16 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 552/104/14
провадження № 61-14474св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2023 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Пікуля В. П., Гальонкіна С. А. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом в якому просило стягнути солідарно з
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в розмірі
858 990,77 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Київський районний суд м. Полтави ухвалою від 11 червня 2014 року залучив до участі у справі правонаступника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , 2004 року народження.
Київський районний суд м. Полтави рішенням від 19 червня 2014 року стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 858 990,77 грн з яких сума заборгованості за кредитом - 558 466,59 грн, сума заборгованості за відсотками - 300 524,17 грн.
В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , яка діє як законний представник ОСОБА_3 , 2004 року народження, яка є спадкоємцем ОСОБА_2 відмовив.
Київський районний суд м. Полтави ухвалою від 13 грудня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів у справі відмовив. Заяву АТ «Альфа-Банк» про заміну сторони виконавчого провадження задовольнив. Замінив стягувача - ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - АТ «Альфа-Банк» щодо виконання рішення у справі № 552/104/14-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 07 липня 2023 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2021 року.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд апеляційної інстанції вказував, що
ОСОБА_1 реалізувала своє право на апеляційне оскарження ухвали, подавши первісну апеляційну скаргу 28 грудня 2021 року. Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 29 квітня 2022 року про повернення первісної апеляційної скарги не оскаржувала в касаційному порядку.
Сам лише факт повернення первісної апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження, враховуючи значний час (11 місяців), який сплинув із моменту повернення первісної апеляційної скарги (29 квітня
2022 року) до повторної подачі апеляційної скарги (29 березня 2023 року).
ОСОБА_1 у своєму клопотанні від 26 червня 2023 року не навела об'єктивних обставин та доказів на їх підтвердження про існування об'єктивних причин неможливості у якнайкоротший строк поцікавитись станом ініційованого нею апеляційного провадження, враховуючи те, що мала представника у справі (адвоката), проживає у місці Полтаві, де розташований суд та де не велись активні бойові дії з початку вторгнення в Україну військ рф.
Суд апеляційної інстанції також зазначав, що не є такою об'єктивною перешкодою тимчасове обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року, оскільки доступ до реєстру був відновлений 20 червня 2022 року (тоді як апеляційна скарга була подана 29 березня 2023 року), також заявник не довела об'єктивної неможливості ознайомитись із матеріалами справи (як особисто, так і через представника) раніше ніж 28 березня 2023 року.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2023 року в якій просила оскаржену ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявниця зазначає, що 28 грудня 2021 року, у межах п'ятнадцятиденного строку з дня ознайомлення з повним текстом ухвали місцевого суду від 13 грудня 2021 року, вона звернулася із апеляційною скаргою. Полтавський апеляційний суд ухвалою
від 21 лютого 2022 року наведену апеляційну скаргу залишив без руху, а 29 квітня 2022 року повернув апелянту.
Ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та ухвали про повернення апеляційної скарги заявник не отримувала.
Заявниця вказує, що 29 березня 2023 року повторно подала апеляційну скаргу разом із квитанцією про сплату судового збору в межах десятиденного строку з моменту ознайомлення з матеріалами справи 28 березня 2023 року та відповідно отримання ухвали Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року про залишення первісної апеляційної скарги без руху. Крім того в період часу з 24 лютого 2022 року
до 20 червня 2022 року всі реєстри, в тому числі і Державний реєстр судових рішень були закриті.
Аргументом касаційної скарги також є посилання на неврахування апеляційним судом правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 752/24301/19 та від 07 липня 2022 року у справі
№ 120/4298/21-а.
Додатково зазначає, що підставою звернення до суду майже через рік з надання ухвали Полтавського апеляційного суду були також карантинні обмеження, які були запроваджені з 11 березня 2020 року. Проти співвласників АТ «Альфа-Банк» були запроваджені персональні санкції; до м. Полтави із м. Сум прибували евакуаційні колони, Рада суддів рекомендувала всім судам України відкладати розгляд справ у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні.
Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 19 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Київського районного суду м. Полтави.
30 жовтня 2023 року цивільна справа № 552/104/14-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Можливість забезпечення права на апеляційний перегляд справи є також однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 8 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом з тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.
Як зазначається у Рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року
№ 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011).
У Рішенні від 08 квітня 2015 року у справі № 3-рп/2015 Конституційний Суд України виклав висновок про те, що право на судовий захист включає в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, зокрема, від помилкових і неправосудних судових рішень.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України», № 15123/03).
ЄСПЛ зазначив, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії», № 11681/85).
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Зазначена конвенційна норма зобов'язує щоб судові процедури були справедливі для обох сторін справи.
Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (справа «Перетяка та Шереметьєв проти України», рішення від 21 грудня 2010 року).
Згідно зі статтею 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
За змістом статті 354 ЦПК України клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. Поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ЦПК України не пов'язує право суду відносити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Тобто поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження є правом суду, яке останній реалізує лише встановивши об'єктивну неможливість дотримання особою, яка подає апеляційну скаргу, відповідних вимог процесуального закону щодо строків оскарження судового рішення.
Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 червня 2020 року у справі № 926/1037-б/15, від 14 червня 2022 року у справі № 904/3541/15, від 21 грудня 2022 року у справі № 758/4418/19.
Відмовивши у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд керувався тим, що ОСОБА_1 не дотрималася строку оскарження ухвали суду першої інстанції, а надані докази та наведені у заяві підстави для його поновлення не є поважними.
Згідно з матеріалами справи встановлено таке.
13 грудня 2021 року суд першої інстанції постановив ухвалу, якою у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів відмовив.
Копія наведеної ухвали була надіслана ОСОБА_1 судом першої інстанції за вказаною нею адресою та отримана її представником ОСОБА_4 14 грудня
2021 року.
28 грудня 2021 року ОСОБА_1 оскаржила ухвалу місцевого суду 13 грудня
2021 року в апеляційному порядку.
21 лютого 2022 року Полтавський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2021 року залишив без руху.
24 лютого 2022 року суд апеляційної інстанції надіслав означену ухвалу
ОСОБА_1
07 квітня 2022 року на адресу суду апеляційної інстанції повернулось зворотнє повідомлення про вручення з відміткою (до скриньки) (а. с. 54, том 2).
Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) не можна тлумачити як таку, що встановлює певну форму обслуговування судової кореспонденції. Від національних органів влади також не вимагається забезпечення бездоганного функціонування поштової системи. Тим не менш, загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу. Невручення стороні належним чином судових документів може позбавити його або її можливості захищати себе у провадженні.
У справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції.
29 квітня 2022 року апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнав неподаною та повернув апелянту.
29 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулася із апеляційною скаргою на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2021 року до якої також долучила заяву в якій просила визнати поважними строки на подачу апеляційної скарги.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 07 червня 2023 року визнав неповажними підстави для поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження, зазначені у заяві про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження; апеляційну скаргу залишив без руху та роз'яснив заявниці, що для належного усунення недоліків необхідно протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали надати до Полтавського апеляційного суду на ім'я головуючого-судді Абрамова П. С. із зазначенням номеру справи заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав для поновлення строку.
Копію цієї ухвали Полтавського апеляційного суду від 07 червня 2023 року отримав представник заявниці ОСОБА_1 - ОСОБА_4 14 червня 2023 року під розписку у апеляційному суді.
26 червня 2023 року, тобто, в межах процесуального строку, наданого судом на усунення недоліків, від заявниці надійшло клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
У вказаному клопотанні, як на поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Київського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2021 року заявник вказувала на наступні обставини:
- ухвала про залишення первісної апеляційної скарги без руху від 21 лютого 2022 року постановлена судом з порушенням строку, передбаченого частиною шостою статті 357 ЦПК України. Після постановлення цієї ухвали - 24 лютого 2022 року на території України був введений воєнний стан; ухвалу заявниця під розписку не отримала, а рекомендоване повідомлення з відміткою «до скриньки» не є належним врученням;
- 24 лютого 2022 року ДП «НАІС» тимчасово припинило роботу Єдиних та Державних реєстрів, які знаходяться у підпорядкуванні Міністерству юстиції України;
- 28 лютого 2022 року Європейський суд запровадив персональні санкції проти співвласників «Альфа-Банку»;
- 02 березня 2023 року Рада Суддів рекомендувала всім судам України по можливості відкладати розгляд справ, окрім термінових;
- 08 березня 2022 року прибула перша евакуаційна колона із м. Сум до м. Полтави;
- 15 березня 2022 року набули чинності Закони України № 2108-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» та № 2107-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення відповідальності осіб, які здійснювали колабораційну діяльність»;
- 29 квітня 2022 року Полтавський апеляційний суд ухвалою первісну апеляційну скаргу повернув заявниці; вказана ухвала належним чином вручена не була;
- 20 червня 2022 року Державна судова адміністрація відновила загальний доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень;
- судовий збір заявник сплатила в межах десятиденного строку з моменту ознайомлення із матеріалами справи 28 березня 2023 року та, відповідно, отримання ухвали Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року про залишення первісної апеляційної скарги без руху.
У своїй практиці ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші).
З результатів аналізу практики ЄСПЛ випливає, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справа «Устименко проти України»); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справа «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania)).
Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 08 лютого 2022 року у справі № 1227/8971/2012, провадження № 14-198звц21.
Згідно з частиною сьомою статті 272 ЦПК України, якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалу Київського районного суду м. Полтави
від 13 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 отримала у суді першої інстанції 14 грудня 2021 року
Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, який правильно зауважив, що сам лише факт повернення первісної апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження, враховуючи значний час (11 місяців), який сплинув із моменту повернення первісної апеляційної скарги (29 квітня 2022 року) до повторної подачі апеляційної скарги (29 березня
2023 року).
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Німеччини» від 04 жовтня
2001 року наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
За вимогами частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Здійснюючи аналіз поданого 26 червня 2023 року клопотання апеляційний суд правильно вказував, що заявник не навела обставин та доказів на їх підтвердження про існування об'єктивних причин неможливості у якнайкоротший строк поцікавитись станом ініційованого нею апеляційного провадження, враховуючи те, що мала представника у справі, проживає у м. Полтаві, де розташований суд та де не велись активні бойові дії з початку вторгнення в Україну військ рф.
Зауважив, що не є такою об'єктивною перешкодою тимчасове обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року, оскільки доступ до реєстру був відновлений
20 червня 2022 року, тоді як апеляційна скарга була подана 29 березня 2023 року і заявниця не довела об'єктивної неможливості ознайомитись із матеріалами справи (як особисто, так і через представника) раніше ніж 28 березня 2023 року.
Одночасно апеляційний суд надав оцінку і обставинам, викладеним ОСОБА_1 у клопотанні від 26 червня 2023, року, які аналогічні аргументам касаційної скарги про те, що запровадження персональних санкцій проти співвласників АТ «Альфа-Банк»; тимчасове припинення роботи єдиних та державних реєстрів, які знаходяться у підпорядкуванні МЮУ; набрання чинності Законами України № 2108-ІХ та № 2107-ІХ; прибуття до м. Полтави евакуаційної колони із м. Сум; рекомендації Ради Суддів всім судам України по необхідність відкладення розгляду справ у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні, не можна визнати дійсними істотними перешкодами чи труднощами для подачі заявницею повторної апеляційної скарги у найкоротший строк з моменту повернення первісної апеляційної скарги, а тому такі обставини не свідчать про поважність причин пропуску строку на подачу апеляційної скарги.
З огляду на наведене колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що за обставин цієї справи відсутні підстави вважати, що права відповідача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд відповідно до статті 55 Конституції України, пункту 1 статті 6 Конвенції є порушеними, оскільки заявник на повідомила об'єктивних причин неможливості чи існування обставин непереборної сили для своєчасного звернення із апеляційною скаргою.
Оцінки висновкам апеляційного суду, під час постановлення ухвали від 29 квітня
2022 року, яка не є предметом касаційного перегляду колегія суддів не надає.
Верховний Суд також зауважує, що в межах касаційного перегляду суд касаційної інстанції перевіряє висновки апеляційного суду, яких він дійшов під час постановлення ухвали від 07 липня 2023 року щодо питання поновлення строку для оскарження ухвали суду першої інстанції з порушенням присічного строку, підставами поновлення якого можуть бути: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Під час касаційного перегляду оскарженої ухвали обставин, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України, Верховний Суд не встановив.
Щодо аргументу касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 752/24301/19 та від 07 липня 2022 року у справі № 120/4298/21-а колегія суддів доходить таких висновків.
У постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 752/24301/19 (провадження № 61-5390св22) зазначено, що визнаючи неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження, зазначені заявниками, апеляційний суд не врахував, що особа має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому відповідного рішення суду; не звернув уваги на те, що суд першої інстанції не виконав вимоги статті 272 ЦПК України щодо вручення судового рішення, не спростував доводи позивачів, що копії рішення суду першої інстанції на їх адреси не направлялися та не були вручені, не надав оцінки тому, що оприлюднення в ЄДРСР тексту судового рішення не виконує функцію суду щодо вручення судового рішення.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 липня 2022 року в справі № 120/4298/21-а (адміністративне провадження № К/990/281/22) вказано, що пунктом 5.8 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя
від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (далі - Положення), встановлено, що офіційна електронна адреса - це сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. Таким чином, у розумінні Положення офіційною електронною адресою є адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. З огляду на це Суд вважає обґрунтованими доводи скаржника про відсутність у нього офіційної електронної адреси.
Враховуючи, що за обставинами цієї справи заявник ОСОБА_1 , повторно звернувшись у березні 2023 року із апеляційною скаргою на ухвалу місцевого суду від 13 грудня 2021 року не довела наявністьповажних причин пропуску строку на подачу апеляційної скарги, колегія суддів відхиляє посилання на правові позиції, викладені у наведених скаргах, оскільки висновки у них зроблені за інших фактичних обставин.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм процесуального закону.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров