Справа № 620/5729/24 Суддя першої інстанції: Лариса ЖИТНЯК
24 вересня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Шведа Е.Ю.,
суддів - Голяшкіна О.В., Заїки М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - Відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправними дії Відповідача щодо обчислення та виплати Позивачу грошового забезпечення з 01.01.2023 по 31.12.2023 та 01.01.2024 по 26.01.2024 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2023 по 31.12.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 , на відповідний тарифний коефіцієнт та з 01.01.2024 по 26.01.2024 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести виплату грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати Позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2024 роки, додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 - 2024 роки, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби за 13 календарних років без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок Позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2024 роки, додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 - 2024 роки, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби за 13 календарних років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 по 31.12.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2023 по 31.12.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Крім того, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 2500,00 (дві тисячі п'ятсот гривень) грн витрат на правову допомогу, відповідно до частини задоволених вимог.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.07.2024 виправлено описку, допущену в рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 у справі №620/5729/24, та викладено абзаци 2 та 3 резолютивної частини рішення суду в такій редакції:
«Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 по 20.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2023 по 20.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум».
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018. Водночас зазначив, що 12.05.2023 до Постанови №704 було внесено зміни, які набрали чинності 20.05.2023, та викладено пункт 4 в наступній редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Окремо суд першої інстанції підкреслив, що оскільки Позивача звільнено зі служби 26.01.2024, то розмір грошового забезпечення, грошових компенсацій за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, визначається, з урахуванням посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, які розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму станом на 01.01.2024.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, в/ч НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано, що за усталеною практикою Верховного Суду обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням має здійснюватися з використанням величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а не мінімальної заробітної плати.
Після усунення визначених в ухвалі від 25.07.2024 про залишення апеляційної скарги недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою в/ч НОМЕР_1 , встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 05.08.2024.
Також, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів посилається на правові висновки Верховного Суду щодо відсутності у судів можливості застосування положень нормативно правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Крім того зазначає, що зміни, внесені до Постанови №704, є незастосовними до спірних правовідносин, оскільки вони суперечать актам вищої юридичної сили та фактично відтворюють норми Постанови №704, які були скасовані в судовому порядку.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та встановлено строк для подачі відзиву.
Відзивів на апеляційні скарги не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2024 призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що останні підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 та наказом командира від 26.01.2024 №29 виключений з списків особового складу (а.с. 10).
Представником ОСОБА_3 10.02.2024 поданий адвокатський запит до в/ч НОМЕР_1 , в якому адвокат просив надати детальний розрахунок зарахованих на картку ОСОБА_2 коштів у сумі 281627,00 грн (а.с. 11-13).
На вищезгаданий адвокатський запит в/ч НОМЕР_1 листом від 21.02.2024 №339 роз'яснила порядок виплати грошових коштів при звільненні, та повідомила, що відповідно до Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (а.с.14-16).
Також Відповідачем було зазначено, що відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 26.01.2024 №29 Позивачу було нараховано та виплачено: грошову компенсацію за 20 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та 35 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій із розрахунку по 14 календарних дні за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки; грошове забезпечення з 01 по 26 січня 2024 року у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади та відповідно до вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260; грошову компенсацію за речове майно, що належить до видачі.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 19, Конституції України, ст. ст. 1, 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам» (далі - Постанова №103), а також ряду правових позицій Верховного Суду, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що в/ч НОМЕР_1 за період з 01.02.2023 по 20.05.2023, всупереч чинного на момент розрахунку законодавства, здійснювала нарахування і виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 виходячи із розміру прожиткового мінімуму визначеного законом на 01.01.2018, чим порушила право останнього на належний розмір грошового забезпечення, що вплинуло і на суми грошового забезпечення, виплачені йому під час звільнення. Водночас, розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.05.2023 по 26.01.2024 здійснений в/ч НОМЕР_1 виходячи з розміру 1 762 грн, тобто з урахуванням чинного, починаючи з 20.05.2023, законодавства.
З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст. 1 указаного Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 9 Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що держава гарантує достатнє забезпечення військовослужбовців в обсязі, що відповідає умова військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. При цьому, до складу такого забезпечення входить матеріальне, грошове та інші його види. У свою чергу, встановлюючи такі гарантії, держава окремими актами визначає особливості їх надання, обчислення, врахування тощо, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне при вирішенні цього спору окремо зупинитися на кожній із заявлених у позовній заяві вимог.
Щодо позовних вимог про зобов'язання в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2023 по 31.12.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 , на відповідний тарифний коефіцієнт та з 01.01.2024 по 26.01.2024 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести виплату грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.
Як вже було зазначено вище, ст. 9 Закону регламентовані питання гарантування державою достатнього матеріального і грошового забезпечення військовослужбовців, складові їх грошового забезпечення.
У свою чергу, Постановою №704 затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постанова № 704 набрала чинності з 01.03.2018.
Разом з тим, 24.02.2018 набрала чинності Постанова №103, пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103 і з цієї дати фактично відновлено дію пункту 4 Постанови № 740 у первісній редакції, тобто розрахунковою величиною є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З огляду на вказане, з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) підлягають застосуванню положення п. 4 Постанови №704 в редакції до 24.02.2018, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.
На момент набрання чинності Постановою № 704 пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно указаного вище пункту 6 Постанови № 103.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704, у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями п. 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно п. 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28.10.2020 № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 у новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
При цьому, як вже було встановлено раніше, ще до прийняття зазначеної постанови Урядом України 28.10.2020 Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнав протиправним і нечинним п. 6 Постанови № 103.
Відтак, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція п. 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно пункту 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
Аналогічна позиція щодо застосування указаних норм права у поєднанні з правовими наслідками, пов'язаними з прийняттям судом рішення у справі №826/6453/18, висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22.
Суд також підкреслює, що Верховний Суд у постанові від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 сформулював наступні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у справах № 420/18318/23 (постанова від 05.06.2024), № 240/16735/21 (постанова від 25.04.2024).
Судом враховується, що 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 (далі - Постанова №481) «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», пунктом 2 якої внесено зміну до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац перший в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, починаючи з 20.05.2023 пункт 4 Постанови №704 було викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Колегією суддів враховується, що учасниками справи не заперечується, що посадовий оклад ОСОБА_1 та його оклад за військовим званням з 01.01.2023 і до 19.05.2023 розрахований шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, а в період з 20.05.2023 по 26.01.2024 виходячи з розміру 1 762 грн.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що посадовий оклад Позивача, його оклад за військовим званням з 01.01.2023 і до 19.05.2023 розрахований Відповідач з порушенням норм чинного на той час законодавства, адже повинен був визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Водночас, розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.05.2023 по 26.01.2024 здійснений в/ч НОМЕР_1 виходячи з розміру 1762 грн, тобто правильно та з урахуванням чинного, починаючи з 20.05.2023, законодавства.
Враховуючи вищевикладене, твердження в/ч НОМЕР_1 про неврахування судом першої інстанції того, що за усталеною практикою Верховного Суду обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням має здійснюватися з використанням величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а не мінімальної заробітної плати є помилковим.
Посилання ОСОБА_1 на те, що зміни в законодавстві звужують зміст та обсяг існуючих прав, є безпідставним, оскільки запровадження сталої вираженої у грошовому обчисленні величини розрахунку посадових окладів військовослужбовців та окладів за військовим званням, здійсненої Урядом України, зокрема, з урахуванням рішення суду у справі №826/9052/18, свідчить про виключення можливості неоднозначного тлумачення правових норм після внесених змін та вчинення дій з метою збалансування державних витрат в умовах воєнного стану. При цьому, наголошуючи на тому, що п. 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481 суперечить актам вищої юридичної сили, Позивач не наводить норму права, якій такий підзаконний акт суперечить.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення указаної частини позовних вимог є обґрунтованим.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби за 13 календарних років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 розд. ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260), військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно абз. 1 пп. 1 п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби за станом здоров'я.
Абзацами 1-2 пункту 5 розділу XXXII Порядку №260 передбачено, що одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.
Отже, одноразова грошова допомога при звільненні розраховується виходячи з розміру місячного грошового забезпечення за останньою займаною посадою.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 та наказом командира від 26.01.2024 №29 виключений з списків особового складу.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 було звільнено з військової служби 26.01.2024, а посадовий оклад та оклад за військовим звання у період з 20.05.2023 по 26.01.2024, як встановлено вище, були розраховані у відповідності до вимог чинного законодавства, то відсутні підстави стверджувати, що одноразова грошова допомога при звільнення повинна була бути обчислена, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024, а не з 1 762 грн.
З огляду на викладене вище в/ч НОМЕР_1 було правомірно проведено розрахунок ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні та виплачено її в належному розмірі, а відтак позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають, на чому правильно наголосив суд першої інстанції.
Щодо позовних вимог в частині та зобов'язання в/ч НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2024 роки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2024 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Абзацами 1, 2 пункту 3 розділу ХХХІ Порядку №260 передбачено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення з військової служби у військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) виникає право, зокрема, на грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 при звільненні було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2024 роки та невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2024 роки, розрахунок яких проводився виходячи з розміру 1 762 грн.
Викладене свідчить, що в/ч НОМЕР_1 у лютому 2024 року було виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію з урахуванням чинного на момент розрахунку законодавства, виходячи з розміру посадового окладу, обчисленого з 1 762 грн, а відтак позовні вимоги в указаній частині задоволенню не підлягають, на чому обґрунтовано наголошено судом першої інстанції.
Щодо здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу, судова колегія зазначає, що правильність висновків Чернігівського окружного адміністративного суду у відповідній частині учасниками справи під сумнів не ставилася, ними не оскаржувалася, а відтак в силу приписів ч. 1 ст. 308 КАС України вони перебували поза межами апеляційного перегляду.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Е.Ю. Швед
Судді О.В. Голяшкін
М.М. Заїка
Повний текст постанови складено та підписано 24 вересня 2024 року.