Справа № 182/911/24
Провадження № 2/0182/1567/2024
Іменем УКРАЇНИ
24.09.2024 м. Нікополь
Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька - Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, -
ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, посилаючись на наступні обставини.
Шлюб між сторонами по справі було зареєстровано 03 червня 2022 року Нікопольським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро). Від шлюбу мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З вересня 2022 року шлюбні відносини були припинені, реєстрація шлюбу суперечить інтересам кожного із них. Тому, представник позивача просить суд ухвалити рішення про розірвання шлюбу, а також вирішити питання щодо визначення місця проживання дитини з матір'ю, оскільки відповідач як батько дитини, участі в його вихованні не приймає та з дитиною не спілкується.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2024 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.21-22).
Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження, судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть, якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, своїм правом на подання відзиву не скористався, будь-які заяви чи клопотання на адресу суду не надав (а.с.24).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
Згідно зі ст.105, 110 СК України, шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше сумісне життя та збереження сім'ї стали неможливим.
Відповідно до ч.2 та ст.112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що сторони з 03 червня 2022 року знаходяться в зареєстрованому шлюбі (а.с.12). Від шлюбу мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13-14). З вересня 2022 року шлюбні відносини були припинені, кожен із сторін по справі живе своїм життям та поновлювати спільне проживання не бажає. Оскільки сторони не виявили бажання примиритись, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам, а тому шлюб слід розірвати.
Крім того, як вбачається з заявленої вимоги, представник позивача ОСОБА_1 просить суд також визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Розглянувши дану вимогу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ст.19 Сімейного Кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).
Під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини Служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини.
Згідно з ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ст.6 Сімейного кодексу України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
У відповідності із ст.7 Сімейного кодексу України, сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.
Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі ст.161 Сімейного Кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до ч.1, 2 ст.157 Сімейного Кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
За змістом ст.141 Сімейного Кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Як роз'яснено у п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
За приписами ст.11 Закону «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з ч.1 ст.12 Закону «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 14 Закону «Про охорону дитинства» визначено, що діти та батьки не повинні розлучатись всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.
У відповідності із ст.14 Сімейного кодексу України, сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу , що регламентовано ст.15 Сімейного кодексу України. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Відповідно до ч.2 ст.150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно ч.2 ст.155 Сімейного кодексу України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
За умовами ст.160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до ППВСУ від 12.06.1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», при вирішенні спору між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх.
При цьому, суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей (п.24).
Згідно ч.2 ст.171 Сімейного кодексу України, дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 року «Савіни проти України» (заява № 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.
З цією метою, дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
За практикою Європейського суду з прав людини, головним критерієм при вирішенні таких справ у першу чергу є інтереси дитини, а вже тільки потім право батьків.
Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року №789-XІІ, дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження.
Згідно положень ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.ч.7, 8 ст.7 СК України, при вирішенні будь - яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей і, тим більше, при захисті одного із основних прав дитини - права на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Підлягають врахуванню також положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 року № 789-XII, частин 7, 8 ст.7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей. Так, за ч.1 ст.8 Закону «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року № 2402-III, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, необхідно зважити та розуміти, що спір стосується чутливої сфери правовідносин, в яких сторони не дійшли спільного рішення, конкретне значення приділяється найкращим інтересам дитини для забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним, враховуючи фактичний склад спірних обставин, власне виявлення та фактичне постійне проживання неповнолітнього з батьком, що сприяє фізичному, духовному та моральному розвитку неповнолітнього, відповідає найкращими інтересами саме дитини, враховуючи також вік дитини, стан здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, а саме вплив позивача на дитину.
Верховний Суд у постанові від 15.01.2020 року № 263/2998/19 зазначає, що при розгляді справи, з метою належного виконання, судом покладеного на нього цивільним процесуальним законодавством обов'язку щодо здійснення захисту порушеного права заявника, необхідним є врахування конкретних обставин справи, застосування загальних засад цивільного права - принципу справедливості, добросовісності та розумності, а також застосування однієї з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Згідно з положенням п.1 ст.3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ою сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Конвенція про права дитини гарантує, що дитина не розлучається з батьками всупереч їх бажанню; під час будь-якого розгляду всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
Відповідно до положень ст.12 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1989 року (ратифікована 27.02.1991 року), держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що її стосується, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позов в цій частині задоволенню не підлягає, оскільки ані позивачем, ані його представником відповідні докази (подання, висновок) органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з одним із батьків, а в даному випадку, з матір'ю, надано не було, в той час, коли даний висновок є необхідний при розгляді даної вимоги. При цьому, суд зазначає, що у разі наявності спору між батьками, останні не позбавлені можливості звернутися до суду з відповідним позовом.
Керуючись ст.105, 110 СК України, ст.2-5, 9-10, 12, 28, 131, 223, 258-259, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований Нікопольським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) 03 червня 2022 року, за актовим записом № 412, від якого є дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - розірвати.
Після розірвання шлюбу громадянці ОСОБА_2 залишити прізвище « ОСОБА_5 », громадянину ОСОБА_3 залишити прізвище « ОСОБА_6 ».
В іншій частині позову - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал