18 вересня 2024року
м. Київ
справа № 592/1886/22
провадження № 61-17880св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Приватної фірми «Ордекс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Нагорна Наталія Василівна, Акціонерне товариство «Мегабанк», про витребування майна з чужого незаконного володіння
за касаційною скаргою приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Нагорної Наталії Василівни на постанову Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Філонової Ю. О., Собини О. І.
та за касаційною скаргою Приватної фірми «Ордекс» на ухвалу Сумського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Філонової Ю.О.,Собини О. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року Приватна фірма «Ордекс» (далі - ПФ «Ордекс», Фірма) звернулася до суду з позовом, у якому просила витребувати на свою користь з чужого незаконного володіння: у ОСОБА_2 - нежитлове приміщення, торгівельно-побутовий комплекс літ. «А-ІІ», загальна площа 821,7 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2504997159080; у ОСОБА_1 - нежитлове приміщення, торгівельно-побутовий комплекс, літ. «А-ІІ», загальна площа 633,4 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2504991959080.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПФ «Ордекс» посилалася на те, що в межах генерального договору на здійснення кредитних операцій від 24 жовтня 2016 року № ГД-11-18/2016 між нею та Акціонерним товариством «Мегабанк» (далі - АТ «Мегабанк») було укладено низку кредитних договорів, а саме 24 жовтня 2016 року - кредитний договір № 11-18/2016-МК-UАН, за яким з урахуванням додаткових угод до цього договору банк надав їй кредит в розмірі 4 400 000,00 грн на строк до 16 березня 2020 року; 30 листопада 2016 року - кредитний договір № 11-18/2016-МК-UАН-1, за яким, з урахуванням додаткових угод до цього договору, банк надав їй кредит в розмірі 3 154 000,00 грн на строк до 29 листопада 2019 року; 14 червня 2018 року - кредитний договір № 11-18/2016-МК-UАН-3, за яким, з урахуванням додаткових угод до цього договору банк надав їй кредит в розмірі 3 350 000,00 грн на строк до 12 червня 2020 року; 18 січня 2019 року - кредитний договір № 11-18/2016-МК-UАН-4, за яким з урахуванням додаткових угод до цього договору банк надав їй кредит в розмірі 1 000 000,00 грн на строк до 20 березня 2020 року; 15 лютого 2019 року - кредитний договір № 11-18/2016-МК-НАН-5, за яким з урахуванням додаткових угод до цього договору банк надав їй кредит в розмірі 300 000,00 грн на строк до 20 грудня 2019 року.
Для забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами 24 жовтня 2016 року між Фірмою як іпотекодавцем та АТ «Мегабанк» як іпотекодержателем було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір № 11-18/2016-МК-UАН-3 (далі - іпотечний договір), з подальшими змінами до нього, предметом якого є нежитлове приміщення (торгівельно-побутовий комплекс, салон-перукарня) загальною площею 1 455,1 кв. м, реєстровий номер об'єкта нерухомого майна 325103859101, за адресою: АДРЕСА_1 .
21 квітня 2020 року АТ «Мегабанк» надіслало Фірмі письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання № 91-3064, в якій вимагало сплатити заборгованість за кредитними договорами. Вказану вимогу Фірма отримала 27 квітня 2020 року, однак не змогла усунути зазначені в ній порушення. В лютому 2021 року АТ «Мегабанк» звернулося до приватного нотаріуса із заявою, в якій просило передати йому право власності на предмет іпотеки. За результатами розгляду вказаної заяви 24 лютого 2021 року державний реєстратор - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус СМНО) Нагорна Н. В. у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки прийняла рішення про державну реєстрацію за АТ «Мегабанк» права власності на нежитлове приміщення (торгівельно-побутовий комплекс, салон-перукарня) загальною площею 1 455,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
На думку позивача, у спірному випадку в нотаріуса не було підстав для прийняття вказаного рішення, оскільки іпотечний договір містить іпотечне застереження, в якому передбачено лише право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки від свого імені, тоді як між Фірмою та АТ «Мегабанк» не укладався окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на спірне нерухоме майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань. Також усупереч статті 37 Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 1127), банк не надав нотаріусу звіт суб'єкта оціночної діяльності про ринкову вартість нерухомого майна, як і не погодив з Фірмою ціну набуття права власності на предмет іпотеки. Крім того, в особи, яка діяла від імені іпотекодержателя, не було повноважень на подання приватному нотаріусу документів та заяви про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, оскільки у виданій АТ «Мегабанк» довіреності від 18 грудня 2019 року № 13-3/19Д не визначено конкретну дію, яку банк доручає повіреному, а саме - подавати заяви про реєстрацію права власності.
У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 14 травня 2021 року АТ «Мегабанк» відчужило нежитлове приміщення (торгівельно-побутовий комплекс, салон-перукарня) загальною площею 1 455,1 кв. м на користь ОСОБА_1 , який, у свою чергу, подарував 56/100 часток спірного майна ОСОБА_2 , про що свідчить договір дарування від 29 жовтня 2021 року. При цьому 08 листопада 2021 року окремим об'єктам власності, які утворилися в результаті поділу спірного приміщення, було присвоєно нові адреси: номер будівлі 17/1-А та номер будівлі 17/1-Б на АДРЕСА_2 .
У зв'язку з цим позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ковпаківський районний суд м. Суми рішенням від 03 січня 2023 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ПФ «Ордекс» не довела обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог. При реєстрації за АТ «Мегабанк» права власності на предмет іпотеки приватний нотаріус СМНО Нагорна Н. В. як державний реєстратор дотримала вимоги законодавства, яке регулює відносини у сфері державної реєстрації речових прав, та Закону України «Про іпотеку». Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». В цій справі сторони досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, що випливає з умов іпотечного застереження, яке міститься в пунктах 3.3.6, 5.1, 5.2.1, 5.2.2 іпотечного договору.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Сумський апеляційний суд постановою від 06 квітня 2023 року апеляційну скаргу ПФ «Ордекс» задовольнив. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 січня 2023 року скасував та ухвалив рішення про задоволення позову. Витребував із чужого незаконного володіння: у ОСОБА_2 - нежитлове приміщення, торгівельно-побутовий комплекс літ. «А-ІІ», загальною площею 821,7 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2504997159080, на користь ПФ «Ордекс»; у ОСОБА_1 - нежитлове приміщення, торгівельно-побутовий комплекс, літ. «А-ІІ», загальною площею 633,4 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2504991959080, на користь ПФ «Ордекс». Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. У спірному випадку іпотечний договір містить іпотечне застереження, в якому передбачено лише право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності або внесення змін до іпотечного договору щодо такого способу позасудового врегулювання спору між Фірмою та АТ «Мегабанк» не було укладено. Таким чином, сторони іпотечного договору в чітко визначеному іпотечному застереженні погодили тільки право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, а не на набуття його у власність. Оскільки в іпотечному договорі немає застереження про позасудове врегулювання спору шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, то реєстрація приватним нотаріусом права власності на спірне нежитлове приміщення за АТ «Мегабанк» є незаконною. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність набуття АТ «Мегабанк» права власності на спірний предмет іпотеки та наявність іпотечного застереження, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, внаслідок неправильного тлумачення умов іпотечного договору та положень Закону України «Про іпотеку». Оскільки дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за банком права власності на спірне майно є незаконними, ефективним способом захисту при неодноразовому відчуженні майна є віндикація. Встановивши, що нерухоме майно, яке належить на праві власності ПФ «Ордекс», вибуло з власності Фірми за відсутності документів, необхідних для державної реєстрації права власності на спірне майно за АТ «Мегабанк», який у подальшому відчужив це майно ОСОБА_1 , а той, у свою чергу, подарував 56/100 часток нежитлового приміщення ОСОБА_2 , колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для витребування спірного майна у названих відповідачів.
У квітні 2023 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року.
Верховний Суд постановою від 28 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишив без задоволення. Постанову Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року залишив без змін.
Короткий зміст заяви про забезпечення позову
07 грудня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бровко О. М. подав до апеляційного суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову, а саме накласти арешт на нерухоме майно: нежитлове приміщення, торгівельно-побутовий комплекс літ. «А-ІІ», загальною площею 821,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2504997159080; нежитлове приміщенні торгівельно-побутовий комплекс літ. «А-ІІ», загальною площею 633,4 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2504991959080;
заборонити ПФ «Ордекс» (ідентифікаційний код 24003167) та будь-яким третім особам та всім суб'єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна: нежитлове приміщення, торгівельно-побутовий комплекс літ. «А-ІІ», загальною площею 821,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2504997159080; нежитлове приміщення, торгівельно-побутовий комплекс, літ. «А-ІІ», загальною площею 633,4 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2504991959080.
Обґрунтовуючи вимоги заяви про забезпечення позову, представник ОСОБА_2 - адвокат Бровко О. М. посилався на те, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна та заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нього зумовлена тим, що цей об'єкт нерухомого майна перебуває у власності ПФ «Ордекс» та може бути відчужений на користь третіх осіб з наступною реєстрацією за ними права власності. У зв'язку з цим невжиття таких заходів забезпечення позову може ускладнити або взагалі зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення апеляційної скарги через можливу зміну власника нерухомого майна, чим фактично буде нівельовано функцію судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів ОСОБА_2 .
Вказуава, що виконання у майбутньому судового рішення у цій справі, у разі задоволення апеляційної скарги, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме позивач нерухоме майно у власності, оскільки вибуття такого майна із власності ПФ «Ордекс» може породити нові реєстраційні дії щодо нього та призведе до необхідності звернення ОСОБА_2 з відповідним позовом. Отже, застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нього безпосередньо пов'язано із предметом спору.
Крім того зазначав, що застосування таких заходів забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі або інших осіб, які не є учасниками цього судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпорядження нерухомим майном, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкодам у поновленні порушеного права в разі задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 .
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду заяви про забезпечення позову
Сумський апеляційний суд ухвалою від 21 грудня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Бровка О. М. про забезпечення позову задовольнив частково. Заборонив ПФ «Ордекс» (ідентифікаційний код 24003167) та будь-яким третім особам та всім суб'єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна: нежитлове приміщення, торгівельно-побутовий комплекс літ. «А-ІІ», загальною площею 821,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2504997159080; нежитлове приміщення, торгівельно-побутовий комплекс, літ. «А-ІІ», загальною площею 633,4 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2504991959080. В іншій частині заяви відмовив.
Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що, враховуючи предмет позову, заявлені вимоги, обґрунтованим і достатнім у цьому випадку є такий спосіб забезпечення позову, як заборона ПФ «Ордекс» і будь-яким третім особам та всім суб'єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єктів спірного нерухомого майна. У зв'язку з цим суд вважав, що в іншій частині вимог заяви про забезпечення необхідно відмовити.
Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У грудні 2023 року приватний нотаріус СМНО Нагорна Н. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 та постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16, від 27 березня 2019 року у справі № 204/198/16.
Касаційна скарга мотивована тим, що 22 листопада 2023 року ОСОБА_1 вручив їй вимогу про відшкодування майнової шкоди в розмірі 7 502 508,87 грн (ціна договору купівлі продажу майна від 14 травня 2021 року), заподіяної внаслідок реєстрації 24 лютого 2021 року права власності на спірне майно за АТ «Мегабанк». У цій вимозі ОСОБА_1 повідомив нотаріуса про намір звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих протиправними діями нотаріуса під час реєстрації права власності за АТ «Мегабанк», в разі відмови у відшкодуванні зазначеної суми збитків у добровільному порядку.
Отримавши зазначену вимогу, вона дізналася про оскаржувану постанову та у зв'язку з цим необхідність її оскарження в касаційному порядку.
Вважає, що апеляційний суд, визнавши відповідачів добросовісними набувачами спірних приміщень, не вирішив питання про відшкодування витрат на придбання майна, що за звичайних обставин вважається порушенням принципу пропорційності. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для збереження за відповідачами спірного майна, оскільки вони не відповідальні за те, що це майно вибуло з володіння позивача не з його волі внаслідок протиправних дій АТ «Мегабанк» та приватного нотаріуса.
Задовольняючи позов, апеляційний суд не дослідив, у чому полягає порушене право позивача та яким чином захистити порушені права відповідачів та AT «Мегабанк», з огляду на те, що позивач уклав кредитні договори та отримав кредитні кошти, передавши в іпотеку AT «Мегабанк» спірне майно.
Так, з 2019 року позивач перестав виконувати свої зобов'язання за кредитними договорами щодо повернення отриманих у банку грошових коштів та отримав вимогу банку про порушення основних зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Після отримання вказаного попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач не вчинив жодних дій щодо виконання основних зобов'язань.
У подальшому банк звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності за собою. У зв'язку з незгодою з оцінкою майна позивач подав позовну заяву (справа № 920/209/22) про стягнення з AT «Мегабанк» 872 679,79 грн - суми перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Разом з цим після того як AT «Мегабанк» визнано неплатоспроможним, позивач подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду.
Зрозумівши, що грошових коштів від AT «Мегабанк» позивач не отримає він вирішив звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, власником якого на той момент вже були відповідачі.
Водночас апеляційний суд, задовольнивши позов, залишив позивача з майном, звільнивши його від кредитних зобов'язань та іпотеки, а на добросовісних набувачів поклав обов'язок шукати способи компенсації своїх втрат, що є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар, оскільки вони внаслідок прийняття оскаржуваної постанови, залишились без грошових коштів та без майна.
У січні 2024 року ПФ «Ордекс» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Сумського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що ОСОБА_2 є відповідачем, до якого пред'явлено позовну вимогу про витребування із чужого незаконного володіння нежитлового приміщення, торгівельно-побутовий комплекс літ. А-ІІ, загальна площа 821,7 кв. м, яке розташовано на АДРЕСА_1 .
При цьому до іншого відповідача ОСОБА_1 пред'явлено окрему позовну вимогу про витребування із чужого незаконного володіння нежитлового приміщення, торгівельно-побутовий комплекс, літ. А-ІІ, загальною площею 633,4 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 .
Тому заява про забезпечення позову ОСОБА_2 у цій справі підлягала розгляду лише в частині, що стосується спору щодо витребування майна із чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 .
Також апеляційний суд не врахував, що у цій справі позивачем є ПФ «Ордекс», яка звернулася до суду за захистом своїх прав на нерухоме майно, тому вжиття відповідних заходів забезпечення позову може забезпечувати лише належне виконання рішення у разі ухвалення рішення саме на користь позивача.
Крім того, у заяві про забезпечення позову немає пропозиції ОСОБА_2 щодо зустрічного забезпечення.
У березні 2024 року AT «Мегабанк» подало відзив на касаційну скаргу ПФ «Ордекс», у якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
У березні 2024 року AT «Мегабанк» подало відзив на касаційну скаргу приватного нотаріуса СМНО Нагорної Н. В., у якому просило її задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПФ «Ордекс» та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою приватного нотаріуса СМНО Нагорної Н. В.
16 травня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що в межах Генерального договору на здійснення кредитних операцій від 24 жовтня 2016 року № ГД-11-18/2016 між АТ «Мегабанк» як кредитодавцем та ПФ «Ордекс» як позичальником було укладено низку кредитних договорів, а саме:
24 жовтня 2016 року - кредитний договір № 11-18/2016-МК-UАН, за умовами якого з урахуванням додаткових угод до цього договору, позичальник отримав кредит в розмірі 4 400 000,00 грн на строк до 16 березня 2020 року;
30 листопада 2016 року - кредитний договір № 11-18/2016-МК-UАН-1, за умовами якого з урахуванням додаткових угод до цього договору, позичальник отримав кредит в розмірі 3 154 000,00 грн на строк до 29 листопада 2019 року;
14 червня 2018 року - кредитний договір № 11-18/2016-МК-UАН-3, за умовами якого з урахуванням додаткових угод до цього договору, позичальник отримав кредит в розмірі 3 350 000,00 грн на строк до 12 червня 2020 року;
18 січня 2019 року - кредитний договір № 11-18/2016-МК-UАН-4, за умовами якого з урахуванням додаткових угод до цього договору, позичальник отримав кредит в розмірі 1 000 000,00 грн на строк до 20 березня 2020 року;
15 лютого 2019 року - кредитний договір № 11-18/2016-МК-НАН-5, за умовами якого з урахуванням додаткових угод до цього договору, позичальник отримав кредит в розмірі 300 000,00 грн на строк до 20 грудня 2019 року.
Для забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами 24 жовтня 2016 року між ПФ «Ордекс» як іпотекодавцем та АТ «Мегабанк» як іпотекодержателем було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір (з подальшими змінами до нього), предметом якого є нежитлове приміщення (торгівельно-побутовий комплекс, салон-перукарня) загальною площею 1 455,1 кв. м, реєстровий номер об'єкта нерухомого майна 325103859101, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
У пункті 1.4 іпотечного договору сторони обумовили, що вартість предмета іпотеки становить 6 659 720,00 грн.
Згідно з пунктом 3.3.6, який міститься у розділі 3 «Права та обов'язки сторін» іпотечного договору, іпотекодавець має право набути право власності на предмет іпотеки у порядку, передбаченому чинним законодавством, у разі порушення умов основного зобов'язання та/або цього договору, а також у випадку порушення справи про банкрутство іпотекодавця.
Розділ 5 іпотечного договору, який має назву «Звернення стягнення на предмет іпотеки. Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя», містить такі пункти:
пункт 5.1, згідно з яким у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем основного зобов'язання, а також з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому чинним законодавством України;
пункт 5.2 застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яким передбачено, що: іпотекодержатель має право при зверненні стягнення на предмет іпотеки від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, у порядку, встановленому чинним законодавством, для чого отримувати всі необхідні документи (витяги, довідки тощо) в центральних органах виконавчої влади, органах Міністерства юстиції, органах нотаріату, БТІ та в будь-яких інших установах, організаціях та підприємствах (підпункт 5.2.1); визначений підпунктом 5.2.1 цього Договору спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені законодавством України способи звернення стягнення на предмет іпотеки (підпункт 5.2.2).
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» АТ «Мегабанк» 21 квітня 2020 року надіслало позивачу вимогу № 91-3064 про усунення порушень основного зобов'язання та попередило, що в разі несплати заборгованості за кредитними договорами, а саме: за договором від 24 жовтня 2016 року № 11-18/2016-МК-UАН в розмірі 1 224 748,10 грн; за договором від 30 листопада 2016 року № 11-18/2016-МК-UАН-1 - 339 412,42 грн; за договором від 14 червня 2018 року № 11-18/2016-МК-UАН-3 - 3 407 351,37 грн; за договором від 18 січня 2019 року № 11-18/2016-МК-UАН-4 - 845 152,46 грн; за договором від 15 лютого 2019 року № 11-18/2016-МК-НАН-5 - 54 758,43 грн протягом 30 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги банк як іпотекодержатель реалізує своє право звернути стягнення на предмет іпотеки.
Вказану вимогу ПФ «Ордекс» отримала 27 квітня 2020 року, однак зазначені у ній порушення не усунула.
У лютому 2021 року АТ «Мегабанк» звернулося до приватного нотаріуса СМНО Нагорної Н. В. із заявою, в якій просило передати йому право власності на предмет іпотеки.
За результатами розгляду вказаної заяви 24 лютого 2021 року приватний нотаріус СМНО Нагорна Н. В. як державний реєстратор в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки прийняла рішення про державну реєстрацію за АТ «Мегабанк» права власності на нежитлове приміщення (торгівельно-побутовий комплекс, салон-перукарня) загальною площею 1 455,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 14 травня 2021 року АТ «Мегабанк» відчужило це нежитлове приміщення на користь ОСОБА_1 , який, у свою чергу, подарував 56/100 частки спірного майна ОСОБА_2 , про що свідчить договір дарування від 29 жовтня 2021 року.
08 листопада 2021 року окремим об'єктам власності, які утворилися в результаті поділу спірного приміщення, присвоєно нові адреси: номер будівлі 17/1-А та номер будівлі 17/1-Б на АДРЕСА_2 .
У матеріалах справи є висновок про вартість майна від 19 жовтня 2021 року, згідно з яким станом на 11 лютого 2021 року вартість нежитлових приміщень загальною площею 1 455,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 становила 7 257 000,00 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скаргах, дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Відповідно до пунктів 1, 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Окремим видом застави є іпотека - застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).
У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 01 березня 2018 року у справі № 461/12052/15, від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16 та інших неодноразово вказувала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб'єктний склад спору, у якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» спір щодо правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов'язання, належить до юрисдикції господарського суду, якщо таке основне зобов'язання є господарським і спір щодо нього підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 201/5876/22 сформульовано висновок про те, що спір щодо правочину, у тому числі оскарження реєстраційних дій щодо такого правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов'язання між юридичними особами, належить до юрисдикції господарського суду, оскільки такий правочин є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб'єктів.
У справі, яка переглядається, позивач звернувся з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
З матеріалів цієї справи відомо, що між АТ «Мегабанк» і ПФ «Ордекс» були укладені кредитні договори та договір іпотеки, на підставі якого АТ «Мегабанк» спочатку в позасудовому порядку зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки, а в подальшому відчужило це майно ОСОБА_1 , а той, у свою чергу, подарував 56/100 часток нежитлового приміщення ОСОБА_2 .
Отже, спір у цій справі стосується витребування на користь юридичної особи майна з чужого незаконного володіння, яке було предметом іпотеки на забезпечення виконання умов кредитних договорів, сторонами якого є юридичні особи, тобто, стосується правовідносин, які є похідними від кредитних правовідносин суб'єктів господарювання.
Близький за змістом висновок щодо предметної юрисдикції таких спорів викладений у постановах Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 201/1916/23 (провадження 61-2700св24), від 29 березня 2024 року у справі № 347/237/21 (провадження № 61-5644св22), від 28 лютого 2024 року у справі № 308/14855/19 (провадження 61-13877св21), від 28 лютого 2024 року у справі № 759/16791/20 (провадження № 61-13362св22), від 07 лютого 2024 року у справі № 953/4958/20 (провадження 61-1267св23), від 22 листопада 2023 року у справі № 243/12225/21 (провадження № 61-12897св22), від 30 серпня 2023 року у справі № 953/24224/19 (провадження № 61-11599св21), від 28 червня 2023 року у справі № 444/1011/20 (провадження № 61-11222св22), від 26 липня 2023 року у справі № 201/8793/21-ц (провадження № 61-7797св23).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22) зазначено, що суд касаційної інстанції перевіряє дотримання загальними судами правил юрисдикції незалежно від наявності відповідних доводів у касаційній скарзі; при встановленні порушення правил юрисдикції загальних судів, суд касаційної інстанції закриває провадження у справі повністю або у відповідній частині позовних вимог. У разі встановлення судом, що позовні вимоги за своїм суб'єктним складом повинні розглядатися в господарському судочинстві, суд закриває провадження у справі (повністю або частково), незалежно від доводів касаційної скарги. При цьому розгляд позовних вимог у порядку цивільного судочинства по суті є неможливим.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
З огляду на те що суди попередніх інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, в тому числі й оскаржуваної ухвали Сумського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року про забезпечення позову, із закриттям провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
Враховуючи наведене підлягає скасуванню і постанова Верховного Суду від 28 червня 2023 року, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року - без змін.
На виконання частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз'яснює позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови він може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Нагорної Наталії Василівни та Приватної фірми «Ордекс» задовольнити частково.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 січня 2023 року, постанову Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року, постанову Верховного Суду від 28 червня 2023 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року скасувати.
Провадження у справі за позовом Приватної фірми «Ордекс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Нагорна Наталія Василівна, Акціонерне товариство «Мегабанк», про витребування майна з чужого незаконного володіння закрити.
Повідомити Приватну фірму «Ордекс», що розгляд справи за її позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.
Попередити Приватну фірму «Ордекс» про те, що в разі неподання протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією справу буде повернено до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко В. М. Коротун
М. Ю. Тітов