Справа № 355/1541/24
Провадження № 2/355/822/24
27 серпня 2024 року Баришівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Чальцевої Т.В.,
секретаря судового засідання Старенької С.М.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Баришівської селищної ради Броварського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, -
06.08.2024р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів - до Баришівської селищної ради Броварського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позову зазначив, що у відповідності до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було реалізоване право на приватизацію квартири, розташованої по АДРЕСА_1 .
09 лютого 1994 року ними було отримано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 , виготовлене Госпрозрахунковим бюро «Альтернатива». Згідно даного свідоцтва співвласниками квартири являються ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Свідоцтво в подальшому було зареєстроване в органах БТІ.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача, ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить 1/4 частка квартири з відповідною часткою господарських будівель та споруд, розташованої по АДРЕСА_1 . До нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 ніхто не звертався.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер брат позивача, ОСОБА_5 . Відповідачу по справі ОСОБА_6 на момент смерті батька виповнилося 13 років, а отже як неповнолітня особа покійного спадкодавця, вона відповідно до вимог діючого законодавства вважається такою, що прийняла після нього спадщину.
В спадковій квартирі на момент смерті ОСОБА_5 були зареєстровані ОСОБА_3 (мати) та ОСОБА_1 (брат). Фактом своєї реєстрації за адресою реєстрації на момент смерті спадкодавця, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 прийняли спадщину після ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується довідкою Селищанського старостинського округу № 161 від 10.07.2024 року. В свою чергу ОСОБА_2 проти задоволення позову по даній справі не заперечує.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивача, ОСОБА_3 . Згідно заповіту від 06.08.2009 року, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті, всім належним їй майном розпорядилася на користь свого сина та позивача по справі ОСОБА_1 .
Таким чином після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, що складається з квартири, загальною площею 72,3 кв.м, з відповідною часткою господарських будівель та споруд, розташованої по АДРЕСА_1 .
В межах, передбаченого закону строку ОСОБА_1 прийняв спадщину після ОСОБА_3 , що підтверджується витягом зі Спадкового реєстру від 14.07.2010 року.
При зверненні ОСОБА_1 до Баришівської державної нотаріальної контори з заявою про оформлення своїх спадкових прав після смерті ОСОБА_3 , державним нотаріусом йому було відмолено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з невідповідністю правовстановлюючого документу, що посвідчує право власності спадкодавця на спадкове майно нормам діючого законодавства. Зокрема, свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 09.02.1994 року не містить печатки органу приватизації, не визначено статус об'єкта нерухомості, не вказана форма власності та адреса розташування даного об'єкта нерухомості. За вказаних обставин державним нотаріусом Кривченкову О.В. було запропоновано звернутися до суду із заявою про встановлення права власності на спадкове майно в порядку спадкування, що підтверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 733/02-31 від 13.07.2024 року.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, який просить задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 08.08.2024р. відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
Проведення підготовчого засідання призначено на 27.08.2024р.
26.08.2024р. на адресу суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 щодо підтримання позовних вимог та розгляду справи у його відсутність.
26.08.2024р. на адресу суду надійшла заява відповідача - ОСОБА_2 щодо визнання позову та розгляду справи у її відсутність.
27.08.2023р. на адресу суду надійшла заява представника відповідача - Баришівської селищної ради Броварського району Київської області - щодо визнання позову та розгляду справи у відсутність їх предстаавника.
Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження, суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Частиною 4 ст. 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання
відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У зв'язку з вищевикладеним, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що у відповідності до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було реалізоване право на приватизацію квартири, розташованої по АДРЕСА_1 .
09 лютого 1994 року ними було отримано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 , виготовлене Госпрозрахунковим бюро «Альтернатива». Згідно даного свідоцтва співвласниками квартири являються ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Свідоцтво в подальшому було зареєстроване в органах БТІ (а.с. 9-11).
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 23.03.1972р., батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 8)
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача, ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 01.06.2004р. (а.с. 12).
Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить 1/4 частка квартири з відповідною часткою господарських будівель та споруд, розташованої по АДРЕСА_1 . До нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 ніхто не звертався (а.с. 13).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер брат позивача, ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 29.07.2008р. (а.с. 14).
Відповідачу по справі ОСОБА_6 на момент смерті батька виповнилося 13 років, а отже як неповнолітня особа покійного спадкодавця, вона відповідно до вимог діючого законодавства вважається такою, що прийняла після нього спадщину.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 05.09.2008р., батьками ОСОБА_7 є ОСОБА_5 та ОСОБА_8 (а.с. 15).
02.12.2015р. ОСОБА_7 уклала шлюб з ОСОБА_9 та змінила прізвище на « ОСОБА_10 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6 від 02.12.2015р. (а.с. 16).
В спадковій квартирі на момент смерті ОСОБА_5 були зареєстровані ОСОБА_3 (мати) та ОСОБА_1 (брат). Фактом своєї реєстрації за адресою реєстрації на момент смерті спадкодавця, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 прийняли спадщину після ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується довідкою Селищанського старостинського округу №161 від 10.07.2024 року (а.с. 21).
В свою чергу ОСОБА_2 проти задоволення позову по даній справі не заперечує.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивача, ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 від 02.12.2009р. (а.с. 19).
Згідно заповіту від 06.08.2009 року, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті, всім належним їй майном розпорядилася на користь свого сина та позивача по справі ОСОБА_1 (а.с. 18).
Таким чином після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, що складається з квартири, загальною площею 72,3 кв.м, з відповідною часткою господарських будівель та споруд, розташованої по АДРЕСА_1 .
В межах, передбаченого закону строку ОСОБА_1 прийняв спадщину після ОСОБА_3 , що підтверджується витягом зі Спадкового реєстру від 14.07.2010 року.
При зверненні ОСОБА_1 до Баришівської державної нотаріальної контори з заявою про оформлення своїх спадкових прав після смерті ОСОБА_3 , державним нотаріусом йому було відмолено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з невідповідністю правовстановлюючого документу, що посвідчує право власності спадкодавця на спадкове майно нормам діючого законодавства. Зокрема, свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 09.02.1994 року не містить печатки органу приватизації, не визначено статус об'єкта нерухомості, не вказана форма власності та адреса розташування даного об'єкта нерухомості. За вказаних обставин державним нотаріусом Кривченкову О.В. було запропоновано звернутися до суду із заявою про встановлення права власності на спадкове майно в порядку спадкування, що підтверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 733/02-31 від 13.07.2024 року (а.с.22).
Згідно статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності непорушним.
Відповідно до статті 357 Цивільного кодексу України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Положення статті 321 Цивільного кодексу України передбачають, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок законності набуття права власності встановлений статтею 328 Цивільного кодексу України, в якій вказано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно статті 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі № 14 від 18.12.2009 року, визначено, що у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.
Порядок захисту права власності встановлений статтею 392 Цивільного кодексу України в якій вказано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За ст. 1218 ЦК України , до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.
За правилами статті 345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
Як вбачається з ч. 3 ст. 9 ЖК України, громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Відповідно до ч. 4 ст. 5 Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
За ч. 5 ст.5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", кожен громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Згідно з ч. 11 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.
У ч. 10 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
Перелік таких випадків визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (ч.2 ст.1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"), заборона приватизувати конкретне приміщення (ч.4 ст.1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", ч.2 ст.2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-11, а також постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 755/17528/17, від 24 травня 2021 року у справі № 296/2566/18, від 31 серпня 2022 року у справі № 758/9406/19, від 19 червня 2023 року у справі № 295/2637/20.
У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" судам роз'яснено, що у разі непередання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про не до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.
Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством.
У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого ч. 3 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру.
Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 11 грудня 2013 року у справі № 6-121цс13.
Отже, обов'язковою умовою переходу права вимоги у порядку спадкування до спадкоємців про визнання за ними права власності на квартиру, в якій проживав спадкодавець, але помер до вирішення питання відповідним державним органом про її приватизацію, є звернення спадкодавця до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою.
Положеннями статей 15, 16 ЦК, статтею 4ЦПК передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом частини другої статті 16ЦК способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання права.
Так згідно ч.1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Відповідно до п 10. Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.
Згідно ст.. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя який його пережив.
Відповідно до ст. ст. 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися в наслідок його смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об'єктів до набувача таких об'єктів, без зміни її цільового призначення. Відповідно з переходом частки у будинку у праві спільної власності набувач набуває і частку власності земельної ділянки (зміни відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо єдиної правової долі земельної ділянки та розміщеного на ній об'єкта нерухомості" 2 лютого 2021 року № 1174-IX).
Відповідно до ст.. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Так згідно ч.1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Так згідно ч.1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися, зокрема, своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Момент виникнення права власності на річ (майно) визначається законом. При визначенні моменту набуття права власності слід враховувати як особливості самого майна, так і особливості оформлення права власності, які теж суттєво впливають на визначення моменту виникнення (набуття) права власності.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, у позовній заяві позивач не ставить вимоги про стягнення судового збору з відповідача. Відтак, ухвалюючи рішення, суд не вирішує питання про стягнення з відповідача на користь позивачів витрат по сплаті судового збору, сплачених при зверненні до суду с вищевказаним позовом
Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 77, 80 - 82, 89, 141, 209, 223, 263 265, ЦПК України, на підставі ст. ст. 15, 16, 328, 1 222, 1 258, 1 264, 1 269, 1 270 ЦК України, ст. 1, ч. 1 ст. 3, ст. ст. 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у його редакції, чинній за станом на 06.01.94 р.), суд,-
-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Баришівської селищної ради Броварського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на майно - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_8 ), проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на квартиру загальною площею 72,3 кв. м з відповідною часткою господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Судові витрати у справі, понесені позивачем ОСОБА_1 - залишити за ним.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду через Баришівський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його
проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Баришівського
районного суду Т. В. Чальцева