Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
12.09.2024м. ХарківСправа № 922/1950/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Христенко І.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 16);
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім Груп Есет Менеджмент» (61052, м. Харків, вул. Суздальські ряди, 12/1),
про стягнення заборгованості, розірвання договору, зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників:
не з'явились
Позивач - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім Груп Есет Менеджмент», м. Харків, в якому просить суд:
1. Розірвати договір оренди № 7422 від 30.01.2020, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сім Груп Есет Менеджмент».
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Сім Груп Есет Менеджмент» звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради нежитлове приміщення загальною площею 2,40 кв.м. у підземному підвуличному пішохідному переході № 1 біля станції метро «Університет», розташованого за адресою: м. Харків, Свободи майдан, 1М, протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім Груп Есет Менеджмент» на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 61 080,66 грн, а саме заборгованість у сумі 41 142,34 грн та пеню у сумі 19 938,32 грн за договором оренди № 7422 від 30.01.2020.
4. Судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1950/24. Розгляд справи № 922/1950/24 призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою від 24.06.2024 суд перейшов до розгляду справи № 922/1950/24 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.
01.07.2024 відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. № 16911), в якому заперечуючи проти заявлених позовних вимог посилається на обмеження та заборони, пов'язані із карантином та воєнним станом в Україні, які жодним чином не залежали від волі та дій відповідач (орендар), у зв'язку з чим відповідач не мав можливості сплачувати орендну плату. Таким чином, посилаючись на ст. 762 ЦК України, зазначає про наявність підстав для звільнення орендаря від сплати орендної плати. Також, обґрунтовуючи свої заперечення на позовну заяву відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 та віднесення Харківської територіальної громади до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасового окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, як підставу для звільнення від відповідальності за несвоєчасну сплату орендної плати.
09.07.2024 позивачем надано до суду відповідь на відзив на позов (вх. № 17498).
Заперечень на відповідь на відзив на позов, відповідачем суду надано не було.
Ухвалою господарського суду від 11.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 12 вересня 2024 року о 11:30 год.
У судове засідання 12.09.2024 представники сторін не з'явились, про причину неявки суд не повідомили. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п.1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що неявка представників сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 12.09.2024, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
30 січня 2020 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сім Груп Есет Менеджмент» (відповідач, орендар) був укладений договір оренди № 7422.
Предметом зазначеного договору, відповідно до п. 1.1. є строкове платне користування майном, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова. А, саме, нежитлове приміщення, загальною площею 2, 40 кв. м. у підземному підвуличному пішохідному переході № 1 біля станції метро "Університет", розташоване за адресою: м. Харків, майдан Свободи, 1-М.
П. 2.1. договору передбачено, що набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
За умовами договору орендна плата складає 1 399,93 грн без ПДВ за грудень 2019.
Ставка орендної плати становить 8%.
Відповідно до п. 3.3. договору, нарахування орендної плати починається з дати підписання акта приймання-передачі.
П. 3.5. договору визначено, що орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця.
Відповідно до п. 3.6. договору, розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Згідно п. 11 Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу (Методика), розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Відповідач, відповідно до п. 4.4. договору взяв на себе зобов'язання своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (у грошовій формі).
Крім цього, відповідно до п. 3.10. договору передбачено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь балансоутримувача та бюджету м. Харкова з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день проплати).
Відповідно до п. 7.3. договору, у разі прострочення орендарем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати в повному обсязі чи частково нарахування та стягнення пені проводиться до моменту сплати основної суми боргу у встановленому п. 3.10 договору порядку незалежно від строку та моменту, коли зобов'язання повинно було бути виконано.
Відповідно до пп. 4 п. 7.2. договору орендодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків у разі внесення орендарем 3-х орендних платежів не в повному обсязі.
Відповідно до п. 10.3. договору, договір може бути розірвано на вимогу однієї зі сторін за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством та умовами цього договору.
Згідно з п. 10.6. договору, дія договору оренди припиняється, зокрема, достроково за згодою сторін або за рішенням суду.
П. 4.13 договору сторони визначили, що, у разі припинення або розірвання договору, орендар зобов'язаний повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцю збитки в разі погіршення стану орендованого майна чи його втрати (повної або часткової) з вини орендаря.
Об'єкт оренди, визначений договором, був переданий орендодавцем орендареві згідно акта приймання-передачі від 30 січня 2020 року.
Таким чином, позивач, як орендодавець, свої зобов'язання за договором виконав належним чином.
Натомість, відповідач, в порушення умов договору, свої зобов'язання належним чином не виконав.
Підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду стало систематичне порушення відповідачем строків оплати орендної плати, встановлених договором, у зв'язку з чим, на думку позивача, вбачаються підстави для дострокового розірвання договору в судовому порядку, зобов'язання відповідача звільнити та повернути нежитлові приміщення за договором позивачу.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ст. 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Ч. 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Ст. 526 ЦК України та ч.1 ст. 193 ГК України передбачено, що зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди.
Відповідно до ч.1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності; розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч.1 ст. 286 ГК України).
Ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За приписами ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений ч. 3 ст. 285 ГК України.
Вказана норма закону кореспондується з п. 4.4 договору оренди.
Позивач зобов'язання за договором виконав належним чином та в повному обсязі та передав відповідачу в оренду майно, що підтверджується актом приймання-передачі від 30.01.2020.
Відповідач в порушення умов договору зобов'язання в частині повного та своєчасного внесення орендних платежів не виконав, у зв'язку з чим у нього перед позивачем за період з січня 2020 року по квітень 2024 року утворилась заборгованість з орендної плати в розмірі 41 142, 34 грн.
Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач вимоги позивача не спростував, належних та допустимих доказів, які свідчать про належне виконання своїх зобов'язань за договором щодо повного та своєчасного внесення орендних платежів не надав. В матеріалах справи такі докази також відсутні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 19 938, 32 грн, суд керується наступним.
У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч.1 ст. 230 ГПК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Ч. 1 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч.6 ст. 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В силу приписів ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За умовами п. 3.10 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, стягується на користь орендодавця відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день оплати).
При цьому у п. 3.4 договору сторони погодили, що нарахування пені припиняється з дати підписання акту приймання-передачі майна або з моменту розірвання договору відповідно до п.10.6 договору.
У разі прострочення орендарем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати в повному обсязі чи частково, нарахування та стягнення пені проводиться до моменту сплати основної суми боргу у встановленому п.3.10 договору порядку незалежно від строку та моменту коли зобов'язання повинно було бути виконано (п.7.3 договору).
Відповідачем контррозрахунку заявленої до стягнення суми пені, суду надано не було.
Перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені, суд встановив, що сторонами погоджено більш тривалий період нарахування пені, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідний розрахунок позивачем здійснено арифметично правильно, за кожен період прострочення окремо, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 19 938,32 грн є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог в частині розірвання договору оренди № 7422 від 30.01.2020, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сім Груп Есет Менеджмент» та звільнення відповідачем займаних нежитлових приміщень, суд керується наступним.
Відповідно до ч.3 ст. 291 ГК України на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст.188 ГК України.
Ч. 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
За приписами ч.1 ст. 783 ЦК України, орендодавець має право вимагати розірвання договору оренди, якщо орендар користується приміщенням всупереч договору.
У п. 7.1 спірного договору сторони погодили, що позивач має право відмовитись від цього договору і вимагати повернення майна, що передане в оренду, якщо відповідач не вносить орендну плату протягом трьох місяців підряд.
Пп. 4 та 5 п.7.2 договору визначено, що позивач має право вимагати розірвання цього договору та відшкодування збитків у разі внесення відповідачем 3-х орендних платежів не в повному обсязі, а також якщо орендар не виконує, зокрема, п. 3.5, 3.6, 3.7, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.6, 4.7, 4.8, 4.9, 4.10, 4.11, 4.12, 4.13, 4.16, 4.17, 4.18, 4.20 цього договору.
У разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний негайно повернути орендодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено договором (ч. 1 ст. 785 ЦК України).
За умовами п. 4.13 договору, у разі розірвання договору, відповідач зобов'язався повернути позивачу орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцю збитки в разі погіршення стану орендованого майна чи його втрати (повної або часткової) з вини орендаря.
Судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за неналежне виконання обов'язку щодо здійснення орендної плати за спірним договором утворилась більш, ніж за три місяці та на теперішній час є не сплаченою.
На теперішній час сума заборгованості залишається відповідачем несплаченою, об'єкт оренди не звільнено та не передано Управлінню комунального майна та приватизації, що призводить до неможливості власника розпоряджатися своїм майном та спричиняє збитки місцевому бюджету.
За приписами ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна; право власності набувається у порядку, визначеному законом; ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, передбачено, що кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач у встановленому порядку доводи позивача не спростував, в матеріалах справи такі докази також відсутні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині розірвання договору, звільнення та повернення відповідачем орендованих нежитлових приміщень обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позов, суд виходить з наступного.
Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач посилається на відсутність можливості використовувати приміщення, що є підставою для звільнення від плати на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України.
Натомість, відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Обставини, зазначені у нормі ч. 6 ст. 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними. Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16.
Для застосування частини ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. При цьому, саме наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини, при застосуванні ч. 6 ст. 762 ЦК України. (Висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20).
Саме по собі посилання на обставини війни в України не є безумовною підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати.
У разі наявності конкретних, реальних та фактичних обставин, за які відповідач не відповідає, останній зобов'язаний довести такі обставини належними та допустимими доказами з метою звільнення останнього від сплати орендної плати.
Проте, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів щодо неможливості користування майном, що є предметом договору, що свідчить про недоведеність позивачем факту неможливості використовувати відповідні нежитлові приміщення, відповідно до приписів ч. 6 ст. 762 ЦК України, як підстави для звільнення від сплати орендної плати
Обґрунтовуючи свої заперечення на позовну заяву відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 та віднесення Харківської територіальної громади до переліку території, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасового окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, як підставу для звільнення від відповідальності за несвоєчасну сплату орендної плати.
Натомість, суд вважає за необхідне зазначити, що ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку.
Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами, відповідно до ст. 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката (відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21).
Лист ТПП року є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Лист ТПП не можна вважати сертифікатом у розумінні ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта, для якого могли настати певні форс-мажорні обставини. Лист ТПП не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Таким чином, посилання відповідача на лист ТПП не є достатнім і не створює безумовних підстав для звільнення останнього від цивільно-правової відповідальності, а посилання останнього на такі обставини є безпідставними та необґрунтованими.
Отже, обставини, на які посилається відповідач у відзиві на позов, не є підставами для відмови у задоволенні правомірно заявлених вимог позивача.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв'язку з чим судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 124, 129 Конституції України, ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 75, 76, 77, 80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Розірвати договір оренди № 7422 від 30.01.2020, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сім Груп Есет Менеджмент».
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Сім Груп Есет Менеджмент» (61052, м. Харків, вул. Суздальські ряди, 12/1; код ЄДРПОУ 40300525) звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16; код ЄДРПОУ 14095412) нежитлове приміщення загальною площею 2,40 кв.м. у підземному підвуличному пішохідному переході № 1 біля станції метро «Університет», розташованого за адресою: м. Харків, Свободи майдан, 1М, протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім Груп Есет Менеджмент» (61052, м. Харків, вул. Суздальські ряди, 12/1; код ЄДРПОУ 40300525) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16; код ЄДРПОУ 14095412) заборгованість у сумі 41 142, 34 грн та пеню у сумі 19 938,32 грн за договором оренди № 7422 від 30.01.2020, а також судовий збір у розмірі 7 267, 20 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Позивач - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16; код ЄДРПОУ 14095412);
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сім Груп Есет Менеджмент» (61052, м. Харків, вул. Суздальські ряди, 12/1; код ЄДРПОУ 40300525).
Повне рішення складено "23" вересня 2024 р.
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/1950/24