Справа № 320/10741/20
24 вересня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Василенка Я.М., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Куць М.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2023 року, суддя Панова Г.В., у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Текс» до Київської митниці (Київської митниці Держмитслужби) про визнання протиправним та скасування рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Віта-Текс» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської митниці Держмитслужби, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000080/2 від 27.05.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при митному оформленні товару, який ввозився на територію України, ТОВ «Віта-Текс» визначено його митну вартість за основним методом - за ціною договору (контракту), із зазначенням цього показника в декларації митної вартості. Крім того, до додаткової митної декларації підприємством додано документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару, згідно з переліком, визначеним Митним кодексом України (далі - МК України).
Також, на думку позивача, митним органом безпідставно не визнано заявленої декларантом митної вартості товару та незаконно прийнято рішення про коригування митної вартості товарів із застосуванням другорядного (резервного) методу. Так, позивачем зазначено, що в якості причин для коригування митної вартості товарів (які зафіксовані в оскаржуваному рішенні) митним органом безпідставно вказано, що позивачем до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів, що надані документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, та невідповідності, що не дає можливості впевнитись у достовірності заявленої митної вартості, зокрема здійснити перевірку числових значень складових митної вартості товарів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.09.2022 задоволено клопотання Київської митниці про заміну відповідача на правонаступника, замінено в адміністративній справі № 320/10741/20 відповідача - Київську митницю Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359), на правонаступника - Київську митницю (код ЄДРПОУ 43997555; місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, буд. 8А).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2023 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UA100300/2020/000080/2 від 27.05.2020.
Стягнуто з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (код ЄДРПОУ 43997555; місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, буд. 8А) суму судового збору в розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Текс» (код ЄДРПОУ 34483946; місцезнаходження: 08138, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, хутір Фермерський, вул. Вишнева, 12А).
Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (код ЄДРПОУ 43997555; місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, буд. 8А) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 500 (сім тисяч п'ятсот) грн 00 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Текс» (код ЄДРПОУ 34483946; місцезнаходження: 08138, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, хутір Фермерський, вул. Вишнева, 12А).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Віта-Текс» зареєстровано в якості юридичної особи 15.08.2006, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 20.01.2020, який наявний у матеріалах справи.
Між Kausar Processing Industries (Pvt) Ltd., компанією, зареєстрованою в Ісламській Республіці Пакистан, (далі - продавець), та ТОВ «Віта-Текс» був укладений договір купівлі-продажу № KPI/786/1112/19 (далі - договір), відповідно до якого продавець продає позивачу тканини й текстильні товари виробництва Ісламської Республіки Пакистан, а також інших країн на умовах, визначених договором та/або відповідними додатками до договору.
Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 3.1 та 4.1 договору продавець і позивач погодили, що найменування, вартість і кількість товару може змінюватися згідно з додатками до договору, які є невід'ємною частиною договору, якщо інше не передбачено договором.
Товар відвантажується морським транспортом на умовах CFR м. Одеса, Україна (відповідно до Incoterms 2010), якщо інше не передбачено відповідним додатком до договору.
Сторони домовилися, що в ціну товару включаються також його вартість, упаковка, маркування й доставка, якщо інше не передбачено відповідним додатком до договору.
Оплата за товар буде здійснюватися позивачем шляхом внесення 100% (ста відсотків) вартості товару, якщо інше не передбачено відповідним додатком до договору.
Між продавцем та позивачем був укладений додаток № KPI/786/1112/19/13 від 02.03.2020 до договору (далі - додаток), відповідно до пункту 1 якого продавець поставив, а позивач прийняв наступну тканину виробництва Ісламської Республіки Пакистан (далі - товар): тканина вибивна полікотон (52% поліестер та 48% бавовна), сток, 30х30/76х68, завширшки 220 см, та шматки тканини, в кількості 25 089,25 кг, 96 849 погонних метрів, за ціною 3,05 долари США за 1 (один) кг.
Загальна вартість товару згідно з пунктами 1-3 додатку та інвойсом №KPI/786/9410/2020 від 03.03.2020 склала 76 522,21 долари США, а його поставка відбувалася на умовах CFR м. Одеса, Україна (Incoterms 2010). Вантажовідправником товару є продавець.
Матеріали справи свідчать, що 26.05.2020 позивач із метою переміщення товару через митний кордон України подав попередню митну декларацію ІМ40ЕЕ №UA100000/2020/856524, у графі 31 якої позивач задекларував товар.
02.03.2020 позивачем до Київської митниці Держмитслужби, правонаступником якої є відповідач (Київська митниця), було подано додаткову митну декларацію ІМ40ДЕ №UA100300/2020/409861, у графі 31 якої позивачем був зазначений товар.
Так, декларантом обрано основний метод визначення митної вартості товару, який ввозився на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операцій) та вказано ціну товару - 76 522,21 долари США.
На підтвердження заявленої митної вартості товарів декларантом разом із додатковою митною декларацією ІМ40ДЕ № UA100300/2020/409861 від 27.05.2020 надано до митного органу, зокрема наступні документи: пакувальний лист продавця на товар б/н від 03.03.2020; рахунок-фактура № KPI/786/9410/2020 від 03.03.2020; коносамент № AFI0146760 від 11.03.2020; автотранспортна накладна №А0965863 від 26.05.2020; прайс-лист продавця б/н від 03.03.2020; розрахунок ціни (калькуляція) від 03.03.2020; додаток; договір.
Розглянувши подані позивачем документи для підтвердження заявленої в додатковій митній декларації ІМ40 ДЕ № UA100300/2020/409861 від 27.05.2020 митної вартості, митний орган направив позивачеві електронне повідомлення, в якому зазначив, що за результатами здійсненого ним контролю правильності визначення митної вартості на підставі розгляду поданих разом із митною декларацією документів встановлено, що документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, та невідповідності, що не дає можливості впевнитись у достовірності заявленої митної вартості, зокрема здійснити перевірку числових значення складових митної вартості товарів.
Посилаючись на положення частин другої та третьої статті 53, статті 54 МК України, митний орган витребував від позивача наступні додаткові документи для підтвердження митної вартості імпортованих товарів: копію експортної митної декларації країни відправлення; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару (з перекладом відповідно до статті 254 МК України); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, у разі відсутності, банківські документи щодо оплати за раніше поставлені партії ідентичних товарів; якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; виписку з бухгалтерської документації; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини (з обов'язковим відображенням / документальним підтвердженням якісних характеристик товару, які впливають на ціну).
27.05.2020 позивач на вказаний запит, посилаючись на відсутність у нього витребовуваних відповідачем документів, у тому числі у зв'язку з невзяттям позивачем на бухгалтерський облік спірного товару через його перебування в зоні митного контролю відповідача, надав відповідачу лист № 2705-1 від 27.05.2020.
27.05.2020 Київською митницею Держмитслужби було прийняте спірне рішення про коригування митної вартості товарів № UA100300/2020/000080/2, згідно з яким відповідач, застосувавши резервний метод визначення митної вартості товарів (метод 2ґ), заявлену позивачем митну вартість товару №1 в додатковій митній декларації ІМ40ДЕ № UA100300/2020/409861 від 27.05.2020 в розмірі 76 522,21 долари США скоригував до рівня 94 389,04 доларів США.
Обґрунтовуючи підстави неприйняття заявленої позивачем митної вартості товару, митний орган у графі 33 спірного рішення зазначив, що позивачем до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів, що надані документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, та невідповідності, що не дає можливості впевнитись у достовірності заявленої митної вартості, зокрема здійснити перевірку числових значень складових митної вартості товарів.
Відповідачем в оскаржуваному рішенні зазначається, що джерелом інформації, яким він користувався при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, є митна декларація № UA807200/2020/005268 від 27.03.2020 (рівень митної вартості товару згідно з джерелом інформації - 3,76 долари США/кг).
На підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товару Київська митниця Держмитслужби видала позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100300/2020/00125 від 27.05.2020.
22.06.2020 позивач у силу приписів частини восьмої статті 55 МК України, відповідно до яких протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються, надав відповідачу додаткові документи разом із супровідним листом № 2206/20-02 від 22.06.2020 (далі - лист), який був отриманий відповідачем 25.06.2020 та зареєстрований за вх. №22750/11.
Позивач у якості виписки з бухгалтерської документації надав відповідачу надав відповідачу наступні документи: прибуткову накладну №ВТ-000034 від 27.05.2020, складену позивачем; видаткову накладну №ВТ-0000035 від 27.05.2020, складену між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Текссол-С»; податкову накладну № 35 від 27.05.2020, складену позивачем.
Також позивач повідомив відповідачу про відсутність у нього копії митної декларації країни відправлення, висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини, інших каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару, крім раніше поданого до митного оформлення товару прайс-лист продавця б/н від 03.03.2020, банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, у зв'язку з тим, що товар станом на день підписання листа був неоплаченим, а також страхових документів, адже страхування спірного товару не здійснювалося ні зі сторони продавця, ні зі сторони позивача.
06.07.2020 відповідач у відповідь на лист позивача надав свій лист № 7.8-1/15/11/13035 від 02.07.2020, яким відмовив позивачу в скасуванні оскаржуваного ним до суду рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UA100300/2020/000080/2 від 27.05.2020.
Не погоджуючись зі вказаними рішеннями про коригування митної вартості, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини щодо митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України, Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.
За приписами частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно з частиною 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина перша статті 257 Митного кодексу України).
Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Частинами 4 та 5 статті 58 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
У відповідності до частини 1 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частини перша та друга статті 52 Митного кодексу України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів (частина перша статті 368 Митного кодексу України).
З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Положеннями частини 5 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.
При цьому, частиною 3 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.
Водночас, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю.
До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.
Отже, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Таким чином, приписи вказаних статей зобов'язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта, та надає митниці право вчиняти відповідні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим, витребовувати контролюючий орган має ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, та жодним чином не всі, котрі передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.
Таким чином, єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.
При здійсненні імпортування товару на митну територію України, а також на вимогу митного органу, на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною договору було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого частиною другою статті 53 Митного кодексу України.
За приписами частини 5 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 Митного кодексу України).
Частинами 1 та 2 статті 55 Митного кодексу України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу.
Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частини третя-четверта статті 57 Митного кодексу України).
Аналіз вищезазначених положень статті 53, частин першої, другої та п'ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України дає підстави для висновку, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України та у випадках, встановлених цим Кодексом (якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни) письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
При цьому, повідомляючи декларанта про необхідність надати додаткові документи митний орган має обґрунтовувати свої вимоги щодо їх надання, узгоджуючи таке надання документів з правовою суттю правовідносин, які склалися між позивачем та його контрагентом.
Тобто, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Разом з тим, митний орган повинен витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.
Вказаний висновик викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №804/4365/16 та від 04.11.2021 у справі 120/2634/19-а.
Як убачається із матеріалів справи, рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000080/2 від 27.05.2020 не містить конкретної складової митної вартості товару, яка не була підтверджена позивачем під час його митного декларування та митного оформлення за додатковою митною декларацією ІМ 40ДЕ № UA100300/2020/409861 від 27.05.2020.
Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність в органу доходів і зборів обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 MK України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Отже, доводи відповідача, про те, що в наданих до митного оформлення документах позивача, які підтверджують митну вартість товару, є розбіжності, а також що в них відсутні всі відомості, що б підтверджували числові значення складових митної вартості є необґрунтованими.
Щодо доводів відповідача про непідтвердження позивачем вартості страхування, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, поставка товару відбувалася на умовах CFR м. Одеса, Україна (Incoterms 2010), які не передбачають зобов'язань продавця та покупця щодо страхування товару, який постачається.
Згідно з пунктом 7 частини 10 статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, як витрати на страхування цих товарів.
Таким чином, законодавець у частині 10статті 58 МК України чітко визначає умову, за якої до митної вартості товарів необхідно додавати витрати, понесені на страхування товарів. Такою умовою є невключення таких витрат до ціни товарів.
Матеріали справи свідчать, що позивач у декларації митної вартості до додаткової митної декларації IM40ДЕ № UA100300/2020/409861 від 27.05.2020, яка в силу частину другої статті 53 МК України відноситься законодавцем до основних документів, які підтверджують митну вартість товарів, та яка міститься в матеріалах справи, зазначив про відсутність страхування спірного товару (задекларував витрати на страхування на рівні 0,00 грн.).
Аналогічне підтвердження позивач надав у своєму листі № 2206/20-02 від 22.06.2020, зазначивши, що в продавця за умовами поставки CFR м. Одеса, Україна (Incoterms 2010) немає зобов'язань щодо страхування товару. Також позивач на добровільних засадах не страхував товар.
Окрім того, позивачем відповідачу були надані договір та додаток до нього, у пункті 3.1 якого міситься посилання на інвойс № KPI/786/9410/2020, та сам інвойс №KPI/786/9410/2020 від 03.03.2020, зі змісту яких вбачається, що товар постачався продавцем позивачу на умовах CFR м. Одеса, Україна, а сама вартість товару в розмірі 76 522,21 долари США відповідає заявленій позивачем митній вартості товару в графах 20, 22 та 42 додаткової митної декларації IM40ДЕ № UA100300/2020/409861 від 27.05.2020.
Такоє є безпідставним твердження відповідача про те, що позивачем не доведено приналежності товару до стокового.
Так, відповідно до додатку та інвойса №KPI/786/9410/2020 від 03.03.2020 продавець передав у власність позивачу, а позивач прийняв та зобов'язався оплатити товар відповідно до договору та додатку. При цьому сторони угоди чітко визначилися, що товар є стоковим.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, до компетенції митного органу не входить перевірка правильності визначення постачальником/продавцем по зовнішньоекономічному договору ціни товару чи віднесення постачальником такого товару до певних категорій, зокрема до «стокового» товару.
Митний орган здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості і має право вимагати додаткові документи на підтвердження митної вартості лише у випадку, якщо подані декларантом документи, що підтверджують заявлену митну вартість, перелік яких визначений частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Таким чином, у даному випадку митний орган повинен здійснювати контроль за правильністю віднесення декларантом товару до певної товарної позиції на підставі УКТ ЗЕД, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» № 428 від 21.05.2012.
Водночас, у розділі XI (групи 50-63) «Текстильні матеріали та текстильні вироби» УКТЗЕД відсутня така кваліфікуюча ознака товару як «сток», «стоковий товар», що могло б вплинути на ставки мита на такий товар в залежності від правильності його класифікації. Не містять також жодних роз'яснень щодо понять «сток», «стоковий товар» і Пояснення до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, затверджені наказом Державної фіскальної служби України № 401 від 09.06.2015, а також МК України.
Разом із тим, приналежність товару до стокового підтверджується додатком та інвойсом № KPI/786/9410/2020 від 03.03.2020.
Щодо доводів відповідача про те, що підставою для проведеного коригування стало те, що позивач у відповідь на його запит не надав витребовувані ним прайс-лист виробника товару, копію митної декларації країни відправлення й висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини, то як вірно зазначено судом першої інстанції, вказані документи носять виключно інформаційний характер, а обов'язок щодо їх надання в декларанта на обґрунтований запит митниці в силу частини третьої статті 53 МК виникає лише за умови наявності таких документів у декларанта.
Також матеріали справи свідчать, що у своєму листі № 2206/20-02 від 22.06.2020 позивач повідомив митний орган про відсутність у нього каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару, крім раніше наданого до митного оформлення прайс-листа продавця, копії митної декларації країни відправлення й висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини.
Отже, ненадання документів, які відсутні в декларанта, не свідчить про неналежне виконання вимог митниці надати додаткові документи та в цілому не може свідчити про наявність розбіжностей у наданих документах, а заявлений позивачем рівень митної вартості товару підтверджується наданими належними та допустимими доказами, а саме: договором, додатком, інвойсом № KPI/786/9410/2020 від 03.03.2020 та не викликає в суду сумнів у достовірності визначеної позивачем митної вартості товару.
Таким чином, відповідач не навів переконливих аргументів, що надані позивачем документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню резервного методу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа № 21-591a15) та в подальшому відображена в інших постановах з цього питання вже Верховним Судом в складі Касаційного адміністративного суду, зокрема у справах № 821/1617/17 від 14.08.2018, № 815/6827/17 від 29.01.2019, № 804/2256/16 від 12.11.2021, № 1.380.2019.002016 від 04.11.2021 та № 480/3558/19 від 17.11.2021.
Щодо застосування відповідачем резервного методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний (частина перша). Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (частина друга). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя). Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта). У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу (частина п'ята). При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (частина шоста).
Частиною шостою статті 54 Митного кодексу України встановлено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (пункти 1-4).
Згідно частини першої статті 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Так, матеріали справи свідчать, що за основу для коригування митної вартості спірного товару за резервним методом митним органом взято визнану митну вартість товару, оформленого за митною декларацією № UA807200/2020/005268 від 27.03.2020, з приводу чого суд зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
У разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012).
Отже, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.06.2018 у справі № 826/6346/16 (№К/9901/36092/18), від 31.01.2018 у справі № 813/7272/13-а (К/9901/3036/18), від 02.03.2018 у справі № 804/2997/17 (К/9901/4472/17).
При цьому, як вбачається з графи 33 оскаржуваного рішення, у ньому зазначено лише номер та дату вказаної вище митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.
Таким чином, як свідчать матеріали справи, відповідачем було необґрунтовано застосовано резервний метод визначення митної вартості товарів, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідача.
Отже, висновки відповідача щодо документального непідтвердження позивачем митної вартості імпортованого товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості на підставі митної декларації №UA807200/2020/005268 від 27.03.2020 є протиправним.
Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що вказані митним органом недоліки не дають підстави для висновку про відсутність у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, та не може бути підставою для витребування у позивача додаткових документів.
Колегія суддів зазначає, що обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом позивача розрахунку митної вартості товару за ціною договору, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено, тобто основні документи містили всі необхідні числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не довів правомірності коригування митної вартості товару позивача, а тому оскаржуване рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000080/2 від 27.05.2020 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Текс» витрат на правничу допомогу, то колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для стягнення таких витрат з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною третьою статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно частин четвертої та п'ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частина сьома статті 134 КАС України визначає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
В силу частин шостої, сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час, витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
За змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04)) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI ).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі в 7 500,00 грн позивачем подано до суду копії наступних документів: договору про надання правової допомоги №1/11062019 від 11.06.2019, додаткової угоди № 1 від 01.07.2020 до договору про надання правової допомоги № 1/11062019 від 11.06.2019, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 000539 від 10.06.2019, виданого на ім'я Божка Андрія Володимировича , ордера на надання правничої (правової) допомоги серії АА № 1058151 від 30.10.2020, акту про надання адвокатських послуг № 80 від 27.07.2021 до договору про надання правової допомоги № 1/11062019 від 11.06.2019, рахунка № 80/1/11062019 від 27.07.2021 та платіжного доручення № 3400 від 31.07.2021.
Так, 11.06.2019 між ТОВ «Віта-Текс» (позивачем) та адвокатом Божком Андрієм Володимировичем укладено договір про надання правової допомоги №1/11062019, за умовами якого адвокат зобов'язався надавати позивачу правові консультації; організовувати ведення претензійно-позовної роботи за матеріалами підготовленими позивачем; надавати позивачу правову допомогу щодо захисту та інтересі останнього у судах будь-яких інстанції по всіх категоріях справ; представляти інтереси позивача та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах з усіх питань.
Пунктом 4.1 зазначеного договору визначено, що вартість послуг адвоката (гонорару) становить 6 000,00 грн за 1 (один) повний календарний місяць надання адвокатських послуг.
У подальшому, між ТОВ «Віта-Текс» (позивачем) та адвокатом Божком Андрієм Володимировичем укладена додаткова угода №1 від 01.07.2020 до договору про надання правової допомоги №1/11062019 від 11.06.2019, якою внесено зміни до пункт 4.1 договору №1/11062019 від 11.06.2019 щодо вартості послуг (гонорару) адвоката.
Згідно з вищезазначеним актом про надання адвокатських послуг №80 від 27.07.2021 правову допомогу в цій справі позивачем та його представником оцінено в наступних розмірах: а) ознайомлення з рішенням Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UA100300/2020/000080/2 від 27.05.2020, юридичний аналіз підстав його прийняття та формування правової позиції щодо його оскарження в судовому порядку - 1 500,00 грн; б) формування переліку доказів, необхідних для підготовки позовної заяви позивача про визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UA100300/2020/000080/2 від 27.05.2020, та їх збір - 1 000 грн; в) підготовка позовної заяви позивача до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UA100300/2020/000080/2 від 27.05.2020 - 3 500,00 грн; г) ознайомлення з відзивом Київської митниці Держмитслужби №7.8-10/5732 від 22.12.2020 в адміністративній справі №320/10741/20 та підготовка відповіді позивача на відзив в адміністративній справі №320/10741/20 - 1 500,00 грн. Вартість вищезазначених адвокатських послуг (гонорар адвоката) з урахуванням положень підпункту 4.1.1 пункту 4.1 договору складає 7 500,00 грн. Позивач сплачує гонорар адвокату у відповідності до пункту 4.2 договору.
Враховуючи, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підтверджені документально та знайшли своє відображення в матеріалах судової справи, а також враховуючи співмірність зі складністю справи, змістом позовної заяви, часом, витраченим адвокатом на підготовку та подання позову до суду, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що витрати на правничу допогу підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Текс» у розмірі 7 500,00 грн.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2023 року.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Василенко Я.М.
Кобаль М.І.
Повний текст виготовлено: 24 вересня 2024 року.