Справа № 620/3690/24 Суддя (судді) першої інстанції: Ткаченко ОЄ.
24 вересня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Парінов А.Б.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги Військова частина НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з січня 2016 року по січень 2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити суму належної ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з січня 2016 року по січень 2018 року враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, із урахуванням раніше проведеної виплати.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, із урахуванням раніше виплачених сум.
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт стверджує, що індексація заробітної плати позивачу виплачена у повному обсязі. Також вказує, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 25 червня 2024 року.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2024 року справу на підставі ч. 2 ст. 311 КАС України призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у спірний період проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем.
На підставі наказу начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (по особовому складу) від 18.11.2020 №44-РС звільнена з військової служби за контрактом у відставку за станом здоров'я, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.11.2020 №260 виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 24, 25).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 у справі №620/14320/21, яке набуло чинності, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
На виконання вказаного рішення суду відповідач здійснив 09.07.2021 нарахування та виплату позивачці індексації грошового забезпечення, зарахувавши на картковий рахунок позивачки 20 644,99 грн (а.с. 16, 50).
Позивачка через свого представника 26.12.2023 звернулась до відповідача із заявою про нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у разі наявності різниці в сумі, що була виплачена на виконання рішення суду від 05.05.2021 у справі №620/1430/21, та належної їй виплати індексації грошового забезпечення з урахуванням січня 2008 року як базового місяця (а.с. 17-18).
Листом від 03.01.2024 №42 відповідач повідомив, що рішення суду виконано повністю, позивачці нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за спірний період відповідно до вимог законодавства (а.с. 19).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати належних їй сум індексації у відповідному обсязі, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно, всупереч нормам Конституції України та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 не проведено нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Частинами першою та п'ятою статті 2 Закону встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
В силу частини першої статті 4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078(далі- Порядок № 1078).
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції з 01.12.2015) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Крім того, на момент виникнення оскаржуваних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294 (далі Постанова № 1294), якою було затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.
Відповідно до пункту 13 Постанови № 1294 вона набрала чинності з 01.01.2008.
Тобто, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабміну України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01.03.2018.
Таким чином, місяцями, за якими здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців, повинні бути січень 2008 року, водночас всі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у проміжку січня 2008 року - березня 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.
Отже, з 01.12.2015 місяцем, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення є січень 2008 року.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, починаючи з грудня 2015 року, повинен був застосовувати січень 2008 року як місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення, оскільки саме з грудня 2015 року застосовуються нові єдині підходи щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (заробітної плати), затверджені Порядком № 1078.
В постановах від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20, від 12.05.2022 у справі №200/7006/21 Верховний Суд також зазначив, що відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 грудня 2015 року до встановлення нових розмірів посадових окладів військовослужбовців в березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.
Щодо доводів апелянта про пропуск строку звернення до суду з даними позовними вимогами, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на час невиплати спірної індексації грошового забезпечення) було визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Так, тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2023 № 8-рп/2013 і № 9- рп/2013.
У рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини 2 статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно п. 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
У постановах Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19 та від 05.02.2020 у справі № 825/565/17 зазначено, що індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовців.
Отже, оскільки індексація є складовою грошового забезпечення, то строки звернення до суду з позовом про її нарахування та виплату на час порушення прав позивача щодо виплати спірної індексації грошового забезпечення у 2016 - 2018 роках не застосовувалися.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, з 19.07.2022 законодавцем змінено правове регулювання строку звернення з позовом до суду у справах про стягнення належних працівникові сум, зокрема, й заробітної плати, а саме - встановлено тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас, колегія суддів враховує, що відповідно до п. 1 гл. XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.04.2023. Встановлений з метою запобігання поширенню на території України респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, було відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651.
Указані висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 19.01.2023 по справі № 460/17052/21 та від 25.04.2023 по справі №380/15245/22.
Колегія суддів зазначає, що з урахуванням наведених правових норм, тримісячний строку звернення до суду після закінчення карантину розпочався з 01.07.2023 року. В суд з даним позовом позивач звернулася лише 09.03.2024 (згідно штампу на конверті).
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Колегія суддів звертає увагу, що предметом спору в даній справі є невиплата позивачу під час проходження військової служби в належному розмірі щомісячної індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року.
При цьому, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 у справі №620/14320/21, яке набуло чинності, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
На виконання вказаного рішення суду відповідачем здійснено нарахування та виплату позивачці індексації грошового забезпечення, 09.07.2021 зарахувавши на картковий рахунок позивачки 20 644,99 грн
Тобто, про розмір належних сум грошового забезпечення позивач мала знати, саме в липні 2021 року.
Разом з тим, доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.
Суд враховує, що законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб Відповідача.
Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до частини четвертої статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст.319 КАС України судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно 240 цього Кодексу.
Враховуючи, що позивачем строк звернення до суду з даними позовними вимогами пропущено без поважних причин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовна заява - залишенню без розгляду.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 14, 122, 123, 240, 250, 308, 311, 312, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 382 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року скасувати, а позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді В.Ю. Ключкович
А.Б. Парінов
(повний текст постанови складено 24.09.2024р.)