Справа № 640/8384/22 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.
17 вересня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.
за участю секретаря судового засідання Головченко В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби України в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України від 07.12.2021 №1527-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на попередній роботі з 01.01.2022;
- стягнути з ДПС України середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 01.01.2022 по день винесення судом рішення про поновлення на роботі включно;
- зобов'язати ДПС України вирішити питання про продовження дії трудового договору ОСОБА_1 .
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ДФС України від 07.12.2021 №1527-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора сектору організації позовної роботи та супроводження справ у судах Управління правового забезпечення ДФС України з 01.01.2022. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора сектору організації позовної роботи та супроводження справ у судах Управління правового забезпечення ДФС України з 01.01.2022. Стягнуто з ДПС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.01.2022 по 02.05.2024 у сумі 808494,90 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ДПС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у межах суми за один місяць.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ДПС України подало апеляційну скаргу, в якій просять його скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що ДПС України не являється правонаступником ДФС України в частині виконання функцій роботодавця щодо позивача, в той час, як ДФС України перебуває в стадії припинення, однак не ліквідована, тому саме з ДФС України підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу. Також скаржник зазначив, що позивач був працевлаштований в період з 13.03.2023 по 11.05.2023, а тому такий період не може вважатись вимушеним прогулом і сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зменшенню на розмір отриманої позивачем заробітної плати за вказаний період на суму 50384,30 грн.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що внаслідок відсутності фінансування ДФС України суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення середнього заробітку саме з ДПС України і нормами законодавства не передбачено зменшення середнього заробітку за період вимушеного прогулу внаслідок самостійного працевлаштування незаконно звільненим працівником.
ДФС України відзив на апеляційну скаргу не подавало, явку свого представника у судове засідання не забезпечила, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином.
В суді першої інстанції позиція ДФС України обґрунтовувалась тим, що позивача було правомірно звільнено в результаті здійснення заходів з ліквідації ДФС України та її територіальних органів на підставі Закону України від 28.01.2021 №1150-ІХ.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом ДФС України від 07.12.2021 № 1527-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивач звільнений 31.12.2021 з посади головного державного інспектора сектору організації позовної роботи та супроводження справ у судах Управління правового забезпечення Державної фіскальної служби України у зв'язку з припиненням ДФС України з повним скороченням посад та чисельності, пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що відповідачі мали можливість продовжити дію трудового договору позивача на рівнозначній посаді, у зв'язку із чим наявні правові підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу про звільнення, а внаслідок відсутності фінансування ДФС України з Державного бюджету, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу позивача слід стягнути з Державної податкової служби України.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, у відповідності до вимог ст.308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
В силу ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить обґрунтувань щодо правомірності оскаржуваного наказу ДФС України від 07.12.2021 № 1527-о про звільнення позивача та в частині поновлення його на посаді головного державного інспектора сектору організації позовної роботи та супроводження справ у судах Управління правового забезпечення ДФС України, тому в цій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року не переглядається судом апеляційної інстанції.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
При цьому, перегляд рішення суду першої інстанції здійснюється виключно в рамках обґрунтувань апеляційної скарги щодо безпідставного стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з ДПС України.
Частиною 2 ст.235 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Вказана норма визначає, що саме на роботодавця покладена відповідальність у формі обов'язку з виплати середнього заробітку за період вимушеного прогулу у випадку незаконного звільнення працівника, який був поновлений на попередній посаді, в тому числі і в судовому порядку.
Судом встановлено, що ДФС України було роботодавцем позивача, який обіймав посаду головного державного інспектора сектору організації позовної роботи та супроводження справ у судах Управління правового забезпечення Державної фіскальної служби України і саме ДФС України здійснювало нарахування та виплату заробітної плати, що підтверджується довідкою ДФС України від 31.12.2021 №509/С/99-99-09-02-14 (а.с.79 т.1).
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п.2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абз.3 п.3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.
Здійснюючи розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача суд першої інстанції вірно застосував розмір середньоденної заробітної плати позивача, визначеної у довідці ДФС України від 31.12.2021 №509/С/99-99-09-02-14 (а.с.79 т.1), відповідно до якої середньоденна заробітна плата позивача становить 1334,15 грн, кількість робочих днів вимушеного прогулу за період з 01.01.2020 (наступний день після звільнення) по 02.05.2024 (день винесення судом першої рішення по справі) становить 606 р.д.
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 606 р.д. х 1334,15 грн = 808494,90 грн, який підлягає стягненню на користь позивача.
Правильність вказаного розрахунку апелянтом не оскаржується, однак він зазначає про наявність підстав для зменшення періоду вимушеного прогулу та зменшення суми середнього заробітку, оскілки в період з 13.03.2023 по 11.05.2023 позивач був працевлаштований у ДПС України на посаду головного державного інспектора шостого відділу управління Контакт-центр Інформаційно-довідкового департаменту ДПС та за період роботи йому було виплачено заробітну плату в сумі 50384,30 грн, на підтвердження чого до апеляційної скарги було додано копії наказів ДПС України від 10.03.2023 №260-о «Про призначення ОСОБА_1 », від 10.05.2023 №514-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та розрахункових листів позивача за період березень-травень 2023 року (а.с.26-28 т.2).
В той же час, відповідно до ч.4 ст.308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Скаржником не надано доказів наявності об'єктивних причин, які унеможливили подання до суду першої інстанції відповідних доказів працевлаштування позивача у ДПС України в період з 13.03.2023 по 11.05.2023 та виплати йому заробітної плати, оскільки вказані докази були створені саме ДПС України, були в наявності на момент розгляду справи в суді першої інстанції, однак не були подані до суду.
На запитання суду щодо наявності об'єктивних обставин, які унеможливили подання вказаних доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції, представник скаржника в судовому засіданні не змогла навести таких обставин.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не може прийняти копії наказів ДПС України від 10.03.2023 №260-о «Про призначення ОСОБА_1 », від 10.05.2023 №514-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та розрахункових листів позивача за період березень-травень 2023 року як докази, в силу ч.4 ст.308 КАС України.
Таким чином, апелянтом належним чином не підтверджено наявність підстав для зміни періоду вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення позивача чи внесення змін до визначеного судом розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що було здійснено у відповідності до положень законодавства.
Разом з тим, щодо суб'єкта, з якого підлягає стягненню середній заробіток, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 (далі - Постанова КМУ № 1200) утворено ДПС України та Державну митну службу України, реорганізувавши ДФС України шляхом поділу.
Цією ж постановою встановлено, що: 1) ДПС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску; 2) Державна митна служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується КМУ через Міністра фінансів і який реалізує державну митну політику, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування митного законодавства; 3) ДПС України та Державна митна служба є правонаступниками прав та обов'язків реорганізованої ДФС України у відповідних сферах діяльності; 4) забезпечення діяльності ДПС України та Державної митної служби у 2018 та 2019 роках здійснюватиметься в межах видатків, передбачених ДФС України; 5) ДФС України продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення ДПС України та Державної митної служби.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.09.2019 №682-р (далі - Розпорядження КМУ №682-р) вирішено погодитися з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення ДПС України покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень ДФС України, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на ДПС України.
У постановах Верховного Суду від 11.02.2021 в справі № 826/9815/18, від 13.10.2021 у справі № 803/130/16, від 02.11.2021 у справі № 816/1231/15, від 26.05.2022 у справі № 807/3591/14, від 28.07.2022 у справі № 807/3656/14, від 03.05.2023 у справі № 260/4620/21, від 01.06.2023 у справі № 803/746/15-а визначено, що положення КАС України, на відміну від чинного цивільного чи господарського процесуального законодавства, не пов'язують процесуальне правонаступництво з обов'язковою наявністю факту припинення юридичної особи. Ключовим, за правилам КАС України, є доведення обставин вибуття сторони - суб'єкта владних повноважень з відносин, щодо яких виник спір. Такі правила КАС України встановлені, ураховуючи специфіку публічно-правових відносин, а саме: повноваження відповідних державних органів не є статичними і можуть передаватися від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Водночас такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб'єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.
Отже, якщо спір виник з приводу реалізації суб'єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі розпорядчим актом Кабінету Міністрів України його адміністративної компетенції іншому/іншим суб'єктам владних повноважень. Якщо ж спір виник у відносинах, що не пов'язані з реалізацією суб'єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб'єкта владних повноважень.
У цьому контексті суд зазначає, що спір у цій справі виник у відносинах публічної служби, зокрема поновлення на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою КМУ №1200 ДФС було реорганізовано шляхом поділу з утворенням ДПС України та Державної митної служби України.
Аналізуючи зміст Постанови №1200 та Розпорядження № 682-р, Верховний Суд у вже згаданій постанові від 11.02.2021 в справі № 826/9815/18 зазначив, що вони свідчать про компетенційне адміністративне (публічне) правонаступництво ДПС України, тобто про перехід до ДПС України функцій ДФС України у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску. У такому випадку ДПС України (її територіальні органи) може бути відповідачем у спорі, що виник у відносинах публічної служби, виключно у випадку фактичного вибуття ДФС України (її територіальних органів) унаслідок припинення.
Судом встановлено, що на момент розгляду справи в суді першої інстанці та під час апеляційного перегляду справи, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про припинення Державної фіскальної служби України, натомість там наявна інформація, що з 17.05.2019 ДФС України перебуває у стані припинення, тобто ДФС України наразі не ліквідовано.
Беручи до уваги, що ДФС України не вибула із спірних правовідносин належним відповідачем за вимогами позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є ДФС України.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №826/5470/15.
При цьому, наведена в листі Міністерства фінансів України від 05.06.2022 №16040-03/318/ЗПІ/270 інформація щодо неможливості проведення виплат за рішеннями судів в результаті відсутності відповідних бюджетних призначень, не може змінювати суб'єкта відповідальності, яким за ч.2 ст.235 КЗпП України є саме роботодавець, який допустив незаконне звільнення працівника.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив право позивача на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вірно розрахував його суму, однак допустив помилку при визначенні суб'єкта відповідальності, з якого він підлягає стягненню.
Колегія суддів враховує, що у своїй позовні заяві позивач просив стягнути середній заробіток саме з ДПС України, тобто позивачем також невірно визначено суб'єкта відповідальності за допущене порушення, в той же час, в силу вимог ст.235 КАС України прийняття рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні на посаді незаконно звільненого процівника є обов'язком органу, який розглядає трудовий спір.
Таким чином, з урахуванням положень ст.9 КАС України, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав виходу за межі позовних вимог та прийняти рішення про стягнення середнього заробіку за період вимушеного прогулу позивача з 01.01.2020 по 02.05.2024 в сумі 808494,90 грн з ДФС України.
Згідно з п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням наведених норм права, враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив протиправність звільнення позивача та прийняв рішення про його поновлення на посаді, вірно розрахував середній заробіток за час вимушеного прогулу, однак неправильно встановив орган, з якого він підлягає стягненню, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду першої інстанції в мотивувальній та резолютивній частинах.
Керуючись ст.243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Державної податкової служби України - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року змінити в мотивувальній та резолютивній частинах з урахуванням висновків даної постанови.
Викласти абзац 1 резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року в наступній редакції:
« 1. Адміністративний позов задовольнити частково.»
Викласти абзаци 5, 6 резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року в наступній редакції:
« 5. Стягнути з Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.01.2022 по 02.05.2024 у сумі 808494 (вісімсот вісім тисяч чотириста дев'яносто чотири) грн. 90 коп.
6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у межах суми за один місяць.».
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 23 вересня 2024 року.
Суддя-доповідач Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
А.Ю.Кучма