18 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 760/28654/18
провадження № 61-13639св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» як правонаступник Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо» як правонаступника Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування реєстрації права власності на квартиру, внесення запису про реєстрацію обтяження, заборону відчуження об'єктів нерухомого майна та про визнання прав іпотекодержателя
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Палієнка Олександра Андрійовича на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року у складі судді Оксюти Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Шкоріної О. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль», банк) звернулося до суду з позовом, у якому просило відновити його порушене право як іпотекодержателя за договором іпотеки від 16 червня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П., зареєстрованого в реєстрі за № 2139, шляхом:
визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 21 грудня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Н. М., зареєстрованого в реєстрі за № 2112;
визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 10 червня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М., зареєстрованого в реєстрі за № 1667;
скасування реєстрації права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;
скасування реєстрації права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 ;
скасування реєстрації права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;
внесення до Державного реєстру Іпотек запису про реєстрацію обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме однокімнатної квартири, загальною площею 31,80 кв. м, житловою площею 17,20 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за договором іпотеки від 16 червня 2007 року;
внесення до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження нерухомого майна, а саме: однокімнатної квартири, загальною площею 31,80 кв. м, житловою площею 17,20 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за договором іпотеки від 16 червня 2017 року;
визнання за АТ «Райффайзен Банк Аваль» права пріоритету іпотекодержателя нерухомого майна, а саме: однокімнатної квартири загальною площею 31,80 кв. м, житловою 17,20 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом за договором іпотеки від 16 червня 2007 року, на задоволення забезпечених іпотекою вимог відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб з моменту державної реєстрації іпотеки, тобто з 16 червня 2007 року.
Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ «Райффайзен Банк Аваль» посилалося на те, що 16 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль», і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 014/9407/81/56852, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 76 125,00 дол. США строком до 16 червня 2027 року з процентною ставкою 12,50 річних.
Цього ж дня для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого виконання зобов'язань за кредитним договором забезпечено нерухомим майном, а саме квартирою загальною площею 31,80 кв. м, житловою площею 17,20 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Використовуючи право, передбачене статтею 33 Закону України «Про іпотеку», у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької О. В. із заявою про вчинення виконавчого напису на іпотечному договорі.
На підставі вказаної заяви та наданих банком документів 26 січня 2009 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Комарницька О. В. вчинила виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме однокімнатну квартиру, загальною площею 31,80 кв. м, житловою площею 17,20 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .
У подальшому рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2010 року зазначений виконавчий напис нотаріуса визнано таким, що не підлягає виконанню, записи про іпотеку виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру Іпотек.
У період чинності вказаного рішення ОСОБА_2 здійснив відчуження спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 21 грудня 2010 року ОСОБА_3 , яка згодом відчужила її за договором купівлі-продажу від 10 червня 2011 року ОСОБА_1 .
Водночас рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2011 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2010 року скасовано, ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та визнання кредитного договору недійсним, договору іпотеки недійсним, відшкодування збитків і моральної шкоди відмовлено.
Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, яке існувало до ухвалення рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2010 року, порушене, у зв'язку з чим позивач вважає, що має переважне право на захист свого інтересу та просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Солом'янський районний суд міста Києва рішенням від 22 лютого 2019 року позов задовольнив.
Визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири від 21 грудня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Н. М., зареєстрований в реєстрі за № 2112.
Визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири від 10 червня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М., зареєстрований в реєстрі за № 1667.
Скасував реєстрацію права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;
Скасував реєстрацію права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3
Зареєстрував право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Вніс до Державного реєстру Іпотек запис про реєстрацію обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме: однокімнатної квартири, загальною площею 31,80 кв. м, житловою площею 17,20 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за договором іпотеки від 16 червня 2007 року;
Вніс до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження нерухомого майна, а саме: однокімнатної квартири, загальною площею 31,80 кв. м, житловою площею 17,20 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом за договором іпотеки від 16 червня 2007 року;
Визнав за АТ «Райффайзен Банк Аваль» право пріоритету іпотекодержателя нерухомого майна, а саме однокімнатної квартири, загальною площею 31,80 кв. м, житловою 17,20 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом за договором іпотеки від 16 червня 2007 року, на задоволення забезпечених іпотекою вимог відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб з моменту державної реєстрації іпотеки, тобто з 16 червня 2007 року.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки АТ «Райффайзен Банк Аваль» як іпотекодержатель за іпотечним договором від 16 червня 2007 року не надавло згоди на продаж предмета іпотеки, договори купівлі-продажу від 21 грудня 2010 року та від 10 червня 2011 року підлягають визнанню недійсними.
Суд дійшов висновку, що презумпція правомірності договору іпотеки не спростована (у спірному випадку - у зв'язку із скасуванням судового рішення), всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Ухвалене судом рішення про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а іпотека (права й обов'язки сторін) залишається чинною з моменту первинної реєстрації в Державному реєстрі Іпотек.
Отже, позовні вимоги про скасування реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_1 і за ОСОБА_2 та внесення до Державного реєстру Іпотек запису про реєстрацію обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме спірної квартири, яка є предметом за договором іпотеки від 16 червня 2007 року; внесення до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження зазначеного нерухомого майна, також підлягають задоволенню.
Оскільки рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2011 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2010 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , зокрема, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відмовлено, суд вважав, що зобов'язання за кредитним договором та договором іпотеки не припинено, а тому порушене право кредитора підлягало захисту в обраний ним спосіб.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 15 серпня 2023 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задовольнив частково. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року скасував та ухвалив нове рішення. Позов АТ «Райффайзен Банк Аваль» задовольнив частково. Визнав за АТ «Райффайзен Банк Аваль» право іпотекодержателя нерухомого майна, а саме однокімнатної квартири, загальною площею 31,80 кв. м, житловою 17,20 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за договором іпотеки від 16 червня 2007 року, з моменту державної реєстрації іпотеки, тобто з 16 червня 2007 року. В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції мотивував постанову тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності учасника справи ОСОБА_3 , належним чином не повідомленої про місце, дату і час судового засідання, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.
Ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що позовні вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності на квартиру та визнання недійсними договорів купівлі-продажу, внесення відомостей про заборону відчуження, внесення запису про реєстрацію обтяження, а також про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за особою, яка передавала майно в іпотеку, є неефективним способом захисту порушеного права, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
Позовна вимога про визнання прав іпотекодержателя підлягає задоволенню, оскільки зобов'язання, які були забезпечені іпотекою, не припинились, а права позивача внаслідок відчуження іпотечного майна були порушені.
Доводи про те, що позивач пропустив строк звернення до суду, апеляційний суд не взяв до уваги з огляду на те, що ОСОБА_1 , яка подавала заяву до суду першої інстанції про застосування позовної давності, рішення суду не оскаржувала, а отже, згодна з тим, що її заява правомірно не була задоволена судом. Щодо можливості застосування позовної давності за заявою ОСОБА_3 суд зазначив, що право іпотекодержателя за договором іпотеки не припинилось, а відповідно, правовідносини, що виникли, є триваючими, і позивач, звертаючись з позовом у вересні 2018 року, не пропустив позовну давність.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У вересні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Палієнко О. А.подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просивскасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року в частині задоволених вимог позову та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-1582цс16.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, частково задовольняючи позов про визнання прав іпотекодержателя, не зазначив, чому саме позивач не має можливості захистити свої права шляхом звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсним договорів, за яким відбулося відчуження предмета іпотеки. При цьому, не задовольнивши позовних вимог позивача в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу предмета іпотеки, апеляційний суд не мав законних підстав визнавати право іпотекодержателя на спірну квартиру. Також апеляційний суд не врахував, що запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а тому й поновлення права з первинної дати є неможливим. Крім того, позовною вимогою є визнання права пріоритету іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог щодо зареєстрованих прав чи вимог інших осіб з моменту державної реєстрації іпотеки, тобто з 16 червня 2007 року, а не визнання права іпотекодержателя з моменту державної реєстрації іпотеки, тобто з 16 червня 2007 року, як зазначено в оскаржуваному рішенні.
До ОСОБА_1 , яка набула права власності на спірну квартиру за відсутності відомостей про обтяження (іпотеку), у подальшому не може бути застосовано відповідні обтяження (обмеження прав, визнання прав іпотекодержателя на таку нерухомість), адже це призведе до фактично одноосібної відповідальності ОСОБА_1 за порушення інших осіб та порушення принципу добросовісності набувача. Задоволення позовних вимог лише в частині визнання права іпотекодержателя, з урахуванням обставин на час розгляду справи апеляційним судом, позбавляє відповідачку можливості ефективно захищати свої права та інтереси в майбутньому.
Так, придбавши нерухомість за відплатним договором і в подальшому фактично втративши майно, ОСОБА_1 має необхідність шукати шляхи відшкодування завданої їй шкоди за рахунок продавця квартири ( ОСОБА_3 ) або шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння (в ОСОБА_4 ). Однак ОСОБА_4 придбав нерухомість на прилюдних торгах та в період чинності рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року, а тому він може бути визнаний судом добросовісним набувачем, що позбавить ОСОБА_1 можливості витребувати в нього своє майно.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
21 грудня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 23 квітня 2024 року суддею-доповідачем визначено Зайцева А. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що 16 червня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль», і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 014/9407/81/56852, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 76 125,00 дол. США строком до 16 червня 2027 року з процентною ставкою 12,50 річних.
Цього ж дня для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого виконання зобов'язань за кредитним договором забезпечено нерухомим майном, а саме квартирою, загальною площею 31,80 кв. м, житловою площею 17,20 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Предмет іпотеки було обтяжено згідно з чинним на той час законодавством України, про що внесено відповідні записи до Державного реєстру Іпотек та до Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна.
Використовуючи право, передбачене статтею 33 Закону України «Про іпотеку», ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької О. В. із заявою про вчинення виконавчого напису на іпотечному договорі, з метою погашення заборгованості за кредитним договором.
На підставі вказаної заяви та наданих банком документів 26 січня 2009 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Комарницька О. В. вчинила виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме спірну однокімнатну квартиру, що належить на праві власності ОСОБА_2 .
У подальшому рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2010 року зазначений виконавчий напис нотаріуса визнано таким, що не підлягає виконанню, а записи про іпотеку виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру Іпотек.
В період чинності вказаного рішення місцевого суду ОСОБА_2 здійснив відчуження квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 21 грудня 2010 року, яка продала її за договором купівлі-продажу від 10 червня 2011 року ОСОБА_1 .
Водночас рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2011 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2010 року скасовано, ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та визнання кредитного договору недійсним, договору іпотеки недійсним, відшкодування збитків і моральної шкоди відмовлено.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення оскаржені тільки в частині задоволених вимог позову, а тому переглядаються лише в цій частині.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Спірні правовідносини стосуються захисту прав кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, який був відчужений на користь третіх осіб у період відсутності в державних реєстрах запису про обтяження майна іпотекою.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (неподільним об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Відповідно до частини першої, п'ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з частинами першою, третьою статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (див. пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23)).
У частині другій статті 328 ЦК України встановлено презумпцію правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.
Тобто факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначено:
«7.21. З огляду на наведені у постанові в справі № 922/2416/17 мотиви, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.
7.22. Означена конкретизація висновків полягає у такому:
- скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;
- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення;
- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;
- запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;
- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;
- при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження».
Тобто, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) Велика Палата Верховного Суду доволі чітко зазначила, що добра совість враховується при набутті права на майно. І відсутність в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень зумовлює такий суровий наслідок для іпотекодержателя, як припинення права іпотеки.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися з урахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Норми закону полягають в такому: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року у справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).
Звертаючись до суду з позовом, АТ «Райффайзен Банк Аваль» посилалося на те, що спірна квартира була предметом іпотеки за договором від 16 червня 2007 року, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_2 .
Апеляційний суд встановив, що 26 січня 2009 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Комарницька О. В. вчинила виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2010 року зазначений виконавчий напис нотаріуса визнано таким, що не підлягає виконанню, а записи про іпотеку виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру Іпотек.
У період чинності вказаного рішення місцевого суду ОСОБА_2 здійснив відчуження квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21 грудня 2010 року ОСОБА_3 , яка відчужила її за договором купівлі-продажу від 10 червня 2011 року ОСОБА_1 .
З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що заочним рішенням Солом'янського районного суду від 01 лютого 2011 року у справі № 2-5409/10 розірвано кредитний договір від 16 червня 2007 року № 014/9407/81/56852, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_2 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 382 726,33 грн заборгованості за кредитним договором. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Водночас рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2011 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2010 року скасовано, ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та визнання кредитного договору недійсним, договору іпотеки недійсним, відшкодування збитків і моральної шкоди відмовлено.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 19 травня 2017 року, яка додана до позовної заяви, відомо, що обтяження на предмет іпотеки, на час укладення договорів купівлі-продажу квартири, були вістуні.
Таким чином, апеляційний суд встановив, що на момент укладення ОСОБА_1 договору купівлі-продажу квартири від 10 червня 2011 року, в реєстрі не було інформації про права інших осіб на це нерухоме майно (спірну квартиру) або їх обтяження.
Крім того, апеляційний суд встановив, що 20 липня 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сліпченко Н. В. відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта від 13 липня 2021 року, складеного приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Кісельовою В. В., видала ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на спірну квартиру, яку він придбав на електронних торгах. У свідоцтві зазначено, що предмет іпотеки належав ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 23 лютого 2007 року та рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року у справі № 760/28654/18, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 серпня 2019 року.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач не доводив недобросовісності набуття ОСОБА_1 спірного майна, хоча, виходячи з характеру цивільно-правового спору, саме позивач мав довести недобросовісність відповідача під час набуття у власність спірного майна як визначальну підставу для задоволення вимоги про визнання позивача іпотекодержателем нерухомого майна.
Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі № 278/3095/21 (провадження № 61-1534св23), від 22 листопада 2023 року у справі № 201/1968/22 (провадження № 61-5424св23), від 24 квітня 2024 року у справі 464/310/22 (провадження 61-7117св23).
Не звернув достатньої уваги суд і на те, що після скасування рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2010 року в апеляційному порядку за апеляційною скаргою позивача, він тривалий час (з листопада 2011 року до жовтня 2018 року), знаючи про припинення обтяжень у відповідних державних реєстрах не вживав заходів щодо їх поновлення; банк не вчиняв дій щодо звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса вчиненого ще у 2009 році.
Отже, апеляційний суд, частково задовольняючи позов, не надав правової оцінки добросовісності ОСОБА_1 , яка набула право власності на спірну квартиру в той момент, коли у реєстрі не було інформації про її обтяження та діям (бездіяльності) іпотекодержателя, тому дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які суди не досліджували, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
Враховуючи наведене, постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін з огляду на мотиви скасування судового рішення, на підставі чого вирішити спір.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Палієнка Олександра Андрійовичазадовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року в частині вирішення вимог про визнання за Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» права іпотекодержателя нерухомого майнаскасувати, справу в частині вирішення цих вимог направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко В. М. Коротун
М. Ю. Тітов