Номер провадження 2/754/4331/24
Справа №754/8755/24
Іменем України
(повне, виготовлено 25.09.2024)
25 вересня 2024 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя О. Грегуль, секретар судового засідання І. Вакуленко, справа № 754/8755/24
ОСОБА_1 - позивач
ОСОБА_2 - відповідач
Вимоги позивача: визначення порядку користування квартирою
Шевченко О.Ю. - представник позивача (адвокат)
Позивачем подано позов про визначення порядку користування кв. АДРЕСА_1 за яким в окреме користування позивача виділити житлові кімнати площею 17,1 кв. м. і 12,2 кв. м. та залишити у спільному користуванні позивача і відповідача кухню площею 14,1 кв. м., ванну кімнату площею 5 кв. м., вбиральню площею 4,8 кв. м., коридор площею 17,5 кв. м., лоджію 2,4 кв. м..
Документ сформований в системі «Електронний суд».
Ухвалою суду від 21.06.2024 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв'язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.
У судовому засіданні відповідач позов не визнав і не заперечував проти розгляду справи по суті за відсутності сторони позивача. Свої заперечення проти позову відповідач обґрунтував тим, що визначення порядку користування за варіантом визначеним позивачем є неможливим, оскільки вихід на лоджію-балкон є лише з кімнати жилою площею 17,4 кв. м., а також призведе до зменшення житлової площі відповідача на яку він має право, як власник 1/2 частини квартири.
Сторона позивача в судове засідання не з'явилась і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надала.
Стороною позивача подано клопотання з проханням про розгляд справи за відсутності позивача та з проханням про стягнення з відповідача 1211,20 грн. - судового збору та 10000 грн. - правничої допомоги.
Відповідачем подано відзив з проханням відмовити в задоволенні позову повністю.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
З урахуванням викладеного і ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті засідання за відсутності сторони позивача.
Вислухавши відповідача, дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.
Позивач з відповідачем кожний окремо є власником 1/2 частини кв. АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19.02.2024 у справі № 754/210/23 (суддя Бабко В.В.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21.05.2024.
Квартира складається з трьох ізольованих одна від одної кімнат, а саме, кімнати жилою площею 17,1 кв. м., кімнати жилою площею 12,2 кв. м.12,2 кв. м., кімнати жилою площею 17,4 кв. м. з лоджією-балконом та вихід на яку є з цієї кімнати, а також кухні, коридору, ванної кімнати та вбиральні.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, 1. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. 2. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, 1. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. 2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. 3. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Згідно ст. 358 ЦК України, 1. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. 2. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. 3. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. 4. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Згідно ст. 391 ЦК України, 1. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст. 13 ЦПК України, 1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 2. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 3. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. 4. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід'ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та вирішуючи даний спір у межах заявлених позовних вимог суд у судовому засіданні встановив наступне.
Жила площа квартири становить 12,2 + 17,1 + 17,4 = 46,7 кв. м..
Відповідно до своїх часток у праві власності на квартиру позивач і відповідач, кожний окремо, має право власності на 46,7 : 2 = 23,35 кв. м..
З приводу визначення порядку користування кімнатою площею 17,4 кв. м. у позові взагалі не йдеться.
У разі виділення позивачу в окреме користування кімнат жилими площами 12,2 кв. м. і 17,1 кв. м. відповідачу залишається кімната жилою площею 17,4 кв. м..
При виділені позивачу кімнат жилими площами 12,2 кв. м. і 17,1 кв. м. його жила площа збільшиться на 12,2 + 17,1 кв. м. - 23,35 = 5,95 кв. м., а при виділенні відповідачу кімнати жилою площею 17.4 кв. м. його жила площа зменшиться на 23,35 - 17,4 = 5,95 кв. м..
У відзиві заперечуючи проти позову відповідач не наводить свого варіанту визначення порядку користування власністю.
Саме по собі визначення порядку користування власністю не змінює часток власників у праві власності на квартиру і визначення порядку користування жилими кімнатами за варіантом вказаним позивачем та відповідне збільшення і зменшення жилої площі на яку має право кожний із співвласників квартири не тягне за собою взяття облік на поліпшення житлових умов.
Сторони не можуть самостійно визначити порядок користування власністю.
Тому, визначення порядку користування саме жилими кімнатами квартири за варіантом визначеним позивачем суд вважає можливим.
Що ж стосується визначення порядку користування нежилими приміщеннями квартири, то суд при вирішенні даного питання виходить з наступного.
Вихід на лоджію-балкон площею 2,4 кв. м. є лише з кімнати жилою площею 17,4 кв. м., а тому, правові підстави для залишення лоджії-балкону площею 2,4 кв. м. у спільному користуванні позивача і відповідача є неспроможним.
З урахуванням викладеного при визначені порядку користування квартирою за запропонованим позивачем варіантом порядку користування квартирою, лоджія-балкон площею 2,4 кв. м. підлягає виділенню в окреме користування лише відповідача.
Що ж стосується визначення порядку користування іншими нежилими приміщеннями квартири, окрім лоджії-балкону, то суд вважає запропонований позивачем варіант визначення порядку користування спроможним.
Вищевикладене дає правові підстави для висновку, що позовні вимоги в частині визначення порядку користування жилими кімнатами, кухнею, ванною кімнатою, вбиральнею та коридором за варіантом визначеним позивачем є обґрунтованими, а позовні вимоги про визначення порядку користування лоджією-балконом за визначеним позивачем варіантом є безпідставними.
За таких обставин позов задовольняється частково.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.
Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 3. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачено 1211,20 грн. - судового збору.
1211,20 х 0,8 = 968,96 грн..
Судом визначався порядок користування, жилими кімнатами, кухнею, коридором, ванною кімнатою, вбиральнею, лоджією-балконом.
968,96 грн.. : 6 х 5 = 807,466667 (після математичного округлення) = 807,47 грн..
Доказів понесення позивачем правничої допомоги в сумі 10000 грн. суду не надано, а в клопотанні про розгляд справи за відсутності позивача зазначено, що такі докази будуть надані у порядку визначеному ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України,
Задовольнити позов частково.
Визначити порядок користування кв. АДРЕСА_1 за яким виділити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в окреме для неї користування кімнату жилою площею 17,1 кв. м. та кімнату жилою площею 12,2 кв. м., а ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) виділити в окреме для нього користування кімнату жилою площею 17,4 кв. м. з лоджією-балконом площею 2,4 кв. м., вихід на яку є з цієї кімнати.
Кухню площею 14,1 кв. м., ванну кімнату площею 5 кв. м., вбиральню площею 4,8 кв. м., коридор площею 17,5 кв. м. залишити в спільному користуванні ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) і ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 807,47 грн. судового збору.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.