19 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 510/2084/21
провадження № 61-9410св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Київська обласна прокуратура, Міністерство внутрішніх справ, Державна казначейська служба України, Міністерство фінансів України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 24 січня 2023 року у складі судді Дудника В. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2023 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Кострицького В. В., Стахової Н. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської обласної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури про відшкодування майнової та моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 15 січня 2009 року прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами податкової міліції при проведенні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури Київської області Каденком Д. О. винесено постанову про порушення стосовно нього кримінальної справи за ознаками злочину передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 15, частиною п'ятою
статті 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
21 серпня 2009 року йому обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та накладено арешт на майно.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2015 року запобіжний захід змінено на тримання під вартою, а постановою того ж суду від 14 серпня 2015 року міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою скасована, застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2020 року ОСОБА_1 , виправдано у пред'явленому обвинуваченні за частинами першою, п'ятою статті 27, частиною другою статті 15, частиною п'ятою статті 191, частиною першою статті 366 КК України у зв'язку з відсутністю в діянні підсудного складу злочину. Запобіжний захід позивачу, до вступу вироку в законну силу залишено у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання.
Внаслідок незаконного кримінального переслідування, позивач тривалий час залишався у стані невизначеності щодо своєї долі та протягом дванадцяти років не мав можливості вести звичайний спосіб життя, був змушений пристосовуватися до несприятливих умов. Погіршились відносини з оточуючими, була принижена його честь, гідність та ділова репутація, а тривала нервова напруга призвела до появи негативних змін у стані здоров'я, таких як швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, образливість, чутливість, замикання в собі, фіксованість на негативних переживаннях, невпевненість у собі та отримання інвалідності другої групи довічно.
Він втратив роботу, з серпня 2009 року до жовтня 2014 року не отримував заробітну плату. Розмір недоотриманої заробітної плати складає 68 000,00 грн.
Для надання правової (юридичної) допомоги, для участі в слуханні кримінальної справи в суді, позивач користувався послугами адвоката Власенко В. М., вартість яких у період з 2011 року до 2020 року складає 120 000,00 грн.
Крім того, внаслідок незаконного кримінального переслідування позивачу завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 1 632 000,00 грн.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просив стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України 258 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди та 1 632 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 24 січня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з Державної казначейської служби України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України 258 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди та 911 200,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що з часу пред'явлення обвинувачення (21 серпня 2009 року) до набрання чинності виправдувальним вироком (14 січня 2021 року), пройшло 136 місяців, а тому на користь позивача підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 911 200,00 грн, виходячи з розрахунку: 6 700,00 грн (розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи судом) х 136 (кількість місяців перебування під слідством та судом).
Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції визнав обґрунтованими та доведеними вимоги позивача в цій частині та дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування майнової шкоди у розмірі 258 000,00 грн.
Постановою Одеського апеляційного суду від 05 червня 2023 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України та заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково.
Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 24 січня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди у виді витрат на юридичну допомогу задоволено.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 120 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди у виді витрат на юридичну допомогу.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України про стягнення майнової шкоди у виді неотриманого заробітку та витрат на оплату проїзду, відмовлено.
Абзац третій резолютивної частини рішення Ренійського районного суду Одеської області від 24 січня 2023 року викладено у такій редакції.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду 911 200,00 грн.
В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, урахувавши вимоги розумності і справедливості, обставини справи та ступінь страждань позивача, дійшов обґрунтованого висновку, про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, незаконними діями органами досудового розслідування, у розмірі 911 200,00 грн. Однак помилився із зазначенням у резолютивній частині рішення відомостей про суб'єкта виконання та вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання грошових сум, що є підставою для викладення резолютивної частини судового рішення у новій редакції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди у виді, понесених позивачем витрат на проїзд, а також неотриманої заробітної, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності таких вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2023 року Київська обласна прокуратура звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ренійського районного суду Одеської області
від 24 січня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2023 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 25 березня 2020 року
у справі № 641/8857/17, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17,
у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16, від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18, від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 27 листопада 2019 року
у справі № 750/6330/17, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20
(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України)).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що задовольняючи позовні вимоги
ОСОБА_1 частково, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 23, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтями 1, 2, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури у розмірі 911 000,00 грн, з урахуванням тих моральних страждань, яких зазнав позивач, а також майнової шкоди у виді витрат на юридичну допомогу у розмірі 120 00,00 грн.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права (статті 23 ЦК України, статей 3, 4, 11, 12, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду») та з порушенням норм процесуального права (статей 77-80, 89, 133, 137, 263, 264, 381, 382 ЦПК України), без повного з'ясування усіх фактичних обставин справи та надання належної оцінки зібраним у справі доказам.
Позивач не довів факту вчинення органами Київської обласної прокуратури фізичного чи психічного впливу на нього в ході досудового розслідування чи судового розгляду кримінальної справи № 30-1973, що давало б підстави для висновку про спричинення йому моральних страждань.
ОСОБА_1 не довів протиправності поведінки працівників органів прокуратури під час застосування до нього запобіжного заходу, здійснення інших процесуальних дій, які б обмежували його права.
Постановлення судом виправдовувального вироку стосовно позивача не призводить до автоматичного обов'язку держави відшкодовувати моральну шкоду особі, яка обґрунтовує її виключно наявністю такого факту.
Крім того, суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу майнової шкоди у виді витрат, понесених у зв'язку з наданням юридичної допомоги, який, на думку заявника, суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 04 вересня 2019 року у справі
№ 529/1007/16-ц.
У червні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної казначейської служби України на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 24 січня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 05 червня 2023 року, яка ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року була повернута заявнику на підставі частини другої статті 393, частини третьої статті 185 ЦПК України.
У жовтні 2023 року до Верховного Суду від Державної казначейської служби України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому вона посилалася на те, що касаційна скарга Київської обласної прокуратури є обґрунтованою та просила її задовольнити.
У жовтні 2023 року до Верховного Суду від Міністерства фінансів України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга є обґрунтованою, а оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник просив прийняти відзив та врахувати його під час ухвалення судового рішення.
У жовтні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просив касаційну скаргу Київської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Ренійського районного суду Одеської області від 24 січня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2023 року - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 12 липня 2023 року касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 24 січня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду 14 вересня 2023 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Київської обласної прокуратури з підстав визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Ренійського районного суду Одеської області матеріали цивільної справи № 510/2084/21; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У листопаді 2023 року матеріали справи № 510/2084/21 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у
пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 15 січня 2009 року прокуратурою Київської області було порушено кримінальну справу № 30-1973, зокрема, стосовно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого статтею 27, частиною п'ятою статті 15, статтею 191 КК України.
21 серпня 2009 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд та накладено арешт на його майно.
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2015 року (справа № 1005/7969/2012) ОСОБА_1 виправдано у пред'явленому обвинувачені за частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 15, частиною п'ятою статті 191, частиною першою статті 27, частиною першою статті 366 КК України у зв'язку з не доведенням, що в його діянні є склад злочину. Запобіжний захід, до вступу вироку в законну силу залишено у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 листопада 2015 року (справа № 1005/7969/2012) вирок Бориспільського міськрайонного суду від 18 серпня
2015 року скасовано, кримінальну справу направлена на новий судовий розгляд.
Вироком Бориспільського міськрайонного суду від 29 грудня 2020 року
(справа № 1005/7969/2012) ОСОБА_1 виправдано у пред'явленому обвинувачені за частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 15,
частиною п'ятою ст. 191, частиною першою статті 27, частиною першою
статті 366 КК України у зв'язку з відсутністю в діянні підсудного складу злочину. Вирок набрав законної сили 14 січня 2021 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт (пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до пунктів 4, 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (частини друга, третя статті 13 Закону № 266/94-ВР).
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження
№ 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначено, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібних для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тож суд повинен з'ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Врахувавши ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі 911 000,00 грн, оскільки вказаний розмір не більший, ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Доводи касаційної скарги про те, що те, що такий висновок судів попередніх інстанцій є помилковим, оскільки позивач не довів протиправності поведінки працівників органів прокуратури під час застосування до нього запобіжного заходу, здійснення інших процесуальних дій, які б обмежували його права, є необґрунтованими, оскільки згідно з частиною першою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, суди попередніх інстанцій, установивши, що сукупність зібраних у справі доказів, наданих на підтвердження надання адвокатом правничої допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, а також значний період кримінального переслідування позивача та, відповідно, тривалий період надання вказаних послуг (10 років), дійшли обґрунтованого висновку про відшкодування, понесених позивачем витрат на юридичну допомогу у розмірі 120 000,00 грн.
Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи Київської обласної прокуратури про те, що питання про відшкодування витрат на юридичну допомогу мало вирішуватися під час розгляду кримінальної справи, оскільки згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»
у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги під час досудового розслідування, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18) та у постанови Верховного Суду від 23 жовтня
2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18), від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22)).
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, фактично зводяться до переоцінки доказів, та незгоди з висновками судів з їх оцінкою, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У справі, що переглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у особи, яка звернулась до суду із касаційною скаргою, іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень по суті спору та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь цієї особи.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги Київської обласної прокуратури,цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 24 січня 2023 року, змінене постановою Одеського апеляційного суду від 05 червня 2023 року, та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2023 року в частині задоволених позовних вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник