з огляду на наступне.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність банком заявлених вимог, тоді як відповідачем розрахунки заборгованості не спростовані, доказів помилковості чи неправильності наданих позивачем розрахунків, а також належного виконання зобов'язань за кредитним договором не надано.
Більш того, відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту застосування до неї положень ч. 15 ст. 14 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог Банку.
Рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
В зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді А.П. Барильська
Е.Л. Демченко