Справа № 541/458/21
Провадження № 2/752/430/24
Іменем України
10.09.2024 року Голосіївський районний суд міста Києва
у складі: головуючого судді - Мазура Ю.Ю.,
за участю секретаря - Беляєвої К.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Миргородської міської ради Полтавської області, Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про негайне повернення малолітньої дитини до її матері, -
У березні 2021 року позивач ОСОБА_1 , звернулася до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області із позовом до ОСОБА_2 про негайне повернення малолітньої дитини до її матері.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що позивач ОСОБА_1 є матір'ю неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказані діти були народжені в період спільного проживання у шлюбі з ОСОБА_2 , який є їх батьком. В 2017 році шлюб між позивачкою та відповідачем розірвано. Неповнолітні діти син ОСОБА_5 та син ОСОБА_4 залишилися проживати разом із матір'ю. 13.01.2021 відповідач за участі інспектора сектору ювенальної превенції Святошинського районного управління поліції ГУНП у м. Києві забрав старшого сина ОСОБА_3 , який перебував на канікулах у бабусі та досі не повернув.
Враховуючи викладене, позивач просить з урахуванням заяви про зміну (уточнення) позовних вимог постановити рішення про негайне відібрання у відповідача малолітнього сина ОСОБА_3 і повернути його до матері за попереднім місцем проживання, зобов'язати відповідача повертати дітей матері за місцем її фактичного проживання після побачень та зобов'язати відповідача не чинити перешкоди у відвідуванні обох дітей школи, позашкільних занять, літніх таборів за місцем фактичного проживання їх матері, витрати покласти на відповідача (Том1, а.с. 1-8, Том2, а.с. 4-8).
Відповідач особі свого представника надав до суду відзив на позовну заяву в якому проти задоволення позовних вимог заперечив в обґрунтування чого зазначив, що зміна місця проживання сина відбулась на його прохання, за його згоди та за участі інспекторів сектору ювенальної превенції. Повернення неповнолітнього сина матері суперечитиме його інтересам та може загрожувати його життю та здоров'ю (Том2, а.с. 15-29; 151-157).
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04.03.2021 передано цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про негайне повернення малолітньої дитини до її матері на розгляд Голосіївського районного суду м. Києва.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 15.04.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про негайне повернення малолітньої дитини до її матері залишено без руху, надано позивачі строк для усунення виявлених недоліків.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 14.05.2021 під головуванням судді Плахотнюк К.Г. відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання дитини та зобов'язання вчинити певні дії, розгляд якої вирішено проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17.08.2021 під головуванням судді Плахотнюк К.Г. залучено до участі у справі третіх осіб: Службу у справах дітей та сім'ї Миргородської міської ради Полтавської області та Службу у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації. Доручено третім особам провести за вказаними адресами обстеження умов проживання дитини ОСОБА_3 , батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження та на підставі інших документів, які стосуються справи подати до суду письмовий висновок щодо розв'язання заявленого спору.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17.08.2021 під головуванням судді Плахотнюк К.Г.прийнято до провадження заяву представника позивача про зміну (уточнення) позовних вимог, в редакції від 07.05.2021.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07.12.2021 під головуванням судді Плахотнюк К.Г. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 08.02.2022 заяву відповідача про відвід головуючого судді Плахотнюк К.Г. від розгляду справи задоволено, відведено суддю ОСОБА_6 від подальшого розгляду справи, передано справу для повторного автоматизованого розподілу для визначення іншого судді для розгляду справи.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09.02.2022 справа прийнята до провадження суддею Колдіною О.О., справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.08.2022 під головуванням судді Колдіної О.О. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06.04.2023 під головуванням судді Колдіної О.О. провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням Святошинського районного суду м. Києва в цивільній справі №759/6109/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації та Служба у справах дітей та сім'ї Миргородської міської ради Полтавської області, про визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 .
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 19.05.2023 під головуванням судді Колдіної О.О. поновлено провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10.01.2024 справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Миргородської міської ради Полтавської області, Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про негайне повернення малолітньої дитини до її матері прийнята до провадження суддею Мазур Ю.Ю., справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Протокольною ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10.09.2024 закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена в установленому законом порядку. Представник позивача надала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності, зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку. Представник відповідача надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, зазначив, що заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі та просив відмовити в їх задовольнити.
Треті особи Служба у справах дітей та сім'ї Миргородської міської ради Полтавської області та Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце розгляд справи повідомлені в установленому законом порядку. Від обох сторін судом отримано відповідні висновки, надані на запит суду.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Судом встановлено, що 14.02.2009 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, що підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві 18.08.2009, про що зроблено відповідний актовий запис № 105 (Том1, а.с. 17).
Від шлюбу у сторін народились діти: син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження реєстраційний номер НОМЕР_2 , виданим 08.03.2013 реєстратором народжень, смертей і шлюбів м. Сідней, та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві 11.02.2015 (Том1, а.с. 11-16).
У вказаних свідоцтвах батьками записані: мати - ОСОБА_1 , батько - ОСОБА_2 .
Рішенням суду від 26.08.20117 шлюбні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були розірвані.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва у справі № 759/17920/17 від 03.10.2018 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено, зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у вихованні та спілкуванні з дітьми, визначивши способи участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з синами - ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на території фактичного місця проживання останніх згідно графіку (Том1, а.с. 21-24).
Витягом з протоколу № 6 засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Миргородської міської ради від 28.03.2019 та Рішенням Виконавчим комітетом Миргородської міської ради Полтавської області від 02.04.2019 № 137 місце проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визначено разом з матір'ю ОСОБА_1 за місцем її проживання (Том2, а.с. 125-126; Том1, а.с. 25).
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва у справі № 759/11044/19 від 06.11.2019 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено, визначено місце проживання сина ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 з матір'ю за місцем її проживання (Том1, а.с. 18-20).
Згідно довідки Миргородської гімназії ім. Т.Г. Шевченка від 20.01.2021 № 02-24/42 та від 12.02.2021 № 01-17/45 ОСОБА_5 30.09.2018 був зарахований до 1-В класу та був відрахований зі складу учнів 3-В класу з 22.01.2021 на підставі заяви батька - ОСОБА_2 у зв'язку із зарахуванням до ТОВ «Центр освіти «Оптіма» м. Київ (Том1, а.с. 27, 30).
Згідно акту обстеження умов проживання ОСОБА_3 від 20.11.2020 умови проживання добрі, квартира з усіма зручностями, для виховання та розвитку створені належні умови (Том1, а.с. 33).
Згідно акту з'ясування обставин вчинення насильства в сім'ї або реальної загрози його вчинення від 20.11.2020 факту вчинення фізичного насильства щодо неповнолітнього ОСОБА_3 не встановлено, рекомендовано звернутися до спеціаліста за психологічною допомогою. ОСОБА_5 виявив бажання проживати з батьком (Том1, а.с. 34-37).
Згідно характеристики від 07.12.2020 ОСОБА_5 зарекомендував себе старанним учнем, має добру пам'ять, висловлює власну думку, має добрий загальний розвиток, доглянутий та охайний, батьки цікавляться навчанням (Том1, а.с. 39).
Згідно інформаційного листа практичного психолога гімназії ОСОБА_8 . ОСОБА_5 навчається в гімназії з першого класу, при вступі показав високі результати, на момент обстеження у школі йому не подобалося. Під час бесіди ОСОБА_5 сказав, що хоче жити з татом і братом, але без мами, хоче щоб вона жила окремо (Том1, а.с. 99).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження 12020170260000674 20.10.2020 до Миргородського ВП ГУНП в Полтавській області надійшла заява від ОСОБА_1 про те, що її колишній чоловік ОСОБА_2 умисно не виконує рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06.11.2019 (Том1, а.с. 102).
В матеріалах справи міститься переписка електронною поштою між позивачем та відповідачем щодо опіки над дітьми, переїзду для проживання в інше місто, побачень з дітьми, взаємовідносин між батьками тощо (Том2, а.с. 39-53).
В матеріалах справи також міститься переписка між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 щодо прохань сина забрати його проживати до батька, щодо поганого відношення матері до нього тощо (Том2, а.с. 67-72).
Згідно листа Офісу генерального прокурора від 15.12.2020 № 25/3-1681вих.-20 за станом на 11.12.2020 кримінальні провадження, у яких містяться відомості про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності в якості підозрюваного, обвинуваченого, не встановлені (Том2, а.с. 73).
Протоколом допиту малолітнього свідка ОСОБА_3 , складеного слідчим СВ Миргородського ВП ГУНП України в Полтавській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_9 28.10.2020 встановлено, що під час проживання ОСОБА_3 мати забороняла йому та брату спілкуватися з батьком, між сином та матір'ю були суперечки та конфлікти, мити могла його та брата вдарити, на момент допиту свідок без змушування батька відмовився проживати з матір'ю (Том2, а.с. 74-77).
Актом обстеження житлово-побутових умов складеним начальником Служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації 21.01.2021 встановлено, що в квартирі де проживає ОСОБА_5 з батьком створені гарні умови для проживання, навчання, відпочинку та розвитку малолітньої дитини, під час бесіди хлопчик повідомив, що навчається в м. Миргороді, але не хоче там жити та навчатися, під час проживання з матір'ю інколи матір на нього сварилася, а іноді піднімала руку, не пускала до батька на зустрічі. Зі слів ОСОБА_3 йому комфортно проживати з батьком, хоче й далі з ним проживати та навчатися в Києві (Том2, а.с. 82-83).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження 12021100080000422 22.02.2021 до Святошинського УП ГУНП в м. Києві надійшла ухвала слідчого судді щодо зобов'язання внесення до ЄРДР відомостей, які містяться в зверненні ОСОБА_2 щодо невиконання судових рішень з приводу усунення перешкод в спілкуванні з дітьми ОСОБА_1 (Том2, а.с. 97).
Висновком Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 07.07.2021 № 105/01-1213/В-140 про визначення місця проживання малолітньої дитини встановлено, що ОСОБА_5 самостійно вирішив проживати з батьком, в зв'язку з чим батько забрав його до себе. При обстеженні умов проживання дитини ОСОБА_5 повідомив, що хоче проживати разом з батьком, а до матері їздити в гості, матір іноді свариться та б'є, також не пускає до батька коли він хоче з них зустрітися. Вивчивши матеріали справи, діючи в інтересах дитини Печерська районна в м. Києві державної адміністрації як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 з батьком (Том2, а.с. 188-189).
Психологічним висновком психолога центру «Відновлення» ОСОБА_10 від 04.10.2021 встановлено, що за період проживання ОСОБА_3 з батьком він став спокійніший, врівноважений, покращився психічний стан, рівень тривожності знизився, дитина відчуває дистанцію до матері та не хоче повертатися до неї через страх. Дитина відчуває себе в безпеці з батьком. Оскільки в дитини виявлено порушення прихильності до матері, повернення жити до матері може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, рекомендовано зустрічі з матір'ю проводити за згодою та бажанням дитини на безпечній для дитини території (Том2, а.с. 228-231).
Згідно висновку щодо розв'язання спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо малолітнього ОСОБА_3 від 08.11.2021 № 4525/01-35 та Акту обстеження умов проживання від 05.10.2021 Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області вважає, що до моменту набрання законної сили рішення Святошинського районного суду м. Києва у справі № 759/6109/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , чинне рішення Святошинського районного суду м. Києва у справі № 759/11044/19 про визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з матір'ю за її місцем проживання, є обов'язком до виконання (Том3, а.с. 4-5).
Висновком про недоцільність відібрання дитини від батька та недоцільність повернення малолітньої дитини до її матері Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 24.01.2022 № 105/01-83/В-140, Акту обстеження житлово-побутових умов від 16.12.2021 та Акту обстеження житлово-побутових умов від 03.06.2021 встановлено, що під час організації участі ОСОБА_1 у засіданні комісії було виявлено, що в неї заблокований номер телефона ОСОБА_2 , а з наявних документів та пояснень незрозуміло, де остання говорить правду. Під час засідання комісії ОСОБА_1 поводилася зухвало та недоброзичливо, після оголошення рішення комісії ОСОБА_1 почала лаятися на членів комісії, висловлювати неповагу та негативні побажання. Члени комісії констатували, що зіткнулися з фактом неконтрольованої агресії з боку ОСОБА_1 , що характеризує її як неврівноважену, схильну до таких реакцій по відношенню до інших. Вивчивши матеріали справи враховуючи пропозиції комісії з питань захисту прав дитини від 18.01.2022 Печерська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки і піклування вважає, що відсутні підстави для відібрання ОСОБА_3 від його батька - ОСОБА_2 , та недоцільність повернення дитини до матері - ОСОБА_1 (Том3, а.с. 144-149).
В матеріалах справи міститься ряд актів державного виконавця та постанов про накладення штрафу за невиконання ОСОБА_1 рішення Святошинського районного суду м. Києва та виконавчого листа № 759/17920/17 від 21.10.2020 без поважних причин (Том3, а.с. 164-186).
Представником відповідача до суду було подано письмові пояснення від 27.12.2022 та від 08.07.2024 зі змісту яких випливає, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06.12.2022 у справі № 759/6109/21, залишеним в силі постановою Київського апеляційного суду від 04.05.2023 та Постановою Касаційного цивільного суду від 18.03.2024 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації та Служба у справах дітей та сім'ї Миргородської міської ради Полтавської області про визначення місця проживання дитини, задоволено, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 . Із наведених рішень слідує, що малолітній ОСОБА_5 близько двох років проживає з батьком, зміна місця проживання відбулась з його волі, у нього склалися певні соціальні зв'язки, має друзів однолітків, батько забезпечив навчальний процес дитини. Наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, висновком органу опіки та піклування, а також показаннями допитаних у судовому засіданні свідків підтверджено, що дитині за місцем проживання батька створені всі необхідні умови для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Показаннями допитаних у судовому засіданні свідків підтверджено прихильність дитини до батька, а за результатами діагностики стану дитини психологом підтверджено емоційну близькість дитини із батьком та почуття захищеності, яке син ОСОБА_7 відчуває до нього. В своїх поясненнях ОСОБА_7 надав явну переваги саме батьку.
Суд також звертає увагу на те, що при розгляді Святошинським районним судом м. Києва справи № 759/6109/21 03.10.2022 в судовому засіданні в присутності психолога ОСОБА_12 була вислухана думка дитини ОСОБА_3 стосовно визначення його місця проживання, який вказав, що матір йому забороняла спілкуватися з батьком, налаштовувала його проти батька, успіхами його в школі та з друзями не цікавиться, два роки поспіль не вітала його з днем народженням, за матір'ю не сумує та бачитися з нею не бажає, відчуває себе щасливішим з батьком. Стосовно зміни місця проживання з батьком повідомив, що це відбулось на його прохання і добровільно. На запитання: «чи бив тебе хтось із батьків» ОСОБА_7 повідомив що це мати, вона його скинула з кроваті вона кричить та б'є. На запитання: «З ким ти хочеш жити далі» ОСОБА_7 відповів, що з батьком.
Представником відповідача до суду було подано також письмові пояснення від 14.09.2023 зі змісту яких випливає, що ОСОБА_1 звернулася до Міністерства юстиції із Заявою про сприяння поверненню дитини відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. 15.08.2023 Дев'ятий сімейний суд для слухань Вищого суду юстиції штату Чіуауа, Судовий округ Морелос, Мексиканські Сполучені Штати, розглянувши Заяву про сприяння поверненню дитини відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення виніс рішення, яким відмовлено ОСОБА_14 у поверненні неповнолітнього ОСОБА_3 . Мотиви відмови зводяться до того, що при поверненні ОСОБА_3 до його звичайного місця проживання існує ймовірність наразити його на серйозну небезпеку та поставити його в нестерпну ситуацію, яка суперечить його найкращим інтересам. Приймаючи таку відмову суд взяв до уваги, що неповнолітній ОСОБА_5 виявив бажання продовжувати жити зі своїм батьком. Зазначено, що неповнолітній виступає проти його повернення, про що свідчить заява самого неповнолітнього ОСОБА_3 у судовому засіданні на його слуханні 08.08.2023.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.
Частина 4 ст. 82 ЦПК України передбачає що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 р. у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі «Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду".
Таким чином, обставини встановлені рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06.12.2022 у справі № 759/6109/21 та рішенням Дев'ятого сімейного суду для слухань Вищого суду юстиції штату Чіуауа, Судового округу Морелос, Мексиканських Сполучених Штатів від 15.08.2023 не підлягають доказуванню при розгляді даної справи, та відповідні висновки які зроблені в ньому не можуть бути поставлені під сумнів.
Окрім того суд бере до уваги те, що станом на момент розгляду даної справи рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06.12.2022 у справі № 759/6109/21 залишеним в силі судами апеляційної та касаційної інстанції, яким визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 з батьком, набуло законної сили та підлягає виконанню.
За приписами ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначено контакт з дитиною як реалізацію матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно зі ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Як випливає з Протоколу допиту малолітнього свідка від 28.10.2020, Акту обстеження житлово-побутових умов від 21.01.2021 ССД Печерської РДА, Висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини від 07.07.2021 № 105/01-1213/И-140 Печерської РДА, Акту обстеження житлово-побутових умов від 03.06.2021 ССД Печерської РДА під час проживання неповнолітнього ОСОБА_3 з матір'ю останньою застосовувалися фізичні покарання дитини.
Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Комплексний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що при розгляді справ щодо дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Hunt v. Ukraine» від 07.12.2006 зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Європейський суд з прав людини у справі «М. С. проти України» (рішення від 11.07.2017 року, заява № 2091/13) вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
Аналіз релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів.
Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди важке психологічне навантаження, пов'язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.
Судом встановлено, що після розлучення батьків дитина проживала з матір'ю. Проте, на даний час дитина проживає з батьком. Зміна місця проживання відбулася на прохання та за згоди неповнолітнього ОСОБА_3 .
Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що зміна місця проживання ОСОБА_3 відбулася з примусу та проти його волі.
Відповідно до ч. 3 ст. 162 СК України Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Як випливає з висновку судового експерта від 04.10.2021 де вказано, що в дитини виявлено порушення прихильності до матері, повернення жити до матері може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини.
Суд звертає увагу на висновки третіх осіб у справі. У висновку від 07.07.2021 № 105/01-1213/В-140 Печерська районна в м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування визначила за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 з батьком.
Крім того, особливу увагу суд звертає на Висновок про недоцільність відібрання дитини від батька та недоцільність повернення малолітньої дитини до її матері від 24.01.2022 № 105/01-83/В-140 де Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією, як органом опіки і піклування встановлено відсутність підстави для відібрання ОСОБА_3 від його батька - ОСОБА_2 , та недоцільність повернення дитини до матері - ОСОБА_1 .
Оскільки позиція викладена у висновку від 08.11.2021 № 4525/01-35 Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області зводиться до моменту набрання законної сили рішення Святошинського районного суду м. Києва у справі № 759/6109/21, який настав, останній не береться судом до уваги.
Із наявних матеріалів справи вбачається що малолітній ОСОБА_5 повністю прижився у своєму новому середовищі, відчуває безпеку та стабільність. Ці факти свідчать, що на сьогодні дитина вважає своє місце проживання з батьком постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини.
Зазначені факти оцінено в сукупності з дотриманням інтересів дитини як на цей час, такі в майбутньому, балансу інтересів та прав батьків.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що дитина прижилася в своєму новому середовищі, з моменту переїзду пройшло більше двох років, та враховує що між позивачем та відповідачем існують постійні конфлікти, що створює досить серйозний ризик того, що повернення дитини поставить під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нестерпиму обстановку.
Повернення дитини до матері буде пов'язане саме з розлученням відповідача з його сином, та порушення тісного психологічного зв'язку між батьком та сином.
Судом не було встановлено належних та допустимих доказів, які б це спростовували.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Задля досягнення означеної вище легітимної мети та найкращого задоволення інтересів дитини за існування встановлених судом на підставі належних, допустимих і достатніх доказів обставин справи, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан, дитини, ураховуючи висновки органу опіки та піклування, які є достатньо обґрунтованими та не суперечать інтересам дитини, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах, беручи до уваги те, що з моменту переміщення дитини пройшло вже більше двох років, існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди, або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, а також те що дитина прижилася у своєму новому середовищі, повністю соціалізована, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовної заяви повністю.
У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що позовна заява за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Миргородської міської ради Полтавської області, Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про негайне повернення малолітньої дитини до її матері є безпідставною та необґрунтованою, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 315 ЦПК України, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Миргородської міської ради Полтавської області, Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про негайне повернення малолітньої дитини до її матері - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Ю.Ю. Мазур