Справа № 320/22596/24 Суддя (судді) першої інстанції: Бабич А.М.
20 вересня 2024 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Ганечко О.М., Сорочка Є.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним і скасування рішення, за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року,
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 13.11.2023 у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, винесену головним державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мороз Л.Є. в порядку примусового виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду у справі № 580/3057/21.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 передано справу у Черкаський окружний адміністративний суд з огляду на те, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) даного суду.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Доводи апелянта обґрунтовані тим, що у постанові про відкриття виконавчого провадження та у вимогах виконавця відповідач помилково зазначив боржником саме юридичну особу позивача, хоча рішенням суду на позивача покладено інші зобов'язальні дії. Вказано, що рішення суду не виконано з поважних причин, що свідчить про відсутність підстав для накладення штрафу.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на розгляді Черкаського окружного адміністративного суду знаходилася адміністративна справа № 580/3057/21 за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрінбанк" Караченцева Артема Юрійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Черкаський окружний адміністративний суд від 23 липня 2021 року, яке набрало законної сили 14.12.2021, адміністративний позов задовольнив повністю. Визнав протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрінбанк" Караченцева Артема Юрійовича щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ "Укрінбанк", які мають право на відшкодування вкладу, за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у межах гарантованої суми відшкодування. Зобов'язав уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрінбанк" в порядку, визначеному законодавством, включити ОСОБА_1 у перелік вкладників ПАТ "Укрінбанк", які мають право на відшкодування вкладу за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, щодо коштів, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 в сумі 8514,66 доларів США, рахунку НОМЕР_5 в сумі 191,73 доларів США, які ОСОБА_1 успадкував після смерті батька ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.04.2016. Зобов'язав позивача (у цій справі) відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрінбанк" переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, скласти та затвердити зміни і доповнення до загального реєстру вкладників ПАТ "Укрінбанк" щодо відшкодування ОСОБА_1 коштів згідно з договором депозиту від 14.09.2015 №10-2382814 за рахунком НОМЕР_4 в сумі 8514,66 доларів США, рахунком № НОМЕР_2 в сумі 191,73 доларів США, які він успадкував після смерті батька ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.04.2016.
Для його виконання суд видав три виконавчі листи № 580/3057/21.
30.06.2023 відповідач виніс постанову та відкрив виконавче провадження НОМЕР_6 для виконання виконавчого листа щодо зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» в порядку, визначеному законодавством, включити ОСОБА_1 у перелік вкладників ПАТ "Укрінбанк", надавши боржнику 10-ти денний термін для виконання. Боржником у ньому зазначений позивач у цій справі.
20.07.2023 позивач направив відповідачу лист №60-8470/23, в якому повідомив, що через відсутність необхідної інформації про стягувача, як вкладника банку, переданої відповідно до порядку ст.27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позивачу та не надання стягувачем передбачених Положенням №14 заяви з ідентифікуючими документами і оновленими персональними даними свідчать про поважність причин невиконання позивачем судового рішення, та, як наслідок, відсутність передбачених ст.75 Закону України «Про виконавче провадження» правових підстав для застосування до нього заходів примусу, у т.ч. у вигляді винесення постанови про накладення штрафу. Тому просив врахувати вказані об'єктивні поважні причини неможливості виконання рішення суду та винести постанову про відкладення провадження виконавчих дій з примусового виконання судового рішення у справі №580/3057/21, а також повідомити стягувача та роз'яснити, що для виконання судового рішення у зазначеній вище справі стягувачу необхідно вчинити дії, передбачені Положенням №14.
Постановою від 13.11.2023 відповідач на позивача (боржника) наклав штраф за невиконання рішення суду у розмірі 5100,00 грн та зобов'язав виконати рішення суду протягом 10 робочих днів, попередивши про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду (далі - Спірне рішення).
Позивач вважаючи відсутніми підстави для накладення на нього штрафу, звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що саме на Фонд гарантування вкладів фізичних та його працівників покладений обов'язок щодо актуалізації даних вкладників, а тому відповідачем дотримано вимог закону в межах спірних правовідносин.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень, являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
За приписами статті 129-1 Конституції України закріплено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частинами 2, 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно ч. 1 ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Колегія суддів зазначає, що виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження та невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Згідно з ст. 1 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень, зазначені в ст. 5 Закону № 1404-VIII.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Виконавець відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, а також згідно з п.п.1, 16 ч.3 цієї статті під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом, відповідно. Вимоги виконавця щодо виконання рішень згідно з ч.4 вказаної статті є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Матеріали справи свідчать про невиконання рішення суду, що набрало законної сили, згідно з виконавчим документом, з приводу виконання якого виник спір в цій справі.
Доводи позивача про те, що у постанові про відкриття виконавчого провадження та у вимогах відповідач помилково зазначив боржником саме юридичну особу позивача, а не Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрінбанк", хоча рішенням суду на позивача покладено інші зобов'язальні дії, не обґрунтовані та цілком правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Тобто, зобов'язальна дія виконавчого документа стосувалась саме уповноваженого працівника позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Тобто, уповноважена особа Фонду діє від імені позивача, який має статус суб'єкта владних повноважень та визначений саме позивач вказаний боржником у виконавчих документах та постановах відповідача. Відсутні належні, достовірні та допустимі докази описок як у виконавчих листах №580/3057/21, так і постановах відповідача.
Суд першої інстанції вірно вказав, що посилання позивача на поважність причин невиконання рішення суду через відсутність необхідної інформації про стягувача, як вкладника банку, переданої відповідно до порядку ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не надання стягувачем, передбачених Положенням №14 заяви з ідентифікуючими документами і оновленими персональними даними, безпідставні, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 №14 (далі - Положення), Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку, окрім іншого, перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 2 до цього Положення. Перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду (далі - Перелік), формується за структурою, визначеною додатком 4 до цього Положення, та не включає інформацію про вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону. Протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків.
Пунктами 1, 2 розділу ІІІ Положення визначено, що Фонд завантажує поданий уповноваженою особою Фонду Перелік до програмно-апаратного комплексу Фонду та здійснює його перевірку в частині: невключення до Переліку інформації про рахунки вкладників, розмір залишку гарантованої суми яких становить менше 10 гривень або більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, незалежно від кількості вкладів в одному банку; невключення до Переліку інформації про рахунки: вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону; за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», або мають інші фінансові привілеї від банку; осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане; вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 Закону; наявності необхідних для проведення ідентифікації реквізитів вкладника; коректності реквізитів вкладника та іншої інформації.
Згідно з п.1 розділу VI Положення перевірка даних вкладника або іншої особи, яка звертається за отриманням гарантованої суми відшкодування, здійснюється відповідальними особами Фонду та банком-агентом.
Відповідно до п .9 розділу VI Положення із закінченням трирічного (у разі ліквідації системно важливого банку - п'ятирічного) строку з дня початку процедури ліквідації банку відповідно до статті 44 Закону Фонд проводить актуалізацію даних вкладників такого банку, які не отримали відшкодування, за результатами розгляду їхніх індивідуальних звернень.
Таким чином, колегія суддів погоджується з тим, що саме на позивача та його працівників покладений обов'язок щодо актуалізації даних вкладників.
Поряд з цим, згідно з ч. 5 ст. 19 Закону № 1404-VIII боржник зобов'язаний:
1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;
2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій;
3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України;
4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини;
5) своєчасно з'являтися на вимогу виконавця;
6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Ідентифікаційні дані стягувача позивачу, як боржнику, відомі щонайменше з дати отримання рішення суду у справі та виконавчого листа в спірних правовідносинах.
Отже, очікування додаткової заяви від стягувача при вирішеному судом спорі не виглядає обґрунтованим. У сукупності з тривалістю невиконання жодних дій відповідачем свідчить про відсутність поважних причин невиконання рішення суду, виконавчого документа та вимоги державного виконавця.
Норми частин 1-2 ст.63 Закону №1404-VIII передбачають, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, адже позивачем не виконано судове рішення, яке підлягало виконанню, а наведені причини невиконання не можуть бути визнані поважними.
Колегія суддів зазначає, що позивачем в апеляційній скарзі не спростовано жодними доводами та доказами, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, факт порушення відповідачем вимог законодавства в межах спірних правовідносин.
Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у позовній заяві, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить.
Надаючи оцінку кожному окремому доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним і скасування рішення - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: О. М. Ганечко
Є. О. Сорочко