Справа № 620/12062/23 Головуючий у 1-й інстанції: Непочатих В.О.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
23 вересня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Оксененка О.М., Шведа Е.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимог, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати неправомірними та скасувати вимоги Головного управління (ДФС) ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-13251-17 від 09.11.2018 на суму 15 819, 54 грн., від 17.05.2019 на суму 21 030, 90 грн., від 09.11.2020 на суму 35 588, 74 грн.;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Чернігівській області привести у відповідність облік сплаченого єдиного внеску ОСОБА_1 та скасувати всі нарахування, які відбулись внаслідок винесення оскаржуваних вимог та які були нараховані в автоматичному режимі в сумі 37 788, 74 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 позов задоволено:
- визнано протиправними та скасовано вимоги про сплату боргу (недоїмки), винесені Головним управлінням ДПС у Чернігівській області від 09.11.2018 № Ф-13521-17 на суму 15 819, 54 грн, від 17.05.2019 № Ф-13521-17 на суму 21 030, 90 грн. та від 09.11.2020 № Ф-13521-17 на суму 35 588, 74 грн.;
- зобов'язано Головне управління ДПС у Чернігівській області вилучити недоїмку з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), шляхом виключення з облікових даних суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі 37788,74 грн.;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до ідентифікаційних даних платника податків та витягу з електронного додатку «Дія» ОСОБА_1 20.03.1995 був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця та з 20.03.1995 взятий на облік в Чернігівській ДПІ (м. Чернігів) Головного управління ДПС у Чернігівській області (а.с. 29, 54).
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.07.2023 записів про те що позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем не знайдено (а.с. 17).
Відповідно до ідентифікаційних даних платника податків та витягу з електронного додатку «Дія» позивач був підприємцем на загальній системі оподаткування та знятий з обліку як платник податків 08.06.2005 (а.с. 29, 54).
У зв'язку з несплатою позивачем єдиного соціального внеску відповідачем було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 09.11.2018 № Ф-13521-17 на суму 15 819, 54 грн., від 17.05.2019 № Ф-13521-17 на суму 21 030, 90 грн. та від 09.11.2020 № Ф-13521-17 на суму 35 588, 74 грн. (а.с. 20, 23, 26).
Підставою для формування оскаржуваних вимог стала інформація ІКП ІТС «Податковий блок», по коду платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок).
Так, позивачу було нараховано розрахункову суму єдиного внеску: за 2017 рік в сумі 8448,00 грн. (мінімальний страховий внесок за місяць у 2017 році 3200,00 грн.*22% = 704,00 грн. х 12 міс. = 8448,00 грн.); за 2018 рік в сумі 9828,72 грн. (мінімальний страховий внесок за місяць у 2018 році 3723,00 грн.*22% = 819,06 грн. х 12 міс. = 9828,72 грн.); за 2019 року в сумі 11016,72 грн. (мінімальний страховий внесок за місяць у 2019 році 4173,00 грн.*22% = 918,06 грн. х 12 міс. = 11016,72 грн.); за І-ІІІ квартал 2020 року в сумі 6295,30 грн. (мінімальний страховий внесок за місяць з 01.01.2020 по 31.08.2020 році 4723,00 грн.*22% = 1039,06 грн., з вересня 2020року мінімальний страховий внесок за місяць становить 5000,00 грн.*22% = 1100,00 грн.) термін сплати: за І квартал 2020 року - сплата до 19.04.2020 у сумі 2078,12 грн.; за II квартал 2020 року - сплата до 19.07.2019 у сумі 1039,06 грн.; за III квартал 2020 року - сплата до 19.10.2019 у сумі 3178,12 грн.). Всього заборгованість за період з 2017 року по III квартал 2020 року становить 35588,74 грн.
Не погоджуючись з вимогами Головного управління ДПС у Чернігівській області від 09.11.2018 № Ф-13521-17 на суму 15 819, 54 грн., від 17.05.2019 № Ф-13521-17 на суму 21 030, 90 грн. та від 09.11.2020 № Ф-13521-17 на суму 35 588, 74 грн., позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач у період з 2017 року по III квартал 2020 року, за який відповідачем здійснено нарахування єдиного внеску оскаржуваними вимогами, не був фізичною особою-підприємцем, а тому позов підлягає задоволенню.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
В силу вимог абзацу першого пункту 1, пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Положеннями абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV (далі - Закон № 755-IV) фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Аналогічна за змістом норма містилась в частині третій статті 46 Закону № 755-IV в редакції станом на 31.03.2005 та чинній на момент подання позивачем заяви до податкового органу про зняття з обліку платника податків.
Як слідує з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.07.2023 записів про те що позивач був зареєстрований фізичною особою підприємцем не знайдено (а.с. 17).
На запит адвоката Сала О.П. щодо надання відомостей про припинення діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 02.05.2024 № 09-04/1838 надало відповідь, що, зокрема, за запитуваними ним параметрами у ЄДР інформація не обліковується.
За встановленими обставинами, відповідно до ідентифікаційних даних платника податків та витягу з електронного додатку «Дія» позивач був підприємцем на загальній системі оподаткування та знятий з обліку як платник податків 08.06.2005.
Колегія суддів зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску.
Таким чином, позивач у період з 2017 року по III квартал 2020 року, за який відповідачем здійснено нарахування єдиного внеску оскаржуваними вимогами, не був фізичною особою-підприємцем.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що винесені відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 № Ф-13521-17 на суму 15 819, 54 грн., від 17.05.2019 № Ф-13521-17 на суму 21 030, 90 грн. та від 09.11.2020 № Ф-13521-17 на суму 35 588, 74 грн. є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки позивач у період з 2017 року по III квартал 2020 року, за який відповідачем здійснено нарахування єдиного внеску не був фізичною особою-підприємцем.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача привести у відповідність облік сплаченого єдиного внеску ОСОБА_1 та скасувати всі нарахування, які відбулись внаслідок винесення оскаржуваних вимог та які були нараховані в автоматичному режимі в сумі 37 788, 74 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Згідно листа Головного управління ДПС у Чернігівській області від 27.06.2023 №8290/6/25-01-24-10-16 недоїмка зі сплати єдиного внеску позивача становить 37 788, 74 грн. (а.с. 19).
В силу пункту 6 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо: сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі; податковий орган скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття податковим органом рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки); вимога податкового органу про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили; борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 або іншими положеннями Закону, в порядку, визначеному пунктами 9-11 цього розділу, - у день прийняття податковим органом рішення про списання боргу (недоїмки) відповідно до частини сьомої статті 25 або іншого положення Закону; є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі, - у день надходження виконавчих документів до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства.
Наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 № 5, що зареєстрований у Міністерстві юстиції України 15.03.2021 за № 321/35943, затверджено Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - Порядок № 5).
За змістом пункту 1 розділу ІІ Порядку № 5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.
Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.
Інформаційна система після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.
Відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 розділу ІІ Порядку № 5 за наявності нарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску або боргу (недоїмки) з єдиного внеску, податковий орган не здійснює подальші процедури щодо зняття платника єдиного внеску з обліку до їх сплати (погашення) або списання такого боргу (недоїмки) у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення податковим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати єдиного внеску створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.02.2019 (справа №825/999/17), від 26.02.2019 (справа №805/4374/15-а), від 25.03.2020 (справа №826/9288/18).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов'язати Головне управління ДПС у Чернігівській області здійснити коригування даних (показників) інтегрованої картки ОСОБА_1 , шляхом виключення з облікових даних суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі 37 788,74 грн.
Щодо стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000, 00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У свою чергу, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, законодавцем включено витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України визначають, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, в силу положень ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому, на переконання колегії суддів, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СВ № 1060988 від 11.08.2023, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 000856; попередній (орієнтовний) розрахунок понесених судових витрат, відповідно до якого витрати на правову допомогу позивача складають 5 000,00 грн.; квитанцію про оплату правової допомоги серії ААЛ № 070043 від 11.08.2023 на суму 5 000,00 грн. (а.с. 11, 12, 34, 35).
Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: «…суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг».
Так, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, предмет спору, значення справи для позивача у порівнянні з розміром судових витрат, які він просить стягнути з відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн. є справедливою та співмірною.
Такий висновок повністю відповідає згаданим вище принципам обґрунтованості, співмірності та пропорційності, які повинні бути враховані судом при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу.
При цьому, аргументи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Оксененко О.М.
Швед Е.Ю.