печерський районний суд міста києва
Справа № 757/42780/23-ц
пр. 2-4149/24
16 вересня 2024 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді- Бусик О. Л.
при секретарі судових засідань-Романенко Ю. О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив стягнути з відповідачів на свою користь борг за договором позики в розмірі 27 700 дол. США, що еквівалентно 1 027 670,00 грн; 3% річних в сумі 49 919,42 грн; пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань в розмірі 720 664,15 грн; штраф у розмірі ста відсотків від суми позики, у зв'язку із простроченням строку повернення суми позики понад 30 днів відповідно до пункту 3.3. договору позики в розмірі 1 027 670,00 грн; судовий збір в розмірі 13 420,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 23 420,00 грн.
Також ОСОБА_1 просив суд зобов'язати орган, що здійснюватиме виконання рішення суду, здійснювати нарахування 3% річних на суму боргу 2 825 923,57 грн до моменту виконання рішення суду.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 грудня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір безвідсоткової позики, відповідно до умов якого сума позики за договором становить 750 000 грн, що є грошовим еквівалентом фіксованої суми 27 700 дол. США, які позичальник зобов'язався повернути не пізніше, ніж через один календарний місяць з моменту укладення договору, тобто до 31 січня 2022 року.
Зазначає, що ОСОБА_2 прийняв в борг грошові кошти від ОСОБА_1 відповідно до договору позики в інтересах сім'ї.
ОСОБА_2 не виконав узяті на себе зобов'язання, повернув лише 5 000 грн із позичених коштів поза межами встановленого строку.
Відповідно до пункту 3.3 договору безвідсоткової позики між фізичними особами від 30 грудня 2021 року, у випадку порушення Позичальником пункту 2.3 Договору, а саме недотримання строку (терміну) повернення суми позики (грошових коштів), Позичальник зобов'язаний сплатити Позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу за весь період прострочення. У разі прострочення строку (терміну) повернення суми позики (грошових коштів) понад 30 днів, крім нарахованої пені, Позичальник сплачує Позикодавцю штраф у розмірі 100% від суми позики.
Відповідно до підпункту 9 пункту 8.6 договору безвідсоткової позики між фізичними особами, сторони свідчать, що чоловік (дружина) кожної із сторін згоден (згодна) з укладенням цього договору.
Оскільки відповідачі свої зобов'язання за договором позики не виконали, грошові кошти, отримані у позику, не повернули, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 27 вересня 2023 року відкрито провадження для розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
У січні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Палієнко О. А. подав до суду письмові пояснення по справі, у яких просить в задоволенні позовних вимог відмовити, вважає їх безпідставним та необґрунтованим. Указував на те, що договором було визначено еквівалент суми позики в іноземній валюті, однак відповідно до умов договору та тексту розписки від 30 грудня 2021 року вбачається, що в позику було передано саме 750 000,00 грн, а не 27 700 дол. США. Факт передачі грошових коштів саме в національній валюті України - гривні, дає підстави вважати, що ОСОБА_2 має повернути ту ж саму кількість речей (майна, грошей тощо), визначених родовими ознаками, що й отримав від позичальника, тобто 750 000,00 грн.
Зазначає, що розрахунок штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання має здійснюватися саме з посиланням на кількість фактично переданих грошових коштів - 750 000,00 грн.
Зазначає, що ОСОБА_2 05 січня 2023 року повернув позивачу 5 000,00 грн, тому сума невиконаного зобов'язання на дату подання позову складає 745 000,00 грн.
Також, здійснюючи розрахунок штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язання позивачем не було враховано, що 04 липня 2020 року набув чинності Закон України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ (691-20), «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 15, за змістом якого у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», або/та у тридцятиденний строк після дня звершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком та іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 до 30 червня 2023 року.
Таким чином, нарахування позивачем штрафних санкцій за порушення договору у період з 01 лютого 2022 року по 30 червня 2023 року не відповідає вимогам закону.
У січні 2024 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у якій проти первісних позовних вимог заперечувала та просила суд договір позики від 30 грудня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнати недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 грудня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір безвідсоткової позики, відповідно до умов якого сума позики за договором становить 750 000 грн, що є грошовим еквівалентом фіксованої суми 27 700 дол. США, які позичальник зобов'язався повернути не пізніше, ніж через один календарний місяць з моменту укладення договору, тобто до 31 січня 2022 року.
На думку позивачки за зустрічним позовом, зазначений договір позики слід визнати недійсним на підставі статті 65 СК України, статті 203 ЦК України, оскільки відповідачем ОСОБА_2 при укладенні оспорюваного договору позики не було отримано письмової згоди ОСОБА_3 , як дружини. Крім того, позивачка за зустрічним позовом вважає, що в разі невиконання боржником своїх зобов'язань за договором позики щодо повернення отриманих грошових коштів, ОСОБА_3 в силу вимог закону несе солідарну відповідальність перед позикодавцем.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Івахненко Ю. О. подав до суду письмові заперечення щодо прийняття зустрічного позову ОСОБА_3 та об'єднання в одне провадження з первісним позовом, посилаючись на те, що первісний позов та зустрічним позов заявлені між тими ж сторонами, однак є різними щодо обраного способу захисту з урахуванням підстав та предмету позову за цими вимогами.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним прийнято до спільного розгляду із позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу.
У квітні 2024 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на зустрічну позовну заяву, у якому просить його первісні вимоги задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити. Зазначає, що ні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не було подано до суду доказів того, що позика була витрачена не в інтересах сім'ї, а тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. У вищезазначеній розписці ОСОБА_2 в тому числі зазначив, що він підтверджує та гарантує, що його дружина гадала свою згоду на оформлення даної розписки та одержання грошових коштів.
Ухвалою суду від 17 червня 2024 року закінчено підготовче провадження та призначено справу для розгляду по суті.
Ухвалою суду від 16 вересня 2024 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача за зустрічним позовом та її представника в судове засідання.
Представник позивача подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги просив задовольнити.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до наступного висновку.
Згідно з положеннями статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 30 грудня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір безвідсоткової позики між фізичними особами № 30/12/2021 від 30 грудня 2021 року.
Пунктом 2 Договору передбачено, що Позикодавець зобов'язується передати Позичальнику грошові кошти (суму позики) готівковим або/та безготівковим способом у сумі способом розрахунку в сумі 750 000 грн, що є евівалентом фіксованої суми 27 700 дол. США згідно офіційного курсу АТ КБ «ПриватБанк» на 30 грудня 2021 року - 27,3 грн за 1 дол. США, і підлягає зміні (коригуванню) з урахуванням курсу, що діє на момент виплати (повернення) позики Позичальником Позикодавцю (з урахуванням офіційного курсу АТ КБ «ПриватБанк».
Повернення отриманих сум здійснюється Позичальником до 31 грудня 2022 року шляхом передачі грошових коштів (суми позики) із рук Позичальника в руки Позикодавця або перерахуванням грошових коштів на рахунок Позикодавця.
Відповідно до пункту 3.3 договору безвідсоткової позики між фізичними особами від 30 грудня 2021 року, у випадку порушення Позичальником пункту 2.3 Договору, а саме недотримання строку (терміну) повернення суми позики (грошових коштів), Позичальник зобов'язаний сплатити Позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу за весь період прострочення. У разі прострочення строку (терміну) повернення суми позики (грошових коштів) понад 30 днів, крім нарахованої пені, Позичальник сплачує Позикодавцю штраф у розмірі 100% від суми позики.
Відповідно до підпункту 9 пункту 8.6 договору безвідсоткової позики між фізичними особами, сторони свідчать, що чоловік (дружина) кожної із сторін згоден (згодна) з укладенням цього договору.
Відповідно до розписки від 30 грудня 2021 року наданої ОСОБА_2 - ОСОБА_1 вбачається, що на підставі договору № 30/12/2021 від 30 грудня 2021 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 750 000,00 грн.
Дійсність укладеного правочину та факт отримання грошей сторонами не заперечується та у судовому порядку не оскаржувались, а тому суд вважає їх такими, що укладені за особистою згодою кожного із сторін.
Відповідач в передбачений в договорі строк грошові кошти не повернув.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 , вказував на те, що ОСОБА_2 прийняв в борг грошові кошти від позивача відповідно до договору позики в інтересах сім'ї, відповідачі не виконали свої зобов'язання за договором позики в повному обсязі, не повернули взяті в борг кошти у визначений строк, а тому наявні підстави для солідарного стягнення із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь заборгованості за договором позики в розмірі 27 700 дол. США, що еквівалентно 1 027 670,00 грн; 3% річних в сумі 49 919,42 грн; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань в розмірі 720 664,15 грн; штрафу в розмірі ста відсотків від суми позики, у зв'язку із простроченням строку повернення суми позики понад 30 днів відповідно до пункту 3.3. договору позики в розмірі 1 027 670,00 грн.
Правовідносини, які випливають з договору позики, врегульовані нормами параграфу 1 глави 71 ЦК України.
Відповідно до положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За приписом частини 1 статті 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до вимог частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з приписами частини 1 статті 533 цього Кодексу грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Однак з огляду на те, що в даному випадку предметом позики є грошові кошти, грошовий еквівалент яких визначено в іноземній валюті - доларах США, сума, що підлягає сплаті у гривнях, повинна визначатися за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що передбачено частиною 2 статті 533 ЦК України.
Станом на час звернення до суду з цим позовом в своїй позовній заяві позивач розрахував, що заборгованість відповідача складає 27 700 дол. США, що за офіційним курсом Національного Банку України, встановленим для відповідної валюти на дату платежу, як це передбачено статтями 524,533 ЦК України складає 1 027 670,00 грн, які відповідач повинен повернути позивачу.
Установлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 05 січня 2023 року повернув позивачу 5 000,00 грн, тому суд приходить до висновку про те, що залишок боргу за договором складає 1 022 670,00 грн.
Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. За спільними зобов'язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2020 року у справі № 638/8231/15-ц (провадження № 14-72цс19).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом не встановлено, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що грошові кошти, одержані за договором позики, ОСОБА_2 використав в інтересах подружжя.
Оскільки ОСОБА_2 не довів того факту, що отримані ним як позика кошти були витрачені в інтересах сім'ї, відтак суд дійшов висновку про відсутність солідарного обов'язку ОСОБА_3 з повернення грошових коштів за договором позики, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
У справі встановлено, що ОСОБА_2 договірні зобов'язання не виконав у повному обсязі, а тому за вимогою позивача суд вважає необхідним стягнути на його користь з позичальника суму неповернутих грошових коштів, переданих за договором позики грошовий еквівалент яких було визначено у дол. США, з урахуванням заявлених в позові вимог та часткового виконання в сумі 5 000,00 грн, в розмірі 1 022 670,00 грн
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних слід зазначити наступне.
Так, позивач просив стягнути 3% річних в сумі 49 919,42 грн за період з 01 лютого 2022 року по 14 вересня 2023 року.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваних грошових коштів, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
А відтак, враховуючи вищевикладене, суд не погоджується з розрахунком 3% здійснених позивачем, оскільки 3% річних повинні нараховуватись за період з 01 лютого по 23 лютого 2022 року (включно).
Так, розрахунок 3% річних проводиться за формулою: RPS=S*Q*V/D/100, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочки, V - 3%, D - кількість днів у році, 100-100%.
Отже з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 1 933,27 грн.
Як убачається зі змісту позовних вимог, позивач ставить питання про зобов'язання органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, здійснювати нарахування 3% річних на суму боргу до моменту виконання рішення суду.
Так, статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Стаття 15ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Правовий аналіз наведених положень ЦПК України, ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав (зобов'язання органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, здійснювати нарахування 3% річних на суму боргу до моменту виконання рішення суду), суперечить положенням статті 16 ЦК України.
Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04.07.2018року у справі №310/11534/13-ц та від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 визначено, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення.
Таким чином зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафу слід зазначити наступне
Так, згідно з пунктом 3.3 договору безвідсоткової позики між фізичними особами від 30 грудня 2021 року, у випадку порушення Позичальником пункту 2.3 Договору, а саме недотримання строку (терміну) повернення суми позики (грошових коштів), Позичальник зобов'язаний сплатити Позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу за весь період прострочення. У разі прострочення строку (терміну) повернення суми позики (грошових коштів) понад 30 днів, крім нарахованої пені, Позичальник сплачує Позикодавцю штраф у розмірі 100% від суми позики.
Пунктом 15 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19 або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Таким чином, з урахуванням вищезазначених норм матеріального права, а саме пункту 15, 18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, нарахування позивачем неустойки з 01 лютого 2022 року та штрафу відповідно до умов пункту 3.3. Договору не відповідає вимогам чинного законодавства.
У порядку статті 141 ЦПК України, судовий збір слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 10 246 грн.
Разом з тим, питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу може бути вирішено шляхом ухвалення додаткового рішення в порядку ст. 270 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4, 10-12, 76-82, 89, 95, 141, 209, 229, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 1 022 670,00 (один мільйон двадцять дві тисячі шістсот сімдесят гривень), 3% річних у розмірі 1 933,27 коп. (одна тисяча дев'ятсот тридцять три гривні двадцять сім копійок) та втрати з оплати судового збору в розмірі 10 246 грн (десять тисяч двісті сорок шість) гривень.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ,).
Відповідач - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місяця проживання: АДРЕСА_2 ).
Повний текст судового рішення складено 23 вересня 2024 року.
Суддя О. Л. Бусик