Справа № 671/1209/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Подіновська Г.В.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
24 вересня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 07 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №2308742 від 03.06.2024 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.121 КУпАП.
В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувану постанову вважає винесену із порушенням вимог чинного законодавства та такою, що не відповідає дійсним обставинам справи, а дії поліцейського при винесенні постанови були незаконними та такими, що порушують права ОСОБА_1 , оскільки позивач 03.06.2024 правил дорожнього руху не порушував, а тому у поліцейського не було жодних підстав до притягнення до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.121 КУпАП. Крім того, при розгляді справи було порушено права ОСОБА_1 , передбачені ч.1 ст.268 КУпАП, який виявив бажання скористатися правовою допомогою, однак поліцейський не вжив жодних дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право.
Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 07 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, постановою серії ЕНА №2308742 від 03.06.2024, винесеною поліцейським ВП №2 (м.Волочиськ) ХРУП ГУНП в Хмельницькій області Тищуком Б.В., позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.121 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу.
Зі змісту вказаної постанови слідує, що 03.06.2024 21:05:10 у с.Волоське по вул.Лисенка, 8, водій ОСОБА_1 керував мопедом марки Yамана, не зареєстрованим у встановленому законом порядку в органах МВС, чим порушив п.30.1.ПДР - керування водієм т/з, не зареєстрованим в установленому порядку.
Позивач, не погоджуючись із вказаною постановою, звернувся до суду із позовом до відповідача про скасування зазначеної постанови.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з наданого відповідачем диску, на якому міститься інформація з нагрудного відеореєстратора поліцейського та вуличної камери відеоспостереження повністю спростовуються доводи позивача щодо невчинення ним адміністративного правопорушення за ч.6 ст.121 КУпАП та порушення його прав при розгляді справи про адміністративне правопорушення. Той факт, що в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності невірно зазначено місце вчинення правопорушення (с. Волоське замість м. Волочиськ) та невірно вказано прізвище особи, яка керувала мопедом, є технічною помилкою та ніяким чином не спростовує винність ОСОБА_1 у вчиненому адміністративному правопорушенні, адже поліцейськими достовірно встановлено прізвище особи, щодо якої розглядається справа, а наданими відповідачем доказами підтверджено місце та обставини порушення позивачем вимог пункту 30.1. ПДР. Відтак, при розгляді справи про адміністративне правопорушення та винесенні постанови про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч.6 ст.121 КУпАП поліцейський діяв в межах повноважень та відповідно до вимог ст. 258 КУпАП.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.
За приписами ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, у тому числі за ч.6 ст.121 цього Кодексу.
Відповідно до п.4 розділу 1 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 №1395 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, ч.6 ст.121 КУпАП.
Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно із ч.5 ст.14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 (далі - ПДР) встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги ПДР.
Згідно із п.1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 2.9.в. ПДР встановлено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов'язковість її проведення.
Відповідно до п.30.1 ПДР власники механічних транспортних засобів і причепів до них повинні зареєструвати (перереєструвати) їх в уповноваженому органі МВС або провести відомчу реєстрацію в разі, якщо законом установлена обов'язковість проведення такої реєстрації, незалежно від їхнього технічного стану протягом 10 діб з моменту придбання (отримання), митного оформлення або переобладнання чи ремонту, якщо необхідно внести зміни до реєстраційних документів.
У пункті 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 (зі змінами) визначено, що власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях. У разі припинення або скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях власники зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом дев'яноста днів.
Частиною 6 ст.121 КУпАП встановлено, що керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку, його експлуатація без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами, у тому числі з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим тягне за собою накладення штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо протиправності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, колегія суддів зважає на наступне.
Так, позивачем заперечується факт порушення ним ПДР, відповідальність за яке передбачена ч.6 ст.121 КУпАП.
Водночас, в матеріалах справи наявний диск, на якому міститься інформація з нагрудного відеореєстратора поліцейського та вуличної камери відеоспостереження, розташованої біля буд. АДРЕСА_1 , де зафіксовано, як громадянин, якого згодом було встановлено працівниками поліції - ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом - мопедом Yамана, під'їхав до буд. №8 по вул.Лисенка в м.Волочиську Хмельницької області, зупинився та пішов назустріч патрульному автомобілю, який під'їхав слідом за ним.
При спілкуванні з поліцейськими ОСОБА_3 спочатку підтвердив, що транспортний засіб не оформлений взагалі, він стояв в гаражі, однак після того, як поліцейський повідомив, що його буде притягнено до адміністративної відповідальності, то ОСОБА_1 факт керування мопедом став заперечувати, а також відмовився повідомити дані про себе та надати документи, що підтверджують його особу.
Крім того, як вбачається з відеозаписів, при спілкуванні з поліцейськими ОСОБА_1 поводив себе зухвало та зневажливо, бажання скористатися правовою допомогою не висловлював, а при роз'ясненні поліцейським прав, передбачених ст.268 КУпАП, висловився нецензурною лайкою. Від отримання постанови по справі ОСОБА_1 відмовився.
Даним доказом повністю спростовуються доводи позивача щодо невчинення ним адміністративного правопорушення за ч.6 ст.121 КУпАП та порушення його прав при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Стосовно посилання апелянта на те, що під час розгляду даної справи про адміністративне правопорушення водій ОСОБА_1 виявив бажання скористатись правовою допомогою, про що заявив поліцейському відділення поліції №2 (м.Волочиськ) Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області ТИЩУКУ Б.В., однак поліцейський не вжив жодних дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги, колегія суддів вказує на наступне.
На переконання колегії суддів, доводи позивача ґрунтуються на помилковому трактуванні положень ст.268 КУпАП, оскільки позивач безпідставно ототожнює своє право на отримання правової допомоги з обов'язком відповідача забезпечити йому участь/консультацію такого адвоката під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Європейський суд з прав людини в пункті 32 справи "Максименко проти України" обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов'язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.
Судовою колегією враховується, що санкція ч.6 ст.121 КУпАП не передбачає застосування адміністративного арешту. Отже, відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, а тому подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб'єкта владних повноважень.
Водночас, судова колегія звертає увагу на те, що законом не визнана обов'язкова участь адвоката у випадку розгляду справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення.
Більше того, матеріалами справи не підтверджується позиція позивача, що під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.121 КУпАП, працівником поліції вчинялися будь-які дії, які б могли трактуватися колегією суддів як перешкоди у реалізації позивачем права на отримання правової допомоги.
Також судом першої інстанції правильно надано оцінку тій обставині, що в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності помилково зазначено місце вчинення правопорушення (с. Волоське замість м. Волочиськ) та помилково вказано прізвище особи, яка керувала мопедом, що є технічною помилкою та ніяким чином не спростовує винуватість ОСОБА_1 у вчиненому адміністративному правопорушенні, адже поліцейськими достовірно встановлено прізвище особи, щодо якої розглядається справа, а наданими відповідачем доказами підтверджено місце та обставини порушення позивачем вимог пункту 30.1. ПДР.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до переконання, що в ході апеляційного розгляду справи не встановлено допущення посадовою особою відповідача порушення процесуального порядку розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.121 КУпАП, що було б достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 07 серпня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Курко О. П. Боровицький О. А.