16 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 761/31772/20
провадження № 61-13738св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»,
треті особи: Професійна спілка працівників Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», Первинна профспілкова організація працівників Центрального офісу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року у складі судді Юзькової О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2023 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», треті особи: Професійна спілка працівників Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», Первинна профспілкова організація працівників Центрального офісу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк», про визнання звільнення протиправним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у жовтні 2020 року звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк»), в якому просив:
- визнати протиправним його звільнення з посади старшого регіонального менеджера з питань безпеки (м. Київ) управління фізичної безпеки АТ «Райффайзен Банк» за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, проведене наказом № 1911-к від 11 вересня 2020 року;
- скасувати наказ АТ «Райффайзен Банк» № 1911-к від 11 вересня 2020 року про звільнення з роботи;
- поновити його на посаді в АТ «Райффайзен Банк»;
- стягнути з АТ «Райффайзен Банк» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 36 200,20 грн;
- стягнути з АТ «Райффайзен Банк» на його користь моральну шкоду в розмірі 150 000 грн.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 03 листопада 2003 року до 11 вересня 2020 року перебував у трудових відносинах з АТ «Райффайзен Банк», остання посада - старший регіональний менеджер з питань безпеки (м. Київ) управління фізичної безпеки.
Наказом № 1911-к від 11 вересня 2020 року його звільнено з посади у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Вказував, що загальний трудовий стаж становить 16 років 10 місяців; він є учасником ліквідації аварії на ЧАЄС 2-ї категорії.
Вважає, що під час звільнення було порушено вимоги статті 42 КЗпП України, оскільки АТ «Райффайзен Банк» не надав йому переважне право залишитись на посаді у зв'язку із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці по відношенню до інших працівників; також відповідачем було проігноровано його заяви на переведення на інші посади, які були вільні до дня звільнення.
Також відповідачем було порушено вимоги Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки не надано профспілковій організації, яка діє на підприємстві і членом якої він є, відомості про вивільнення працівників.
Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 04 березня 2021 року залучив до участі у справі як третю особу Первинну профспілкову організацію працівників Центрального офісу Публічного Акціонерного товариства «Райффайзен Банк».
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 30 серпня 2022 року позов залишив без задоволення.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що процедура звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, передбачена чинним законодавством України, не була порушена АТ «Райффайзен Банк».
Позовні вимоги про визнання протиправним звільнення позивача, скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними від позовних вимог про поновлення позивача на посаді, тому також не підлягають задоволенню.
Київський апеляційний суд постановою від 20 липня 2023 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що місцевий суд повно, всебічно та об'єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав правильну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону; доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Сологуба С. А. у вересні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-65цс12, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 та у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 753/7661/18, від 12 серпня 2021 року у справі № 487/989/20, від 24 березня 2021 року у справі № 757/46273/17-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, від 12 травня 2021 року у справі № 561/1030/19, від 26 січня 2022 року у справі № 671/875/20, від 02 жовтня 2019 року у справі № 127/1778/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 309/3784/17, від 30 січня 2019 року у справі № 759/5787/17, від 21 травня 2020 року у справі № 316/969/16-ц, від 31 березня 2020 року у справі № 826/6148/16, від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16, від 30 листопада 2021 року у справі № 640/3806/20, від 29 січня 2020 року у справі № 761/41149/16-ц.
Також суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не дослідили, що реорганізація у банку та скорочення підрозділу Управління фізичної безпеки відбулося із порушенням вимог статті 42 КЗпП України; у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідно до статті 49-4 КЗпП України та статті 22 Закону України «Про професійній спілки, їх права та гарантії діяльності» в процесі реорганізації банку були проведені консультації з профспілками з метою мінімізації наслідків майбутніх скорочень, виявлення кола працівників, які не можуть бути скорочені та коло працівників, які мають переважне право залишення на роботі.
Крім того, суди не надали належної оцінки тому, що позивачу на порушення статті 49 КЗпП України було необґрунтовано відмовлено у переведенні на підставі його заяви від 10 липня 2020 року на вакантну посаду начальника відділу касових операцій та інкасації коштів Центрального офісу та Київської області.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від представника АТ «Райффайзен Банк» - адвоката Оленченко О. Л. у жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що судом на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, встановлено, що всі подані позивачем заяви про переведення на інші посади були розглянуті в установленому в банку порядку і на них були надані позивачу обґрунтовані відповіді.
Судами першої та апеляційної інстанцій на підставі наявних у справі доказів також правильно встановлено, що відповідно до вимог статті 43 КЗпП України, статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» банком було проінформовано Профком про наступне вивільнення позивача та отримано згоду на розірвання трудового договору з позивачем.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та не заслуговують на увагу, оскільки виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Постанови Верховного Суду, на які заявник посилається заявник у касаційній скарзі, не є подібними до правовідносин у справі, яка переглядається.
Суд апеляційної інстанції з урахуванням встановлених фактичних обставин у цій справі застосував положення статті 42 КЗпП України з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах (при однакових встановлених фактичних обставинах справи).
Від представника Первинної профспілкової організації працівників Центрального офісу АТ «Райффайзен Банк» - адвоката Семеняки С. В. у листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність порушень положень статті 49-2 КЗпП України та статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» за встановлених обставин повністю відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 липня 2023 року у справі № 947/1843/21, від 28 вересня 2023 року у справі № 487/7770/21.
Суд апеляційної інстанції правомірно не взяв до уваги посилання позивача щодо його переважного права згідно з статтею 42 КЗпП України на призначення на нові посади в новостворених підрозділах з огляду на те, що передбачене статтею 42 КЗпП України переважне право залишення на роботі має обмежену сферу застосування та не підлягає застосуванню у випадках призначення (переведення) працівників на вакантні посади на підприємстві.
Постанови Верховного Суду, на які заявник посилається заявник у касаційній скарзі, не є подібними до правовідносин у справі, яка переглядається.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 27 вересня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Шевченківського районного суду міста Києва.
Справа № 761/31772/20 надійшла до Верховного Суду 07 листопада 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 13 грудня 2023 року продовжив Первинній профспілковій організації працівників Центрального офісу АТ «Райффайзен Банк» строк на подання відзиву.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Райффайзен Банк» з 03 листопада 2002 року до 11 вересня 2020 року.
Наказом АТ «Райффайзен Банк» від 11 вересня 2020 року № 1911К ОСОБА_1 , старшого регіонального менеджера з питань безпеки (м. Київ) управління фізичної безпеки, звільнено з роботи з 11 вересня 2020 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
25 березня 2020 року Наглядовою радою АТ «Райффайзен Банк», в межах наданих їй повноважень за статутом, прийнято рішення про внесення змін в організацію виробництва і праці банку, а саме - виключено з організаційної структури банку Вертикаль Безпеки та Управління фізичної безпеки банку, як самостійний підрозділ банку, у зв'язку із чим вирішено скоротити всю чисельність та штат працівників Управління фізичної безпеки банку, в якому працював ОСОБА_1 .
На виконання рішення Наглядової Ради Банку прийнята Постанова Правління АТ «Райффайзен Банк» № П-60/2 від 29 квітня 2020 року, відповідно до якої Департаменту організаційного управління та адміністрування трудових відносин доручено провести процедуру звільнення працівників визначених підрозділів у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, а саме: скорочення штату та чисельності працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України), або переведення цих працівників за їх згодою на пропоновані посади у встановленому чинним законодавством України та нормативними документами банку порядку, а Департаменту персоналу внести необхідні зміни до штатного розпису банку у встановленому в банку порядку.
30 квітня 2020 року АТ «Райффайзен Банк» затверджено новий штатний розпис Центрального офісу з 01 травня 2020 року та виключено зі штатного розпису всі посади в Управлінні фізичної безпеки, які згідно Протоколу Наглядової Ради та Постанови Правління підлягали скороченню.
Тобто, в АТ «Райффайзен Банк» фактично відбулися зміни в організації виробництва і праці, виключено з організаційної структури банку Вертикаль безпеки та Управління фізичної безпеки Банку як самостійний підрозділ банку, скорочено всю чисельність та штат працівників зазначеного Управління, в тому числі скороченню підлягала і посада, яку обіймав ОСОБА_1
05 травня 2020 року АТ «Райффайзен Банк» видано наказ № 973К «Про попередження про наступне звільнення за скороченням чисельності та штату працівників».
Згідно з додатком до наказу № 973К від 05 травня 2020 року ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та скорочення чисельності та штату працівників через два місяці з дня ознайомлення з цим наказом (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
Із вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомився 06 травня 2020 року в своєму робочому кабінеті, проте відмовився ставити підпис про ознайомлення, у зв'язку з чим було складено акт про відмову працівника від підпису.
Відповідно до штатного розпису Управління фізичної безпеки, в якому працював ОСОБА_1 , на час прийняття Правлінням АТ «Райффайзен Банк» рішення про скорочення всієї чисельності та штату працівників цього Управління, в Управлінні була передбачена лише одна штатна одиниця на посаді старшого регіонального менеджера з питань безпеки (м. Київ) Управління фізичної безпеки банку, про що свідчить розпорядження від 26 лютого 2020 року про затвердження штатного розпису з 01 березня 2020 року, яку займав позивач.
Судами першої та апеляційної інстанцій на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, встановлено, що в банку були відсутні інші працівники, які б займали таку ж посаду як ОСОБА_1 та серед яких мали б визначатись особи, які мають переважне право на залишенні на роботі.
Окрім того, скороченню підлягав увесь штат та чисельність працівників Управління фізичної безпеки, тобто жоден з працівників не підлягав залишенню на роботі на посаді в цьому Управлінні фізичної безпеки.
Згідно з актом про відмову працівника від підпису про ознайомлення з наказом від 06 травня 2020 року, одночасно з ознайомленням з наказом № 973К від 05 травня 2020 року ОСОБА_1 , старшому регіональному менеджеру з питань безпеки управління фізичної безпеки, було вручено перелік вакантних посад в банку станом на 06 травня 2020 року по Центральному офісу на 5 сторінках, який включав 168 вакансій та по обласних дирекціях на 6 сторінках, який включав 219 вакансій.
Ставити підпис про ознайомлення з вказаним переліком вакансій ОСОБА_1 відмовився.
ОСОБА_1 також було усно роз'яснено, що у випадку згоди на переведення на іншу роботу, запропоновану банком, він має подати заяву, оформлену відповідно до вимог нормативних документів банку. Ненадання цієї заяви буде вважатися відмовою від переведення та позивача буде звільнено у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
На виконання вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України ОСОБА_1 в період з дня попередження по день звільнення надавались переліки всіх наявних на вказані в переліках дати вакантних посад в банку по всій мережі АТ «Райффайзен Банк»: 25 червня 2020 року актуальний перелік вакансій по Центральному офісу станом на 25 червня 2020 року (86 вакансій); 10 липня 2020 року актуальний перелік вакансій по Центральному офісу та в регіонах станом на 10 липня 2020 року (232 вакансії); 15 липня 2020 року актуальний перелік вакансій по Центральному офісу та в регіонах станом на 15 липня 2020 року (232 вакансії в ЦО та 233 вакансії в дирекціях та відділеннях); 17 липня 2020 року перелік вакансій станом на 17 липня 2020 року (180 вакансій); 03 серпня 2020 року перелік вакансій станом на 03 серпня 2020 року (105 вакансій в ЦО, 260 вакансій в дирекціях та відділеннях); 10 серпня 2020 року актуальний перелік вакансій станом на 10 серпня 2020 року (102 вакансії в ЦО та 156 вакансій в дирекціях та відділеннях); 04 вересня 2020 року перелік вакансій станом на 04 вересня 2020 року (89 вакансій в ЦО, 170 вакансій в дирекціях та відділеннях).
Переліки вакантних посад вручались ОСОБА_1 особисто або шляхом направлення на його електронну пошту відповідно до заяви-згоди позивача на застосування електронного документообігу в трудових відносинах від 06 лютого 2020 року.
Так, 04 травня 2020 року засобами електронної пошті позивачем направлялась заява про переведення його на посаду менеджера з безпеки Управління фізичної безпеки Департаменту правового забезпечення та безпеки.
11 червня 2020 року АТ «Райффайзен Банк» до Первинної профспілкової організації працівників Центрального офісу публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль», членом якої був позивач, направлено подання про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1
25 червня 2020 року позивачем подано заяву на переведення на посаду менеджера з протидії фінансовим злочинам Управління менеджменту фінансових злочинів Департаменту комплаєнсу.
26 червня 2020 року за участі позивача на засіданні Профкому було розглянуто подання банку та надано згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, про що свідчить копія протоколу профспілкової організації № 10/06/20р.
10 липня 2020 року позивач направив заяви про переведення на посади в Департамент грошового обігу, інкасації коштів та перевезення валютних цінностей - провідного експерта з підтримки терміналів самообслуговування; головного експерта з підтримки процесів інкасації коштів та начальника відділу касових операцій та інкасації коштів.
Однак, вказана вакансія головного менеджера з комплаєнсу та контролю Управління комплаєнсу та контролю з 01 липня 2020 року була скорочена та виключена зі штатного розпису управління на підставі розпорядження правління АТ «Райффайзен Банк» № Р-5/4 від 30 червня 2020 року.
Разом з тим, у зв'язку з перебуванням ОСОБА_1 в стані тимчасової непрацездатності з 22 липня 2020 року до 07 серпня 2020 року, у відпустці з 10 серпня 2020 року до 28 серпня 2020 року, 31 серпня 2020 року сплив передбачений частиною восьмою статті 43 КЗпП України строк в один місяць, протягом якого роботодавець має право розірвати трудовий договір з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
У зв'язку з викладеним, АТ «Райффайзен Банк» з метою дотримання вищенаведених норм трудового законодавства повторно звернулось до Первинної профспілкової організації працівників Центрального офісу АТ «Райффайзен Банк» з відповідним поданням, яке було розглянуто та надано згоду на звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, про що свідчить протокол засідання Профкому № 18/09/20 від 08 вересня 2020 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Конституція України як Основний закон гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Вирішуючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати такий працівник.
Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Частиною другою статті 42 КЗпП України, зокрема, визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалішим безперервним стажем роботи на цьому підприємстві, в установі, організації.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Отже, при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці передусім підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, які підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.
Тобто, застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед всіх працівників які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.
Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи передбачені у статті 235 КЗпП України.
При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно постановляє рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш ніж за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з частиною першою статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши, що у банку дійсно відбулося скорочення чисельності штату, у тому числі посади старшого регіонального менеджера з питань безпеки (м. Київ) управління фізичної безпеки, яку обіймав позивач, дійшли обґрунтованого висновку, що звільнення позивача відбулося відповідно до вимог трудового законодавства, оскільки позивач був попереджений про майбутнє вивільнення за два місяці і з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення роботодавець пропонував йому вакантні посади у цьому банку, проте він не погодився на переведення на будь-яку з цих посад.
Також у відповідача не було підстав для застосування щодо позивача положення
статті 42 КЗпП України, оскільки оцінка належності переважного права на залишення на роботі здійснюється роботодавцем у разі, коли відбувається скорочення декількох аналогічних посад, проте в Управлінні скорочувалася одна посада старшого регіонального менеджера з питань безпеки (м. Київ) Управління фізичної безпеки банку, яку й обіймав позивач.
Верховний Суд погоджується, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 дотримано вимоги частини другої статті 40 та статей 42, 49-2 КЗпП України, оскільки позивача вчасно було попереджено про вивільнення та запропоновано всі вакантні у банку посади.
Крім того колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість відмови банку у переведенні позивача на посаду менеджера з безпеки Управління фізичної безпеки Департаменту правового забезпечення та безпеки, на посади в Департамент грошового обігу, інкасації коштів та перевезення валютних цінностей - провідного експерта з підтримки терміналів самообслуговування, головного експерта з підтримки процесів інкасації коштів та начальника відділу касових операцій та інкасації коштів, а також на посаду менеджера з протидії фінансовим злочинам Управління менеджменту фінансових злочинів Департаменту комплаєнсу, оскільки у позивача відсутня відповідна кваліфікація, освіта та досвід для виконання роботи на цих посадах, або у зв'язку з відсутністю на час розгляду таких вакантних посад внаслідок їх скорочення та виключенням із штату банку.
Позовні вимоги про визнання протиправним звільнення позивача, скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними від позовних вимог про поновлення позивача на посаді, тому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цих частинах.
Доводи касаційної скарги про те, що суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-65цс12, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 та у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 753/7661/18, від 12 серпня 2021 року у справі № 487/989/20, від 24 березня 2021 року у справі № 757/46273/17-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, від 12 травня 2021 року у справі № 561/1030/19, від 26 січня 2022 року у справі № 671/875/20, від 02 жовтня 2019 року у справі № 127/1778/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 309/3784/17, від 30 січня 2019 року у справі № 759/5787/17, від 21 травня 2020 року у справі № 316/969/16-ц, від 31 березня 2020 року у справі № 826/6148/16, від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16, від 30 листопада 2021 року у справі № 640/3806/20, від 29 січня 2020 року у справі № 761/41149/16-ц, не заслуговують на увагу з таких підстав.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими].
Отже, висновки у зазначених справах і у справі, що переглядається, є різними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи надали правову оцінку наведеним доводам і наданим доказам, здійснили юридичну оцінку усіх фактичних обставин справи.
Разом з тим, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Щодо клопотання АТ «Райффайзен Банк» про закриття касаційного провадження
Від представника АТ «Райффайзен Банк» - адвоката Оленченко О. Л. у жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання про закриття касаційного провадження, в якому заявник просить закрити касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника позивача - адвоката Сологуб С. А. на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, посилаючись на те, що висновки про застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суд на які посилається позивач у касаційній скарзі стосуються правовідносин, що не є подібними до правовідносин у справі, яка переглядається. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді цієї справи неправильно застосовано норми матеріального права чи порушені норми процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Враховуючи те, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції щодо застосування норм права у цих правовідносинах узгоджуються з висновками, викладеними у зазначених постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду на які посилався заявник у касаційній скарзі, підстав для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України Верховний Суд не вбачає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України у цій справі.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров