"24" вересня 2024 р. Справа № 363/4839/24
24 вересня 2024 року суддя Вишгородського районного суду Київської області Чірков Г.Є., розглянувши заяву Комунального підприємства «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради до ОСОБА_1 , про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з оплати комунальних послуг,
встановив:
у видачі судового наказу слід відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження», наявність спору про право можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги, а також, якщо із доданих документів вбачається пропуск позовної давності.
Як вбачається з заяви про видачу судового наказу, заявник просить стягнути заборгованість, яка утворилася станом на 01 серпня 2024 року у розмірі 33 104 грн. 74 коп.
Однак згідно довідки про розрахунки за надані послуги, вбачається що сума боргу, яку просить стягнути заявник нарахована за період більший ніж три роки до дати звернення із заявою про видачу судового наказу до суду.
Із зазначеними вимогами заявник звернувся до суду 23 вересня 2024 року, тобто з пропуском встановленого ст. 257 ЦПК України трирічного строку позовної давності.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Таким чином заявник звернувся з вимогою про стягнення заборгованості за період поза межами позовної давності.
З положень ч. 3 ст. 267 ЦК України вбачається, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Застосування строку позовної давності вирішується в судовому засіданні за клопотанням сторони у справі, тому при видачі судового наказу буде порушено право боржника щодо застосування позовної давності. Договір про збільшення позовної давності у письмовій формі з боржником не укладався, тому із заяви і поданих документів вбачається спір про право.
При вирішенні питання про стягнення вказаної заборгованості з боржника в порядку наказного провадження, він буде позбавлений можливості звернутися до суду з відповідною заявою про застосування строків позовної давності, чим можуть бути обмежені його права.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відмову у видачі судового наказу, оскільки, подана заява містить вимогу про стягнення з боржника заборгованості за період, що перевищує строк позовної давності, роз'яснивши заявнику його право на звернення з вказаними у заяві вимогами в порядку позовного провадження з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову.
З огляду на зазначене та керуючись ст.ст. 165, 166 ЦПК України,
ухвалив:
у видачі судового наказу відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її проголошення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги.
Суддя